Новини бібліотеки |
Посилання | Форум |
Гостьова книга |
Мій батько був собі дурбан, Не пив хмільного зроду, А я, великий богдихан, Горілку п'ю, як воду. Напій божественний, клянусь! Я сам по собі те знаю: Як тільки горілки добре нап'юсь, Весна розцвітає в Китаї. Блаженний наступає вік, Небесна імперія квітне, I сам я — майже чоловік, I жінка в мене вагітна. Вдоволені верхú й низи, Одужали всі хворі, Мій лейб-філософ Кон Фуцзи Найкращі пише твори. Черстві солдатські сухарці Стають як пундики ласі, Гуляють у царстві моїм старці Всі в бархаті, в атласі. I мандарини мої підтяглись, Мої інваліди духовні, Метляють косами знов, як колись, Юнацького запалу повні. Збудована пагода, віри приют, Там хрестяться євреї, За те їм орден дракона дають I пишні двірські лівреї. Революційний дух пропав, Кричать маньчжурські дуки: «Не треба нам ніяких прав, Давай бамбукові буки!» Хоча й не радять випивать Мені ескулапи лукаві, Та я горілки не кину лигать На благо моїй державі. Ще чарку, ще другу! Пий, не лий! Це ж не горілка — манна! Гукає народ щасливий мій: «Володарю осанна!»
Надсилайте свої зауваження та запитання на адресу
ukrlib@narod.ru,
або зайдіть до нашого
форуму