Сергій Драчук

У Чилі в неділю помер колишній диктатор Аугусто Піночет. Від 1973 до 1990 року він керував країною залізною рукою, а останні свої роки відбивався від звинувачень у порушеннях прав людини й фінансових махінаціях.

Про смерть Аугусто Піночета оголосили в військовому шпиталі в столиці Чилі Сант’яго, де він лікувався після гострого серцевого нападу й наступної операції минулої неділі. Задля лікування суд випустив Піночета з-під хатнього арешту, під який він потрапив ще на тиждень раніше за звинуваченням у викраденнях і загибелі людей.

А ще за два дні до того, 25 листопада, на свій 91-й день народження, Піночет виступив із заявою, в якій уперше взяв на себе всю політичну відповідальність за все, що сталося під час його влади. Але про права людини в заяві не було ані слова.

До влади — залізною рукою

Генерала Аугусто Хосе Рамона Піночета Угарте призначив головнокомандувачем сухопутних сил президент Чилі Сальвадор Альєнде — перший у світі демократично обраний президент-марксист, — сподіваючись на генералову підтримку: парламент країни щойно визнав президентові дії антиконституційними. Та вже через місяць, 11 вересня 1973 року, Піночет став співголовою військового путчу проти Альєнде. А ще через рік генерал, що був тимчасовим головою військової хунти, проголосив одноосібне правління.

Він заборонив політичні партії, розпустив парламент і закрив рота пресі. «У країні й листочок не поворухнеться, якщо я його не зрушу», — пишався генерал. А тим часом, лише за офіційними підрахунками, в країні вбили з політичних міркувань майже 3 тисячі 200 осіб; іще понад тисячу зникли безвісти; близько 30 тисяч політв’язнів пройшли через тюрми й катівні; тисяч із двісті були змушені виїхати на еміграцію.

Замість комуністичних методів свого попередника Піночет запровадив у Чилі вільний ринок. Це не дало однозначного результату: економіка підскочила — та й зірвалася в фінансову кризу з небаченим безробіттям, і лише в останні роки Піночетової влади знову почала зростати.

Від влади, та не з перших місць

Наприкінці 1980-х часи трохи змінилися, Піночетові колеги-диктатори в сусідніх латиноамериканських країнах почали відходити від влади, й генерал влаштував референдум про продовження своїх повноважень — і програв його. Радники переконали його не виводити знову танки на вулиці, а призначити президентські вибори.

1990 року Піночет віддав владу новому президентові, але не просто так: собі він забезпечив посаду головнокомандувача війська, а потім — ним самим створену посаду довічного сенатора.

Звинувачення за кордоном і вдома

Але 1998-го Піночет з’ясував, що його недоторканність як колишнього голови держави діє не скрізь: приїхавши до Лондона на лікування, він опинився під арештом — в Іспанії на нього видали ордер на арешт за порушення прав людини.

Врешті Британія визнала Піночета надто хворим для суду й через два роки відпустила додому.

Та вже й удома відставного генерала не полишили в спокої. Проти нього подали кількасот позовів. Але до висунення звинувачень дійшло лише кілька разів — ось останнього разу за два тижні до смерті. І щоразу, коли доходило до суду, його офіційно визнавали трохи несповна розуму.

А ще останніми роками його авторитет навіть серед найбільших прихильників підірвали звинувачення в фінансовому шахрайстві: у США виявили до 17 мільйонів доларів на таємних рахунках Піночета.

Радіти ще зарано

Вістка про його смерть викликала народні гуляння з танцями на вулицях Сант’яго: люди кажуть, що Чилі нарешті звільнилася від останніх ознак колишньої диктатури.

Але правозахисна організація «Амнесті Інтернашонал» відразу закликала владу Чилі, щоб смерть диктатора не стала приводом закрити дослідження «найтемнішого розділу» в історії країни.

«RadioSvoboda.ua»

11.12.2006