Спільноти молодих подруж (УГКЦ)

[] Новини Про нас Діяльність Бібліотека Контакти Матеріали бібліотеки: МОЛИТОВНИК РОДИНИ ПОУЧЕННЯ ДЛЯ ТИХ, ХТО ПРИСТУПАЄ ДО СВЯТИХ ТАЙН ПОКАЯННЯ І ЄВХАРИСТІЇ ТРИ ПРАВИЛА ХРИСТИЯНСЬКОГО ПОДРУЖНЬОГО ЖИТТЯ ДОЗРІЛІСТЬ ДО ПОДРУЖЖЯ БІБЛІЯ В РОДИНІ БІБЛІЙНІ ПРИКЛАДИ ПОДРУЖНЬОЇ ЛЮБОВІ МОЛИТОВНЕ ЧИТАННЯ БІБЛІЇ ВЗАЄМНЕ ПІЗНАННЯ МІЖ НАРЕЧЕНИМИ Коли двоє людей, хлопець і дівчина, закохуються, переважно, перш, як стати подружжям, стають нареченими. Чи цей час буття нареченими є потрібним? Чим відрізняється від подружжя? Як довго повинен тривати? Чи це тільки певна традиція? Чи почуття, які є між нареченими уповажнюють їх жити разом, вступати у статеві акти? Переважно майбутнього подруга вибирають посеред осіб, із якими стикаються: на роботі, в університеті, в колі друзів. Часто здається, що дуже добре знаємо особу, вона нам подобається й рішаємо одружуватись. Пізніше може виявитись, що ця впевненість, що до взаємного пізнання, була досить примарною. Буває, що, зустрічаючись, молоді люди про шлюб зовсім не думали, але життєві випадки примусили одружитись. Наприклад: тиск батьків, старший вік, або зачата дитина. А такий початок подружжя переважно не сприяє стабільності й щастю. Молоді люди закохуються, а цей стан – гарний і цінний – супроводжується приємними відчуттями. Особи впевнені, що можуть бути щасливими, і що їм буде разом добре. Думка про одруження приходить швидко. Але ця велика пригода - подружжя - не полягає в такому щасті, яким живуть сьогодні. Подружнє життя не завжди буде супроводжуватись приємними відчуттями, і тому треба до нього дуже добре приготуватися, кожному зокрема, й також спільно. Приготування полягає між іншим на тому, щоб відповідно використати час буття нареченими. Краще себе пізнати, довідатися чогось про людину, із якою збираємося прожити решту свого життя. Може нам подобатись чиясь зовнішність, інтелект, але побачимо, що особа має схильність забагато вживати спиртне, і це може бути сигналом, щоб задуматись, перед тим, як прийняти остаточне рішення. Можемо помітити, що цей другий постійно хоче накидати нам свою думку і зовсім не рахується з нашими поглядами, це також повинно спонукати нас застановитися над вибором. Потрібно побачити реальну другу особу. Щоб, крім того, що приваблює нас ззовні, крім тілесної краси, бачити людину в цілому – тіло і душу. Найчастіше молоді люди пізнають свого майбутнього подруга, його поведінку, погляди, емоції тільки на дискотеках, в кафе, на прогулянках, перебуваючи у веселі компанії друзів. В таких обставинах можемо, на жаль, пізнати тільки: відчуття ритму, улюблені напої або спосіб одягання. А це не є важливі риси особистості, які сприятимуть створенню щасливого подружжя. Тому необхідним є бачити особу також у звичайній буденності, у спільній науці, праці, на екскурсії, у її родинному середовищі: із батьками, сестрами, братами. Щойно тоді маємо шанс побачити правдиву поведінку, пізнати погляди й зацікавлення нашої симпатії. Коли пізнаємо родинне середовище, набагато краще розуміємо особу. Можемо побачити риси, які перед тим були приховані. Це, як наша майбутня “половинка“ ставиться до своєї мами, тата, сестри, брата, може нам показати спосіб, у який після шлюбу буде ставитися до нас. Пізнання родини, їхнього способу спілкування, розв’язування конфліктів, основних проблем, взаємного ставлення до себе, дуже багато має спільного з нашим нареченим, хоча у це дуже важко повірити перед вінчанням. Час буття нареченими – це час перевірки взаємного ставлення до себе, до інших людей, до сімейних завдань, професійних, побутових проблем (наприклад, проблема помешкання). Час буття нареченими – це також час, коли ми повинні навчитися із собою розмовляти. Довідатися як найбільше про внутрішній світ вибраної особи. Перед прийняттям Тайни Подружжя необхідно поставити собі різні запитання. Наприклад, такі: - Що є важливим у житті для мене, а що для нареченого/нареченої? - Які вартості, справи є для нас важливими, в чому є ми подібні, а в чому різнимося? Яким є наше ставлення до дітей? Яким він/вона буде татом/мамою? - Як буде виглядати наш дім? Хто буде прати, прибирати, варити їсти? Як будемо святкувати наші річниці? - Що так насправді захоплює мене у вибраній особі? Які вади має мій наречений/ моя наречена, чи можу прийняти його/ її таким? Чи можна справді добре пізнати другу особу перед вінчанням? Думки тут поділені. Є подружжя, які зустрічалися кілька років, вчилися разом і вважають, що знають про себе все. А є такі, які зустрічалися два – три місяці і також рішили повінчатися. Час, коли ми є нареченими повинен тривати хоча кілька місяців, але пізнати себе до кінця не є можливим. Життя у подружжі буде відкривати нові обличчя вибраної особи. Може бути так, що зустрічаємо людину тільки на побаченнях і явиться вона нам завжди в гарному, привабливому вигляді, створюється святкова атмосфера і нам із тим добре. В такій атмосфері забуваємо про всякі проблеми, є нам легко й приємно. І саме з цією легкістю починаємо ототожнювати спільне життя з тим другим. Дуже часто, коли спитати наречених, що їм подобається в другій особі, чуємо відповідь: бо мені з ним/нею добре. І гарно, що так є, але коли одружуємося тільки тому, що нам із кимсь приємно перебувати і не вглиблюємося в його проблеми ані не ділимося своїми, можемо попасти в пастку. Бувають випадки, які не дозволяють змінити рішення, хоча наречені бачать, що один із них має схильність вживати надмірно спиртне, або вже з’явились проблеми грубої поведінки, зради, чи навіть конфлікти, яких не можуть розв'язати. Коли в нареченого чи нареченої побачимо паталогічні риси, не можемо одружуватися вже тепер, краще почекати, або і зовсім розійтися. Але для цього необхідними є тверезість думки й вміння спостерігати. Схильність зловживати алкоголем, можна побачити щойно після довшого часу зустрічей. Коли алкоголь стає способом розв’язування проблем, напр. безробіття, почуття меншовартості, способом зменшення напруги, допомагає нав’язати контакт, почати розмову, танці, це - погано. Пригляньмося чи він/вона не ототожнює добре самопочуття із споживанням алкогольних напоїв. Це означає, що особа буде застосовувати такий метод і після одруження. Не можна себе обманювати, що щось поміняється. Не надійтеся, що після одруження зникнуть такі патології як гомосексуалізм, бісексуалізм, мазохізм. У таких випадках не можна трактувати подружжя як лікуючого засобу. Що може довести до такої ситуації, у якій гине свобода вибору, тверезість думки? Ситуації, коли розійтися важко, навіть побачивши риси характеру, які непокоять. 1) Недотримання передподружньої чистоти, тобто вступання перед шлюбом у статеві акти. Сьогодні стало це майже нормою, хоча є патологією. Проблемою стає емоційна й фізична залежність, яка сильно зв'язує особи. Молоді люди є із собою за близько. Потрібно вже великого зусилля, щоб відійти один від одного. Навіть коли видно, що друга особа має великі недоліки. Щоб добре, реально побачити другу особу, потребуємо певної дистанції. Передчасне вступання в статеві акти, позбавляє нас цієї дистанції. Досвід дотику, статевої близькості і все, що з ним поєднане, перешкоджає тому, щоб дати адекватну оцінку відносинам, щоб зробити правильний вибір. Люди перестають із собою розмовляти, не бачать негативних рис другої особи, а зустрічі обмежуються до тілесного “спілкування”. Після одруження починають досвідчувати, що змарнували час, який був подарований Богом на розмови, на пізнавання другої особи, на зміну самого себе. Зустрічає їх розчарування й порожнеча, бо крім фізичного співжиття не мають насправді нічого спільного. Не навчилися проявляти любов в іншій формі. Перше має бути взаємна зацікавленість, почуття. Потім починаємо пізнавати другу особу – її поведінку, історію життя, ставлення до інших людей, мрії, погляди на подружжя ...; коли після довшого часу випробується також взаємна підтримка й довіра, особи хочуть бути, що раз ближче, психологічно і, також, фізично. І цей час є моментом для прийняття Тайни Подружжя, тоді статевий акт буде дійсно виявом любові, яку ми присягали другому в Церкві. У подружжі досвід статевого співжиття є дуже важливим, він стає знаком подружньої любові, таку дорогу щастя задумав для нас Господь. Коли руйнуємо цю святість, вступаючи у статеві акти передчасно, руйнуємо себе і в тому числі свою здібність вільного вибору. Статевий акт перед шлюбом не дає жодної гарантії вірності й любові. Є виявом незрілості. Крім цього в кожній особі, яка має хоча б залишки сумління, ціле нутро говорить про провину і моральне зло. Статевий акт замість єднати (а це можливе виключно в подружжі) роздирає людину психологічно й душевно. При взаємних інтимних відносинах відбувається внутрішня переміна. Вже дуже трудно зробити крок назад, постійно росте внутрішня емоційна й фізична напруга. Статевий акт не стільки вимагає фізичної, як психічної зрілості. Це не тільки тілесна приємність, але глибока радість об’єднання двох осіб. Воно має нести з собою безпеку, впевненість, виключність, переконання, що можу завжди бути з тією особою не тільки у сексуальній сфері, але в кожній іншій. 2) Вагітність. Часто період між першою зустріччю й вагітністю є дуже короткий. Молоді люди одружуються, зовсім себе не знаючи. Суспільна норма, яка допускає передшлюбні статеві стосунки, але неприхильно дивиться на позашлюбну вагітність, створює тиск, який примушує прийняти швидке рішення про шлюб. Вагітність не повинна бути єдиною причиною для одруження. Християнська мораль каже нам, що не можемо у такій ситуації одного - відбирати життя дитині (учинити гріх аборту). Повинні ми також взяти відповідальність за зачату дитину (це стосується особливо батька), але ніхто нікого не примушує вступати у випадковий шлюб. Тайна вінчання є надто поважним кроком. Проблема є тоді, коли вагітність є наслідком незрілості й безвідповідальності осіб. Тоді під тиском, так само не зріло й безвідповідально вступають у подружжя. Може часом краще почекати, приглянутися собі добре, пізнати один одного. І щойно тоді, навіть вже після народження дитини, приймати остаточне рішення про вінчання. 3) Надто швидкі офіційні заручини. Молоді люди щойно зустрілися і так захопилися собою, що зразу оголосили свій намір повінчатися. Від цього моменту ціла родина, батьки готуються до весілля. Запрошують гостей, замовляють зал, думають про весільні страви, купують суконку й костюм. Часто кілька тижнів перед шлюбом молоді не є ще впевнені у своєму виборі, або побачили такі риси особистості свого нареченого/ нареченої, які кажуть їм засумніватися у виборі, але суспільний тиск не дозволяє їм уже розлучитися. Приходить настирливе питання : Що скажуть інші? Як можу так радикально поміняти рішення, адже вже стільки матеріальних витрат понесли батьки? Чи можу таке їм зробити? Людина не є вже вільною у своєму виборі. Тому не можна робити рішення гарячково, коли керують нами емоції. Потрібно витримати якийсь час, щоб тверезо подивитися на взаємини з особою, в яку ми закохалися. Важливим є, дати собі час, а щойно тоді приймати остаточне рішення про одруження. Надто швидке прийняття рішення закриває “психологічні двері”. Часто одно з наречених бачить, що друга особа не сповнює основних очікувань, але оскільки вже всі чекають на шлюб, із смутком і розчаруванням, одружується. Біля 40% наречених є незадоволеними собою вже перед шлюбом, але не мають відваги розійтися. Після одруження, по якомусь часі, десь губиться легкість, треба почати прикладати зусиль, щоб будувати щасливе родинне гніздо. З'являються нові обов'язки, труднощі і раптом починають “відкриватися очі”. Наречені повинні пізнавати себе як найкраще перед шлюбом – свої характери, здібності, способи реагування. Але не можна думати, що вже свого нареченого знаємо вповні – людина має дуже багату й складну особистість. На початку бачимо все, що нас захоплює – потім щойно слабості. Після шлюбу відкриваємо глибші цінності, такі яких ми не сподіваємося побачити. Люди до кінця життя пізнають один одного і себе самого. Важливим є, щоб хотіти любити другу особу – щоб працювати для цієї любові. Бо вінчання – це не кінець, але початок спільної дороги. Пізнати себе насправді можна тільки в серйозних життєвих випробуваннях, щойно тоді нема масок, гри. Такою пробою буде кожен день у подружжі, народження першої дитини. Подружжя дарує нам дуже багато випробувань, а час перед шлюбом переважно минає дуже приємно. Але і наречені мають між собою конфлікти. Вони потрібні, щоб навчитися їх розв’язувати. Розв’язкою не є мовчанка чи ображання, але мудра розмова і спільний пошук виходу. Не йдеться про те, щоб постійно сперечатися, але щоб вміти простити й жити в єдності. Коли хтось не вміє сказати перший доброго слова після суперечки, повинен того вчитися. Вміння й рівень розмови є залежний від глибини любові між нареченими і від часу знайомства. Треба пам'ятати про всякі випадки, які обговорювалися скоріше, а які впливають на рівень спілкування. На початку знайомості розмовляємо за допомогою вивчених речень, дуже загально. По часі, особи діляться якимись подіями, аналізують дійсність, обмінюють погляди. (Коли наречені зупиняться на такому рівні, не зможуть пізнати себе добре). Ще вищий рівень спілкування це – вираження своїх думок, поглядів. Тут часто виникає страх перед відкритістю, деякі протягом цілого свого життя не вміють перейти цей кордон. На кінець приходить вміння ділитися своїми почуттями. Висловлюємо емоції, враження. Говоримо про свої недоліки, сподівання, симпатії, розчарування, радості, мрії, знеохочення. Тільки в розмові з коханою особою можемо відкривати ціле своє серце, ціле нутро, все, що є в нас. Це не є легко, тому що стаємо перед другою особою без таємниць, не залишаючи нічого для себе. Відкриваємося зі страхом перед пораненням. Але це є гарантією щасливого подружжя – прозорість, повнота відкритості й довіра подругів до себе. Такого способу спілкування повинні ми навчитися, будучи нареченими. Тільки відкритість, бажання спільного добра й уникання ситуацій, які закривають оті “психологічні двері” - може дати змогу добре пізнати себе перед вінчанням. Додати до закладок БЛАГОДІЙНА АКЦІЯ "ВЕЛИКОДНЯ ЛИСТІВКА" Новини Про нас Діяльність Бібліотека Контакти © 2004 Всеукраїнський Фонд «Сім'я»