Школа і сім'я. Як співпрацювати ефективно?
Є теми, ніби створені завжди бути актуальними. Серед них - співпраця, взаємодія родини та школи. І зрозуміло чому, адже кожен з нас по-своєму навчає і виховує дитину. З глибокої давнини до нас дійшли свідчення, які є доказом того, що ідея ця не нова. До даної проблеми зверталися М.Лютер, Я.Коменський, Ж.Руссо, І.Песталоцці, Ф.Фребель та інші дослідники.
Справжнє виховання в сім'ї та школі розпочинається з усвідомлення дорослими та дітьми можливостей і необхідності особистого внутрішнього зростання. Це постійний процес саморозвитку людини, який ґрунтується на свідомому прагненні до вдосконалення. Впродовж років точилися дискусії щодо того, хто ж є провідником цієї взаємодії. Тож хочу поділитися, як ми в школі-садку "Перша ластівка" провадимо цю діяльність, на що спираємось, які маємо успіхи та з якими труднощами стикаємося на цьому шляху.
Надзвичайно важливим є те, що професіонали визнають первинну роль сім'ї як першого вихователя дитини. Адже ще до того, як дитина починає відвідувати дитячий садок чи школу, сім'я навчає її великої кількості речей, елементарних і складних. Ф.М.Достоєвський писав з цього приводу, що немає нічого вищого і сильнішого, здоровішого та кориснішого для життя, ніж бачити якийсь гарний спогад, винесений з дитинства, з батьківського дому… Навчальний заклад має виходити з цих первинних відносин між дитиною та сім'єю, надаючи сім'ї можливість брати участь у всіх аспектах навчальної програми. Такі міркування покладені в основу нашої співпраці з батьками.
І педагоги, і члени сімей мають власний досвід дошкільних і шкільних років, який впливає на їх думку щодо участі в навчальному процесі. Ми знаємо, що впродовж десятиліть завдання школи і сім'ї були розмежовані. Батьки мало знали, що відбувається за дверима класної кімнати. А педагоги, в свою чергу, звикли брати на себе відповідальність за навчальний процес дитини. Ні освітяни, ні родини не мали достатньо досвіду щодо обміну інформацією стосовно розвитку дитини, спільного планування навчальної діяльності чи спільної роботи в класі.
Зміни, що відбуваються в освіті, сприяють впровадженню в навчальних закладах особистісно-орієнтованих програм не тільки для дітей, а й для сімей. Тут варто спинитись на освітніх програмах "Особистісно-орієнтована освіта "Крок за кроком" Всеукраїнського фонду "Крок за кроком", "Культура життєвого самовизначення" Дитячого християнського фонду, які розраховані на активне залучання батьківської громади до питань навчання та виховання.
Вже на перших зустрічах із батьками ми прагнемо познайомити всіх батьків і педагогів, створити довірчу та невимушену атмосферу, показати необхідність тісної співпраці. Розроблені активні методики допомагають нам провести такі зустрічі. Наведу приклад - гра "Кроки". Ми просимо стати всіх у шеренгу, пліч-о-пліч, торкаючись до своїх сусідів праворуч та ліворуч не лише ліктем, але й ступнями. І просимо пройти цілою шеренгою невелику відстань, не розриваючи контакту з сусідами. А після вправи обговорюємо з батьками не лише їх враження від вправи, але й з чим асоціюється така гра? Батьки кажуть, що, напевно, це схоже з вихованням дитини: якщо і навчальний заклад, і родина йтимуть разом, поруч, розуміючи, що робить кожен, підтримуючи один одного, то долатимуть швидше, легше значно більші відстані, І від такої взаємодії виграє, насамперед, дитина.
Можливостей для співпраці існує достатньо, адже і педагоги, і члени сімей мають багато різних способів та можливостей для участі в навчальному процесі. Частота й різноманітність методів співпраці, спілкування чи обміну думками членів сімей та вчителів залежать від можливостей сім'ї. Наприклад, батьки, які працюють, можуть не мати достатньо часу для частих відвідин школи. Та це можуть бути суботні чи недільні зустрічі, письмове листування з родиною, спільні туристичні походи тощо. А в якійсь родині дідусь з бабусею можуть піклуватися про онука, коли батьки працюють. Це дасть можливість дитині ділитися з кимось з членів сім'ї своїм відчуттям світу. Водночас дідусь зможе ділитись інформацією та розумінням з рештою родини. Та ніхто з нас не любить виконувати щось з примусу, чи щось, що ми не вміємо добре робити. Тож насамперед потрібно довідатися, якою може бути участь родини в навчальному процесі. Вже традиційним в школах стали ввідні анкети, в яких ми просимо батьків вказати не лише дані про вік, здоров'я дитини, її адресу, але й її уподобання, здібності тощо. Ми спробували розширити таку роботу. І на одній з перших зустрічей пропонуємо кожному з батьків згадати дитинство і обмалювати на аркуші паперу контур своєї руки. А пізніше на кожному пальці вирізаної "руки" написати, "яку допомогу можу надати класу, в якому навчається моя дитина". Пізніше створюємо яскравий плакат "Рука допомоги", який прикріплюємо в куточку для батьків. Така робота допомагає і вчителю, і батькам.
Окремо хочу зупинитися на такому аспекті, як співпраця школи з родиною. Адже саме спілкування з сім'ями є вагомою частиною відповідальності педагогічного колективу. Всі родини турбуються про своїх дітей і хочуть, щоб вони були успішними та щасливими. Дошкільний заклад чи початкова школа часто стають для дитини першим досвідом позасімейного життя. Тож члени сімей хочуть дізнатися, як розвивається їх дитина. І на цьому етапі особливо важливо закласти підвалини відкритих і довірливих стосунків з родиною. Це займе певний час і потребуватиме особливої уваги педагога, його такту, толерантності. Якщо у деяких батьків був негативний досвід власних шкільних років, вони поводитимуть себе насторожено і замкнуто. Є також батьки, які переконані, що "вчитель все знає краще", і тому не ставитимуть вчителю запитань чи не пояснюватимуть причин певних вчинків дитини. У педагога теж міг бути негативний досвід, коли батьки вказували, як навчати дітей. Тому доцільно з перших днів знайомства проводити бесіди з батьками, надавати їм якнайбільше інформації. Дуже важливим при цьому є вміння слухати.
Якщо ми такого великого значення надаємо спілкуванню, то маємо надати вчителям необхідні знання, розвинути певні навички ефективної комунікації. Саме з цією метою було проведено тренінг для колективу "Ефективна комунікація в команді". Результатом такого навчання стали напрацьовані колективом правила спілкування з батьками:
- усвідомлювати хід спілкування, намагаючись уникати упередженості та не відхилятися від суті;
- знаходити час, можливості для заохочення сім'ї до відкритого спілкування (очікування, враження, тривоги);
- будь-яка приватна інформація має бути конфіденційною,
- доцільно використовувати різні форми формального та неформального спілкування;
- застосовувати різні вияви подяки членам сімей;
- сприяти позитивному безконфліктному спілкуванню;
- пам'ятати, що добрий гумор завжди допомагає спілкуванню;
- використовувати різноманітні техніки активного слухання (уточнення, перефразування, підсумування тощо);
- дотримуватись правил ефективного спілкування (говорити так, щоб батьки слухали і розуміли, про що йдеться; слухати так, щоб чути і розуміти, про що хочуть сказати батьки; уникати поведінки, яка утруднює успішне спілкування);
- встановлювати з дітьми та батьками правила спілкування та дотримуватись їх.
Наступним кроком нашої роботи стало вироблення правил спілкування та співпраці з батьками. В кожному класі новостворена дитячо-батьківсько-вчительська громада прийняла свої закони, не нав'язані школою. І ми часто звертаємось до цих правил.
Зараз родина переживає важкі часи (ідеологічна та професійна переорієнтація, визначення нових життєвих пріоритетів, а до того ще й недостатній розвиток соціальних інститутів, інколи втрата авторитету батька і матері, на який спиралася традиційна українська педагогіка). А вона мусить залишатися тією незаперечною цінністю, що створює для людини відносно незалежне та безпечне середовище, атмосферу психологічної захищеності. Тому популяризація концепції усвідомленого батьківства як умови сприятливого розвитку дитини є одним з шляхів реалізації сімейної соціальної політики.
Завданнями, що ставимо перед собою, є аналіз принципів усвідомленого батьківства у контексті культурно-національних традицій, визначення особливостей взаємодії "батьки-діти" на різних етапах розвитку дитини, розгляд різних форм реалізації принципів усвідомленого батьківства відповідно до сімейної соціальної політики. З цією метою ми провели з батьками дошкільнят тренінг "Усвідомлене батьківство як умова повноцінного розвитку дитини" за матеріалами, що були надані Дитячим християнським фондом, серед багатьох завдань якого - розкриття особливостей розвитку дитини на різних вікових етапах; аналіз різних стилів батьківської поведінки стосовно дітей та їх впливу на процес формування особистості дитини, визначення сутності основних засад усвідомленого батьківства та шляхів їх впровадження. Даний тренінг - детально розроблений інструмент роботи з батьками, який ґрунтується на вільному висловлюванні думок, на пошуку розв'язання різних життєвих ситуацій, а не на повчанні чи моралізуванні. Таке навчання стало важливою сходинкою на шляху формування педагогічної культури батьків. І ми плануємо провести такі тренінги для батьків школярів. Лев Толстой писав: "Виховання здається складною та важкою справою тільки доти, доки ми хочемо, не виховуючи себе, виховувати своїх дітей. Якщо ми зрозуміємо, що виховувати інших ми можемо тільки через себе…то питання про виховання зникає і лишається одне питання: як треба жити самому?"
Важливою ланкою роботи з батьками вважаємо звіти. Це і письмові звіти з використанням анкет з коментарями стосовно розвитку дитини, це й звіти про впровадження навчальних програм. Так, успішно пройшли батьківські збори з ознайомлення з програмою "Культура життєвого самовизначення". Батьки одностайно висловились за необхідність впровадження в школі даної програми, внесли відповідні пропозиції щодо залучення їх як спеціалістів. Це виявилась цікава форма співпраці. А найкращим прикладом співпраці батьківської громади і школи став фестиваль "Відкриває ластівка весну".
Аби переконатися в тому, чи досягли ми успіху в роботі з батьками, аналізуємо відповіді на такі запитання: чи радимося ми з батьками про їх участь у житті класу, школи? чи пропонуємо їм цікаві форми роботи? чи спілкуємося з батьками, крім часу відведеного для батьківських зборів? чи цікавимося в батьків їх захопленнями та інтересами? чи поважаємо культурні традиції сім'ї? як враховуємо пропозиції батьків? Якщо відповіді позитивні - ми на шляху до успіху.
Проте робота по залученню батьківської громади не завжди приносить радість та успіх. На цьому шляху є багато перешкод. Та найбільшою є подолання стереотипів, коли батьки вважають, що обов'язок школи - вчити і виховувати, а до справ родини школі немає діла. І як самозахист - розмови про відсутність вільного часу, велику зайнятість. А вчителі, в свою чергу, вважають, що у них і без співпраці з батьками багато справ. Ось таке замкнуте коло. Вчителям інколи важко усвідомлювати, що їх завдання полягає не в тому, щоб підміняти батьків, скоріше вони мають допомагати їм збільшувати потенціал, який потрібен для аналізу виховного процесу в своїй сім'ї, для вироблення нових творчих рішень щодо старих проблем тощо.
В свій час Я.А. Коменський писав: "Ніхто не може зробити людину мудрою, окрім мудрого, ніхто - красномовним, окрім красномовного, ніхто - моральним і благочестивим, якщо не моральний і благочестивий". І тільки коли батьківська громада буде діяти спільно з педагогічною, діяти грамотно і професійно, ми виховаємо дитину, яка зможе жити й діяти в демократичному світі, з глибокими моральними цінностями.
Є теми, ніби створені завжди бути актуальними. Серед них - співпраця, взаємодія родини та школи. І зрозуміло чому, адже кожен з нас по-своєму навчає і виховує дитину. З глибокої давнини до нас дійшли свідчення, які є доказом того, що ідея ця не нова. До даної проблеми зверталися М.Лютер, Я.Коменський, Ж.Руссо, І.Песталоцці, Ф.Фребель та інші дослідники.
Справжнє виховання в сім'ї та школі розпочинається з усвідомлення дорослими та дітьми можливостей і необхідності особистого внутрішнього зростання. Це постійний процес саморозвитку людини, який ґрунтується на свідомому прагненні до вдосконалення. Впродовж років точилися дискусії щодо того, хто ж є провідником цієї взаємодії. Тож хочу поділитися, як ми в школі-садку "Перша ластівка" провадимо цю діяльність, на що спираємось, які маємо успіхи та з якими труднощами стикаємося на цьому шляху.
Надзвичайно важливим є те, що професіонали визнають первинну роль сім'ї як першого вихователя дитини. Адже ще до того, як дитина починає відвідувати дитячий садок чи школу, сім'я навчає її великої кількості речей, елементарних і складних. Ф.М.Достоєвський писав з цього приводу, що немає нічого вищого і сильнішого, здоровішого та кориснішого для життя, ніж бачити якийсь гарний спогад, винесений з дитинства, з батьківського дому… Навчальний заклад має виходити з цих первинних відносин між дитиною та сім'єю, надаючи сім'ї можливість брати участь у всіх аспектах навчальної програми. Такі міркування покладені в основу нашої співпраці з батьками.
І педагоги, і члени сімей мають власний досвід дошкільних і шкільних років, який впливає на їх думку щодо участі в навчальному процесі. Ми знаємо, що впродовж десятиліть завдання школи і сім'ї були розмежовані. Батьки мало знали, що відбувається за дверима класної кімнати. А педагоги, в свою чергу, звикли брати на себе відповідальність за навчальний процес дитини. Ні освітяни, ні родини не мали достатньо досвіду щодо обміну інформацією стосовно розвитку дитини, спільного планування навчальної діяльності чи спільної роботи в класі.
Зміни, що відбуваються в освіті, сприяють впровадженню в навчальних закладах особистісно-орієнтованих програм не тільки для дітей, а й для сімей. Тут варто спинитись на освітніх програмах "Особистісно-орієнтована освіта "Крок за кроком" Всеукраїнського фонду "Крок за кроком", "Культура життєвого самовизначення" Дитячого християнського фонду, які розраховані на активне залучання батьківської громади до питань навчання та виховання.
Вже на перших зустрічах із батьками ми прагнемо познайомити всіх батьків і педагогів, створити довірчу та невимушену атмосферу, показати необхідність тісної співпраці. Розроблені активні методики допомагають нам провести такі зустрічі. Наведу приклад - гра "Кроки". Ми просимо стати всіх у шеренгу, пліч-о-пліч, торкаючись до своїх сусідів праворуч та ліворуч не лише ліктем, але й ступнями. І просимо пройти цілою шеренгою невелику відстань, не розриваючи контакту з сусідами. А після вправи обговорюємо з батьками не лише їх враження від вправи, але й з чим асоціюється така гра? Батьки кажуть, що, напевно, це схоже з вихованням дитини: якщо і навчальний заклад, і родина йтимуть разом, поруч, розуміючи, що робить кожен, підтримуючи один одного, то долатимуть швидше, легше значно більші відстані, І від такої взаємодії виграє, насамперед, дитина.
Можливостей для співпраці існує достатньо, адже і педагоги, і члени сімей мають багато різних способів та можливостей для участі в навчальному процесі. Частота й різноманітність методів співпраці, спілкування чи обміну думками членів сімей та вчителів залежать від можливостей сім'ї. Наприклад, батьки, які працюють, можуть не мати достатньо часу для частих відвідин школи. Та це можуть бути суботні чи недільні зустрічі, письмове листування з родиною, спільні туристичні походи тощо. А в якійсь родині дідусь з бабусею можуть піклуватися про онука, коли батьки працюють. Це дасть можливість дитині ділитися з кимось з членів сім'ї своїм відчуттям світу. Водночас дідусь зможе ділитись інформацією та розумінням з рештою родини. Та ніхто з нас не любить виконувати щось з примусу, чи щось, що ми не вміємо добре робити. Тож насамперед потрібно довідатися, якою може бути участь родини в навчальному процесі. Вже традиційним в школах стали ввідні анкети, в яких ми просимо батьків вказати не лише дані про вік, здоров'я дитини, її адресу, але й її уподобання, здібності тощо. Ми спробували розширити таку роботу. І на одній з перших зустрічей пропонуємо кожному з батьків згадати дитинство і обмалювати на аркуші паперу контур своєї руки. А пізніше на кожному пальці вирізаної "руки" написати, "яку допомогу можу надати класу, в якому навчається моя дитина". Пізніше створюємо яскравий плакат "Рука допомоги", який прикріплюємо в куточку для батьків. Така робота допомагає і вчителю, і батькам.
Окремо хочу зупинитися на такому аспекті, як співпраця школи з родиною. Адже саме спілкування з сім'ями є вагомою частиною відповідальності педагогічного колективу. Всі родини турбуються про своїх дітей і хочуть, щоб вони були успішними та щасливими. Дошкільний заклад чи початкова школа часто стають для дитини першим досвідом позасімейного життя. Тож члени сімей хочуть дізнатися, як розвивається їх дитина. І на цьому етапі особливо важливо закласти підвалини відкритих і довірливих стосунків з родиною. Це займе певний час і потребуватиме особливої уваги педагога, його такту, толерантності. Якщо у деяких батьків був негативний досвід власних шкільних років, вони поводитимуть себе насторожено і замкнуто. Є також батьки, які переконані, що "вчитель все знає краще", і тому не ставитимуть вчителю запитань чи не пояснюватимуть причин певних вчинків дитини. У педагога теж міг бути негативний досвід, коли батьки вказували, як навчати дітей. Тому доцільно з перших днів знайомства проводити бесіди з батьками, надавати їм якнайбільше інформації. Дуже важливим при цьому є вміння слухати.
Якщо ми такого великого значення надаємо спілкуванню, то маємо надати вчителям необхідні знання, розвинути певні навички ефективної комунікації. Саме з цією метою було проведено тренінг для колективу "Ефективна комунікація в команді". Результатом такого навчання стали напрацьовані колективом правила спілкування з батьками:
- усвідомлювати хід спілкування, намагаючись уникати упередженості та не відхилятися від суті;
- знаходити час, можливості для заохочення сім'ї до відкритого спілкування (очікування, враження, тривоги);
- будь-яка приватна інформація має бути конфіденційною,
- доцільно використовувати різні форми формального та неформального спілкування;
- застосовувати різні вияви подяки членам сімей;
- сприяти позитивному безконфліктному спілкуванню;
- пам'ятати, що добрий гумор завжди допомагає спілкуванню;
- використовувати різноманітні техніки активного слухання (уточнення, перефразування, підсумування тощо);
- дотримуватись правил ефективного спілкування (говорити так, щоб батьки слухали і розуміли, про що йдеться; слухати так, щоб чути і розуміти, про що хочуть сказати батьки; уникати поведінки, яка утруднює успішне спілкування);
- встановлювати з дітьми та батьками правила спілкування та дотримуватись їх.
Наступним кроком нашої роботи стало вироблення правил спілкування та співпраці з батьками. В кожному класі новостворена дитячо-батьківсько-вчительська громада прийняла свої закони, не нав'язані школою. І ми часто звертаємось до цих правил.
Зараз родина переживає важкі часи (ідеологічна та професійна переорієнтація, визначення нових життєвих пріоритетів, а до того ще й недостатній розвиток соціальних інститутів, інколи втрата авторитету батька і матері, на який спиралася традиційна українська педагогіка). А вона мусить залишатися тією незаперечною цінністю, що створює для людини відносно незалежне та безпечне середовище, атмосферу психологічної захищеності. Тому популяризація концепції усвідомленого батьківства як умови сприятливого розвитку дитини є одним з шляхів реалізації сімейної соціальної політики.
Завданнями, що ставимо перед собою, є аналіз принципів усвідомленого батьківства у контексті культурно-національних традицій, визначення особливостей взаємодії "батьки-діти" на різних етапах розвитку дитини, розгляд різних форм реалізації принципів усвідомленого батьківства відповідно до сімейної соціальної політики. З цією метою ми провели з батьками дошкільнят тренінг "Усвідомлене батьківство як умова повноцінного розвитку дитини" за матеріалами, що були надані Дитячим християнським фондом, серед багатьох завдань якого - розкриття особливостей розвитку дитини на різних вікових етапах; аналіз різних стилів батьківської поведінки стосовно дітей та їх впливу на процес формування особистості дитини, визначення сутності основних засад усвідомленого батьківства та шляхів їх впровадження. Даний тренінг - детально розроблений інструмент роботи з батьками, який ґрунтується на вільному висловлюванні думок, на пошуку розв'язання різних життєвих ситуацій, а не на повчанні чи моралізуванні. Таке навчання стало важливою сходинкою на шляху формування педагогічної культури батьків. І ми плануємо провести такі тренінги для батьків школярів. Лев Толстой писав: "Виховання здається складною та важкою справою тільки доти, доки ми хочемо, не виховуючи себе, виховувати своїх дітей. Якщо ми зрозуміємо, що виховувати інших ми можемо тільки через себе…то питання про виховання зникає і лишається одне питання: як треба жити самому?"
Важливою ланкою роботи з батьками вважаємо звіти. Це і письмові звіти з використанням анкет з коментарями стосовно розвитку дитини, це й звіти про впровадження навчальних програм. Так, успішно пройшли батьківські збори з ознайомлення з програмою "Культура життєвого самовизначення". Батьки одностайно висловились за необхідність впровадження в школі даної програми, внесли відповідні пропозиції щодо залучення їх як спеціалістів. Це виявилась цікава форма співпраці. А найкращим прикладом співпраці батьківської громади і школи став фестиваль "Відкриває ластівка весну".
Аби переконатися в тому, чи досягли ми успіху в роботі з батьками, аналізуємо відповіді на такі запитання: чи радимося ми з батьками про їх участь у житті класу, школи? чи пропонуємо їм цікаві форми роботи? чи спілкуємося з батьками, крім часу відведеного для батьківських зборів? чи цікавимося в батьків їх захопленнями та інтересами? чи поважаємо культурні традиції сім'ї? як враховуємо пропозиції батьків? Якщо відповіді позитивні - ми на шляху до успіху.
Проте робота по залученню батьківської громади не завжди приносить радість та успіх. На цьому шляху є багато перешкод. Та найбільшою є подолання стереотипів, коли батьки вважають, що обов'язок школи - вчити і виховувати, а до справ родини школі немає діла. І як самозахист - розмови про відсутність вільного часу, велику зайнятість. А вчителі, в свою чергу, вважають, що у них і без співпраці з батьками багато справ. Ось таке замкнуте коло. Вчителям інколи важко усвідомлювати, що їх завдання полягає не в тому, щоб підміняти батьків, скоріше вони мають допомагати їм збільшувати потенціал, який потрібен для аналізу виховного процесу в своїй сім'ї, для вироблення нових творчих рішень щодо старих проблем тощо.
В свій час Я.А. Коменський писав: "Ніхто не може зробити людину мудрою, окрім мудрого, ніхто - красномовним, окрім красномовного, ніхто - моральним і благочестивим, якщо не моральний і благочестивий". І тільки коли батьківська громада буде діяти спільно з педагогічною, діяти грамотно і професійно, ми виховаємо дитину, яка зможе жити й діяти в демократичному світі, з глибокими моральними цінностями.
Зворотній зв'язок