Cучасні підходи до профілактики
Традиційно профілактику (у пер. з грецької - попередження) розглядають як систему державних, соціальних, гігієнічних і медичних дій, спрямованих на забезпечення високого рівня здоров'я та попередження хвороб. Однак, нині науковці та практики все частіше звертають увагу на те, що при підході „попередження" дії як державних, так і недержавних структур, які займаються профілактичною діяльністю, не мають достатнього ефекту. Така ситуація дивує, оскільки саме профілактичній діяльності присвячується велика кількість програм, на неї витрачаються чималі кошти. Де ж криються причини такого стану справ?
Для відповіді, насамперед, детально зупинимось на аналізі розуміння поняття „здоров'я".
Не викликає сумніву, що здоров'я - це складний, системний за своєю суттю феномен. Зараз існує понад 200 визначень цього поняття. На основі аналізу суттєвих ознак здоров'я, які використовуються різними авторами, П.І. Калью відмічає, що все їх різноманіття може бути розподілене відповідно до низки концептуальних моделей щодо визначення поняття „здоров'я". Серед них:
Медична модель здоров'я. Вона передбачає таке визначення здоров'я, яке містить лише медичні ознаки і характеристики. Здоров'ям вважають відсутність хвороб, їх симптомів.
Біомедична модель здоров'я. Здоров'я розглядається як відсутність у людини органічних порушень і суб'єктивного відчуття нездоров'я. Увага акцентується на природно-біологічній сутності особистості, підкреслюється домінуюче значення біологічних закономірностей в життєдіяльності людини та в її здоров'ї.
Біосоціальна модель здоров'я. У поняття здоров'я включаються біологічні та соціальні ознаки, які розглядаються в єдності, але при цьому пріоритетне значення надається соціальним ознакам.
Ціннісно-соціальна модель здоров'я. Здоров'я - цінність для людини, необхідна передумова для повноцінного життя, задоволення матеріальних і духовних потреб, участі в труді та у соціальному житті, в економічній, науковій, культурній діяльності, інших її видах. Саме цій моделі найбільше відповідає визначення здоров'я , сформульоване ВООЗ.
На наш погляд сучасна профілактична практика повинна спиратися саме на ціннісно-соціальну модель, розглядаючи здоров'я як фізичне, духовне, емоційне, психологічне, інтелектуальне, екологічне, професійне і соціальне благополуччя. При цьому здоров'я розглядається як джерело благополуччя в повсякденному житті, а не як ціль існування. До того ж, здоров'я має розумітися як цілісність, складові частини якої є взаємозалежними. Все, що станеться з якоюсь із складових здоров'я, негайно позначиться на всіх інших. Кожна частина має сприйматися в загальному контексті поняття „здоров'я".
Із урахуванням сказаного виникає принципово нове розуміння профілактики як активного поступального процесу створення умов і формування особистих якостей, які підтримують благополуччя.
Профілактика ставить на меті підвищення якості життя, що визначається змістом поняття „здоров'я". Залежно від того, на кого спрямована профілактична робота, тобто, хто є об'єктом її впливу, вирізняють первинну, вторинну і третинну профілактику.
Первинна профілактика розглядається як комплекс соціальних, просвітницьких і медико-психологічних заходів, спрямованих на пропаганду здоров'я, формування навичок здорового способу життя, відповідальної безпечної поведінки (в сфері ВІЛ/СНІД - уникнення ВІЛ-інфекції).
Вторинна профілактика являє собою комплекс соціальних, просвітницьких і медико-психологічних заходів, спрямованих на попередження виникнення/розвитку хвороби та ускладнень і підтримку певної якості життя, формування життєвих навичок, які підтримують благополуччя (в сфері ВІЛ/СНІД - життя з ВІЛ-інфекцією, підтримка здоров'я людей із ВІЛ).
Третинна профілактика - комплекс соціальних, просвітницьких і медико-психологічних заходів, спрямованих на мінімізацію наслідків хвороби, попередження зривів і рецидивів хвороби, що сприяють відновленню та підтримці позитивних характеристик якості життя (в сфері ВІЛ/СНІД - консультування, догляд і супровід людей зі СНІД, забезпечення їх якості життя завдяки належному піклуванню).Основні принципи профілактичної роботи
Незалежно від рівня профілактики під час проведення профілактичної роботи слід враховувати її основні принципи:
1. Принцип системності передбачає розробку та проведення програмних профілактичних заходів на основі системного аналізу актуальної соціальної ситуації в країні.
2. Принцип стратегічної цілісності визначає єдину стратегію профілактичної діяльності, обумовлену конкретними напрямами і конкретними заходами.
3. Принцип багатоаспектності передбачає поєднання різноманітних аспектів профілактичної діяльності: особистісно-центрованого, поведінково-центрованого та зосередженого на середовищі.
4. Принцип ситуативної адекватності профілактичної діяльності означає відповідність профілактичних дій реальній соціально-економічній, соціально-психологічній ситуації в країні.
5. Принцип солідарності передбачає міжсекторну взаємодію різних державних і недержавних структур із використанням системи соціальних замовлень.
6. Принцип легітимності передбачає реалізацію цільової профілактичної діяльності на основі прийняття її ідеології та довірчої підтримки більшості населення. Профілактичні дії не повинні порушувати права людини.
7. Принцип максимальної диференціації передбачає гнучке застосування в профілактичній діяльності різноманітних підходів і методів, а не зосередження лише на одному.
Основні стратегії та напрями профілактичної роботи
Основними формами організації профілактичної діяльності є профілактичні заходи та профілактичні програми. Профілактична програма - спеціально розроблений комплекс (система) заходів, спрямованих на формування здорового способу життя, запобігання конкретній соціальній проблемі (або декільком проблемам пов'язаним між собою).
Для дотримання принципів успішної реалізації профілактичних програм важливо знати, на яку категорію населення спрямована та чи інша профілактична робота, які її часові рамки; чи її вплив здійснюється на саму особистість, чи на її оточуюче середовище. Враховуючи усі ці фактори, можна визначити основні напрями роботи.
Залежно від спрямованості профілактичної роботи на певну категорію населення можна визначити наступні стратегії роботи:
1. Профілактика, основана на роботі з вразливими групами в медичних і медико-соціальних установах. Створення так званих соціально-підтримуючих установ.
2. Профілактика, основана на роботі в школі, створення мережі так званих „шкіл здоров'я", включення профілактичних занять в учбові програми усіх шкіл.
3. Профілактика, в основі якої лежить робота з сім'єю.
4. Профілактика в організованих громадських об'єднаннях молоді й на робочих місцях.
5. Профілактика за допомогою засобів масової інформації.
6. Профілактика, спрямована на вразливі групи в неорганізованих колективах - на певних територіях, вулицях; з безпритульними, дітьми вулиці.
7. Систематична підготовка спеціалістів в області профілактики.
8. Масова мотиваційна профілактична активність.
Превентивні програми умовно можна поділити на дві категорії:
• особистісно-центровані - вплив на певні характеристики особистості (особистісні ресурси);
• центровані на середовищі - вплив на соціальне середовище, батьків, учителів, ровесників, терапевтичні товариства (АА, АН і т.д.).
Як свідчать спостереження, одночасний вплив на середовище та особистість є найбільш ефективним.
Профілактичні програми поділяють за напрямами роботи:
Програми когнітивного навчання отримали найбільшу популярність серед країн Європи і Сполучених Штатів Америки. Вони розраховані, перш за все, на підлітків у віці 12-16 років і відрізняються підвищеною ефективністю. Основна мета цих програм полягає в тому, щоб вчити дітей брати на себе відповідальність за власну поведінку, усвідомлювати свої дії.
Програми афективного навчання та їх модифікації переважно використовуються на рівні первинної та вторинної профілактики. Вони поширені у Франції, Німеччині, Англії та Голландії. В їх основі лежить уявлення про кризи особистості на різних вікових етапах.
Програми афективного та інтерперсонального навчання спрямовані на запобігання зловживання людиною різних речовин шляхом розвитку Я-концепції, усвідомлення своїх почуттів, відчуттів, стосунків з іншими людьми, оволодіння навичками прийняття рішень і комунікативної компетентності.
Програми поведінкового навчання чи поведінкової модифікації широко розповсюджені у США. В їх основі лежить тренінг поведінкових навичок з метою підвищення у людини стійкості до зловживання та включення в антисоціальні стосунки. В основі програм лежить теорія соціального научіння А. Бандури. Людина, яка володіє певними поведінковими навичками, відчуває себе компетентною, у неї підвищується самоповага.
Програми формування соціальних альтернатив базуються на ідеї про те, що позитивна діяльність сприяє переорієнтації особистості. Ці програми поширені в Бельгії, Франції, Росії. Сюди можуть відноситись і різноманітні форми зайнятості: ризиковані види спорту, подорожі з елементами науково-дослідницької діяльності та ін. Програми характеризуються високою ефективністю.
Суспільні програми передбачають вплив на ЗМІ - радіо, телебачення, газети, журнали, плакати, листівки, лекції, конференції, зустрічі, фільми, відеоролики.
Програми, орієнтовані на школу, включаються в національну політику освіти і проводяться в формі шкільних уроків, присвячених навчанню здоровій поведінці, запобіганню ВІЛ-інфекції, ранньої вагітності, паління, зловживання алкоголем і наркотиками. Сучасні шкільні програми є вдосконаленими і не покладаються на тактику раптового переляку. Дослідження показують, що знання краще засвоюються в ситуаціях довірчої комунікації, коли не має сильного страху.
Програми, орієнтовані на сім'ю, набувають все більшого значення в профілактиці психосоціальних розладів. До програм такого типу відносять і роботу по створенню сімейних груп самодопомоги.
Програми створення соціальної підтримки. Якщо у людини відсутнє соціальне середовище, здатне підтримувати її, таке середовище слід створити штучно: формувати групи само- і взаємодопомоги.
Мультикомпонентні програми враховують індивідуальні і середовищні аспекти профілактики (шкільні, сімейні, суспільні тощо). Мультикомпонентний підхід є найбільш перспективним, оскільки встановлено, що ефективність програм є прямо пропорційною кількості включених у неї компонентів: чим більше компонентів входить до програми, тим вона більш надійна та універсальна.
Особливості профілактичної роботи з ВІЛ/СНІД
ВІЛ/СНІД стосується питань гідності людини, прав людини, медично-соціального забезпечення, інформування та виховання, морально-етичних, також політично-соціальних і культурних аспектів.
Усі ці чинники перетворюють ВІЛ/СНІД на особливу, майже унікальну соціальну проблему.
Досвід перших двадцяти років показує, що можна сформулювати певні універсальні цілі для роботи у сфері, пов'язаною з ВІЛ/СНІД.
Цілі профілактичної роботи у сфері ВІЛ/СНІД
1. Зменшення негативних наслідків на всіх рівнях.
2. Покращання якості життя людей із ВІЛ/СНІД.
3. Мобілізація потенціалу суспільства.
4. Зменшення ризику передачі ВІЛ.
5. Зміцнення потенціалу суспільства.
Етичні принципи профілактичної роботи у сфері ВІЛ/СНІД
Виявилось, що ВІЛ/СНІД має особливо широке поширення в тих регіонах, де відбувається порушення елементарних прав постраждалих.
Через це важливо перевіряти кожний захід, спрямований на дотримання мінімальних стандартів, зокрема таких, як:
1.) повага до прав людини та гідності (Декларація ООН);
2.) залучення до суспільного життя людей з ВІЛ/СНІД;
3.) подолання стигматизації та усунення дискримінації;
4.) особлива увага до специфічних гендерних питань, аби уникнути дискримінації жінок;
5.) конфіденційність та захист приватної сфери життя людини;
6.) уникнення будь-якої форми „обов'язкового тестування";
7.) спільна мова;
8.) надання можливості для дій.
Стратегічні напрями та принципи успішності
Заходи у сфері ВІЛ/СНІД мають:
1.) бути зорієнтованими на потреби;
2.) бути пов'язаними з культурою тих, з ким ведеться робота;
3.) базуватись на соціальному вченні (тобто стимулювати розвиток та трансформацію особистості);
4.) стимулювати відповідальність і самодопомогу;
5.) враховувати активну позицію постраждалих;
6.) носити партнерський характер;
7.) враховувати стадію епідемії.
Ці напрями діяльності дуже важливі, якщо необхідно провести оцінку успішності певних заходів. Досвід показує, що існують принципи, які визначають успішність певного заходу. Найважливішими з них є:
1. Постійний зв'язок профілактичних заходів і догляд за постраждалими. (Профілактика та догляд тісно пов'язані між собою.)
2. Забезпечення основних прав.
3. Залучення цільових груп, насамперед людей, які живуть із ВІЛ.
4. Усунення нерівноправності жінок.
5. Проведення заходів якомога завчасніше.
Науковими методами майже неможливо встановити, чого насправді вартий певний захід і скільки випадків інфікування можна уникнути завдяки йому або якою мірою покращилась якість життя людей із ВІЛ/СНІД внаслідок проведення певних заходів.
Заходи лише тоді можна вважати успішними, коли вони зорієнтовані на потреби цільових груп і надають їм певний соціальний простір.
Використана література
1. Збереження та зміцнення репродуктивного здоров'я підлітків та молоді: потенціал громади: Метод. матеріали до тренінгу / Авт.-упоряд. Н.В. Зимівець; За заг. ред. Г.М. Лактіонової. - К., 2004. - 205 с.
2. Куликов Л.В. Психогигиена личности. Вопросы психологической устойчивости и психопрофилактики: Учебное пособие. - СПб., 2004. - 464с.
3. Матеріали навчального курсу україно-німецького проекту „Партнерство заради покращення якості соціальних послуг та профілактики ВІЛ/СНІД у контексті соціальної освіти в Україні".
4. Никифоров Г.С. Психология здоров'я: Учебное пособие. - СПб, 2002. - 256 с.
5. Практика в системі професійної підготовки психологів: Навчально-методичний посібник // Автори-упорядники: Г.К. Радчук, М.М. Шпак, З.М. Адамська, Т.П. Цюман / За заг. ред. Г.К. Радчук. - Тернопіль, 2005.- 203 с.
Для відповіді, насамперед, детально зупинимось на аналізі розуміння поняття „здоров'я".
Не викликає сумніву, що здоров'я - це складний, системний за своєю суттю феномен. Зараз існує понад 200 визначень цього поняття. На основі аналізу суттєвих ознак здоров'я, які використовуються різними авторами, П.І. Калью відмічає, що все їх різноманіття може бути розподілене відповідно до низки концептуальних моделей щодо визначення поняття „здоров'я". Серед них:
Медична модель здоров'я. Вона передбачає таке визначення здоров'я, яке містить лише медичні ознаки і характеристики. Здоров'ям вважають відсутність хвороб, їх симптомів.
Біомедична модель здоров'я. Здоров'я розглядається як відсутність у людини органічних порушень і суб'єктивного відчуття нездоров'я. Увага акцентується на природно-біологічній сутності особистості, підкреслюється домінуюче значення біологічних закономірностей в життєдіяльності людини та в її здоров'ї.
Біосоціальна модель здоров'я. У поняття здоров'я включаються біологічні та соціальні ознаки, які розглядаються в єдності, але при цьому пріоритетне значення надається соціальним ознакам.
Ціннісно-соціальна модель здоров'я. Здоров'я - цінність для людини, необхідна передумова для повноцінного життя, задоволення матеріальних і духовних потреб, участі в труді та у соціальному житті, в економічній, науковій, культурній діяльності, інших її видах. Саме цій моделі найбільше відповідає визначення здоров'я , сформульоване ВООЗ.
На наш погляд сучасна профілактична практика повинна спиратися саме на ціннісно-соціальну модель, розглядаючи здоров'я як фізичне, духовне, емоційне, психологічне, інтелектуальне, екологічне, професійне і соціальне благополуччя. При цьому здоров'я розглядається як джерело благополуччя в повсякденному житті, а не як ціль існування. До того ж, здоров'я має розумітися як цілісність, складові частини якої є взаємозалежними. Все, що станеться з якоюсь із складових здоров'я, негайно позначиться на всіх інших. Кожна частина має сприйматися в загальному контексті поняття „здоров'я".
Із урахуванням сказаного виникає принципово нове розуміння профілактики як активного поступального процесу створення умов і формування особистих якостей, які підтримують благополуччя.
Профілактика ставить на меті підвищення якості життя, що визначається змістом поняття „здоров'я". Залежно від того, на кого спрямована профілактична робота, тобто, хто є об'єктом її впливу, вирізняють первинну, вторинну і третинну профілактику.
Первинна профілактика розглядається як комплекс соціальних, просвітницьких і медико-психологічних заходів, спрямованих на пропаганду здоров'я, формування навичок здорового способу життя, відповідальної безпечної поведінки (в сфері ВІЛ/СНІД - уникнення ВІЛ-інфекції).
Вторинна профілактика являє собою комплекс соціальних, просвітницьких і медико-психологічних заходів, спрямованих на попередження виникнення/розвитку хвороби та ускладнень і підтримку певної якості життя, формування життєвих навичок, які підтримують благополуччя (в сфері ВІЛ/СНІД - життя з ВІЛ-інфекцією, підтримка здоров'я людей із ВІЛ).
Третинна профілактика - комплекс соціальних, просвітницьких і медико-психологічних заходів, спрямованих на мінімізацію наслідків хвороби, попередження зривів і рецидивів хвороби, що сприяють відновленню та підтримці позитивних характеристик якості життя (в сфері ВІЛ/СНІД - консультування, догляд і супровід людей зі СНІД, забезпечення їх якості життя завдяки належному піклуванню).
Основні принципи профілактичної роботи
Незалежно від рівня профілактики під час проведення профілактичної роботи слід враховувати її основні принципи:
1. Принцип системності передбачає розробку та проведення програмних профілактичних заходів на основі системного аналізу актуальної соціальної ситуації в країні.
2. Принцип стратегічної цілісності визначає єдину стратегію профілактичної діяльності, обумовлену конкретними напрямами і конкретними заходами.
3. Принцип багатоаспектності передбачає поєднання різноманітних аспектів профілактичної діяльності: особистісно-центрованого, поведінково-центрованого та зосередженого на середовищі.
4. Принцип ситуативної адекватності профілактичної діяльності означає відповідність профілактичних дій реальній соціально-економічній, соціально-психологічній ситуації в країні.
5. Принцип солідарності передбачає міжсекторну взаємодію різних державних і недержавних структур із використанням системи соціальних замовлень.
6. Принцип легітимності передбачає реалізацію цільової профілактичної діяльності на основі прийняття її ідеології та довірчої підтримки більшості населення. Профілактичні дії не повинні порушувати права людини.
7. Принцип максимальної диференціації передбачає гнучке застосування в профілактичній діяльності різноманітних підходів і методів, а не зосередження лише на одному.
Основні стратегії та напрями профілактичної роботи
Основними формами організації профілактичної діяльності є профілактичні заходи та профілактичні програми. Профілактична програма - спеціально розроблений комплекс (система) заходів, спрямованих на формування здорового способу життя, запобігання конкретній соціальній проблемі (або декільком проблемам пов'язаним між собою).
Для дотримання принципів успішної реалізації профілактичних програм важливо знати, на яку категорію населення спрямована та чи інша профілактична робота, які її часові рамки; чи її вплив здійснюється на саму особистість, чи на її оточуюче середовище. Враховуючи усі ці фактори, можна визначити основні напрями роботи.
Залежно від спрямованості профілактичної роботи на певну категорію населення можна визначити наступні стратегії роботи:
1. Профілактика, основана на роботі з вразливими групами в медичних і медико-соціальних установах. Створення так званих соціально-підтримуючих установ.
2. Профілактика, основана на роботі в школі, створення мережі так званих „шкіл здоров'я", включення профілактичних занять в учбові програми усіх шкіл.
3. Профілактика, в основі якої лежить робота з сім'єю.
4. Профілактика в організованих громадських об'єднаннях молоді й на робочих місцях.
5. Профілактика за допомогою засобів масової інформації.
6. Профілактика, спрямована на вразливі групи в неорганізованих колективах - на певних територіях, вулицях; з безпритульними, дітьми вулиці.
7. Систематична підготовка спеціалістів в області профілактики.
8. Масова мотиваційна профілактична активність.
Превентивні програми умовно можна поділити на дві категорії:
• особистісно-центровані - вплив на певні характеристики особистості (особистісні ресурси);
• центровані на середовищі - вплив на соціальне середовище, батьків, учителів, ровесників, терапевтичні товариства (АА, АН і т.д.).
Як свідчать спостереження, одночасний вплив на середовище та особистість є найбільш ефективним.
Профілактичні програми поділяють за напрямами роботи:
Програми когнітивного навчання отримали найбільшу популярність серед країн Європи і Сполучених Штатів Америки. Вони розраховані, перш за все, на підлітків у віці 12-16 років і відрізняються підвищеною ефективністю. Основна мета цих програм полягає в тому, щоб вчити дітей брати на себе відповідальність за власну поведінку, усвідомлювати свої дії.
Програми афективного навчання та їх модифікації переважно використовуються на рівні первинної та вторинної профілактики. Вони поширені у Франції, Німеччині, Англії та Голландії. В їх основі лежить уявлення про кризи особистості на різних вікових етапах.
Програми афективного та інтерперсонального навчання спрямовані на запобігання зловживання людиною різних речовин шляхом розвитку Я-концепції, усвідомлення своїх почуттів, відчуттів, стосунків з іншими людьми, оволодіння навичками прийняття рішень і комунікативної компетентності.
Програми поведінкового навчання чи поведінкової модифікації широко розповсюджені у США. В їх основі лежить тренінг поведінкових навичок з метою підвищення у людини стійкості до зловживання та включення в антисоціальні стосунки. В основі програм лежить теорія соціального научіння А. Бандури. Людина, яка володіє певними поведінковими навичками, відчуває себе компетентною, у неї підвищується самоповага.
Програми формування соціальних альтернатив базуються на ідеї про те, що позитивна діяльність сприяє переорієнтації особистості. Ці програми поширені в Бельгії, Франції, Росії. Сюди можуть відноситись і різноманітні форми зайнятості: ризиковані види спорту, подорожі з елементами науково-дослідницької діяльності та ін. Програми характеризуються високою ефективністю.
Суспільні програми передбачають вплив на ЗМІ - радіо, телебачення, газети, журнали, плакати, листівки, лекції, конференції, зустрічі, фільми, відеоролики.
Програми, орієнтовані на школу, включаються в національну політику освіти і проводяться в формі шкільних уроків, присвячених навчанню здоровій поведінці, запобіганню ВІЛ-інфекції, ранньої вагітності, паління, зловживання алкоголем і наркотиками. Сучасні шкільні програми є вдосконаленими і не покладаються на тактику раптового переляку. Дослідження показують, що знання краще засвоюються в ситуаціях довірчої комунікації, коли не має сильного страху.
Програми, орієнтовані на сім'ю, набувають все більшого значення в профілактиці психосоціальних розладів. До програм такого типу відносять і роботу по створенню сімейних груп самодопомоги.
Програми створення соціальної підтримки. Якщо у людини відсутнє соціальне середовище, здатне підтримувати її, таке середовище слід створити штучно: формувати групи само- і взаємодопомоги.
Мультикомпонентні програми враховують індивідуальні і середовищні аспекти профілактики (шкільні, сімейні, суспільні тощо). Мультикомпонентний підхід є найбільш перспективним, оскільки встановлено, що ефективність програм є прямо пропорційною кількості включених у неї компонентів: чим більше компонентів входить до програми, тим вона більш надійна та універсальна.
Особливості профілактичної роботи з ВІЛ/СНІД
ВІЛ/СНІД стосується питань гідності людини, прав людини, медично-соціального забезпечення, інформування та виховання, морально-етичних, також політично-соціальних і культурних аспектів.
Усі ці чинники перетворюють ВІЛ/СНІД на особливу, майже унікальну соціальну проблему.
Досвід перших двадцяти років показує, що можна сформулювати певні універсальні цілі для роботи у сфері, пов'язаною з ВІЛ/СНІД.
Цілі профілактичної роботи у сфері ВІЛ/СНІД
1. Зменшення негативних наслідків на всіх рівнях.
2. Покращання якості життя людей із ВІЛ/СНІД.
3. Мобілізація потенціалу суспільства.
4. Зменшення ризику передачі ВІЛ.
5. Зміцнення потенціалу суспільства.
Етичні принципи профілактичної роботи у сфері ВІЛ/СНІД
Виявилось, що ВІЛ/СНІД має особливо широке поширення в тих регіонах, де відбувається порушення елементарних прав постраждалих.
Через це важливо перевіряти кожний захід, спрямований на дотримання мінімальних стандартів, зокрема таких, як:
1.) повага до прав людини та гідності (Декларація ООН);
2.) залучення до суспільного життя людей з ВІЛ/СНІД;
3.) подолання стигматизації та усунення дискримінації;
4.) особлива увага до специфічних гендерних питань, аби уникнути дискримінації жінок;
5.) конфіденційність та захист приватної сфери життя людини;
6.) уникнення будь-якої форми „обов'язкового тестування";
7.) спільна мова;
8.) надання можливості для дій.
Стратегічні напрями та принципи успішності
Заходи у сфері ВІЛ/СНІД мають:
1.) бути зорієнтованими на потреби;
2.) бути пов'язаними з культурою тих, з ким ведеться робота;
3.) базуватись на соціальному вченні (тобто стимулювати розвиток та трансформацію особистості);
4.) стимулювати відповідальність і самодопомогу;
5.) враховувати активну позицію постраждалих;
6.) носити партнерський характер;
7.) враховувати стадію епідемії.
Ці напрями діяльності дуже важливі, якщо необхідно провести оцінку успішності певних заходів. Досвід показує, що існують принципи, які визначають успішність певного заходу. Найважливішими з них є:
1. Постійний зв'язок профілактичних заходів і догляд за постраждалими. (Профілактика та догляд тісно пов'язані між собою.)
2. Забезпечення основних прав.
3. Залучення цільових груп, насамперед людей, які живуть із ВІЛ.
4. Усунення нерівноправності жінок.
5. Проведення заходів якомога завчасніше.
Науковими методами майже неможливо встановити, чого насправді вартий певний захід і скільки випадків інфікування можна уникнути завдяки йому або якою мірою покращилась якість життя людей із ВІЛ/СНІД внаслідок проведення певних заходів.
Заходи лише тоді можна вважати успішними, коли вони зорієнтовані на потреби цільових груп і надають їм певний соціальний простір.
Використана література
1. Збереження та зміцнення репродуктивного здоров'я підлітків та молоді: потенціал громади: Метод. матеріали до тренінгу / Авт.-упоряд. Н.В. Зимівець; За заг. ред. Г.М. Лактіонової. - К., 2004. - 205 с.
2. Куликов Л.В. Психогигиена личности. Вопросы психологической устойчивости и психопрофилактики: Учебное пособие. - СПб., 2004. - 464с.
3. Матеріали навчального курсу україно-німецького проекту „Партнерство заради покращення якості соціальних послуг та профілактики ВІЛ/СНІД у контексті соціальної освіти в Україні".
4. Никифоров Г.С. Психология здоров'я: Учебное пособие. - СПб, 2002. - 256 с.
5. Практика в системі професійної підготовки психологів: Навчально-методичний посібник // Автори-упорядники: Г.К. Радчук, М.М. Шпак, З.М. Адамська, Т.П. Цюман / За заг. ред. Г.К. Радчук. - Тернопіль, 2005.- 203 с.
Зворотній зв'язок