http://larik.org.ua Персональний блог Юрка Лаврика Thu, 04 Jan 2007 20:38:03 +0000 http://wordpress.org/?v=2.0.4 en http://larik.org.ua/ekspozytsiya/slonenyata-stori.html http://larik.org.ua/ekspozytsiya/slonenyata-stori.html#comments Thu, 04 Jan 2007 20:38:03 +0000 larik Експозиція http://larik.org.ua/ekspozytsiya/slonenyata-stori.html Доречі, про Інну. Окрім фотографії (попередній пост) знайшовся й невеличкий подарунок від цієї файної особи - твір з претензією на незавершеність “Слоненята”. Оскільки я нажив права на публікацію (хи-хи) тої сторі, то нарешті ними (правами) скористаюся. Увага [] Слоненята Моя мама любила робити ікебани. Вона сушила квіти, листя, якісь гілячки. Мені здається, що в квартирі не було жодної книжки, яку можна було б відкрити і не розсипати ті зсушені рештки. Хіба мої підручники. Окрема комірка належала розсипаним коралям, бусинам, поламаним браслетам, брошкам. Найбільше завжди було бісеру. Я могла годинами перебирати те все, мені ніколи не набридало. Кожного разу вміст комірчини мінявся. Напевно залежно від маминого настрою. Найбільше мені запам’ятався перстень – дуже гарний з карамельно-коричневим камінчиком всередині. Мені хотілось його лизнути. Звичайно перстень був поламаний – навпіл. Наступного разу я його вже не бачила ніколи. Проте найбільше все одно було бісеру. Коли я в третьому класі розсипала його по підлозі (тоді він був голубий) мама не сказала нічого. Так само і наступні два дні. В сукупності вона не розмовляла зі мною три дні. Вона взагалі часто сиділа мовчки, ні на що не реагуючи і дивилась в вікно. Пейзаж за вікном теж мінявся залежно від її настрою. Я взагалі не розумію як мені вдалося вирости психічно здоровою. (І чи вдалося?) І ще ніколи не розуміла на що ми живемо. На роботу мама здається не ходила. Проте я завжди знаходила в кухні гроші на склянку чаю і пиріжок. Стільки скільки це коштувало в шкільній столовій. Коли пиріжки подорожчали на 10 копійок, на столі почало з`являтись на 10 копійок більше. Звідки вона могла знати такі тонкощі? Певний час я думала, що мама гроші малює. Мені взагалі найбільше подобалось тихенько дивитись як мама малює. Тоді вона розказувала що таке палітра, як потрібно розводити фарби. Одного разу вона показувала мені чим відрізняються різні художні стилі. Тобто це вже тепер я так знаю, а тоді – як можна по різному намалювати одне й те саме. Вона малювала мою чашку. Синю, з зеленими слоненятами. Якийсь мамин друг привіз її із за кордону – я тоді так казала. На одній картині вона вийшла як на фотографії - нецікаво, на іншій як в мультику – якась надто яскрава і несправжня, на ще іншій – слоників взагалі не було видно, ледве вгадувались обриси чашки. Мама казала, що на те і розрахунок. А на моїй улюбленій вона наче складалась з маленьких майже невидимих оку детальок. На наступній картині я розридалась. Веселі зелені слоники перетворились тут раптом на якихось огидних монстрів, а чашка наче викривилась вбік і жахала мене своєю розкритою пащекою. Мама спочатку заспокоювала мене, казала, щоб я не боялась. Але я ридала ще дужче. Тоді вона знервовано ходила по кімнаті, говорила купу якихось незрозумілих термінів на зразок експресія, авангард і ще та щось. Ці я запам’ятала тільки тому, що потім чула їх пізніше .Все решта і досі для мене загадка. Мама говорила, щось про сучасне мистецтво, про всеохоплююче натхнення і пояснювала що усе має свій зворотній бік і навіть мої слоники за інших обставин могли бути зовсім іншими. Наприклад такими. Маму не дуже турбувало те, що я плачу, вона більше переймалась тим, що я не можу зрозуміти таких очевидних речей. І дивилась на мене великими сумними очима. Я її розчарувала, я не виправдала її надій. Через це я почала ридати ще дужче. Якщо можливо ридати утричі дужче. А можливо все було набагато простіше і я просто продовжувала плакати. Не знаю. Але більше я з мамою не малювала. Це сталося ніби за одностайною мовчазною згодою. Тим більше потім від вчительки у школі я взнала що гроші випускають тільки спеціальні люди, а робити свої гроші не можна, бо за то садять в тюрму. Втім я втішала себе думкою, що мама підробляє тільки копійки. Їсти я ходила до однокласниці. Її мама ніколи не малювала картин і я навіть не впевнена чи вміла вона читати. Але в них дома завжди була смачна їжа, і (але? зате? ) ніде не валялись пензлики, пір`я, сушене листя чи бісер. Оліна мама завжди мене жаліла і годувала. Частково через моє ім’я. Попробуй вижити в початковій школі якщо тебе звати Кармеліта. Але порівняно з життям з мамою проблеми у школі здавались просто дрібницею (бісером?). Кожен раз я шокувала однокласників реакцією. Я підійшла до проблеми дуже творчо, мала від кого вчитись. Раз я била рюкзаком по потилиці, іншого разу взагалі не реагувала на насмішки, ще раз зробила хід конем і ні слова не кажучи просто пішла в напрямі кабінету директора. Подіяло. А раз обклала трьохповерховим матом (третій клас), мала в кого вчитися. Я ніколи не бачила її в однаковому одязі. Хоча весь її одяг був дуже схожий. Мама носила лише плаття. Спідниці рідко. Штанів в неї здається не було жодних. Ходила по кімнаті боса. З одного боку в інший. Інколи вона натикалась на мене. Доводилось обходити. Тут вже було важче. Не допомагав ні трьохповерховий мат, ні тим більше ігнорування. І навіть директор. Хоча одного разу я сказала мамі, що піду до директора, якщо вона не зробить зі мною англійську. Це було зайве. Мама раптово мене почула, подивилась якимось затуманеним поглядом і почала сміятись. Так весело-весело. І довго. Проте так страшно мені не було ніколи. Навіть від слоненят-монстрів. Вона ходила, присідала, знову сміялась, а потім почала щось говорити, дуже емоційно, англійською. Через десять років я зрозуміла що вона цитувала Шекспіра. Але це не допомогло мені ні тоді ні зараз. Ну і очевидно що варіант рюкзаком по потилиці навіть не обговорювався. Я часто просила маму зв’язати мені светра. Мама казала, що треба купити нитки. Я не вірила, бо ніколи не бачила, щоб вона щось купувала і казала їй щоб зробила нитки сама. Я звикла що мама робить брязкальця, бісер, гроші, погоду, інший непотріб, то чому би їй не зробити і нитки. Або одразу светр. Я злилась на маму. Я була вже в сьомому класі і мені був потрібен хоч якийсь нормальний одяг. Мамині картини завжди висіли в коридорі. Я прийшла з вулиці і здається була п’яна (це вже був дев’ятий клас). І я вже знала що означає коли людина без причини довго і весело сміється. Я дивилась на слоненят на стіні, тих самих (їх між іншим ніхто так і не купив). Тоді обережно витягнула їх з рами і повісила в себе над ліжком. Того вечора я стала жінкою і сповна зрозуміла, що усе має зворотній бік. Коли я була в десятому класі мама чомусь згадала про моє день народження. Вона подарувала мені купу листя і сушених квітів з бусинками. То все якось трималось на дротяній основі. Спочатку я хотіла викинути те все на сміття. На той час я була остаточно переконана в тому, що моя мама хвора на голову. Але потім помітила карамельний перстень. Десь між каштановим цвітом він лежав. Цілісінький! Тоді я його лизнула. Це і справді була карамелька. Я його досі ношу і досі шукаю сліди спайки, склейки, зліпки і таке інше. А потім згадую що це мама. Отже вона спокійно могла той перстень викинути і тут же дістати з повітря інший. Але ні, вона ніколи нічого не викидала. Мабуть тому що якби викидала, то доводилось би забирати сміття. Ні, мама була мистецькою людиною і тим усе сказано. А от я виросла напрочуд прагматичною і абсолютно далекою від усіх видів творчості. Мама була дуже розчарована, але я вже не плакала через це. Одного разу я повернулась зі школи і її не було. На місці були усі сукні і довгий плащ, а також довгий шалик. Коли я казала мамі що він волочиться по землі, вона відказувала що на те і розрахунок. На наступний день її не було також. А ще на наступний день в мене був випускний. ]]> http://larik.org.ua/ekspozytsiya/slonenyata-stori.html/feed/ http://larik.org.ua/uncategorized/hochu-vesny.html http://larik.org.ua/uncategorized/hochu-vesny.html#comments Wed, 03 Jan 2007 20:03:51 +0000 larik Усіляка фігня http://larik.org.ua/uncategorized/hochu-vesny.html Промайнув Новий Рік… Ну і добре! Чого так повелося, що у кожному році зима аж двічі - на початку та на кінці? Ото рився у старих фотографіях з мобільника, знайшов Інну. І так нестримно захотілося весняного тепла… А натомість лише фото… ]]> http://larik.org.ua/uncategorized/hochu-vesny.html/feed/ http://larik.org.ua/shtudiji/dopuskovo-vijskovi-diji.html http://larik.org.ua/shtudiji/dopuskovo-vijskovi-diji.html#comments Thu, 28 Dec 2006 19:41:50 +0000 larik Штудії http://larik.org.ua/uncategorized/dopuskovo-vijskovi-diji.html Наразі, все ті самі штудії, оскільки нічим файним (окрім класичного нічогонероблення) не займаюся. Штука в тім, що я сьогодні отримав допуск до екзамену з фільософії - була ціла кумедія. Базікав більше про Толкіна, ніж про філософів. Зрештою, то зовсім не так погано - Толкін був сприйнятий поблажливо, на відміну від Жадана. Як виявилось, наш викладач чогось Сергія не розуміє, з чого робить висновок, що Жадановий “Капітал” мені для епатажу. Жаль. А ще я знаю, де святкуватиму новий рік! ]]> http://larik.org.ua/shtudiji/dopuskovo-vijskovi-diji.html/feed/ http://larik.org.ua/shtudiji/zalikovo-vijskovi-diji.html http://larik.org.ua/shtudiji/zalikovo-vijskovi-diji.html#comments Wed, 27 Dec 2006 21:10:15 +0000 larik Штудії http://larik.org.ua/shtudiji/zalikovo-vijskovi-diji.html Все банально просто - я склав заліки!!! Спочатку був ДУМ. Не DOOM, а ДУМ (ділова українська мова). Трошки писанини і крихти фантазії: рецепт простий. Зрештою, довелося переписати автобіографію - як усякий порядний програміст, я кожне підрядне речення відокремлюю відступом :). Склад сім’ї починався з середини листка (по горизонталі, звісно). Минулося. “Юрко! Чого це ви по авдиторії гуляєте? Ваше біополе погано впливає на решту студентів! Якщо вам так вже нема до чого взятися, то може сядете та напишете залік, га?” - так пройшло складання “цифрової схемотехніки”. До цього предмету я навіть звіти писав (варьяція - малював, схемотехніка ж бо)… щоправда у зошиті в косу лінійку (ностальжи!) червоним чорнилом (не Мефістофельові чорнила, але червоні достатньо). Чесно. А от з “охороною праці” (досі дивуюся, нащо мені охорона праці - з огляду на свою абсолютну лінь, я мабуть не буду займатись ні працею, ні охороною. Може…), так от, з “охороною праці” стався глюк цілковитий. Мені за шоссь поставили залік. За що - не знаю, я там був лише два рази. І то не в тему. ЇЇ величність Халява. З ООП (object oriented programming) писав залікову програму, головна ціль якої - записати у файл список (СПИСОК!) коханих панянок, бажано побільший, і продемонструвати. Глюк. Лишилось три допуски до екзамену :))) ]]> http://larik.org.ua/shtudiji/zalikovo-vijskovi-diji.html/feed/ http://larik.org.ua/sposterezhennya/zvychka-81.html http://larik.org.ua/sposterezhennya/zvychka-81.html#comments Tue, 26 Dec 2006 20:05:29 +0000 larik Спостереження http://larik.org.ua/sposterezhennya/zvychka-81.html Нажив паскудну звичку - це якщо коротко. Якщо довго то читай далі. Якось вже склалося, що майже кожного вечора я мандрую з університету (читай Клюмби) до своєї домівки - на Сихів. Хто з Центру Львова о годині так шостій-сьомій намагався попасти додому на Левандівку, Майорівку, Новий Львів чи яку іншу перифирію, той мене зрозуміє. Хто не зрозуміє, тому змалюю. То виглядає так: Проспект Свободи і доволі великий напис над відгородженим огорожею куском бруківки. Напис стверджує “Зупинка транспорту заборонена 50м ->” чи щось таке подібне. Під написом (на дорозі, вочевидь) товчеться купа народу, дві-три перемерзлі собацюри (шо їм тут треба - загадка), жменька маршруток напханих по саме неможу. Появу кожної нової маршрутки нарід сприймає зі стійкістю, більш властивій древнім грекам. Справді ж бо, уявіть, у проміжок між людьми, собаками та рештою маршруток втискується старенький пошарпаний мінібус, відкриваються маленькі дверцята - звідти випадає двоє людей, решта - мабуть нащадки тих, хто стояли поміж трьохсот спартанців. Їх обличчя палають втомою і ненавистю. В цей напружений момент, ті хто стоять на холодній вечірній зупинці - вони сміливіші й прудкіші за найгартованіших афінян, здатні на нелюдські викиди адреналіну у кров, на тваринний прорив до цілі, на сліпу атаку барикад (вірніш, однісінької дверцяти). Промені ненависті спалахують і на цих суворих обличчях. Собацюри зачудовано спостерігають. Ще мить, і наступ почнеться, жертви неминучі, напруження зростає. Повільно й тихо пада сніг. Як варіант, зупинка на Шота Руставелі. Тролейбус номер 24. Якщо стати на край тротуару і зачекати хвилин так півгодини, то можна тролейбуса, зрештою, й дочекатись. Головне - не звалитись на дорогу під колеса якоїсь таксівки. Далі буде аналог лотереї “метро” - якщо тобі пощастило, і тролейбус зупинився саме так, що двері опинилися прямо перед тобою, то потужна сила інжектує (не впихне, не вштовхне, не занесе, а саме інжектує ) досередини. Притиснений до вікна, ти доберешся аж до Сихова. Пофортунило. Якщо ж з дверима не вийшло, можна побавитись у афінян і спартанців (див. попередній приклад) або чекати далі. Можливо саме тому я так часто хожу додому пішки. Але раптом сталась манка небесна - маршрутка нумер 81 має тепер кінцеву на Галицькій. Це достатньо далеко від головного корпусу універу, щоб гарантувати малу кількість студентів (на кінцеву десятки перед універом я забив ще 3.4 роки назад саме через неймовірну чергу). черга невелика, маршрутки мандрують часто. Файно. А тепер спостереження. Я не хочу з тої маршрутки виходити. Ну не хочу, і все. Сиджу тихо у куточку, слухаю яку музику у навушниках, гріюся. І так воно добре й чудово, що не хочеться навіть думати про холод за вікном, про те, що треба виходити. Це подібно до ранкового сну - так само не хочеться прокидатись. Я вже двічі пропускав свою зупинку і їхав до кінцевої. Глюк. І побіжний висновок: (в принципі, подібно до француза, що двічі на день голиться - вперше зранку до роботи, вдруге ввечері до коханки) каву треба пити і зранку (до мандрівки в універ) і ввечері (відповідно, додому). От. ]]> http://larik.org.ua/sposterezhennya/zvychka-81.html/feed/ http://larik.org.ua/uncategorized/zmina-jmena-i-kontentu-blogu.html http://larik.org.ua/uncategorized/zmina-jmena-i-kontentu-blogu.html#comments Sun, 24 Dec 2006 21:38:31 +0000 larik Усіляка фігня http://larik.org.ua/uncategorized/zmina-jmena-i-kontentu-blogu.html Кхм… той… ви не повірите, але пятілєтку я кажися завершив. Кажися… Принаймі, блоґ дістав новий вигляд (хоча в основі так і полишилась тема Tutti-Frutti з чималою добавкою foliage - я нагло скористався GPL ліцензією). А ще змінилася назва. Воно звісно файно було оте “Юрко Лаврик в умовах БЛОгКАДИ”, але ну його. Тепер просто larik . А ще… А ще я інфо написав - чергове тимчасове, але яке не яке інфо (чи ж би ж то ж “що воно таке…”). Думаю також, що спроможуся придумати хоч би ще одну назву категорії, крім “Усіляка фігня”, бо може статись, надрукую фігню не усіляку, а фігню неабияку . Все. ]]> http://larik.org.ua/uncategorized/zmina-jmena-i-kontentu-blogu.html/feed/ http://larik.org.ua/uncategorized/usilyaka-fihnya.html http://larik.org.ua/uncategorized/usilyaka-fihnya.html#comments Mon, 11 Dec 2006 21:33:39 +0000 larik Усіляка фігня http://larik.org.ua/uncategorized/usilyaka-fihnya.html Це на тему категорії (наразі, хто бачив, той знає - вона одна) котра має цю сакраментальну назву. Оголошую пятілетку… гм… тиждень :) глобального персонального порятунку блогу від цієї категорії. Знов КОНСТРУКТИВІЗМ, але я це зроблю!!! ррр! :) ]]> http://larik.org.ua/uncategorized/usilyaka-fihnya.html/feed/ http://larik.org.ua/uncategorized/smert-i-menemonokosm.html http://larik.org.ua/uncategorized/smert-i-menemonokosm.html#comments Mon, 11 Dec 2006 21:25:39 +0000 larik Усіляка фігня http://larik.org.ua/uncategorized/smert-i-menemonokosm.html Мені так здається, хоч я і не впевнений на усі #FF поділки, але я бачу Знаки, втім, мені так здається, що я вимру незабаром. Я нічого не можу привести до ладу - печать ґрандійозности. Кумедно те, що й мене ніхто не може привести до ладу: тут спостерігається очевидний дуалізм марності таких спроб. Якщо мене просто полишити, то я моментально релаксую у найменш енерґетичний стан (хай живе термодинаміка на практиці!) - тобто засинаю або, що гірше, нічогонероблю; якщо безупину й постійно штурхати в напрямку чогось, то можна спостерігати завидний реактивний (зворотній, мається на увазі) рух до того ж низькоенерґетичного стану. Звідти висновок - якщо я ворушуся, то значить я просто ворушуся до місця, де мене ніхто не чіпатиме вже точно. Жах… Вимру… ]]> http://larik.org.ua/uncategorized/smert-i-menemonokosm.html/feed/ http://larik.org.ua/uncategorized/schodo-y.html http://larik.org.ua/uncategorized/schodo-y.html#comments Thu, 30 Nov 2006 20:11:55 +0000 larik Усіляка фігня http://larik.org.ua/uncategorized/schodo-y.html То - фактично відповідь на необачно полишений коментар, котра виявилась достатньо самодостатньою (хи-хи) для отакої публікації (див. попередній пост). Отож, моя відповідь на псевдориторичне питання стосовно проблеми застосування металогічного порівняння протоколу універсальної послідовнісної шини версії 2.0 та фонетичних засобів мовлення, зокрема порівняння ролі біта контролю синхронізації вищезазначеного протоколу та стилістично обезбарвленого однобуквослова “и” в якості елемента синхронізуючого потоки вербальної комунікації, а рівно і відповідь до квазіетичного питання користання коментів таким анконтекстним методом, надодачу емоційно забарвлених нецензурованою лексикою і таке інше, звучить наступним чином: то все фігня ]]> http://larik.org.ua/uncategorized/schodo-y.html/feed/ http://larik.org.ua/uncategorized/pro-bolon.html http://larik.org.ua/uncategorized/pro-bolon.html#comments Wed, 15 Nov 2006 20:15:38 +0000 larik Усіляка фігня http://larik.org.ua/uncategorized/pro-bolon.html Та ну нафіг!!! Задовбало!!! і кому такому розумному в Україні вперше прийшла в голову “файна” ідея про болонську систему? Бо ту голову треба було заклеїти пластирем, скотчем, епоксидкою, емаллю, шифером, мідно-нікельованим покриттям, бетоном, двістісорокаміліметровим шаром ґрунту та каміння, протирадіаційною плівкою (доречі, розробка цілого інституту!), колючим дротом, 150 000 000 000 кілометрами вакууму в напрямку від Сонця і табличкою “ця людина - БОЖЕВІЛЬНА!”. Напишу маніфест :))) ]]> http://larik.org.ua/uncategorized/pro-bolon.html/feed/ http://larik.org.ua/uncategorized/potreby.html http://larik.org.ua/uncategorized/potreby.html#comments Sat, 04 Nov 2006 16:13:07 +0000 larik Усіляка фігня http://larik.org.ua/uncategorized/potreby.html То ж треба так - усім мене раптом стало треба: викладачав, роботодавцям, менеджерам, охоронцям, лікарям (особливо, мабуть, патологоанатомам). Одна тільки халепа - вони мені нафіг здалися. Направду, не потребую я отих всіх. Таке Відчуття, що у майже всіх навколишніх людей (читай, окупантів) часу - греблю гати, а у тих, кого я конче хочу бачити (мілкі й рідкі залишки союзників), у тих часу немає, як категорії. Таке життя… ]]> http://larik.org.ua/uncategorized/potreby.html/feed/ http://larik.org.ua/uncategorized/avariya-zhahlyvi-proyavy-lini.html http://larik.org.ua/uncategorized/avariya-zhahlyvi-proyavy-lini.html#comments Fri, 27 Oct 2006 22:33:16 +0000 larik Усіляка фігня http://larik.org.ua/uncategorized/avariya-zhahlyvi-proyavy-lini.html То ж бо тільки уявити: на дворі 28 число, а я, такий-сякий (отакий), ще нічого не зробив (як варіація варьяцій - не написав, не намалював, не оформив, не обчислив, не виконав, не встиг, не, не, не, неймовірно). От пилиться на столі мікроконтроллер - його я мав запроґрамити аж до після-три-дні-назад-до-позавчора, а він просто лежить - чекає, вочевидь, фінальної стадії моїх лінощів. А звіти, звіти ж то ще не писані-оформлені - а тиждень назад треба було лабораторні захищати з отими ними звітами, а я… А блог? Обіцяв оптимістично: “за тиждень буде, за тиждень буде”, і шо? Ну і де? На компутері завівся вірус - пожував тихенько мої файлики, загриз фотошоп і коммандера, ото вони лежать на вінчестері - тлінні трупи на полі антивірусної боротьби - і чекають (теж чекають) кінця моїх лінощів. Задумана тема до блогу висить тепер у повітрі - малювати нема чим, шоп то помер, й заливати нема чим - улюблений ФТП (коммандер, зрештою) загинув смертю хоробрих аж на цілих 5 хвилин раніше - невдале хірургічне втручання. То всьо, курва, глобалізація. Казала мама - переходь на *нікс - нє не послухав. Тоді не послухав, а от тепер… чекаю… пакунку з Лафокс.нет, тобто, з пошти… вже тиждень. Їм, там на пошті, теж. Лінь. Або (знов, як варьяція) українська пошта насправді базується в Новій Зеландії. Я вже казав, що то всьо, курва, глобалізація? ]]> http://larik.org.ua/uncategorized/avariya-zhahlyvi-proyavy-lini.html/feed/ http://larik.org.ua/uncategorized/konstruktyvizm-zaholom-tam-i-zokrema-tut.html http://larik.org.ua/uncategorized/konstruktyvizm-zaholom-tam-i-zokrema-tut.html#comments Tue, 17 Oct 2006 17:34:33 +0000 larik Усіляка фігня http://larik.org.ua/uncategorized/konstruktyvizm-zaholom-tam-i-zokrema-tut.html Вибачайте, але ця вся краса й атракція наразі на (ре)конструкції Зайдіть за тиждень :))) ]]> http://larik.org.ua/uncategorized/konstruktyvizm-zaholom-tam-i-zokrema-tut.html/feed/