[history.html] Головна > Об'єкти Михайлівський Золотоверхий монастир Михайлівський Золотоверхий собор був закладений князем Святополком Ізяславовичем в "вотчому" Дмитрівському монастирі і був присвячений небесному воїну, покровителю Києва Архістратигу Михаїлу. Собор був освячений в 1113 році. Його інтер'єр не поступався за своєю красою константинопольським храмам: 3500 м 2 стін займали мозаїки і фрески, для мозаїк була використана смальта близько 180 відтінків. Найвідомішими з них були мозаїки "Євхаристія", "Дмитрій Солунський" та "Святий Стефан". З ХІV ст. назва головного собору - Михайлівський Золотоверхий - стала назвою всього монастиря. На початку ХVІІІ ст. тут були збудовані трапезна з церквою Іоана Богослова, трьохярусна дзвіниця та два соборні приділи. Ансамбль Михайлівського Золотоверхого монастиря став другим за значенням після Софії Київської ансамблем Верхнього міста. Дві дзвіниці - Софійського і Михайлівського монастирів - утворили історичну вісь Київської Русі, унікальну сакральну вісь, по якій, за давньою християнською легендою, має пройти Господь під час другого пришестя. Монастир, який вистояв протягом віків, був варварськи знищений в 1934 - 1936 роках. Збереглася лише частина мозаїк і фресок та горельєф Архістратига Михаїла з фронтону собору. Мозаїки Михайлівського Золотоверхого собору відомі в усьому світі, за словами директора виставки "Слава Візантії" в Метрополітен музеї в США (1998 рік), вони "зробили для визнання молодої Української держави більше, ніж весь дипломатичний корпус України з моменту її незалежності". Двадцять четвертого травня 1977 року Президентом України Л.Д. Кучмою була закладена капсула на відзнаку початку робіт по відтворенню Михайлівського Золотоверхого собору. Відродженню київської святині віддали свій досвід, свої душі і серця фахівці корпорації "Укрреставрація" з усіх областей України, представники 123 спеціальностей. Відтворення споруд Михайлівського Золотоверхого монастиря вимагало вирішення складних інженерних і конструктивних проблем. Фундамент відтвореної дзвіниці - це монолітна залізобетонна плита товщиною 1 м. Над існуючими фундаментами Михайлівського собору було також влаштовано монолітну залізобетонну плиту, яка спирається на глибокі опори, що передають навантаження на надійні шари ґрунту. Завдяки застосуванню "тонких стін" всередині дзвіниці, реставраторам вдалося звільнити додаткові площі для влаштування домової Трьохсвятительської церкви, музею та інших приміщень. Товщина стін первісної дзвіниці складала 3-4 м, відтвореної - 70 - 80 см. Стіни, стовпи, арки та склепіння собору, згідно проектних вимог, виконувались з високоякісної цегли М -100 МРЗ - 35, зовні стіни отиньковувались і прикрашались ліпним декором. В дзвіниці Михайлівського Золотоверхого монастиря вперше в православному світі було застосовано карільйон з сорока дзвонів (вага найбільшого з яких 8 тон), який дозволяє виконувати найрізноманітніші мелодії. Було вирішено, що інтер'єр собору буде повністю вкритий розписами, будуть відтворені копії мозаїк, що збереглися і реконструйовані ті мозаїки, які збереглися фрагментарно. Копії фресок виконуються у відповідних місцях. В головній бані собору (склепіння, барабан, паруси) і в головному вівтарі будуть розміщені мозаїки, інші частини собору розписуються в техніці "кейм". Вже в травні 1999 року руками реставраторів об'єм Михайлівського собору постав з небуття, а на День Києва'99 його фронтон прикрасила копія позолоченого горельєфа Архістратига Михаїла, виготовленого за кошти відомих українських боксерів братів Кличко. Етапи відрождення Успенський собор Києво-Печерської Лаври Храм, який багато віків був святинею не тільки Києва, а й усього східнослов'янського світу. Як сказано в Києво-Печерському патерику, сама Богородиця привела майстрів з Царгорода на Дніпрові кручі, де стояв Печерський монастир, і звеліла збудувати тут храм. Успенський собор був освячений в річницю століття введення християнства на Русі. Протягом наступних століть цей головний храм Печерського монастиря неодноразово поновлювали та переробляли, а після страшної пожежі 1718 року перебудували в стилі українського бароко. В соборі було 12 іконостасів, найбільший з яких, п'ятиярусний, подарував гетьман І. Скоропадський і його дружина. Під час Другої світової війни, 3 листопада 1941 року, Успенський собор був зруйнований. Відтворення Успенського собору в формах українського бароко розпочалося згідно з розпорядженням Президента України Л.Д. Кучми № 20/96-рп від 27.01.96, та розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 870 від 12.06.96 (Голова КМДА О.О. Омельченко). Територію, на якій був розташований собор, можна було умовно розділити на три зони: зона повної руйнації в межах епіцентру вибуху, зона значної руйнації з залишками древніх стін і зона часткової руйнації з Іоано - Богословським приділом, який вцілів після вибуху. Складність задачі з відтворення Успенського собору полягала в тому, що значна частина руїн була розколота на окремі елементи і здеформована. Відповідно до реставраційних вимог, всі залишки древніх конструкцій необхідно було зберегти і надати можливість їх подальшого вивчення. Лесові ґрунти під фундаментами Успенського собору створювали загрозу нерівномірних деформацій в разі замокання, тому необхідно було створити практично бездеформативну основу собору. Після опрацювання багатьох варіантів, було прийнято рішення застосувати палі малих діаметрів, або, як їх називають, "корневидні палі" чи "мікропалі". При цьому необхідно було не порушити "культурний шар" із значною кількістю поховань. Враховуючи всі ці умови, було прийнято рішення пройти палями через існуючі бутові фундаменти. Всі спеціалізовані вітчизняні фірми відмовились від виконання поставленої задачі, у зв'язку з її великою складністю. Тільки фахівцям корпорації "Укрреставрація" вдалося успішно просвердлити фундаменти собору і встановити палі, встановивши пальники з прожигу каміння. Ці роботи велися в зимових умовах на вітчизняному обладнанні. Складність задачі з відтворення Успенського собору полягала і в збереженні залишків давньоруських стін та включенні їх в спільну роботу з новим муруванням. Реставратори "зшили" стіни існуючого приділу залізобетонними палями по периметру в вертикальному та горизонтальному напрямках. Подібний реставраційний метод застосовується в Україні вперше. Унікальна робота була проведена також з виготовлення на окремому майданчику і монтажу готових золочених бань, що дозволило скоротити термін відтворення собору на три місяці. В князівські часи між початком будівництва Успенського собору і його освяченням пройшло шістнадцять років. В наш час відтворений собор постав з руїн менш як за два роки. 21 листопада 1998 року Президент України заклав капсулу з закладною грамотою на ознаку початку відтворення зруйнованого Успенського собору. 14 жовтня 1999 року було освячено і встановлено перший хрест, а 28 жовтня 1999 року - головний хрест на центральній бані відродженого Успенського собору. Освячення собору відбулося в День Незалежності України 24 серпня 2000 року, як символ незалежності духу народу і його прагнення до Бога і Волі. Етапи відрождення Володимирський собор Національного заповідника "Херсонес таврійський" Серед визначних пам'яток, які сьогодні підіймаються з руїн, слід насамперед згадати величний Володимирський собор Національного заповідника "Херсонес таврійський" у м. Севастополі. Цей храм можна вважати символом православ'я на Русі-Україні, оскільки збудували його на тому самому місці, де за легендою охрестився в древній базиліці рівноапостольний князь Володимир. Історія поєднала на землі Херсонеса долі папи Климента, рівноапостольних Кирила і Мефодія, які дали східним слов'янам абетку та граматику, і святого рівноапостольного князя Володимира - хрестителя Русі. Володимирський собор в Херсонесі було закладено в 1861 році. Новозбудований собор мав стати символом духовної, культурної і політичної спадкоємності між Константинополем і Києвом, символом батьківської віри. Кошти на його будівництво надходили з усіх куточків Російської імперії. Про надзвичайне місце, яке мав посісти цей храм в державі, свідчив і той факт, що урочиста церемонія закладення собору відбулась у присутності царської родини і самого імператора Олександра ІІ, який особисто затвердив проект будівництва собору і заклав перший камінь майбутнього храму. Як символ правонаступництва Володимирського собору були збережені залишки базиліки - хрещальні Володимира Великого, що були законсервовані і збережені в приміщенні нижньої церкви на І ярусі. Будівництво собору тривало близько тридцяти років. Як ззовні, так і в середині храм був пишно оздоблений: достатньо лише сказати, що мармур для колон, іконостасу і вівтарів привозили з кращих родовищ Італії та Греції; з різних порід мармуру викладались мозаїчні підлоги, фасади були пишно декоровані різьбленням по каменю, стіни були прикрашені розписами. Під час Другої світової війни, а також на протязі повоєнних років Володимирський собор зазнав сильних руйнувань: впав барабан з банею, провалились перекриття у центральному об'ємі, в стінах заявились тріщини, вишукане оздоблення інтер'єру майже повністю загинуло. Дались в знаки також атмосферні впливи та набіги мародерів. Десятиліттями собор чекав свого відродження, і нарешті цей час настав напередодні 2000-ліття Різдва Христового. Постановою Кабінету Міністрів України № 67 від 9 червня 1997 року "Про заходи щодо підготовки та відзначення в Україні 2000-ліття Різдва Христового" було прийняте рішення про відновлення Володимирського собору в Херсонесі. У світовій реставраційній практиці до цього часу ще не було подібних аналогів поновлення значних втрат несучих конструкцій із вапнякових блоків об'ємом до 0,5 м3 кожен. Слід врахувати, що блоки укладались практично без розчину, з індивідуальною підгонкою безпосередньо на місці монтажу, як це робили більше ста років тому. Не меншу складність являє собою відтворення мозаїчних підлог, проте за плечима українських реставраторів вже є досвід відтворення мозаїк Михайлівського Золотоверхого собору та унікальних підлог Успенського собору, подібних яким в Україні немає. Реставраційні роботи з відновлення собору Св. Володимира розпочалися наприкінці 1998 року, а освячення його головного хреста відбулося в День Святого рівноапостольного князя Володимира 28 липня 2001 року. Етапи відрождення Центральний вокзал станції Київ-Пасажирський Спочатку, майже на тому місці, де сьогодні знаходиться залізничний вокзал, був старий вокзал в традиціях київської неоготики. Новий вокзал, збудований в 1923-1932 роках за проектом відомого архітектора О.М.Вербицького, значно перевершив стару будівлю за своїми масштабами і виразністю архітектури і одразу зайняв помітне місце в архітектурному вигляді Києва. Новозбудований залізничний вокзал став одним із символів так званої "нової архітектури радянської доби". Під час II світової війни вокзал підірвали окупанти, і з того часу, не дивлячись на багаточисельні локальні ремонти, конструкції будівлі знаходились у незадовільному стані. Виникла необхідність підсилення конструктивних елементів, вимагали реставрації ліпні прикраси і живопис в інтер'єрі. Реконструкція залізничного вокзалу розпочалася згідно з рішенням Першого заступника Міністра транспорту України, генерального директора "Укрзалізниці" Г.М. Кірпи та відповідним розпорядженням Голови Київської міської державної адміністрації О.О.Омельченка. Замовником виступає державне територіальне об'єднання "Укрзалізниця", генпідрядником - корпорація "Укрреставрація". Генпроектувальник - інститут "Київдіпротранс", основні субпроектувальники - інститут "Укрпроектреставрація" та "Гіпроцивільпромбуд". Основний обсяг робіт виконувався силами київських реставраторів (ЗАТ "Київська МСНРПВМ") під безпосереднім керівництвом директора - Ю.А.Колесника. Реставраторами виконано підсилення стін, колон і перекриттів вокзалу, значні реконструктивні заходи застосовані і на фасадах будівлі, оскільки за роки експлуатації вони зазнали змін внаслідок некваліфікованих ремонтів. В незадовільному стані перебували інженерні мережі, потребував реставрації і живопис в інтер'єрі одного з залів. Передбачено не лише реставрацію існуючого живопису, а й виконання живопису за нереалізованим проектом Вербицького. Основна проблема, яка постала, при виконанні робіт на залізничному вокзалі - надзвичайно стислі терміни виконання робіт в умовах діючого підприємства, тобто без зупинки, чи зменшення пасажиропотоку. Вона вирішилася шляхом додаткового залучення висококваліфікованих кадрів з різних реставраційних підрозділів корпорації "Укрреставрація", що знаходяться в багатьох регіонах України. Етапи відрождення Copyright © 2002. Усі права захищені та належать Корпорації "Укрреставрація".