Неділя Самарянки
Євангелія
Апостол
Роздуми
Архів
- Євангелія: Ів 4,5-43
Отож прибув він до одного міста в Самарії, яке називається Сихар, неподалеку поля, наданого Яковом синові своєму Йосифові. Там і криниця Яковова була. Натомився з дороги Ісус, тож і присів біля криниці; було ж під шосту годину.
Надходить же жінка з Самарії води взяти. Ісус до неї каже: "Дай мені напитися". Учні ж його пішли були до міста харчів купити. Отож каже до нього жінка самарянка: "Юдей єси, а просиш напитися в мене, жінки самарянки?" Не мають бо зносин юдеї з самарянами. Ісус у відповідь сказав до неї: "Була б ти відала про дар Божий, і хто той, що каже тобі: Дай мені напитися, то попросила б сама в нього, а він дав би тобі води живої". Мовить до нього жінка: "Ти й зачерпнути не маєш чим, пане, а й криниця глибока, - то звідкіля б у тебе вода жива? Чи більший ти за батька нашого Якова, що дав нам криницю оцю, і сам пив з неї, а й сини його ще й товар його?" А Ісус їй у відповідь: "Кожен, хто оту воду п'є, знову захоче пити. Той же, хто нап'ється води, якої дам йому я, - не матиме спраги повіки. Вода бо, що дам йому я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне". Говорить до нього жінка: "То дай мені, пане, тієї води, щоб не мала я більше вже спраги та й не ходила сюди черпати". "Піди ж, - мовить до неї, - позви чоловіка свого та й повертайся сюди". Озвалася жінка та й каже йому: "Нема в мене чоловіка". "Добре єси мовила - відрік їй, - Не маю чоловіка! П'ятьох бо мала єси чоловіків, та й той, що тепер у тебе, - не чоловік він тобі. Правду мовила єси". А жінка й каже до нього: "Бачу, пане, - пророк ти. Батьки наші на оцій горі поклонялися, ви ж говорите - в Єрусалимі, мовляв, місце, де поклонятися треба". Ісус до неї: "Повір мені, жінко, - час надходить, коли ані на оцій горі, ані в Єрусалимі будете ви поклонятись Отцеві. Поклоняєтесь ви, не знавши кому. А ми поклоняємося, знавши кому. Від юдеїв бо й спасіння. Та надійде час, - ба, вже й тепер він, - що справжні поклонники Отцеві кланятимуться у дусі й правді. А таких поклонників і шукає собі Отець. Бог - Дух. Ті, що йому поклоняються, повинні у дусі й правді поклонятися". Жінка й каже до нього: "Відаю, що має прийти Месія, чи то Христос. А прийде, то все і звістить нам". А Ісус їй: "То я, що говорю з тобою".
Тоді надійшли його учні і дивувалися, що розмовляє він з жінкою. Не спитав, однак, ані один: "Чого хочеш від неї, або: Чому розмовляєш із нею".
Жінка ж покинула свій глечик, побігла в місто та й каже людям: "Ідіть но і подивіться на чоловіка, що сказав мені все, що я робила. Чи, бува, не Христос він?" І вийшли з міста й подалися до нього.
А учні тим часом заходилися просити його, кажучи: "Їж лишень, Учителю". Він же їм: "Їстиму я їжу, незнану вам". Учні тоді заговорили один до одного: "Може хтось йому приніс їсти?" "Їжа моя, - каже до них Ісус, - волю чинити того, хто послав мене, і діло його вивершити. Чи ви ж не кажете: "Ще чотири місяці, і жнива настануть. А я вам кажу: Підведіть очі ваші та й погляньте на ниви, - вони вже для жнив доспіли. Вже і жнець бере свою нагороду, плоди збирає для життя вічного, - щоб сіяч із женцем укупі раділи. Правильна й приказка до цього: Один сіє, а жне хтось інакший. Послав же і я вас те жати, коло чого ви не трудилися. Інші трудилися, ви ж у їхню працю вступили".
Численні ж самаряни з того міста увірували в нього з-за слів жінки, яка посвідчила: "Сказав мені все, що я робила". Тож коли прийшли до нього самаряни, то просили, щоб лишився в них. Він і лишився на два дні там. Та й багато більше увірували з-за його слова. Жінці ж вони сказали: "Віруємо не з-за самого твого оповідання - самі бо чули й знаємо, що направду він - світу Спаситель".
А по двох днях вийшов він ізвідти в Галилею. - Апостол: Ді 11,19-26,29-30
Ті ж, що були розсипалися через гоніння з приводу Стефана, досягли аж до Фінікії, Кіпру та й Антіохії, нікому не проповідуючи слова, крім юдеїв. Були ж між ними деякі мужі з Кіпру та з Кирени, які прийшли в Антіохію та промовляли й до греків, благовіствуючи їм Господа Ісуса. Рука Господня була з ними, і велике число було тих, що увірували й навернулись до Господа.
Чутка про це дійшла до вух Церкви, що в Єрусалимі, і вони вислали Варнаву в Антіохію. Коли він прийшов і побачив ласку Божу, зрадів і підбадьорив усіх триматися Господа рішучим серцем, бо він був чоловік добрий, повний Святого Духа та віри. І пристало багато людей до Господа.
Тоді (Варнава) вирушив у Тарс розшукати Савла і, знайшовши, привів його в Антіохію. Вони збирались цілий рік у церкві й силу людей навчали. В Антіохії вперше учнів називано християнами.
Тож учні, кожний з них по спромозі, ухвалили послати братам, що жили в і Юдеї, допомогу; що й зробили, пославши її старшим через руки Варнави і Савла.
Роздуми.
Кожного дня ми когось зустрічаємо: рідних, знайомих, незнайомців. Сьогоднішня недільна Євангелія представляє нам зустріч двох осіб, зустріч Ісуса з жінкою Самарянкою. На перший погляд звичайна і випадкова зустріч. Ісус втомлений сів біля криниці відпочити і тут приходить жінка самарянка по воду. Ісус не залишає її не зауваженою, а нав'язує діалог, просячи напитися води. Жінка здивована, не очікувала такого, бо Ісус був юдеєм, а юдеї і самаряни жили вороже: "Як Ти, будучи юдеєм, просиш пити в мене, жінки самарянки? Адже юдеї не спілкуються з самарянами" (Ів 4,9). Ісус продовжує дивувати її, хвилю тому просив напитись води, а тепер пропонує їй воду: "Коли б ти знала Божий дар, і Хто Той, що говорить тобі: Дай Мені напитися! - ти просила б у Нього, і Він дав би тобі живої води. Каже жінка до Нього: Тай зачерпнути не маєш чим, Пане, а криниця глибока, то звідки маєш воду живу?" (Ів 4,10-11). Не зрозуміла, що Він пропонує, бо не знала хто Він.
Дорогий друже, Ісус сьогодні говорить до мене і до тебе ті самі слова, що сказав до жінки, пропонує нам з тобою "воду життя", Він хоче, щоб ми не мали більше спраги: "А хто питиме воду, що Я йому дам, не матиме спраги повік, бо вода, яку Я йому дам, стане в ньому джерелом води, що тече в життя вічне" (Ів 4,14). Христос говорить про спрагу нашої душі, Він хоче погасити спрагу, яку має кожна людина в пошуках свого щастя. Кожен з нас шукає щастя так, як його розуміє, в грошах чи добрій роботі, вважає, що тоді буде щасливий, коли матиме добру дружину чи чоловіка. Так, правда, буде щасливий, але де те щастя, коли гроші вкрали, роботу втрачено, кохана людина померла, де шукати цього щастя, де місце його перебування?
Моє життя пропливало руслом цього світу, Бог був на другому плані, тілесні приємності були на першому, але минали хвилини радості і задоволення, життя ставало без сенсу. Щастя в тому, в чому я його шукав, приносило розчарування, тривогу, неспокій, але Ісус запропонував мені, як ці самаритянці "воду життя", яка втамовує мою спрагу пошуків щастя, бо я дозволив Йому аби Він вчинив моє серце "джерелом води" (Ів 4,14). Він став моїм життям, моїм другом, моїм Богом, все, що я робив до того, набрало іншого сенсу, моє життя стало життям - не існуванням, а це тому, що Бог є тим Джерелом живої води. Але це сталося тоді, коли я, як ця жінка, визнав свої гріхи: "Відповіла жінка: Не маю я чоловіка… Каже їй Ісус: Добре ти сказала, що не маєш чоловіка. Бо п'ятьох чоловіків ти мала, і той, якого нині маєш, не є твоїм чоловіком. Це ти правду сказала" (Ів 4,17-18).
Бог чекає нас постійно, пропонує нам тільки щастя, бо любить нас більше ніж ми самі себе. "Так бо Бог полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне" (Ів 3,16). Проте від нас залежить чи ми виберемо правдиве щастя, яке полягає в житті згідно Його волі, бо Христос показує нам приклад, жиючи згідно волі Отця Небесного, Який Його послав говорячи: "Моя пожива - чинити волю Того, Хто послав Мене" (Ів 4,34). Або надалі залишаємося в пошуках свого щастя без Бога, без правдивої Любові якою є Бог.
Дорогі приятелі, бажаю вам і собі постійно віднаходити Воду Життя, котра гасила би в нас спрагу наших пошуків. Вимовляючи враз з св. Августином "Неспокійне моє серце, допоки не спочине в Тобі, о Боже".бр. Андрій Салига