Член з акредитацією :: І-РЕПОРТЕР

[http://rep-ua.com] ГОЛОВНА РЕПОРТАЖІ ТА СТАТТІ НОВИНИ РОЗСЛІДУВАННЯ ОПИТУВАННЯ КУЛЬТУРНИЙ ПРОСТІР АКТУАЛЬНЕ ІНТЕРВ'Ю БЕЗ КУПЮР У СВІТІ ЛЮДИНА І СУСПІЛЬСТВО ПОЛІТАНЕКДОТ ФОТОСПАЛАХ ФОРУМ ПАРКАН РЕДАКЦІЯ РОЗСЛІДУВАННЯ 12 січня, 12:15 Член з акредитацією Оскільки Правила акредитації Секретаріат Президента в Мін’юсті зареєструвати забув, пан Котляр може згорнути їх у трубочку і подарувати або собі, або керівникові Секретаріату. У старому радянському анекдоті один слухач курсів марксизму-ленінізму якось намагався впіймати на невігластві свого лектора, який здивував аудиторію інформацією, що у братній Чехословаччині організовано Міністерство військово-морського флоту. - Так Чехословаччина ж не має виходу до моря, навіщо їй таке міністерство? - Ну то й що, що не має, - знизав плечима кмітливий пропагандист, - існує ж у Радянському Союзі Міністерство культури... Україна за часи незалежності пішла ще далі – в ній, виявляється, є не тільки Міністерство культури та Міністерство юстиції, але навіть „Національна комісія з утвердження свободи слова та розвитку інформаційної галузі при Президентові України”. Втім, у жодних подвигах комісія помічена не була й, можливо, продовжувала б потихеньку, мов п'яний щур, куняти ще довгі роки, якби днями один її член (гадаю, навіть не член, а мозок) – такий собі Дмитро Котляр – не вирішив би похизуватися інтелектом на Інтернет-сторінці „Української правди”. Як виявилося, пан Котляр є одним з натхненників нових Правил акредитації представників засобів масової інформації при Президентові України, що запроваджені з 1 січня 2007 року Секретаріатом „народного президента”. Про ці Правила Секретаріат сповістив світову спільноту 29 грудня 2006 року о 10 год. 08 хв. за київським часом ( http://www.president.gov.ua/news/data/6_12890.html ), викликавши спочатку легкий шок, а згодом – гомеричний регіт у єхидної журналістської братії. Попри новорічні та різдвяні зловживання, акули пера досхочу насміялися над сірими й убогими соратниками Віктора Андрійовича. Тай як було не сміятися, читаючи отакі юридичні перлини (повний текст – на сайті Арбітра Нації за адресою http://www.president.gov.ua/done_img/ ). Як виявилося, відповідно до п.7 цих Правил на відкриті заходи, що проводить Президент України (брифін ги, зустрічі з представниками ЗМІ й прес-конференції), допускаються лише особи, попередньо акредитовані при Президентові України, згідно зі списками, попередньо складеними прес-службою Президента України. Відповідно до п.11 цих Правил лише особи, акредитовані при Президентові України, мають право бути присутніми на брифін гах, зустрічах з представниками ЗМІ, прес-конференціях та інших заходах, що спеціально організуються для засобів масової інформації, у місцях проведення відповідних заходів, а також одержувати необхідну інформацію від співробітників прес-служби, у тому числі на брифін гах, зустрічах і прес-конференціях. Відповідно до п.5 цих Правил заявка на акредитацію подається на ім'я керівника прес-служби на офіційному бланку ЗМІ за підписом керівника редакції друкованого ЗМІ (керівника телерадіоорганізації, інформаційного агентства, Інтернет-видання) та засвідчується печаткою ЗМІ. Заявка на акредитацію незалежних журналістів та технічних працівників подається ними особисто. До заявки мають бути додані наступні документи: - копія свідоцтва про реєстрацію друкованого засобу масової інформації та інформаційного агентства; - копія ліцензії на мовлення (для теле- та радіокомпаній); - фотокартка кожної особи, вказаної в заявці, в електронному вигляді; - копія документа, що підтверджує акредитацію в Україні (для іноземного кореспондента); - копія документа, що підтверджує професійний фах заявника (диплом про спеціальну освіту або документ, що підтверджує членство у відповідному професійному об’єднанні) або рекомендація професійного об’єднання журналістів (для незалежних журналістів та технічних працівників). Відповідно до п.14 цих Правил Секретаріат Президента України може припинити акредитацію особи в разі визнання особи судом винною у вчиненні адміністративного правопорушення чи злочину. Рішення про припинення акредитації затверджується Главою Секретаріату Президента України або його заступником за поданням керівника Прес-служби. Дипломоване невігластво Про диплом, який треба показати, щоби попасти на прес-конференцію найвідомішого українського пасічника – це, звісно, здорово. Зразу ж згадався безсмертний Булгаков і сцена відвідування письменницького ресторану Коров'євим та Бегемотом: Бліда громадянка в білих шкарпетках і білому беретику з хвостиком, нудьгуючи, сиділа на віденському стільці при вході на веранду з кута, там, де в зелені трельяжу було влаштовано вхідний отвір. Перед нею н а простому кухонному столі лежала груба конторського типу книжка, у яку громадянка, невідомо з яких причин, записувала всіх відвідувачів ресторану. Саме цією громадянкою й були зупинені Коров'єв і Бегемот. - Ваші посвідчення?.. - Тисяча вибачень, але які посвідчення? – спитав Коров'єв, дивуючись. - Ви – письменники? – у свою чергу спитала громадянка. - Безумовно, - з гідністю відповів Коров'єв. - Ваші посвідчення? - повторила громадянка... - ...Щоби переконатися, що Достоєвський – письменник, невже ж треба питати в нього посвідчення? Та візьміть ви будь-які п'ять сторінок з будь-якого його роману, і без усякого посвідчення ви переконаєтеся, що маєте справу з письменником. Та я вважаю, що в нього і посвідчення ніякого не було!.. - Ви – не Достоєвський, - сказала громадянка, збита з пантелику Коров'євим. - Ну, як знати, як знати, - відповів той. - Достоєвський помер, - сказала громадянка, але якось не дуже впевнено. - Протестую! – палко вимовив Бегемот, - Достоєвський безсмертний! - Ваші посвідчення, громадяни, - сказала громадянка. - Даруйте, це, врешті-решт, смішно, - не здавався Коров'єв, - аж ніяк не посвідченням визначається письменник, а тим, що він пише! Природно, що вже 31 грудня „Економічна правда” вмістила статтю „Новорічний туркменізм від секретаріату президента” ( http://epravda.com.ua/news/2006/12/31/51778.htm ), під кожним словом якої міг би підписатися й автор цих рядків, що вже 16 років має безпосереднє відношення до журналістики. Процитуймо кілька абзаців: Автори вимоги про диплом апелюють до „європейських стандартів”: „Прес-служба президента впроваджує правила акредитації для представників ЗМІ у відповідності із європейськими стандартами”, – зазначається у супроводжувальній записці до нових правил акредитації. Деякі прискіпливі читачі не полінувалися і знайшли рекомендації ОБСЄ своїм членам з приводу акредитації журналістів (Сподіваюсь, ні в кого не виникне сумнівів у тому, що думка Організації з безпеки та співробітництва в Європі достатньою мірою відображає європейські стандарти).Там написано наступне: „Погляди ОБСЄ виділяють громадянську природу журналістики, яка дає право громадянам виконувати функції фр ілансерів чи Інтернет-журналістів… Вимога … освіти для того, щоб працювати журналістом-фр ілансером, не передбачена (переклад автора статті)”. Хтось із недругів Ющенка може порадуватися – мовляв, дивіться, секретаріат президента на 100% осоромився. Європейці кажуть – не треба освіти фрілансерам, а підлеглі Ющенка їх слова навмисно перекручують! Але не треба поспішати, бо далі буде більше. Не знали європейці, пишучи наступний абзац своїх рекомендацій щодо акредитації, що він буде дуже образливи м для Ющенка та його команди. „В Туркмен істані в березні 2006 влада піддала сумніву вимогу двох кореспондентів Радіо Свободи … щодо рівних з іншими журналістами прав … В офіційній відповіді від туркменських чиновників було вказано, що оскільки вказані особи не мають формальної журналістської освіти … вони не можуть вважатися журналістами”, – наводять автори рекомендацій ОБСЄ кричущий, з їх точки зору, приклад. Констатуємо : чиновники секретаріату помилися не на 100%, а більше – на 180 градусів. Вони сплутали Європу з Туркмен істаном часів покійного автора Рухнами! Ні, це не свідома провокація, це гірше. Це – рафінована українська глупота, яка в останній четвер 2006-го року на секунду вилізла у всій своїй красі. Якщо провокація – акт свідомий, то те, що сталося, є проявом стану несвідомості, у якому перебуває так звана українська „еліта”. Станом, коли словами, яких не розуміють, прикривають цілі, про які всі знають, або ж відсутність взагалі якихось цілей. Здавалося б після такої статті дипломовані невігласи з Секретаріату Президента мали б зрозуміти, що диплом, освіта й фах – це зовсім різні речі, які між собою пов'язані далеко не завжди. Навіть у двократного міністра юстиції й за сумісництвом „професора колумбійського університету” Зварича диплом вимагали хіба що працівники пера. Та й то не тому, що без диплому міністром бути не годиться, а виключно через те, що Зварич впродовж багатьох років натхненно брехав про своє „колумбійське” минуле. Але, виявляється, бездипломному Зваричу спілкуватися з Президентом можна, а журналістам – зась. Та навіть якщо диплом у „ланцюгового собаки демократії” й знайдеться, у Секретаріаті Президента цілком можуть дійти висновку, що він не надає своєму власникові права бачити Руки, Які Ніколи Не Крали. Бо сказано ж у Правилах – не просто диплом, а „диплом про спеціальну освіту”. Тобто, у дипломі журналіста має бути записано „журналіст”. У дипломі фотокореспондента – „фотокореспондент”. У дипломі телеоператора – „телеоператор”. У дипломі помічника оператора – „помічник оператора”. Вочевидь, розробники Правил мали перед очима, як приклад, керівника Секретаріату Президента пана Балогу, що обіймає цю посаду з дипломом товарознавця. Одначе дурість президентського оточення воістину безмежна й у відповідь на закиди „Економічної правди” подав обурений (чи обкурений?) голос один з авторів цієї „рафінованої української глупоти”. 8 січня 2007 року на захист Правил акредитації виступив член отієї самої „Національної комісії з утвердження свободи слова та розвитку інформаційної галузі при Президентові України” Дмитро Котляр, вмістивши в „Українській правді” рептильку під назвою „Європейські стандарти для всіх” ( http://www.pravda.com.ua/news/2007/1/8/53010.htm ). Чи дійсно правила акредитації секретаріату президента порушують цей європейський стандарт? – бідкається пан Котляр. - Можемо стверджувати, що ні... правила акредитації секретаріату президента були розроблені на підставі і відповідають типовим правилам акредитації працівників засобів масової інформації та незалежних журналістів при органі влади, схвалених наприкінці грудня 2006 року Національною комісією з утвердження свободи слова та розвитку інформаційної галузі при президентові України... Вони базуються на підставі законодавства України та міжнародних стандартів. Ось воно як. Руїна – не в клозетах Якби пан Котляр мав би бодай якесь уявлення про законодавство України та міжнародні стандарти, йому б ціни не було. Бо в такому випадку він би знав, що жодним законом не передбачено ніякої акредитації для відвідувань відкритих заходів, що проводить будь-який керівник будь-якого органу державної влади. Більш того, Президент України зобов'язаний регулярно проводити прес-конференції, брифінги, відкриті зустрічі тощо, на які може прийти будь-який громадянин й поставити Президентові запитання. Ще раз підкреслюємо – це не право, а службовий обов'язок Президента, який прямо витікає з низки положень Закону України „Про інформацію”. Те, що пан Ющенко навіть і не підозрює про такий свій обов'язок аж ніяк не дає право пану Котляру верзти дурниці на сторінках „Української правди”. Ба більш того: наприклад, той же Президент Ющенко (як, до речі, Голова Верховної Ради та Прем'єр-Міністр України) зобов'язаний особисто здійснювати прийом громадян. Це - вимога Закону України „Про звернення громадян”, стаття 23 якого так і називається: „організація прийому громадян вищими посадовими особами”. При цьому Президент має особисто затвердити порядок, за яким він здійснює прийом громадян, і оприлюднити цей порядок у засобах масової комунікації. Той факт, що Ющенко такий прийом не здійснює свідчить лише про те, що в діях Президента є ознаки злочину, передбаченому статтею 367 Кримінального кодексу України – „службова недбалість”, і аж ніяк не дозволяє Секретаріатові Президента запроваджувати якусь там „акредитацію” для громадян, що хочуть поспілкуватися з Батьком Нації. Бо Месією Ющенко може себе вважати лише в своїх хворобливих мареннях, а за законом він – державний чиновник, який зобов'язаний діяти – цитую статтю 19 частину 2 Конституції України – „лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”. Так ось, спеціально для дипломованого пана Котляра пояснюю: відповідно до статті 9 ч.1, статті 10, статті 21, статті 28 ч.1, 3, 4, статті 42, статті 43 Закону України „Про інформацію”, кожен громадянин України має право на одержання інформації про діяльність органів державної влади. Це право забезпечується, зокрема, обов'язком органів державної влади інформувати громадян про свою діяльність та прийняті рішення, у тому числі - шляхом публічного оголошення через аудіо- та аудіовізуальні засоби масової інформації; безпосереднього доведення її до зацікавлених осіб (усно, письмово чи іншими способами); оголошення її під час публічних виступів посадових осіб. Відповідно до статті 6 ч.3 Закону України „Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації” формами поширення такої інформації є, зокрема, брифінги й прес-конференції керівників органів державної влади та місцевого самоврядування. А відповідно до статті 2 ч.1 Закону України „Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації” органи державної влади зобов'язані надавати засобам масової інформації повну інформацію про свою діяльність та забезпечувати журналістам вільний доступ до неї крім випадків, передбачених Законом України „Про державну таємницю”. І тому ніяка акредитація для відвідування відкритих заходів за участю Президента України чинним інформаційним законодавством не передбачена – на те вони й відкриті. Більш того, як сказано в статті 29 Закону України „Про інформацію”, обмеження права на одержання відкритої інформації забороняється законом, при цьому переважним правом на одержання інформації користуються громадяни, яким ця інформація необхідна для виконання своїх професійних обов'язків. Але невгамовний пан Котляр замість того, щоби уважнесенько ознайомитися з Законом України „Про інформацію”, давить сльозу, описуючі ті жахи, які чекають на журналістську спільноту в разі дотримання Президентом настанов інформаційного законодавства. Уявімо, що акредитуватись може будь-яка особа без жодного підтвердження належності до журналістської професії. Адже, відповідно до правил акредитації можливість відмови в акредитації взагалі не передбачена, оскільки це суперечило б закону про порядок висвітлення. Чи буде це справедливим по відношенню до справжніх журналістів, яким не вистачить місця в прес-центрі, і які таким чином будуть позбавлені можливості виконувати свій професійний обов’язок інформувати суспільство про діяльність президента України? Очевидно, що ні. Крім того, таким чином буде порушено інший стандарт, що міститься в процитованій декларації, оскільки буде надано привілейований доступ не журналістові, а людині, яка не має жодного відношення до журналістської професії. Не є цей критерій і дискримінаційним, оскільки не робить необґрунтованого розрізнення між представниками журналістської професії, яку б освіту вони не мали - бо є альтернатива подання інших документів. При цьому підтвердження журналістського фаху цілком об ґрунтовано не вимагається від осіб, які акредитуються від ЗМІ, оскільки із самого факту включення їх до заявки конкретного ЗМІ презюмується їхня належність до журналістів Воістину, руїна – не в клозетах, руїна – в головах. Члену (чи то пак, мозку) високої комісії навіть на думку не спадає, що доступ громадян (зокрема – журналістів) на відкриті заходи, які проводить Президент України (або будь-яка інша службова особа органу державної влади) і акредитація представників ЗМІ – це зовсім різні й ніяк не пов'язані між собою речі. Тому пояснюю на пальцях. Ось, припустимо, вирішив Голова Верховної Ради України поспілкуватися з народом. Це – його службовий обов'язок, тому на такі заходи мають допускати всіх охочих. Право на відвідування відкритих заходів, що проводять керівники органів державної влади, поширюється на всіх громадян без винятку, і тому журналісти, які вирішили й собі прийти та поставити кілька запитань керівникові парламенту, якимись особливими привілеями не користуються. Лише – переважним правом. Тобто, якщо до мікрофону вишукувалася черга, журналіст має право показати своє посвідчення або редакційне завдання організаторам заходу й попрохати дати йому слово поза чергою. Якщо такого посвідчення чи папірця з редакції він не має – нехай стоїть разом з усіма. Що тут незрозумілого? До речі, я особисто ніколи не показую ніяких документів при відвідуванні, наприклад, судових засідань у якості журналіста. Оскільки відповідно до статті 129 Конституції судочинство в Україні за нечисленними винятками є відкритим і будь який громадянин може завітати у будь-яку судову залу й подивитися на те, що там коїться. То ж вимагати якогось особливого ставлення до себе як журналіста в такій ситуації було б, щонайменше, неетично. Інша річ, коли журналістові для виконання своїх професійних обов'язків потрібно ще й на власні очі спостерігати за перебігом пленарних засідань українського парламенту чи отримувати стенограми цих засідань до того, як вони потраплять на сайт Верховної Ради. Закон України „Про інформацію” такого права громадянам не надає, але журналіст може скористатися нормою спеціального закону, який зобов'язує органи державної влади та місцевого самоврядування безоплатно сприяти представникам ЗМІ у здійсненні ними своєї професійної діяльності. Це сприяння вимагає попередньої акредитації і відбувається у формі: - попередження представників ЗМІ про проведення нарад та інших заходів (ст. 27 Закону України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”); - забезпечення представників ЗМІ стенограмами, протоколами та іншими матеріалами (ст. 27 Закону України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”); - розміщення апаратури, забезпечення режиму освітлення, підключення до джерел звуку (ст.34 Закону України „Про телебачення і радіомовлення”); - інформування представників ЗМІ про важливі заходи й плани та надання перепусток на право входу до приміщень органів державної влади або місцевого самоврядування (ст.3 Закону України „Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації”). Таким чином, акредитація - це умова співпраці між інформаційними службами органів державної влади та місцевого самоврядування й засобами масової інформації, яка дає журналістові додаткові можливості для одержання інформації в порівнянні з тими, що гарантуються Законом України „Про інформацію”. Статтею 3 Закону України „Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації” встановлено, що акредитація журналістів і технічних працівників ЗМІ при органах державної влади та місцевого самоврядування здійснюється шляхом їх реєстрації на підставі офіційного подання засобу масової інформації або за заявою журналіста й технічного працівника за пред'явленням ними відповідних документів, що підтверджують їх професійний фах або рекомендації професійного об'єднання журналістів. Таким чином закон передбачає два варіанти акредитації: Акредитація журналіста або технічного працівника з ініціативи засобу масової інформації. У цьому випадку ніяких інших документів, окрім офіційного подання, не вимагається; Акредитація журналіста або технічного працівника з їх власної ініціативи. У цьому випадку вимагається, окрім заяви про акредитацію, подання документів, що підтверджують професійний фах заявників або рекомендації професійного об'єднання журналістів. За усталеною в Україні практикою, документами, що підтверджують професійний фах журналіста, є публікації в засобах масової інформації чи Інтернет-сайтах або аудіовізуальні продукти, які на відповідних носіях додаються до зави про акредитацію – цілком за рецептом булгаковського Коров'єва. І ніколи ніде проблем раніше не виникало. Точніше, майже не виникало – мені відомо лише два випадки, коли журналістів не пустили в державну установу. У обох випадках закон порушив Генеральний прокурор України – один раз з прес-конференції Генпрокурора Піскуна був виставлений представник „Української правди”, у другому випадку на прес-конференцію Генпрокурора Васильєва не був допущений автор цих рядків, який представляв радіо „Свобода”. Та й то в обох випадках причиною прокурорського свавілля були виключно особисті мотиви. Попри все, у своєму велемудрому дописі пан Котляр цитує наведену вище статтю 3 Закону України „Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації” і переконує наївних, що, мовляв, диплом про спеціальну освіту – це й є той документ, що підтверджує фаховий рівень журналіста. Одначе, якби так дійсно було, то законодавець би про те прямо й записав у Законі. Але про диплом там – ані пари з вуст. І на то є вельми поважна причина. Річ у тім, що Конституційний суд України своїм рішенням від 30.10.1997 №5-зп у справі К.Г.Устименка встановив, що інформація про освіту громадянина належить до конфіденційної, збирати, зберігати, використовувати та поширювати яку без згоди особи забороняється крім випадків, визначених законом і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав та свобод людини. Оскільки жодним законом не встановлено право Секретаріату Президента України збирати інформацію про освіту громадян, вимога Правил щодо надання журналістами копій своїх дипломів є такою, що суперечить ст.32 Конституції України. Позаяк інтелектуального рівня чи то члена, чи то мозку президентської комісії явно недостатньо, щоби осягнути цю прописну істину, пояснюємо ще раз на пальцях. Є ситуації, коли від людини вимагають показати диплом про освіту. Наприклад, коли ця людина хоче працевлаштуватися лікарем, суддею, адвокатом, прокурором тощо. Але кожний такий випадок окремо прописаний у відповідному законі („Про охорону здоров'я”, „Про статус суддів”, „Про адвокатуру в Україні”, „Про прокуратуру” відповідно). Це ­– по-перше. Але навіть законодавчо закріпленої вимоги надати диплом недостатньо, щоби цікавитися в громадянина його освітою. Потрібно, щоби ця цікавість здійснювалася виключно „в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав та свобод людини”. Тому радимо пану Котляру занотувати на папірці, яку саме інформацію про журналістів не мають права збирати працівники Секретаріату Президента. Це – інформація про освіту, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, дату й місце народження, майновий стан. Неправильно припаркувався – геть із брифін гу! Читаємо далі панегірик, який „член з дипломом” склав Правилам акредитації представників ЗМІ при Президентові України. „Там також чітко вказано підстави припинення акредитації. Відповідні положення відповідають вимогам законодавства...” – співає свою пісню пан Котляр про пункт 14 Правил, за якими Секретаріат Президента України може припинити акредитацію особи в разі визнання цієї особи судом винною у вчиненні адміністративного правопорушення чи злочину. Тобто, їде собі журналюга на авто по столичній Набережній зі швидкістю 100км/год (на прес-конференцію Президента, наприклад, поспішає), зупиняють його „продавці смугастих паличок” в районі моста Патона, складають адміністративний протокол за порушення Правил дорожнього руху – і все. Більше такого борзописця до президентського тіла пан Балога не допустить. Це, виявляється, лише синусі Президента можна безкарно літати по Одеській трасі зі швидкістю 240км/год. І паркуватися в заборонених місцях можне лише йому одному. А якщо щось подібне утне журналіст, то його, бідолаху, керівник Секретаріату просто позбавить акредитації за вчинення адміністративного правопорушення. Уява так і малює президентську прес-соску, яка бігає по судах та виписує з адміністративних матеріалів знайомі прізвища акредитованих нею осіб. І правильно – не треба про Андрюшеньку писати, морди журналістські. От тільки якби пан Котляр мав би не диплом – диплом у нього, мабуть, такий-сякий є – а освіту бодай у межах шкільної програми, то він би знав, що відповідно до статті 92 Конституції України відповідальність за злочини, адміністративні та дисциплінарні правопорушення встановлюються виключно законами України. А якби він зазирнув у статтю 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення, то побачив би, що цей Кодекс не містить такого виду адміністративного стягнення, як обмеження в професійній діяльності. Оштрафувати журналіста за перехід дороги на червоне світло можна, а обмежити право взяти інтерв'ю в Президента – ні. Що ж стосується відповідальності за скоєння журналістами злочинів, то статтею 51 Кримінального кодексу України передбачено, що до осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, може застосовуватися такий вид покарання, як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Одначе таке обмеження є додатковою мірою покарання, яке може встановлюватися виключно вироком суду, а не рішенням керівника Секретаріату Президента України, і лише за чітко визначені злочини. Причому, жодним законом не передбачена можливість обмеження громадянина в журналістській діяльності через скоєння ним кримінально караного діяння – ані в якості міри покарання, ані внаслідок непогашеної чи не знятої судимості. Але й це не все. „У правилах акредитації , - пише пан Котляр, - чітко виписано права і обов’язки акредитованих осіб, що зменшує можливість свавільного застосування з боку працівників секретаріату” . Йой, яка прірва інтелекту! Шкода лишень, що апологет цих горезвісних Правил не проконсультувався попередньо з „професором” Зваричем і не з'ясував у нього, що нормативні акти, видані органами виконавчої влади, господарського управління та контролю, якими „чітко виписуються” права та обов'язки громадян або які мають міжвідомчий характер, набувають чинності тільки через 10 днів після реєстрації в Міністерстві юстиції України. А оскільки Правила акредитації Секретаріат Президента в Мін’юсті зареєструвати забув, пан Котляр може згорнути їх у трубочку і подарувати або собі, або керівникові Секретаріату. Втім, слово „забув” не зовсім доречно в даному контексті. Річ у тому, що Секретаріат Президента України взагалі не є органом державної влади та управління й не може видавати ніяких нормативних актів у сфері публічних правовідносин. І, відповідно, нічого не може подавати на реєстрацію в Мін’юст. Відповідно до президентського Указу від 14.10.2005 №1445/2005 Секретаріат Президента України є лише допоміжним органом щодо забезпечення здійснення Президентом України його повноважень. Таким чином, Секретаріат Президент України, видаючи оскаржувані Правила, явно вийшов за межі своїх повноважень, а порядок акредитації представників ЗМІ при Президентові України мав право затверджувати тільки сам Президент. Якщо керівникові Секретаріату пану Балозі так вже кортіло щось видати, то Правила акредитації слід було б оформити розпорядженням Президента України й поставити під ними президентське факсиміле – Ющенкові байдуже, що від його імені підписують, але в такому разі була б дотримана хоча б законна форма. Володимир БОЙКО, спеціально для І-РЕПОРТЕРА обговорити на форумі Вибираємо подарунки до Нового року! Холодильники Mp3-плееры Ноутбуки Цифровые фотоаппараты Стиральные машины Мобильные телефоны LCD телевизоры КПК (PDA) DVD-плееры www.nadavi.com.ua КОМЕНТАРІ: kvoz 2007.01.15, 19:45 Есть идея: что, если репортеры будут печатать, хотя-бы в интернет-изданиях, снимки неправильно паркованных машин, принадлежащим депутутам и пр., с одновременной отсылкой их в малицию или прокуратуру? Хорошо-бы также не бросать упоминать нарушения, сделанные, например, прокуратурой, в изданиях, типа: "обязаны ответить в 30 дневный срок, но до сих пор ответа не поступило" ... # 2007.01.13, 14:19 Оно, конечно, длинновато, но тема того стоит. Потому как покороче все записано в законах. Но ежели не читают в Секретариаре законов - надо растолковывать придуркам. Кстати, Котляр - это не тот самый, которого проффесор Зварыч, будучи министром юстиции, брал себе в заместители? Чех 2007.01.13, 11:30 Влучно.Але бажано покоротше. Костя 2007.01.12, 16:18 афтар жош, пешы исчо. Не припомню ни одного журналиста на Украине такого отстрого на слова, как Бойко. Советую господину Бойко, как Кивалову обнародовать пресс релиз " если со мной что-то случиться, то все всё узнают из вот этого конвертика " :)) ім'я: коментар: коментар буде доданий після перевірки адміністратором ОСТАННІ МАТЕРІАЛИ ЦІЄЇ РУБРИКИ: Нужна ли Харькову власть террора? Продається прокуратура міста Києва. Дорого. Частина 2 Продається прокуратура міста Києва. Дорого „Лихо з розуму” Бориса Колесникова: плював у Пенчука, а поцілив у Януковича ЗаМУРЗана прокуратура Закон – тайга, прокурор – Медведько Баран з Генеральної Коли закінчаться «танці» на кістках знищених українців? Вирус глупости Жестокое избиение в Харькове НОВИНИ ПАРТНЕРІВ Янукович катит бочку на "человека Мороза" Дитера Болена едва не сожрала 2-х метровая акула Свихнувшийся румынский хирург искромсал член пациента И снова о еврейских корнях Тимошенко... (обновлено, фото) Установлен убийца Литвиненко Выбросился с балкона известный российский певец На луганской шахте заблокировало 570 шахтеров Поминальный молебен по Кушнареву. Фото Ющенко уехал из Украину. Лечиться Ющенко бросил вызов ВРУ. Что дальше? ЦІКАВИНКИ Завантаження... НОВИНИ 20:03 У день похорону Кушнарьова Харків прийняв 22 чартерних літаки 19:00 У Бахчисараї вбито кримського татарина 18:06 Хилларі Клінтон боротиметься за президентське крісло на виборах-2008 17:01 Польща не зніме вето з переговорів Росія-ЄС 16:46 Мороз думає, що Луценко на чужому горбу хоче в’їхати до раю 16:31 У Києві знайшли бомбу 16:16 Мороз: грошей на перетасування колоди немає 16:03 Російські комуністи мають намір боротися за відновлення СРСР 15:47 Через негоду немає телефонного зв’язку з 436 населеними пунктами 15:33 У Єгипті зареєстрували 19 випадків захворювання на пташиний грип НОВОСТИ КИНО KINO.ukr.net Загрузка... НОВОСТИ ТВ TV.ukr.net Загрузка... Интересно о работе на JOB.ukr.net Загрузка... Свежие вакансии на JOB.ukr.net Загрузка... Гороскопы Овен Телец Близнецы Рак Лев Дева Весы Скорпион Стрелец Козерог Водолей Рыбы "ФРАЗА" РЕКЛАМА © 2005 "Інтернет РЕПОРТЕР" передрук матерiалiв за умови посилання на http://rep-ua.com | Редакція | Реклама на сайті | Веб-майстер |