Від прав людини - до прав дитини
З початку XX століття людство все більше уваги звертає на проблему захисту прав дитини, адже до того вважалося, що інтереси дітей природним чином співпадають з інтересами батьків, більше того, батьки краще знають, чого потребує дитина, тому виділяти дітей у окрему категорію громадян немає потреби.У 1902 році Гаазька конференція з міжнародного приватного права визнала, що «інтереси дитини» є важливим критерієм в конвенціях по захисту меншин.
У 1919 році Міжнародна Організація Праці прийняла Конвенцію, яка обмежувала мінімальний вік робітників. Слід відзначити, що цей документ діяв у міжнародному масштабі.
І, нарешті, у 1924 році у Женеві було прийнято Декларацію, яка стала першим міжнародним правозахисним інструментом, який був спрямований безпосередньо на дітей.
Женевська Декларація була захисним інструментом по самому походженню. Перша світова війна залишила мільйони дітей у надзвичайно важких умовах. У 1920 році Еглантайн Джебб, президент Фонду Порятунку Дітей та міжнародний Комітет Червоного Хреста вирішили створити Міжнародний Союз Порятунку дітей. Дуже швидко відділення цієї міжнародної організації у багатьох країнах світу розпочали активну допомогу дітям, які постраждали від війни.
Женевська Декларація прав дитини містить п'ять основних програмних пунктів:
1. Дитині повинні надаватися всі засоби, потрібні для її нормального матеріального і духовного розвитку.
2. Голодна дитина повинна бути нагодована; хвора дитина повинна отримати допомогу;
дитина, яка припустилася помилки, повинна бути виправлена; сироті чи безпритульній дитині повинен бути наданий притулок і догляд.
3. Дитина перша повинна отримувати допомогу під час лиха.
4. Дитина повинна мати дитинство і захист від усіх форм експлуатації.
5. Дитину потрібно виховувати в усвідомленні того, що її кращі якості повинні бути спрямовані на благо ближнім.
У дуже простих термінах (тут не дано визначення прав як таких) Декларація визначає обов'язки дорослих щодо дітей. Дитина була захищеною як особа з її/його власними правами, але залишалася залежною від дорослих у користуванні правами, зазначеними у Декларації. І, все ж, Женевська Декларація прав дитини є дуже важливим і прогресивним документом, оскільки вона ставить соціальні та економічні потреби (права) вище традиційних громадянських і політичних прав. У 1924 році цю Декларацію прийняла Генеральна Асамблея Ліги Націй. А 10 роками пізніше, у 1934 році її знову підтвердила Генеральна Асамблея і країни «обіцяли» запровадити принципи Женевської Декларації у своє законодавство.
Власне, з 1924 року, після прийняття Декларації, права дитини увійшли до системи міжнародного права, а сама Декларація стала наріжним каменем всього майбутнього міжнародного розвитку правових ініціатив стосовно прав дитини.
Відразу ж після другої світової війни, коли було створено Організацію Об'єднаних Націй (00Н), світова спільнота стала приділяти особливу увагу проблемі прав людини. У 1948 році було прийнято Загальну Декларацію прав людини і вирішено підготувати новий міжнародний документ стосовно прав дитини. У 1957 році Комісія з прав людини розпочала роботу над проектом нової Декларації прав дитини, підготовленим ще на початку 50-х років Радою 00Н з економічних і соціальних питань та багатьма громадськими організаціями, У 1959 році ця Декларація була одноголосне ухвалена всіма 78 членами Генеральної Асамблеї 00Н у формі резолюції 1386 (XIV). Ця декларація, прийнята одноголосне (до того жоден з документів, навіть Загальна декларація прав людини, не приймалися одноголосно), мала найбільший моральний авторитет у світі.
Порівняно з Женевською Декларацією, Декларація 1959 року була більш досконалою і широкою. Вона торкалася не лише життєвих потреб дитини, але й її потреби у любові та розумінні; наголошувала на необхідності зберігати єдність родини, до-, та післяпологової допомоги матері і дитині, проголошувала право на ім'я і національність. Крім того, Декларація передбачала обов'язкову і безкоштовну початкову освіту, заборону дитячої праці до певного віку, право дитини на гру і творчість.
Декларація, прийнята у 1959 році, включає 10 принципів, які можна викласти так:
1. Кожна дитина користується правами, проголошеними цією Декларацією без будь-яких форм дискримінації.
2. Дитина повинна користуватися особливим захистом, і повинна мати можливість для нормального здорового розвитку в умовах свободи і гідності.
3. Дитина з моменту народження набуває ім'я і національність.
4. Дитина повинна користуватися благами соціального забезпечення, включаючи адекватний до-, та післяпологовий догляд для неї або нього та матері. Дитина повинна мати право на нормальне харчування, житло, творчі та медичні послуги.
5. Дитині, яка є фізично, розумово або соціально неповноцінна, повинні надаватися спеціальне лікування, освіта і догляд.
6. Дитина повинна там, де можливо, зростати під опікою і доглядом її батьків в атмосфері приязні, моральної і матеріальної безпеки. Малолітня дитина, не повинна, крім виключних обставин, відокремлюватися від матері. Суспільство і органи влади повинні забезпечити необхідний догляд за дітьми, які залишилися без піклування сім'ї або без адекватних засобів підтримки.
7. Дитина має право на отримання освіти, яка повинна бути обов'язковою та безплатною щонайменше на початковому рівні. Дитина повинна мати можливість для гри та творчості.
8. Дитина за будь-яких обставин повинна бути серед перших, хто отримає захист і допомогу,
9. Дитина повинна бути захищена від усіх форм занедбання, жорстокості та експлуатації. Дитину не можна наймати на роботу до досягнення нею визначеного мінімального віку.
10. Дитина повинна бути захищена від расової, релігійної або іншої дискримінації. Вона повинна бути вихована у дусі розуміння, толерантності та дружби між народами, миру і загального братерства.
У преамбулі Декларації сказано, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує особливої опіки і уваги, включаючи правовий захист, як до, так і після народження, Отже, батьків, чоловіків і жінок персонально, громадські організації, органи влади на місцевому та національному рівні Декларація закликала визнати ці права та забезпечити їх виконання через правову реформу та іншими шляхами. В цьому полягає горизонтальний ефект Декларації 1959 року. Женевська Декларація стала першим кроком на шляху до визнання дітей як правових суб'єктів (людей з їхніми власними правами). Сам текст Декларації свідчить про перехід від соціальної допомоги і захисту дітей до захисту прав дітей. Мова цього документу вже не звучить наївно, це мова більш правового документу.
В той же час Декларація вважає дитину правовим суб'єктом, тобто не визнає за нею право самостійно користуватися своїми правами. Декларація стосується майже виключно захисних прав, її лейтмотивом є кращі інтереси дитини, іншими словами, дитина визнається окремою істотою.
Під час підготовки цієї Декларації точилася дискусія щодо того, чи потрібна була вона, адже в цей час вже була прийнята Загальна Декларація прав людини. Чи потрібна окрема декларація для дітей? Світова спільнота вирішила, що потрібна, адже діти мають свої особливі права, які повинні бути захищені. Польська делегація наполягала на тому, щоб ООН прийняла не Декларацію, а Конвенцію про права дитини як більш дієвий правовий інструмент. І саме Польща 7 лютого 1978 року подала до Комісії ООН по правам людини проект Конвенції про права дитини. Польський уряд запропонував відзначити Міжнародний Рік Дитини (оголошений 00Н на 1979 рік) і 20 річницю Декларації прав дитини прийняттям окремої конвенції про права дитини. Польський проект майже слово в слово повторював текст декларації з невеличкими правками та доповненнями. Комісія по правам людини вирішила проконсультуватися з державами-членами і компетентними організаціями. За короткий строк Комісія отримала 28 відповідей від держав-членів, 4 від спеціальних агенцій (МОП, МООЗ ЮНЕСКО і МВФ ) та 15 від громадських організацій (як не дивно, ЮНІСЕФ, який є спеціалізованим дитячим фондом ООН не надіслав відповіді). Пропозицій надійшло так багато, і вони були такими різноманітними, що всім стало зрозуміло: до 1979 року прийнятний текст Конвенції підготувати неможливо. У грудні 1978 року Комісія 00Н по правам людини створила відкриту робочу групу, яка повинна була координувати роботу по підготовці тексту Конвенції із залученням найширших кіл громадськості.
Поступово польський проект, використаний як ініціативний варіант, замінювався текстами, підготовленими громадськими організаціями, які у 1983 році створили так звану Аd Нос Group, покликану не лише координувати підготовчий процес, але й лобіювати Конвенцію про права дитини в урядах країн-членів 00Н. Кількість членів Аd Нос Group постійно зростала і у 1989 році налічувала 50 організацій. Пізніше, після прийняття Конвенції 00Н про права дитини, ця група відігравала надзвичайно важливу роль у процесі її підписання, ратифікації і запровадження у життя.
У процесі роботи над проектом Конвенції робоча група зіткнулася з низкою проблем:
- група мала можливість збиратися лише на один тиждень раз на рік;
- надійшло дуже багато пропозицій і контрпропозицій;
- з кожною зустріччю кількість учасників групи зростала і кожен мав власну ідею;
- належало обговорити багато елементів прав дитини: політичні, економічні, громадянські, культурні, соціальні права;
- Конвенція торкалася різних правових і культурних традицій, тому точилися довгі дискусії, щоб досягти консенсусу;
- роботі заважала мовна проблема.
Саме тому робота над проектом Конвенції розтяглася на довгі роки. Лише 20 листопада 1989 року, через 10 років після Міжнародного Року Дитини і ЗО років після Декларації прав дитини. Конвенція про права дитини була одноголосно прийнята Генеральною Асамблеєю 00Н. У 1991 Україна ратифікувала Конвенцію ООН з прав дитини.
Мировое сообщество приходит к признанию важности детства
1919
Права детей получили международно-правовое признание во многом благодаря англичанке Эглантайн Джебб. Она создала фонд под названием "Спасите детей" для оказания помощи тысячам нуждающихся детей по всей разрушенной войной Европе. Однако ее помыслы были устремлены намного дальше оказания экстренной помощи нуждающимся, и в 1920 году, переехав в Женеву, она учредила международный союз "Спасите детей" (который впоследствии был преобразован в Международный союз защиты детей).
1924
Лига наций принимает Женевскую декларацию о правах ребенка, проект которой, был подготовлен Международным союзом защиты детей. В Декларации провозглашаются права детей на средства, .необходимые для физического, нравственного и духовного развития; на особую помощь в случае голода, болезни, инвалидности или сиротства; на обращение за помощью в случае острой нужды; на свободу от экономической эксплуатации; и на воспитание, способствующее формированию чувства социальной ответственности.
1948
Генеральная Ассамблея Организации Объединенных Наций принимает Всеобщую декларацию прав человека, в статье 25 которой провозглашается, что детство "дает право на особое попечение и помощь".
1959
Генеральная Ассамблея Организации Объединенных Наций принимает Декларацию прав ребенка, в которой признаются такие права, как свобода от дискриминации и право на имя и на гражданство. В ней также, в частности, провозглашаются права детей на образование, здравоохранение и на особую защиту.
1979
Организация Объединенных Наций объявляет 1979 год Международным годом ребенка. Главным итогом года стало придание импульса процессу, имеющему масштабные и долгосрочные последствия: Генеральная Ассамблея Организации Объединенных Наций принимает решение о создании рабочей группы в составе членов Комиссии Организации Объединенных Наций по правам человека, независимых экспертов и представителей делегаций-наблюдателей от стран, не являющихся членами Организации, от неправительственных организаций и учреждений системы Организации Объединенных Наций для разработки проекта юридически обязательной конвенции.
1989
Генеральная Ассамблея Организации Объединенных Наций единогласно принимает Конвенцию о правах ребенка, которая вступает в силу в следующем году.
1990
В Нью-Йорке проводится Всемирная встреча на высшем уровне в интересах детей. Во встрече принимают участие главы 71 государства или правительства. Руководители стран подписывают Всемирную декларацию о выживании, защите и развитии детей, а также План действий по осуществлению данной Декларации, в котором установлены цели, которые должны быть достигнуты к 2000 году.
1994
Международный год семьи вновь было подтверждено, что программы должны оказывать семьям поддержку 8 воспитании и защите детей, а не подменять их в выполнении этих функций.
1999
Принимается Конвенция о запрещении, и немедленных мерах по искоренению наихудших форм детского труда (Конвенция МОТ № 182).
2000
В число Целей в области развития на пороге тысячелетия включены конкретные целевые задания в отношении детей, предусматривающие, в частности, сокращение на две трети коэффициента смертности среди детей в возрасте до 5 лет и обеспечение всеобщего начального образования в период с 1990 по 2015 год. Генеральная Ассамблея Организации Объединенных Наций принимает два Факультативных протокола к Конвенции о правах ребенка, один из которых касается участия детей в вооруженных конфликтах, а другой - торговли детьми, детской проституции и детской порнографии.
2002
Генеральная Ассамблея Организации Объединенных Наций проводит специальную сессию по положению детей, являющуюся беспрецедентным форумом, посвященным исключительно обсуждению вопросов, касающихся положения детей. В составе официальных делегаций в ее работе принимают участие сотни детей. Руководители стран мира берут на себя обязательство создать "мир, пригодный для жизни детей". Они вновь подтверждают, что семья несет главную ответственность за защиту, воспитание и развитие детей и имеет право на получение всесторонней защиты и помощи.
У 1902 році Гаазька конференція з міжнародного приватного права визнала, що «інтереси дитини» є важливим критерієм в конвенціях по захисту меншин.
У 1919 році Міжнародна Організація Праці прийняла Конвенцію, яка обмежувала мінімальний вік робітників. Слід відзначити, що цей документ діяв у міжнародному масштабі.
І, нарешті, у 1924 році у Женеві було прийнято Декларацію, яка стала першим міжнародним правозахисним інструментом, який був спрямований безпосередньо на дітей.
Женевська Декларація була захисним інструментом по самому походженню. Перша світова війна залишила мільйони дітей у надзвичайно важких умовах. У 1920 році Еглантайн Джебб, президент Фонду Порятунку Дітей та міжнародний Комітет Червоного Хреста вирішили створити Міжнародний Союз Порятунку дітей. Дуже швидко відділення цієї міжнародної організації у багатьох країнах світу розпочали активну допомогу дітям, які постраждали від війни.
Женевська Декларація прав дитини містить п'ять основних програмних пунктів:
1. Дитині повинні надаватися всі засоби, потрібні для її нормального матеріального і духовного розвитку.
2. Голодна дитина повинна бути нагодована; хвора дитина повинна отримати допомогу;
дитина, яка припустилася помилки, повинна бути виправлена; сироті чи безпритульній дитині повинен бути наданий притулок і догляд.
3. Дитина перша повинна отримувати допомогу під час лиха.
4. Дитина повинна мати дитинство і захист від усіх форм експлуатації.
5. Дитину потрібно виховувати в усвідомленні того, що її кращі якості повинні бути спрямовані на благо ближнім.
У дуже простих термінах (тут не дано визначення прав як таких) Декларація визначає обов'язки дорослих щодо дітей. Дитина була захищеною як особа з її/його власними правами, але залишалася залежною від дорослих у користуванні правами, зазначеними у Декларації. І, все ж, Женевська Декларація прав дитини є дуже важливим і прогресивним документом, оскільки вона ставить соціальні та економічні потреби (права) вище традиційних громадянських і політичних прав. У 1924 році цю Декларацію прийняла Генеральна Асамблея Ліги Націй. А 10 роками пізніше, у 1934 році її знову підтвердила Генеральна Асамблея і країни «обіцяли» запровадити принципи Женевської Декларації у своє законодавство.
Власне, з 1924 року, після прийняття Декларації, права дитини увійшли до системи міжнародного права, а сама Декларація стала наріжним каменем всього майбутнього міжнародного розвитку правових ініціатив стосовно прав дитини.
Відразу ж після другої світової війни, коли було створено Організацію Об'єднаних Націй (00Н), світова спільнота стала приділяти особливу увагу проблемі прав людини. У 1948 році було прийнято Загальну Декларацію прав людини і вирішено підготувати новий міжнародний документ стосовно прав дитини. У 1957 році Комісія з прав людини розпочала роботу над проектом нової Декларації прав дитини, підготовленим ще на початку 50-х років Радою 00Н з економічних і соціальних питань та багатьма громадськими організаціями, У 1959 році ця Декларація була одноголосне ухвалена всіма 78 членами Генеральної Асамблеї 00Н у формі резолюції 1386 (XIV). Ця декларація, прийнята одноголосне (до того жоден з документів, навіть Загальна декларація прав людини, не приймалися одноголосно), мала найбільший моральний авторитет у світі.
Порівняно з Женевською Декларацією, Декларація 1959 року була більш досконалою і широкою. Вона торкалася не лише життєвих потреб дитини, але й її потреби у любові та розумінні; наголошувала на необхідності зберігати єдність родини, до-, та післяпологової допомоги матері і дитині, проголошувала право на ім'я і національність. Крім того, Декларація передбачала обов'язкову і безкоштовну початкову освіту, заборону дитячої праці до певного віку, право дитини на гру і творчість.
Декларація, прийнята у 1959 році, включає 10 принципів, які можна викласти так:
1. Кожна дитина користується правами, проголошеними цією Декларацією без будь-яких форм дискримінації.
2. Дитина повинна користуватися особливим захистом, і повинна мати можливість для нормального здорового розвитку в умовах свободи і гідності.
3. Дитина з моменту народження набуває ім'я і національність.
4. Дитина повинна користуватися благами соціального забезпечення, включаючи адекватний до-, та післяпологовий догляд для неї або нього та матері. Дитина повинна мати право на нормальне харчування, житло, творчі та медичні послуги.
5. Дитині, яка є фізично, розумово або соціально неповноцінна, повинні надаватися спеціальне лікування, освіта і догляд.
6. Дитина повинна там, де можливо, зростати під опікою і доглядом її батьків в атмосфері приязні, моральної і матеріальної безпеки. Малолітня дитина, не повинна, крім виключних обставин, відокремлюватися від матері. Суспільство і органи влади повинні забезпечити необхідний догляд за дітьми, які залишилися без піклування сім'ї або без адекватних засобів підтримки.
7. Дитина має право на отримання освіти, яка повинна бути обов'язковою та безплатною щонайменше на початковому рівні. Дитина повинна мати можливість для гри та творчості.
8. Дитина за будь-яких обставин повинна бути серед перших, хто отримає захист і допомогу,
9. Дитина повинна бути захищена від усіх форм занедбання, жорстокості та експлуатації. Дитину не можна наймати на роботу до досягнення нею визначеного мінімального віку.
10. Дитина повинна бути захищена від расової, релігійної або іншої дискримінації. Вона повинна бути вихована у дусі розуміння, толерантності та дружби між народами, миру і загального братерства.
У преамбулі Декларації сказано, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує особливої опіки і уваги, включаючи правовий захист, як до, так і після народження, Отже, батьків, чоловіків і жінок персонально, громадські організації, органи влади на місцевому та національному рівні Декларація закликала визнати ці права та забезпечити їх виконання через правову реформу та іншими шляхами. В цьому полягає горизонтальний ефект Декларації 1959 року. Женевська Декларація стала першим кроком на шляху до визнання дітей як правових суб'єктів (людей з їхніми власними правами). Сам текст Декларації свідчить про перехід від соціальної допомоги і захисту дітей до захисту прав дітей. Мова цього документу вже не звучить наївно, це мова більш правового документу.
В той же час Декларація вважає дитину правовим суб'єктом, тобто не визнає за нею право самостійно користуватися своїми правами. Декларація стосується майже виключно захисних прав, її лейтмотивом є кращі інтереси дитини, іншими словами, дитина визнається окремою істотою.
Під час підготовки цієї Декларації точилася дискусія щодо того, чи потрібна була вона, адже в цей час вже була прийнята Загальна Декларація прав людини. Чи потрібна окрема декларація для дітей? Світова спільнота вирішила, що потрібна, адже діти мають свої особливі права, які повинні бути захищені. Польська делегація наполягала на тому, щоб ООН прийняла не Декларацію, а Конвенцію про права дитини як більш дієвий правовий інструмент. І саме Польща 7 лютого 1978 року подала до Комісії ООН по правам людини проект Конвенції про права дитини. Польський уряд запропонував відзначити Міжнародний Рік Дитини (оголошений 00Н на 1979 рік) і 20 річницю Декларації прав дитини прийняттям окремої конвенції про права дитини. Польський проект майже слово в слово повторював текст декларації з невеличкими правками та доповненнями. Комісія по правам людини вирішила проконсультуватися з державами-членами і компетентними організаціями. За короткий строк Комісія отримала 28 відповідей від держав-членів, 4 від спеціальних агенцій (МОП, МООЗ ЮНЕСКО і МВФ ) та 15 від громадських організацій (як не дивно, ЮНІСЕФ, який є спеціалізованим дитячим фондом ООН не надіслав відповіді). Пропозицій надійшло так багато, і вони були такими різноманітними, що всім стало зрозуміло: до 1979 року прийнятний текст Конвенції підготувати неможливо. У грудні 1978 року Комісія 00Н по правам людини створила відкриту робочу групу, яка повинна була координувати роботу по підготовці тексту Конвенції із залученням найширших кіл громадськості.
Поступово польський проект, використаний як ініціативний варіант, замінювався текстами, підготовленими громадськими організаціями, які у 1983 році створили так звану Аd Нос Group, покликану не лише координувати підготовчий процес, але й лобіювати Конвенцію про права дитини в урядах країн-членів 00Н. Кількість членів Аd Нос Group постійно зростала і у 1989 році налічувала 50 організацій. Пізніше, після прийняття Конвенції 00Н про права дитини, ця група відігравала надзвичайно важливу роль у процесі її підписання, ратифікації і запровадження у життя.
У процесі роботи над проектом Конвенції робоча група зіткнулася з низкою проблем:
- група мала можливість збиратися лише на один тиждень раз на рік;
- надійшло дуже багато пропозицій і контрпропозицій;
- з кожною зустріччю кількість учасників групи зростала і кожен мав власну ідею;
- належало обговорити багато елементів прав дитини: політичні, економічні, громадянські, культурні, соціальні права;
- Конвенція торкалася різних правових і культурних традицій, тому точилися довгі дискусії, щоб досягти консенсусу;
- роботі заважала мовна проблема.
Саме тому робота над проектом Конвенції розтяглася на довгі роки. Лише 20 листопада 1989 року, через 10 років після Міжнародного Року Дитини і ЗО років після Декларації прав дитини. Конвенція про права дитини була одноголосно прийнята Генеральною Асамблеєю 00Н. У 1991 Україна ратифікувала Конвенцію ООН з прав дитини.
Мировое сообщество приходит к признанию важности детства
1919
Права детей получили международно-правовое признание во многом благодаря англичанке Эглантайн Джебб. Она создала фонд под названием "Спасите детей" для оказания помощи тысячам нуждающихся детей по всей разрушенной войной Европе. Однако ее помыслы были устремлены намного дальше оказания экстренной помощи нуждающимся, и в 1920 году, переехав в Женеву, она учредила международный союз "Спасите детей" (который впоследствии был преобразован в Международный союз защиты детей).
1924
Лига наций принимает Женевскую декларацию о правах ребенка, проект которой, был подготовлен Международным союзом защиты детей. В Декларации провозглашаются права детей на средства, .необходимые для физического, нравственного и духовного развития; на особую помощь в случае голода, болезни, инвалидности или сиротства; на обращение за помощью в случае острой нужды; на свободу от экономической эксплуатации; и на воспитание, способствующее формированию чувства социальной ответственности.
1948
Генеральная Ассамблея Организации Объединенных Наций принимает Всеобщую декларацию прав человека, в статье 25 которой провозглашается, что детство "дает право на особое попечение и помощь".
1959
Генеральная Ассамблея Организации Объединенных Наций принимает Декларацию прав ребенка, в которой признаются такие права, как свобода от дискриминации и право на имя и на гражданство. В ней также, в частности, провозглашаются права детей на образование, здравоохранение и на особую защиту.
1979
Организация Объединенных Наций объявляет 1979 год Международным годом ребенка. Главным итогом года стало придание импульса процессу, имеющему масштабные и долгосрочные последствия: Генеральная Ассамблея Организации Объединенных Наций принимает решение о создании рабочей группы в составе членов Комиссии Организации Объединенных Наций по правам человека, независимых экспертов и представителей делегаций-наблюдателей от стран, не являющихся членами Организации, от неправительственных организаций и учреждений системы Организации Объединенных Наций для разработки проекта юридически обязательной конвенции.
1989
Генеральная Ассамблея Организации Объединенных Наций единогласно принимает Конвенцию о правах ребенка, которая вступает в силу в следующем году.
1990
В Нью-Йорке проводится Всемирная встреча на высшем уровне в интересах детей. Во встрече принимают участие главы 71 государства или правительства. Руководители стран подписывают Всемирную декларацию о выживании, защите и развитии детей, а также План действий по осуществлению данной Декларации, в котором установлены цели, которые должны быть достигнуты к 2000 году.
1994
Международный год семьи вновь было подтверждено, что программы должны оказывать семьям поддержку 8 воспитании и защите детей, а не подменять их в выполнении этих функций.
1999
Принимается Конвенция о запрещении, и немедленных мерах по искоренению наихудших форм детского труда (Конвенция МОТ № 182).
2000
В число Целей в области развития на пороге тысячелетия включены конкретные целевые задания в отношении детей, предусматривающие, в частности, сокращение на две трети коэффициента смертности среди детей в возрасте до 5 лет и обеспечение всеобщего начального образования в период с 1990 по 2015 год. Генеральная Ассамблея Организации Объединенных Наций принимает два Факультативных протокола к Конвенции о правах ребенка, один из которых касается участия детей в вооруженных конфликтах, а другой - торговли детьми, детской проституции и детской порнографии.
2002
Генеральная Ассамблея Организации Объединенных Наций проводит специальную сессию по положению детей, являющуюся беспрецедентным форумом, посвященным исключительно обсуждению вопросов, касающихся положения детей. В составе официальных делегаций в ее работе принимают участие сотни детей. Руководители стран мира берут на себя обязательство создать "мир, пригодный для жизни детей". Они вновь подтверждают, что семья несет главную ответственность за защиту, воспитание и развитие детей и имеет право на получение всесторонней защиты и помощи.
Зворотній зв'язок