З виступу Ірини Оніщенко на конференції «Що означає членство в НАТО? Польський досвід в процесі Євро-Атлантичної інтеграції»

Шановні колеги!

Перш за все я хочу подякувати польських експертів за дуже змістовні доповіді щодо польського досвіду політичних, економічних та військових аспектів членства в НАТО.

            В своєму виступі я хочу зупинитися на декількох питаннях, які тим, чи іншим чином були висвітлені у виступах попередніх доповідачів.

            По-перше, пан Залевські наголосив, що «великі» держави мають особливі права, і саме тому «маленькі» мають бути біля «великих». Я не можу абсолютно погодитися з цією тезою. Дійсно, Україна не є «великою» державою, проте і «маленькою» назвати її не можна. Україна має достатньо потенціалу, щоб позитивно чи негативно втручатися в гру великих держав. Ми можемо впливати на політику великих і змінювати баланс між ними. Нагадаю, як в 1990-ті роки Україна вплинула на баланс сил у стратегічному регіоні, поставивши до Пакистану озброєння. Вступ сьогодні до будь-якого блоку не добудувавши власну національну державу, по-суті є відмовою від частини суверенітету на користь певного наддержавного об`єднання. Проте, ми зовсім не відмовляємося від євро інтеграційних планів. Активний нейтралітет, за який ВІЧЕ продовжує виступати це проведення жорстко прагматичної проукраїнської політики на всіх зовнішніх напрямах, що не суперечить євро інтеграції без членства. Тобто це можливість обрання тих сегментів інтеграції, до яких ми готові і які є вигідними саме Україні.

            В чому я підтримаю головні тези пана Залевські, то це в тому, що процес інтеграції треба використати як інструмент трансформації суспільства. Зміцнення держави в соціально-економічному плані – з цього потрібно починати. Нагадаю, що Україна підписала «Цільовий план Україна-НАТО на 2006 рік у рамках Плану дій Україна-НАТО», в якому пріоритетним завданням внутрішньої політики зазначено зміцнення демократичних інституцій, проведення політичної та судової реформи, посилення гарантій свободи слова та зрештою, розвиток громадянського суспільства.

            По-друге, у виступі пана полковника Януса Кречікія наголошувалося на тому, що  блага від вступу Польщі до НАТО значно перевищили виклики. Я хочу наголосити, що для України це не так однозначно. Вступ до НАТО поглибить розкол країни. Членство в НАТО підтримують біля 24% громадян. А зовнішня політика має об`єднувати, а не роз`єднувати суспільство. Цей крок створить не лише загострення по лінії схід-захід всередині країни, а й між нашими союзниками. Між іншим і в самому Альянсі немає консенсусу щодо прийняття України. Навряд чи Німеччина і Франція захочуть псувати відносини з Росією. В США також немає єдиної думки щодо вступу України до НАТО. Між іншим, ті ризики на яких наголошував польський колега (ангажування армії Польщі далеко за її території, обґрунтування для громадян необхідності матеріальних витрат на Альянс (10 млрд. злотих ), і, зрештою, головне – втрата людей у чужих збройних конфліктах – не такі вже і малі.

            По-третє, якщо через внутрішні та зовнішні ризики ми не можемо сьогодні говорити про вступ до Альянсу, то маємо позиціонуватися як позаблокова країна, враховуючи, що зовнішня політика повинна орієнтуватися на національні інтереси, активний нейтралітет зменшує ризики, і навпаки, допоможе Україні виступати ініціатором проведення діалогу у двох трикутниках «Україна – ЄС - Росія» та «Україна – ЄС - НАТО».

            По-четверте, пристосування Польщі до стандартів НАТО коштує чимало. У виступах польських експертів зазначалося, що технічна модернізація у 2006 році обійшлася у 4 млрд. злотих. Дійсно, поляки отримують озброєння від союзників (проте, танк Леопард-2, що постачає Німеччина, не є новітньою зброєю). Україна відома у світі як держава виробник зброї. Чи маємо ми гарантії у разі вступу до НАТО, що країни-члени будуть купувати наші танки та літаки? Нагадаю, що співробітництво вимагає рух в обидва боки.

            На сам кінець хочу наголосити. Так, світ істотно змінився. З одного боку відбулося розширення НАТО та ЄС, з іншого-  контррозширення Росії , тобто світ не є однополярним. Не може Україна бути «подразнювачем» ні для якого союзу держав. Вона має стати державою-миротворцем. Пере5д Україною стоїть відповідальна місія – реалізувати нову позаблокову модель – не звужувати євроатлантичну інтеграцію до питання членства в НАТО.

27.11.2006