Спільноти молодих подруж (УГКЦ)

[] Новини Про нас Діяльність Бібліотека Контакти Матеріали бібліотеки: МОЛИТОВНИК РОДИНИ ПОУЧЕННЯ ДЛЯ ТИХ, ХТО ПРИСТУПАЄ ДО СВЯТИХ ТАЙН ПОКАЯННЯ І ЄВХАРИСТІЇ ТРИ ПРАВИЛА ХРИСТИЯНСЬКОГО ПОДРУЖНЬОГО ЖИТТЯ ДОЗРІЛІСТЬ ДО ПОДРУЖЖЯ БІБЛІЯ В РОДИНІ БІБЛІЙНІ ПРИКЛАДИ ПОДРУЖНЬОЇ ЛЮБОВІ МОЛИТОВНЕ ЧИТАННЯ БІБЛІЇ ВЗАЄМНЕ ПІЗНАННЯ МІЖ НАРЕЧЕНИМИ БІБЛІЯ В РОДИНІ Пригадую собі один експеримент, який я провів з певною групою вірних. Попросив їх сформулювати те, з чим їм асоціюється слово “Біблія”. Були різні асоціації: Бог, Слово Боже, мудрість, свідки Єгови, баптисти, проповідник… Ці останні окреслення звучали досить часто. Я свідомий, що питання, можливо, було сформульовано тенденційно, що асоціації зі словосполученням Святе Письмо, можливо б не були так зв’язані із протестантизмом, але в загальному маю враження, що вірні Церков візантійської традиції (греко-католики, православні) недооцінюють значення читання Святого Письма для їхнього духовного розвитку. Часто вважають, що це прерогатива протестантів, а не традиційних Церков. Дарма, адже ціла церковна традиція говорить щось цілком протилежне. Центральне місце для книги Євангелія – на престолі поряд із Пресвятою Євхаристією в кивоті. Навіть те, що сама книга переважно оздоблена коштовними палітурками, показує, що традиція надає цій книзі неабиякого значення. Малий вхід – частина Божественної Літургії коли процесійно вносять книгу Святого Письма, і високо її піднявши, священик виголошує “премудрість прості!” Немовби заохочує звернути нашу увагу на книгу, в якій зібрана мудрість Божого Об’явлення. З такого поверхового аналізу нашої літургійної традиції видно, що ця книга повинна займати центральне місце в нашому житті, так само як і на престолі в церкві. Але не лише лежати на почесному місці, але передовсім треба цю книгу читати, вслуховуватися у Боже Слово, не лише в часі недільного богослуження, але й у цій “домашній церкві” якою є наша родина. Чи є в нас такі родини, де батько читає фрагменти Святого Письма дітям, де подруги спільно роздумують над євангельським епізодом? Думаю що так, але дуже б хотілося, щоб із розряду винятків, така практика сталася загальноприйнятою нормою кожної християнської сім’ї. Як буде у ваших сім’ях, це залежить від вас. Задумуємося над значенням Святого Письма, що воно може нам дати для нашого подружнього життя. У сьогоднішньому світі, коли людина так часто відчуває розгубленість та невпевненість у завтрашньому дні читання Святого Письма насамперед може принести мир у серце, допоможе знайти відповіді на проблеми сьогодення. Роман Бранштетер писав колись у своїй книзі “Біблійне коло”: Ніхто з нас не має рецепту на добре та правильне читання Святого Письма, ніхто також не може передати його іншому. Кожен сам для себе повинен цього вміння навчитись… Оскільки кожен має власні проблеми і відповідно до них ставить Святій Книзі власні питання, тому кожен з нас повинен її читати по своєму, переживати по своєму, вслуховуватися в ту науку, яку вона особисто нам дає. Читання Святого Письма це ключ до того Об’явлення котре в ній міститься. Це також ключ до зрозуміння сьогодення, котре також вписане у Історію Спасіння людини та світу. Відкриваючи Біблію людина не лише пізнає те що було, але й прагне виконати те, що об’явлене Богом. Таїнственний сенс подружжя Крім дуже реалістичних образів подружжя котрі бачимо на прикладах конкретних старозавітних сімей , можемо також подивитися на навчання пророків. Вони не просто описують життя конкретних пар, але намагаються відкривати глибший сенс подружжя. Подружжя служило їм насамперед, як спосіб та форма передачі об’явлення про Божий союз. Тому кожне християнське подружжя читаючи тексти старозавітних пророків може для себе краще розуміти своє особисте подружжя, та його стосунок до Бога. На загал, коли думаємо про відношення подружжя до Бога приходить нам на думку урочиста церемонія в Церкві. І це правильно, бо тоді ми приймаємо святе таїнство. Але що за цим стоїть? Що це все означає, Чим це різниться від урочистої церемонії в загсі? Зрозуміти відповідь на це питання допоможе нам уважне читання Ісаї, Єремії, Єзекиїла, Даниїла, Осії та інших пророків. Зв’язок любові, що єднає чоловіка та жінку, а своє джерело має у своєму Творці, вони представляють як віддзеркалення та образ нерозривного союзу Бога та його народу. Про цей союз, у одному із своїх повчань на тему подружжя, говорить Іван Павло ІІ : “Сопричастя поміж Богом та його народом, котре являється головним змістом Об’явлення, та стержнем релігійного досвіду Ізраїлю, знаходить свій чудовий вираз у союзі любові котрий єднає чоловіка та жінку. Тому то головний зміст Божого одкровення “Бог любить свій народ” є висловлений також і через ті живі та конкретні слова, якими чоловік та жінка висловлюють свою подружню любов. Зв’язок їх любові стає образом та знаком Союзу, який єднає Бога із його народом” (FC 12). В багатій на літературні образи мові старозавітних пророків Бог являється “супругом” Ізраїлю. Цей термін адекватно передає любов, інтимну близькість та вірність Бога супроти вибраного народу. Він вибрав Ізраїль, полюбив його, вивів із єгипетської неволі та уклав із ним союз любові – подружжя, зберігаючи завжди вірність із свого боку. Але Ізраїль виявляється невірною дружиною, зраджує Бога, гониться за іншими богами, забуває за добродійства свого Чоловіка. Невірність народу супроти Бога це подружня зрада, розпуста. Але невірність Ізраїлю не перекреслює раз на завжди подружнього союзу з Богом, котрий залишається вірним, не зважаючи на прикрий досвід зради. Бог через своїх святих пророків кличе свою дружину до повернення та до подружньої вірності. Ця безмежна Божа любов, яка ніколи не в’яне та не розчаровується стає моделлю і для реального подружнього життя, а історія спасіння – шляхом виховання до дозрілої любові. Таким чином вже у Старому Завіті зроблено перші штрихи до духовного портрету подружжя: спільнота життя, любов, вірність, нерозривність, вірність навіть в ситуації подружньої зради. Всі, хто у Старому Завіті говорив про відновлення Союзу з Богом робили це також при помочі обазу подружжя й були переконані, що не має кращої та більш відповідної від подружжя дійсності, щоб зобразити те, що має настати при новому Союзі. Історія цього Союзу знаходить свій кульмінаційний пункт у Воплоченні. Ісус сам стається новим Союзом, відкриваючи епоху Нового Завіту. Що ж нового вчить нас Ісус Христос про подружній зв’язок . Поглянемо тепер ближче на новозавітні тексти. В першу чергу хочу звернути увагу на те розрізнення яке чинить Ісус в євангелії від Матея, коли фарисеї ставлять Йому питання про можливість розлучення, покликаючись на приписи Мойсєвого закону про розвідний лист. Тоді Ісус їм відповідає: “Задля жорстокости сердець ваших Мойсей дозволив вам відпускати жінок ваших; спочатку ж не було так. А я кажу вам: хто відпускає свою жінку – за винятком розпусти – і ожениться з іншою, той чинить перелюб; і хто ожениться з розвідкою, чинить перелюб” (Мат 19,3-9) Інша, одже, була ситуація людей під законом, коли домінувала жорстокість людських сердець, а інша була на початку, а ще інша настала з приходом Ісуса Христа. Слід тут особливо підкреслити новизну останнього періоду. Від моменту первородного гріху до приходу Ісуса Христа принцип нерозривність подружжя був немовби “призупинений”. Це стосувалося як поганських народів так і Юдейського Об’явлення. Людина після гріхопадіння не мала вже серця на зразок Бога. Божий образ в людині через гріх став замазаний, втратив свою ефективність та плідність. Прихід Ісуса , а особливо реалізація Його спасительного плану робить можливою у світі нову життєву ситуацію, коли той що зустрічає Христа, хто живе Його словом та таїнством, отримує щось якісно іншого, більшого ніж лише свої природні можливості. Іншими словами Христос ламає нашу “жорсткосердність”, людина віруюча отримує нове серце, і тому вже може жити згідно з тим, що було Божим задумом від початку. В такій ситуації вже немає місця на компроміс: на розбиття того, що Бог поєднав - на розлучення. І суть не в тому, що Ісус вимагає безумовного виконання Закону, який і так є складним по своїй суті. Саме так зрозуміли Ісусові слова його учні. Кажуть: “Коли така справа чоловіка з жінкою, то ліпше не женитись” (Мт 19,10). Те, що приніс Ісус Христос, не являється спробою юридичного врегулювання викривленої ситуації старої людини, але це введення в життя якісно іншої, нової дійсності. Це відкриття нових життєвих можливостей. Жити в єдності з іншим, що із своєї природи веде до обмеження та до необхідності пристосуватися до вимог та потреб іншої особи, перестане бути тягарем, а стане внутрішньою потребою відкриття на нове джерело сили, стане новою здібністю реалізації тих завдань які стоять перед нами, як перед спільнотою любові. На цьому полягає новизна Євангельського вчення про подружжя, яка реалізується у Таїнстві. Що це є “таїнство”, що це означає що подружжя є “святим таїнством”? Відповідь на це дає Іван Павло ІІ коли поясноює “як” Христост відкриває первісну правду про родружя, а також, “що” було суттю первісного Божого плану по відношенню до кожного подружжя. “Обявлення це –пише папа – осягає свою повноту в дарі любові, котрою Боже Слово обдаровує людство, приймаючи людську природу, та у жертві, яку Ісус Христос приносить, віддаючи себе самого на хрест, за свою Возлюблену – Церкву (Невіста Агнця). В цій жертві можемо прогледіти той задум, котрий Бог вписав у природу чоловіка та жінки. Від моменту створіння, і подружжя охрещених осіб стає таким чином дійсним знаком нового та вічного Завіту, заснованого на Христовій Крові” (FC 13). Тому відкриття основної правди про подружжя Христос здійснив не лише через своє навчання, але насамперед цілим своїм життям, через таїнство свого Воплочення та Пасхи. Тут торкаємо самого кореня таїнственної природи подружжя, тобто єдності того що Боже і людське в Ісусі, та Його жертвенної любові до своєї Возлюбленої, любові аж до смерті на хресті. І коли в обряді вінчання будемо чути фрагмент листу до Ефесян св. Апостола Павла: “Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву, і видав себе за неї…” (Еф 5,25) – то це не просто гарна метафора чи порівняння, але представлення суті подружньої любові, любові відданої та жертвенної, любові аж до смерті… Практичні вказівки - молитовне читання Спробували зануритись у цікавий світ біблійних героїв, подивитись на їхнє життя, зокрема на їхнє подружнє життя. Намагалися копнути глибше, і за складними євангельськими зворотами намагались побачити суть подружнього союзу, приблизити поняття жертвенної любові, без котрої неможливо збудувати тривале сімейне щастя. Все це, безперечно, дуже важливе, але в кращому випадку, залишиться лише нашим інтелектуальним здобутком, а не духовною поживою, якщо ми самі в гроні нашої сім’ї не будемо відкривати Боже Слово і ним живитися, вгамовувати духовну спрагу. Добре, скажете, але як це робити? Способів є багато, і кожен є добрий, якщо підходимо до Святого Письма як до живого Божого слова спрямованого особисто до мене сьогодні. Представлю зараз вам лише один спосіб, який можна назвати “Молитовне читання Святого Письма”. Він є добрий бо не вимагає від того хто читає якихось особливих богословських знань, біблійних студій, тощо. Важливим є намір серця, та щирість перед собою та ближнім. Можна так читати Святе Письмо самому, але краще у парі із співподругом, можна разом із іншими подружжями чи іншими членами родини. Бажано вибрати з-посеред себе ведучого, а якщо читання відбуватимуться регулярно в одній і тій самій групі, бажано, щоб ведучим була за кожним разом інша особа. Спершу вибираємо текст із Святого Письма який хочемо читати і над ним роздумувати. Може це бути фрагмент Євангелії, який припадає на сьогоднішній день, або фрагмент, який будуть читати найближчої неділі в Церкві, або якийсь інший фрагмент Святого Письма. На початку краще починати із новозавітних текстів. Кожен повинен мати свій примірник Святого Письма (або ксерокопію вибраного уривку). Сідаємо в коло, або за столом, запалюємо свічку і на початку молимося молитвою до Святого Духа, щоб просвітив наші серця та вчинив нас здібними почути Його слово. (Можемо молитися “Царю небесний” можемо “Засвіти в серцях наших…”, можна іншу молитву, або своїми словами). Потім ведучий читає фрагмент який ми вибрали. Після прочитання наступає тиша на 2 хв. За часом дискретно спостерігає лише ведучий, інші в тиші роздумують над текстом, перечитують його ще раз і пробують відповісти на питання: яке слово, словосполучення чи речення зворушило мене ? (сподобалось, збентежило, розсердило чи видалося дивним і незрозумілим). Після двохвилинної паузи ведучий запрошує поділитися вголос відповіддю на це питання. Ділення починаємо від охочого, бажано, щоб якомога більше людей взяло участь у діленні, але не слід нікого змушувати. Далі ведучий просить іншу особу прочитати другий раз цей самий фрагмент святого Письма. Після прочитання знову наступає тиша на 2 хв. Всі роздумують над питанням: що Господь Бог хоче мені особисто сказати через цей фрагмент (слово, фразу), чого мене навчити, перед чим перестерегти, що показати? Після завершення двохвилинної паузи ведучий запрошує поділитися вголос відповіддю на це питання. Тут слід звернути увагу, що буде спокуса формулювати загальні думки, чи будувати т.зв. “правильні” відповіді. Пояснимо це на прикладі. В групі читали фрагмент Нагірної Проповіді Ісуса: “А як молитеся, то не будьте як ті лицеміри, що люблять ставати і молитися по синагогах та на перехрестях, щоб їх бачили люди. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою” (Мт 6,5) І можуть в групі бути такі ділення: - Ісус вчить нас про важливість молитви… - Багато є таких лицемірів, що приходять не на молитву, але подивитися хто як одітий в Церкві… - А є такі люди котрі взагалі не люблять молитися коли в Церкві багато народу, їм тоді здається що всі тільки й на них дивляться. Хоч кожне з тих речень може бути правдиве і щире, але воно не стосується відповіді на питання “що Бог мені через це слово говорить?” Чому? Бо говорити про інших, чи говорити загальні фрази про важливість молитви є легше і психологічно безпечніше (ніхто мене особисто не оцінить і не осудить). Тяжко говорити про себе, про свої переживання. Це вимагає певного ступеня довіри, щоб людина не боялася перед іншим відкрити свій внутрішній світ, стати такою як є. Якщо будемо намагатися щиро відповідати на це питання, що Господь до мене говорить, тоді будемо зростати у довірі один до одного. Ось чому я заохочую вас робити таке молитовне читання в парі, може сьогодні як наречені, а завтра як молода сім’я. Після того третій раз читаємо цей самий фрагмент. Ведучий просить це зробити когось іншого. Після прочитання залишаємося в тиші на протязі 5 хвилин. В тому часі формулюємо відповідь на питання: що я хотів би сказати Господу Богу, у відповідь на Його слово до мене? Буде це форма моєї тихої індивідуальної молитви (молитва, як знаємо з катехизму – це розмова з Богом, а розмова, діалог, передбачає участь двох сторін). Після цієї молитви в тиші ведучий запрошує бажаючих висловити слова своєї молитви вголос. Творимо своєрідну “живу ектенію”. Після того завершуємо зустріч спільною молитвою “Отче наш”. Так виглядає схема молитовного читання Святого Письма. Важливо пам’ятати, що думки висловлені в часі ділення ми не коментуємо не обговорюємо не оцінюємо ані в часі зустрічі ані після неї. Кожне судження, якщо воно особисте та щире є правдивим, бо віддзеркалює правду про мене. Слід зберігати атмосферу конфіденційності, щоб кожен з присутніх (навіть якщо це тільки подружня пара) мав відчуття безпеки, що його відкритість ніхто не використає проти нього. Додати до закладок БЛАГОДІЙНА АКЦІЯ "ВЕЛИКОДНЯ ЛИСТІВКА" Новини Про нас Діяльність Бібліотека Контакти © 2004 Всеукраїнський Фонд «Сім'я»