Дослідження проблем та потреб батьків-вихователів дитячих будинків сімейного типу та прийомних батьків
Циганенко Галина, молодший науковий співробітник
Інституту соціальної та політичної психології АПН України
Шипіленко О.С.,
магістр соціальної роботи Манчестерського університету,
асистент проекту Християнського дитячого фонду
Анотація
У статті визначено мету та концепцію дослідження, сформульовано основні мотивації утворення ДБСТ та прийомних сімей та проблеми та потреби батьків-вихователів дитячих будинків сімейного типу та прийомних батьків, зазначено проблеми з якими стикаються батьки у процесі виховання прийомної дитини, сформульовано основні якості необхідні для прийомного батьківства.
Ключові слова: прийомна сім'я, дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ), депривація, сирітства, проблемне поле, сімейне виховання.
Постановка проблеми та її актуальність
„Відчуття сім'ї" ці слова були сказані 23-річним юнаком, який виховувався у дитячому будинку сімейного типу. Зараз він є доволі успішною молодою людиною, студент престижного кримського вузу. Ці слова були сказані у відповідь на моє запитання: „Чи порадив би він дітям з інтернату жити в такому дитячому будинку сімейного типу?". І в продовження після секундної паузи „Якщо немає своєї рідної сім'ї, то така є дуже вдалим варіантом".
Соціально-економічна ситуація в українському суспільстві безпосередньо впливає на один з найбільш важливих його елементів - українські сім'ї (їх норми, цінності, мікроклімат), відображається на загальному соціальному контексті, формуючи середовище, в якому ці сім'ї існують. Трансформаційні суспільні явища зумовили і продовжують зумовлювати зміни у функціонуванні сім'ї як соціального інституту: зменшення виховного впливу дорослих на дітей та підлітків, порушення духовного зв'язку між поколіннями, який є традиційним для української нації, а також загальне переосмислення досвіду старших поколінь. У свою чергу сімейні проблеми та конфлікти приводять до розвитку негативних явищ, серед яких найбільшу стурбованість викликають біологічне та соціальне сирітство, зростання кількості сімей, що мають доходи нижче за прожитковий мінімум, погіршення здоров'я населення, збільшення злочинності та наркоманії, жебрацтва серед дітей та підлітків.
За офіційними даними у 2002 році 6674 дитини було вилучено із сімей, в яких батьків було позбавлено батьківських прав через пияцтво, асоціальну поведінку та жорстоке поводження, 1085 дітей відокремлено від їх батьків без позбавлення батьківських прав[1].
На сьогодні близько 39% усіх українських сиріт перебувають у державних закладах піклування, яка складається з різних типів шкіл-інтернатів. Про інших дітей піклуються родичі, або їх було всиновлено чи віддано на виховання до дитячих будинків сімейного типу.
Результати національного дослідження свідчать, що на даний момент у державних закладах піклування широко розповсюдженні наступні явища: жорстоке поводження з дітьми (фізичне, психологічне, емоційне тощо), крадіжки, дитяча проституція, зловживання алкоголем і наркотиками та інше. В таких закладах гостро стоїть необхідність створення умов для розвитку і зростання дітей з урахуванням їх індивідуальних особливостей та потреб.
З іншого боку, існує певна закономірність: чим раніше і довше дитина залишається без батьківської опіки, тим складніше відбувається її соціалізація в дорослому житті. Адже життя без сім'ї, в умовах тривалої соціальної ізоляції, в замкнутому колективі, в якому перебувають вихованці інтернатів, обмежують розвиток особистості дитини. Такі діти мають труднощі з засвоєнням соціальних ролей, у них практично відсутнє уявлення про модель сім'ї, а також дуже низька мотивація до інтелектуального та морального самовдосконалення. Окрім того, феномен сирітства має, й правові наслідки - порушується конституційне право дитини на сімейне виховання та батьківське піклування. Таке право є також одним з основних прав дитини, проголошених Конвенцією ООН про права дитини[2].
Отже, існуюча інтернатна система не вирішує проблем сучасних дітей, позбавлених батьківського піклування, і не задовольняє їх природну потребу у фізичному та емоційному благополуччі.
Перші ДБСТ було започатковано наприкінці 90-х років ХХ сторіччя під егідою Всесоюзного Дитячого фонду. В Україні таких дитячих будинків існувало біля десятка. Новим етапом у розвитку інституту прийомного батьківства став проект ЮНІСЕФ та Міністерства у справах сім'ї та молоді України "Трансформація державної системи опіки над дітьми", що здійснювався у 1998-2001 роках Українським Інститутом соціальних досліджень у Запорізькій, Харківській, Львівській та Київський областях. У рамках цього проекту на лише створювалися прийомні сім'ї, а й здійснювався їх соціальний спровід.
Все вищевикладене, а також дослідження окремих випадків, співбесіди з вихователями сиротинців, які проводилися представниками Християнського дитячого фонду (ХДФ) свідчать про необхідність розвитку альтернативних форм турботи про дітей-сиріт, включаючи прийомні сім'ї та дитячі будинки сімейного типу.
Саме ці вище означені причини зумовили необхідність в досліджені ХДФ реальних проблем і потреб сімей, які беруть на виховання дітей (прийомні сім'ї та батьки-вихователі дитячих будинків). Означеним фондом було започатковано проект "Реформування системи опіки над дітьми в Україні шляхом розвитку інституту прийомних сімей", метою якого є розробка, апробація та впровадження моделі пошуку, залучення, підготовки та підтримки існуючих та потенційних прийомних сімей. Реалізація програми планується протягом 3-х років на експериментальному майданчику в 4 регіонах України: південь - Автономна республіка Крим, центр - Черкаська та Кіровоградська області, захід - Хмельницька область. Вибір цих регіонів зумовлено передусім готовністю обласних державних адміністрацій до співпраці щодо розвитку інституту прийомних сімей.
Метою статті є висвітлення результатів дослідження проблемного та потребового поля прийомних сімей та батьків-вихователів будинків сімейного типу у вибраних регіонах України.
Завданням дослідження було вивчення:
1. організаційних, мотиваційних, юридичних, матеріальних та інших актуальних проблем і потреб прийомних батьків та батьків-вихователів будинків сімейного типу;
2. ступеня задоволення прийомних батьків та батьків-вихователів з державними органами влади, соціальними службами, громадськими організаціями.
Завдання дослідження реалізовувалися протягом лютого-березня 2004 року групою дослідників на чолі з науковим консультантом ХДФ кандидатом педагогічних наук Алєксєєнко Т.Ф. Протягом означеного періоду було досліджено 22 дитячих будинків сімейного типу та 3 прийомні сім'ї у чотирьох регіонах України. Дослідженням було охоплено м. Черкаси та Черкаська обл., м. Кіровоград і Кіровоградська обл., м.Хмельницький і Хмельницька обл., Автономна республіка Крим (АРК): м. Сімферополь та інші міста АРК., що загалом складало 19 населених пунктів (з них 9 - міських та 10 - у сільських районах).
Для реалізації завдань дослідження було розроблено два, окремо для батьків й дітей, спеціальних опитувальники, що містили відповідно 19 та 17 відкритих і закритих запитань. Однак дослідницька група усвідомлювала, що в процесі опитування реальніше, ефективніше буде побудувати комунікативну взаємодію через інтерв'ю і бесіди з батьками-вихователями та дітьми. Адже досліднику слід ввійти не лише в довірливі стосунки з респондентами (батьками й дітьми), а й виявити максимально достовірну, реальну картину досліджуваної проблематики. Окрім того, дослідницька група використовували й інші методи, а саме спостереження, аналіз продуктів дитячої діяльності, ознайомлювалася з історією сім'ї на основі фото-відео-матеріалів. Отримані під час дослідження дані було узагальнено та піддано якісному аналізу.
Результати дослідження проблеми та обговорення
Отримані результати дозволяють виділити такі провідні мотиви, що спонукають подружжя стати прийомними батьками чи створити дитячий будинок сімейного типу, а саме:
- вплив руху прийомного батьківства: „знайомий прийомний батько запропонував", „приклад сестри", „за порадою церкви", „в нашій церкві проходила акція, метою якої було брати дітей з дитячого будинку на літо", дізналися про рух Дитячого фонду (м. Москва)";
- моральні та гуманістичні ціннісні настановлення: „багато безпритульних дітей, недоглянутих, це не по християнські", „любимо дітей", „діти складають сенс нашого життя";
- сімейні традиції у вихованні дітей: „працювала в дитсадку", „педагогічні традиції батьківської сім`ї", „ми з династії вчителів", „мама є фахівцем з дошкільної педагогіки, в свій час проходила практику в дитячому будинку", „бажання працювати з дітьми";
- бажання мати велику сім'ю: „потреба мати багато дітей; „ми з багатодітної сім'ї з чоловіком", „з часу одруження мали таке бажання", „виросли свої діти, а бажання бути батьками не пройшло", „спільна сімейна мета", „маємо хороші умови для життя", „завжди хотіла усиновити дитину";
- прагматична спрямованість прийомного батьківства: „я ще молода, а в нашому селі немає де працювати", „здоров'я не дозволило мати власних дітей", „почала всиновлювати дітей з інтернатів потрібна була помічниця", „маю можливість бути поряд із своєю сім'ю";
- соціально-громадська активна позиція: „цікавилась прийомними сім'ями за публікаціями", „з дитинства переймалася проблемами дитячих будинків", „з дитинства знали про проблеми дітей в дитячих будинках та виношувала плани усиновлення дітей", „сприяла стаття в журналі „Сім'я" в якій була зображена велика прийомна сім'я", нам захотілося до своїх батьків приїздити такою сім'єю; досвід волонтерської роботи; досвід роботи в громадських організаціях.
Перелічені мотиви дозволяють об'єднати їх в наступні групи (критерієм для об'єднання буде домінування певної мотиваційної спрямованості):
- безкорисливі (коли батьки налаштовані на допомогу дітям, відчувають їх проблеми і складну долю);
- соціально-спрямовані (коли прийомне батьківство розглядається гуманістично необхідний акт, на який впливає найближче референтне оточення);
- прагматично-спрямовані (коли за основу беруться особисті інтереси і потреби).
Ці мотиви є домінуючими у відповідях прийомних батьків та батьків-вихователів будинків сімейного типу, водночас визначити який мотив є приоритетним для прийомного батьківства досить складно. Це залежить передусім від ціннісної структури особистості, провідних сімейних настановлень, сімейних традицій, що передаються від покоління до покоління. Однак, все ж організаціям, які проводять добір претендентів на прийомне батьківство слід звертати увагу як на декларовані мотиви, так і реально виявлені, приховані/неусвідомлені мотиви. Адже трапляється, що бажання створити прийомну сім'ю містить прагматичні бажання отримати для своєї родини додаткове фінансування, або ж мати безкоштовну робочу силу за рахунок дітей, або отримати житло за рахунок сформованого ДБСТ.
Якщо проаналізувати юридичні, матеріальні потреби та проблеми, з якими зустрічаються прийомні батьки та батьки-вихователі, то виявиться що значна їх кількість зумовлюється недосконалою правовою базою, та невідрегульованістю взаємодії прийомних сімей і ДБСТ з місцевими органами влади, а саме обласними та міськими держадміністраціями.
Майже всі досліджені прийомні сім'ї та ДБСТ відчували проблеми при взаємодії з державними органами влади, особливо на початку їх створення. Серед перелічених батьками можна виділити такі:
- адміністративні перешкоди, які заважали брати дітей з Будинку малятка, інтернату;
- відсутність дозволу (2-5 років) для оформлення прийомної сім'ї та ДБСТ (одиноким батькам не можна брати дітей на виховання у прийомну сім'ю);
- тривале вирішення питання з житлом, меблями, формуванням кошторису (у батьків було власне житло, меблі, але для створення дитячого будинку сімейного типу його було недостатньо);
- не готовність місцевої влади до створення прийомної сім'ї (відсутність відповідних юридичних документів на рівні району);
- труднощі пов'язані з невідрегульованістю фінансових форм звітності;
- відсутність будь-якої інформації на дітей, які плануються взяти в прийомну сім'ю.
Ці проблеми передусім, на нашу думку, пов'язані зі стереотипним і ригідним ставленням державних органів до нового типу виховання дітей. Неодноразово батьками наголошувалося, що більшість державних органів влади зацікавлені в підтримці інтернатної системи виховання і мають скептичне ставлення до прийомного батьківства. Розвиток інституту прийомного виховання потребує додаткового фінансування з обласного бюджету, а також потребує соціального супроводу з боку як місцевої влади, так і з боку соціальних служб. Хоча в той же час є поодинокі випадки, прихильного розуміючого ставлення державних органів влади до сімей, які виявили бажання бути прийомними батьками чи створили дитячий будинок сімейного типу.
Комплекс запитань щодо взаємодії з громадськими організаціями викликав суперечливі відгуки. З однієї сторони прийомні батьки та батьки-вихователі ДБСТ підкреслюють суттєвий вклад громадських організацій, благодійних фондів, християнських релігійних організацій, як на момент створення, так і в їх подальшому функціонуванні. Однак, допомога такого роду організацій має разовий, або епізодичних характер, а батьки зацікавлені в цілеспрямованій постійній співпраці, яка б дозволяла отримувати інформаційну та консультативну підтримку стосовно існуючого законодавства та державних структур, що опікуються проблемами дітей.
В результаті проведеного дослідження також було виявлено, що значна частина батьків-вихователів дитячих будинків сімейного типу та прийомних батьків (особливо тих, хто має стаж цієї діяльності більше 7 років) на момент розміщення у них першої дитини не отримали належної психологічної, педагогічної, юридичної підготовки щодо виховання даної категорії дітей.
Наявність цих знань на початку створення прийомної сім'ї та дитячого будинку сімейного типу та належного соціального супроводу значною мірою підвищили б ефективність батьківської допомоги у подоланні дитиною негативного життєвого досвіду та наслідків деривації, а також дозволили б батькам почуватися юридично захищеними при виникненні суперечок. Серед проблем, з якими стикаються прийомні батьки та батьки вихователі можна виділити такі: агресивна поведінка дітей; наявність шкідливих звичок (паління, вживання нецензурних висловів тощо); брехня, лінощі, неохайність; відсутність елементарних норм поведінки та навичок самообслуговування; крадіжки; відсутність навичок життя у сім'ї; наявність цілого "букету" хвороб; значні відставання у навчанні; психічна і психологічна депривація, ін.
Виявлені під час дослідження дитячі проблеми не є унікальним навіть для дітей, які є рідними і виховуються в сім'ї, однак брак відповідних знань створює додаткові випробування для прийомної дитини, прийомних батьків та ускладнює встановлення довірливих і сприятливих відносин.
Наостанку, під час опитування батьків-вихователів будинків сімейного типу та прийомних сімей повсякчас виникало у дослідників запитання: хто може бути прийомними батьками, а хто ні? Кому можна довірити дітей, а кому не можна, в кого вийде, а в кого ні.
Серед важливих якостей необхідних для прийомного батьківства (та й не лише для прийомного) дослідник О.А.Ліщинська виділила дихотомію, на одному з полюсів якої розміщується інфантильність, а на іншому соціальна зрілість прийомних батьків та батьків-вихователів будинків сімейного типу. Було підмічено феномен поділу сімей на три категорії з врахуванням соціальної компетентності .
1. Соціально зрілі люди, здатні дати собі раду, здатні виховати своїх рідних дітей та ще відчувають потребу допомогти іншим. Вони до початку батьківської діяльності мали своє житло, вони здатні заробляти гроші, вони не переоцінюють роль органів влади в своєму житті. Названі ними проблеми стосуються психолого-педагогічної діяльності, а не виживання.
2. Добрі, щирі люди, не зовсім пристосовані до життя. Вони здатні співпереживати іншим, але самі не почувають себе впевнено. В них не відрегульовані стосунки з де органами влади, вони переоцінюють їх роль у власному житті. Тому і в анкетах часто мова йде про несправедливе до них ставлення, про нерозуміння. Їх хвилює проблема виживання в першу чергу, а потім батьківські обов'язки. Трапляється так, що одного у батьків-вихователів будинків сімейного типу закріплюється роль „функціонера", який взаємодіє з державними органами влади, з фондами, з громадськими організаціями, тобто виконує роль зовнішнього родителя.
3. До третьої категорії можна віднести батьків, що намагаються самоутверджуватися, як особистості, за рахунок такої діяльності. Їм притаманна підкреслена демонстративна поведінка, що супроводжується особистісною тривожністю і страхами. Вони налаштовані на нарочиту боротьбу з державними бюрократами, вони схильні розповідати емоційно-забарвлені історії з життя дітей до їх прибуття в сім'ю. Такі прийомні батьки чи батьки-вихователі, як правило, не підтримують стосунки з іншими прийомними сім'ями, а бо ж нарікають що з ними ніхто з прийомних батьків не хоче підтримувати стосунки.
Висновки. Таким чином результати проведеного дослідження дають підставу стверджувати необхідність удосконалення механізму вивчення мотивації батьків при створенні ДБСТ або прийомної сім'ї. Оскільки на даний момент в Україні прийомними сім'ями опікуються з одного боку державні структури, а з іншого - громадські організації існує потреба у розробці спільної стратегії щодо розвитку інституту прийомного виховання та у створенні єдиних Національних стандартів щодо відбору, підготовки та створення прийомних сімей та їх соціального супроводу.
молодший науковий співробітник
Інституту соціальної та політичної психології АПН України
Шипіленко О.С.,
магістр соціальної роботи Манчестерського університету,
асистент проекту Християнського дитячого фонду
Анотація
У статті визначено мету та концепцію дослідження, сформульовано основні мотивації утворення ДБСТ та прийомних сімей та проблеми та потреби батьків-вихователів дитячих будинків сімейного типу та прийомних батьків, зазначено проблеми з якими стикаються батьки у процесі виховання прийомної дитини, сформульовано основні якості необхідні для прийомного батьківства.
Ключові слова: прийомна сім'я, дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ), депривація, сирітства, проблемне поле, сімейне виховання.
Постановка проблеми та її актуальність
„Відчуття сім'ї" ці слова були сказані 23-річним юнаком, який виховувався у дитячому будинку сімейного типу. Зараз він є доволі успішною молодою людиною, студент престижного кримського вузу. Ці слова були сказані у відповідь на моє запитання: „Чи порадив би він дітям з інтернату жити в такому дитячому будинку сімейного типу?". І в продовження після секундної паузи „Якщо немає своєї рідної сім'ї, то така є дуже вдалим варіантом".
Соціально-економічна ситуація в українському суспільстві безпосередньо впливає на один з найбільш важливих його елементів - українські сім'ї (їх норми, цінності, мікроклімат), відображається на загальному соціальному контексті, формуючи середовище, в якому ці сім'ї існують. Трансформаційні суспільні явища зумовили і продовжують зумовлювати зміни у функціонуванні сім'ї як соціального інституту: зменшення виховного впливу дорослих на дітей та підлітків, порушення духовного зв'язку між поколіннями, який є традиційним для української нації, а також загальне переосмислення досвіду старших поколінь. У свою чергу сімейні проблеми та конфлікти приводять до розвитку негативних явищ, серед яких найбільшу стурбованість викликають біологічне та соціальне сирітство, зростання кількості сімей, що мають доходи нижче за прожитковий мінімум, погіршення здоров'я населення, збільшення злочинності та наркоманії, жебрацтва серед дітей та підлітків.
За офіційними даними у 2002 році 6674 дитини було вилучено із сімей, в яких батьків було позбавлено батьківських прав через пияцтво, асоціальну поведінку та жорстоке поводження, 1085 дітей відокремлено від їх батьків без позбавлення батьківських прав[1].
На сьогодні близько 39% усіх українських сиріт перебувають у державних закладах піклування, яка складається з різних типів шкіл-інтернатів. Про інших дітей піклуються родичі, або їх було всиновлено чи віддано на виховання до дитячих будинків сімейного типу.
Результати національного дослідження свідчать, що на даний момент у державних закладах піклування широко розповсюдженні наступні явища: жорстоке поводження з дітьми (фізичне, психологічне, емоційне тощо), крадіжки, дитяча проституція, зловживання алкоголем і наркотиками та інше. В таких закладах гостро стоїть необхідність створення умов для розвитку і зростання дітей з урахуванням їх індивідуальних особливостей та потреб.
З іншого боку, існує певна закономірність: чим раніше і довше дитина залишається без батьківської опіки, тим складніше відбувається її соціалізація в дорослому житті. Адже життя без сім'ї, в умовах тривалої соціальної ізоляції, в замкнутому колективі, в якому перебувають вихованці інтернатів, обмежують розвиток особистості дитини. Такі діти мають труднощі з засвоєнням соціальних ролей, у них практично відсутнє уявлення про модель сім'ї, а також дуже низька мотивація до інтелектуального та морального самовдосконалення. Окрім того, феномен сирітства має, й правові наслідки - порушується конституційне право дитини на сімейне виховання та батьківське піклування. Таке право є також одним з основних прав дитини, проголошених Конвенцією ООН про права дитини[2].
Отже, існуюча інтернатна система не вирішує проблем сучасних дітей, позбавлених батьківського піклування, і не задовольняє їх природну потребу у фізичному та емоційному благополуччі.
Перші ДБСТ було започатковано наприкінці 90-х років ХХ сторіччя під егідою Всесоюзного Дитячого фонду. В Україні таких дитячих будинків існувало біля десятка. Новим етапом у розвитку інституту прийомного батьківства став проект ЮНІСЕФ та Міністерства у справах сім'ї та молоді України "Трансформація державної системи опіки над дітьми", що здійснювався у 1998-2001 роках Українським Інститутом соціальних досліджень у Запорізькій, Харківській, Львівській та Київський областях. У рамках цього проекту на лише створювалися прийомні сім'ї, а й здійснювався їх соціальний спровід.
Все вищевикладене, а також дослідження окремих випадків, співбесіди з вихователями сиротинців, які проводилися представниками Християнського дитячого фонду (ХДФ) свідчать про необхідність розвитку альтернативних форм турботи про дітей-сиріт, включаючи прийомні сім'ї та дитячі будинки сімейного типу.
Саме ці вище означені причини зумовили необхідність в досліджені ХДФ реальних проблем і потреб сімей, які беруть на виховання дітей (прийомні сім'ї та батьки-вихователі дитячих будинків). Означеним фондом було започатковано проект "Реформування системи опіки над дітьми в Україні шляхом розвитку інституту прийомних сімей", метою якого є розробка, апробація та впровадження моделі пошуку, залучення, підготовки та підтримки існуючих та потенційних прийомних сімей. Реалізація програми планується протягом 3-х років на експериментальному майданчику в 4 регіонах України: південь - Автономна республіка Крим, центр - Черкаська та Кіровоградська області, захід - Хмельницька область. Вибір цих регіонів зумовлено передусім готовністю обласних державних адміністрацій до співпраці щодо розвитку інституту прийомних сімей.
Метою статті є висвітлення результатів дослідження проблемного та потребового поля прийомних сімей та батьків-вихователів будинків сімейного типу у вибраних регіонах України.
Завданням дослідження було вивчення:
1. організаційних, мотиваційних, юридичних, матеріальних та інших актуальних проблем і потреб прийомних батьків та батьків-вихователів будинків сімейного типу;
2. ступеня задоволення прийомних батьків та батьків-вихователів з державними органами влади, соціальними службами, громадськими організаціями.
Завдання дослідження реалізовувалися протягом лютого-березня 2004 року групою дослідників на чолі з науковим консультантом ХДФ кандидатом педагогічних наук Алєксєєнко Т.Ф. Протягом означеного періоду було досліджено 22 дитячих будинків сімейного типу та 3 прийомні сім'ї у чотирьох регіонах України. Дослідженням було охоплено м. Черкаси та Черкаська обл., м. Кіровоград і Кіровоградська обл., м.Хмельницький і Хмельницька обл., Автономна республіка Крим (АРК): м. Сімферополь та інші міста АРК., що загалом складало 19 населених пунктів (з них 9 - міських та 10 - у сільських районах).
Для реалізації завдань дослідження було розроблено два, окремо для батьків й дітей, спеціальних опитувальники, що містили відповідно 19 та 17 відкритих і закритих запитань. Однак дослідницька група усвідомлювала, що в процесі опитування реальніше, ефективніше буде побудувати комунікативну взаємодію через інтерв'ю і бесіди з батьками-вихователями та дітьми. Адже досліднику слід ввійти не лише в довірливі стосунки з респондентами (батьками й дітьми), а й виявити максимально достовірну, реальну картину досліджуваної проблематики. Окрім того, дослідницька група використовували й інші методи, а саме спостереження, аналіз продуктів дитячої діяльності, ознайомлювалася з історією сім'ї на основі фото-відео-матеріалів. Отримані під час дослідження дані було узагальнено та піддано якісному аналізу.
Результати дослідження проблеми та обговорення
Отримані результати дозволяють виділити такі провідні мотиви, що спонукають подружжя стати прийомними батьками чи створити дитячий будинок сімейного типу, а саме:
- вплив руху прийомного батьківства: „знайомий прийомний батько запропонував", „приклад сестри", „за порадою церкви", „в нашій церкві проходила акція, метою якої було брати дітей з дитячого будинку на літо", дізналися про рух Дитячого фонду (м. Москва)";
- моральні та гуманістичні ціннісні настановлення: „багато безпритульних дітей, недоглянутих, це не по християнські", „любимо дітей", „діти складають сенс нашого життя";
- сімейні традиції у вихованні дітей: „працювала в дитсадку", „педагогічні традиції батьківської сім`ї", „ми з династії вчителів", „мама є фахівцем з дошкільної педагогіки, в свій час проходила практику в дитячому будинку", „бажання працювати з дітьми";
- бажання мати велику сім'ю: „потреба мати багато дітей; „ми з багатодітної сім'ї з чоловіком", „з часу одруження мали таке бажання", „виросли свої діти, а бажання бути батьками не пройшло", „спільна сімейна мета", „маємо хороші умови для життя", „завжди хотіла усиновити дитину";
- прагматична спрямованість прийомного батьківства: „я ще молода, а в нашому селі немає де працювати", „здоров'я не дозволило мати власних дітей", „почала всиновлювати дітей з інтернатів потрібна була помічниця", „маю можливість бути поряд із своєю сім'ю";
- соціально-громадська активна позиція: „цікавилась прийомними сім'ями за публікаціями", „з дитинства переймалася проблемами дитячих будинків", „з дитинства знали про проблеми дітей в дитячих будинках та виношувала плани усиновлення дітей", „сприяла стаття в журналі „Сім'я" в якій була зображена велика прийомна сім'я", нам захотілося до своїх батьків приїздити такою сім'єю; досвід волонтерської роботи; досвід роботи в громадських організаціях.
Перелічені мотиви дозволяють об'єднати їх в наступні групи (критерієм для об'єднання буде домінування певної мотиваційної спрямованості):
- безкорисливі (коли батьки налаштовані на допомогу дітям, відчувають їх проблеми і складну долю);
- соціально-спрямовані (коли прийомне батьківство розглядається гуманістично необхідний акт, на який впливає найближче референтне оточення);
- прагматично-спрямовані (коли за основу беруться особисті інтереси і потреби).
Ці мотиви є домінуючими у відповідях прийомних батьків та батьків-вихователів будинків сімейного типу, водночас визначити який мотив є приоритетним для прийомного батьківства досить складно. Це залежить передусім від ціннісної структури особистості, провідних сімейних настановлень, сімейних традицій, що передаються від покоління до покоління. Однак, все ж організаціям, які проводять добір претендентів на прийомне батьківство слід звертати увагу як на декларовані мотиви, так і реально виявлені, приховані/неусвідомлені мотиви. Адже трапляється, що бажання створити прийомну сім'ю містить прагматичні бажання отримати для своєї родини додаткове фінансування, або ж мати безкоштовну робочу силу за рахунок дітей, або отримати житло за рахунок сформованого ДБСТ.
Якщо проаналізувати юридичні, матеріальні потреби та проблеми, з якими зустрічаються прийомні батьки та батьки-вихователі, то виявиться що значна їх кількість зумовлюється недосконалою правовою базою, та невідрегульованістю взаємодії прийомних сімей і ДБСТ з місцевими органами влади, а саме обласними та міськими держадміністраціями.
Майже всі досліджені прийомні сім'ї та ДБСТ відчували проблеми при взаємодії з державними органами влади, особливо на початку їх створення. Серед перелічених батьками можна виділити такі:
- адміністративні перешкоди, які заважали брати дітей з Будинку малятка, інтернату;
- відсутність дозволу (2-5 років) для оформлення прийомної сім'ї та ДБСТ (одиноким батькам не можна брати дітей на виховання у прийомну сім'ю);
- тривале вирішення питання з житлом, меблями, формуванням кошторису (у батьків було власне житло, меблі, але для створення дитячого будинку сімейного типу його було недостатньо);
- не готовність місцевої влади до створення прийомної сім'ї (відсутність відповідних юридичних документів на рівні району);
- труднощі пов'язані з невідрегульованістю фінансових форм звітності;
- відсутність будь-якої інформації на дітей, які плануються взяти в прийомну сім'ю.
Ці проблеми передусім, на нашу думку, пов'язані зі стереотипним і ригідним ставленням державних органів до нового типу виховання дітей. Неодноразово батьками наголошувалося, що більшість державних органів влади зацікавлені в підтримці інтернатної системи виховання і мають скептичне ставлення до прийомного батьківства. Розвиток інституту прийомного виховання потребує додаткового фінансування з обласного бюджету, а також потребує соціального супроводу з боку як місцевої влади, так і з боку соціальних служб. Хоча в той же час є поодинокі випадки, прихильного розуміючого ставлення державних органів влади до сімей, які виявили бажання бути прийомними батьками чи створили дитячий будинок сімейного типу.
Комплекс запитань щодо взаємодії з громадськими організаціями викликав суперечливі відгуки. З однієї сторони прийомні батьки та батьки-вихователі ДБСТ підкреслюють суттєвий вклад громадських організацій, благодійних фондів, християнських релігійних організацій, як на момент створення, так і в їх подальшому функціонуванні. Однак, допомога такого роду організацій має разовий, або епізодичних характер, а батьки зацікавлені в цілеспрямованій постійній співпраці, яка б дозволяла отримувати інформаційну та консультативну підтримку стосовно існуючого законодавства та державних структур, що опікуються проблемами дітей.
В результаті проведеного дослідження також було виявлено, що значна частина батьків-вихователів дитячих будинків сімейного типу та прийомних батьків (особливо тих, хто має стаж цієї діяльності більше 7 років) на момент розміщення у них першої дитини не отримали належної психологічної, педагогічної, юридичної підготовки щодо виховання даної категорії дітей.
Наявність цих знань на початку створення прийомної сім'ї та дитячого будинку сімейного типу та належного соціального супроводу значною мірою підвищили б ефективність батьківської допомоги у подоланні дитиною негативного життєвого досвіду та наслідків деривації, а також дозволили б батькам почуватися юридично захищеними при виникненні суперечок. Серед проблем, з якими стикаються прийомні батьки та батьки вихователі можна виділити такі: агресивна поведінка дітей; наявність шкідливих звичок (паління, вживання нецензурних висловів тощо); брехня, лінощі, неохайність; відсутність елементарних норм поведінки та навичок самообслуговування; крадіжки; відсутність навичок життя у сім'ї; наявність цілого "букету" хвороб; значні відставання у навчанні; психічна і психологічна депривація, ін.
Виявлені під час дослідження дитячі проблеми не є унікальним навіть для дітей, які є рідними і виховуються в сім'ї, однак брак відповідних знань створює додаткові випробування для прийомної дитини, прийомних батьків та ускладнює встановлення довірливих і сприятливих відносин.
Наостанку, під час опитування батьків-вихователів будинків сімейного типу та прийомних сімей повсякчас виникало у дослідників запитання: хто може бути прийомними батьками, а хто ні? Кому можна довірити дітей, а кому не можна, в кого вийде, а в кого ні.
Серед важливих якостей необхідних для прийомного батьківства (та й не лише для прийомного) дослідник О.А.Ліщинська виділила дихотомію, на одному з полюсів якої розміщується інфантильність, а на іншому соціальна зрілість прийомних батьків та батьків-вихователів будинків сімейного типу. Було підмічено феномен поділу сімей на три категорії з врахуванням соціальної компетентності .
1. Соціально зрілі люди, здатні дати собі раду, здатні виховати своїх рідних дітей та ще відчувають потребу допомогти іншим. Вони до початку батьківської діяльності мали своє житло, вони здатні заробляти гроші, вони не переоцінюють роль органів влади в своєму житті. Названі ними проблеми стосуються психолого-педагогічної діяльності, а не виживання.
2. Добрі, щирі люди, не зовсім пристосовані до життя. Вони здатні співпереживати іншим, але самі не почувають себе впевнено. В них не відрегульовані стосунки з де органами влади, вони переоцінюють їх роль у власному житті. Тому і в анкетах часто мова йде про несправедливе до них ставлення, про нерозуміння. Їх хвилює проблема виживання в першу чергу, а потім батьківські обов'язки. Трапляється так, що одного у батьків-вихователів будинків сімейного типу закріплюється роль „функціонера", який взаємодіє з державними органами влади, з фондами, з громадськими організаціями, тобто виконує роль зовнішнього родителя.
3. До третьої категорії можна віднести батьків, що намагаються самоутверджуватися, як особистості, за рахунок такої діяльності. Їм притаманна підкреслена демонстративна поведінка, що супроводжується особистісною тривожністю і страхами. Вони налаштовані на нарочиту боротьбу з державними бюрократами, вони схильні розповідати емоційно-забарвлені історії з життя дітей до їх прибуття в сім'ю. Такі прийомні батьки чи батьки-вихователі, як правило, не підтримують стосунки з іншими прийомними сім'ями, а бо ж нарікають що з ними ніхто з прийомних батьків не хоче підтримувати стосунки.
Висновки. Таким чином результати проведеного дослідження дають підставу стверджувати необхідність удосконалення механізму вивчення мотивації батьків при створенні ДБСТ або прийомної сім'ї. Оскільки на даний момент в Україні прийомними сім'ями опікуються з одного боку державні структури, а з іншого - громадські організації існує потреба у розробці спільної стратегії щодо розвитку інституту прийомного виховання та у створенні єдиних Національних стандартів щодо відбору, підготовки та створення прийомних сімей та їх соціального супроводу.
Зворотній зв'язок