Український інформаційний портал "Точка літературного кипіння" .

Український інформаційний портал "Точка літературного кипіння" [http://tochka.org.ua] :: Точка - література у русі - Актуальні літературні новини та анонси - Аналітика літературних подій та процесів - Огляди книг - Репортажі та звіти з літературних акцій та прес-конференцій - Бібліотека ексклюзивних публікацій: проза, поезія, критика, драматургія, переклади, інтерв'ю, публіцистика Головна | Новини | 33 KOROVY | Критика | Р аУВРРвСРСР | Публікації | Бібліотека | Сторінка автора | Розсилання | Зареєструватися Пошук по сайту В авторах В публікаціях Нові публікації Тарасова ніч . ( Олесь Бережний) "Безіменна джазова кухня..." . ( Марія Козиренко) КлимовI . ( Сапфо) "Викричу біль..." . ( Марія Козиренко) Нестримно . ( Іриша Коломієць) всі публікації Відвідування: переглядів: 958 відвідувачів: 158 всього: 514671 Микола Хвильовий “Поперше, не треба повторюватись, подруге – не треба чіпати дрібничок” – М.Х. Символ покоління Розстріляного Відродження. Ідейний лідер та ідейний переможець. Той, на кого терпляче чекали у проекті “Розстрілянці”. Для нього не треба багато слів. Йому не потрібна реклама. Просто ім'я як бренд. Микола Хвильовий. “Романтику вітаїзму утворюють не “енки”, а комунари. Вона, як i всяке мистецтво, для розвинених інтелектів” – М.Х. Микола Григорович Хвильовий (справжнє прізвище - Фітільов) народився 13 грудня 1893 року в селищі Тростянець на Харківщині, в родині вчителів. Після розлучення батьків у 1904 році залишився з матір'ю, Єлизаветою Тарасенко. Закінчив початкову школу в с. Калантаєві, навчався в Богодухівській гімназії, де склав іспити екстерном i отримав гімназійного диплома. У цей час багато читає. У 1914 – 1915 роках працює писарчуком i слюсарем. 1916 року був мобілізований до армії. Демобілізувався восени 1917 року, одразу ж включається в активне громадське життя Слобожанщини, працює на підтримку Центральної Ради. У 1919 році вступає до компартії. З 1920 року працює в Харкові, де знайомиться з Володимиром Сосюрою i Майком Йогасеном . Це знайомство й ознаменувало початок літературного шляху Хвильового. Перші друкована поезія Хвильового – “Я тепер покохав город” – виходить у Харкові в 1920. Разом з друзями друкується в альманахах “Штабель”, “На сполох”. Перші свої книжки Хвильовий публікує в 1921 році. Це збірки поезій “Молодість” i “Досвітні симфонії”, поема “В електричний вік” – усі сповнені надій на революцію. В 1923 році виходить перша прозова збірка Хвильового – “Сині етюди”, що одразу ж отримала надзвичайно схвальні відгуки критиків, i стала ледь не початком нової української прози. Друга книжка новел Хвильового “Осінь”, видана в 1924 році, вважається вершиною творчості Хвильового, вона засвідчує специфічний стиль автора, названий ним самим “романтикою вітаїзму”. Але саме ця книжка i стала відправною точкою у своєрідній війні Хвильового з партвладою. В 1924 році пише першу велику прозу – “Повість про санаторійну зону”. Твори з “Осені” одразу ж викликали занепокоєння у парткомі, i захисні маневри Хвильового призвели до так названої літературної дискусії 1925-26 років. В 1926 році Хвильовий виходить з “ Гарту ” через незгоду з певними ідеологічними засадами організації (зокрема, він був противником платформи створення масової літератури, яка активно підтримувалася частиною “Гарту”, а заодно i радянською владою) i засновує ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарських письменників), куди за ним з “Гарту” переходять його найближчі друзі та усі, хто підтримував його позиції. У той же час пише i публікує окремими книжками чи в пресі у серіях свої відомі памфлети: “Камо грядеши” (1925 р.), “Думки проти течії” (1926 р.), “Апологети писаризму. До проблеми культурної революції” (1926 р.). У цих памфлетах вимальовуються основні засади, на яких, на думку Хвильового, має будуватися нове українське мистецтво. Серед них – ідеологічна незалежність, орієнтація на світове мистецтво замість “червоної просвіти”, масовізму, становлення українського мистецтва не як провінційного, а як самоцілісного, що стане початком нового культурного явища, названого Хвильовим “азіятським ренесансом”. Ці тези Хвильового одразу ж знайшли прихильників – лідера “неокласиків” Миколу Зерова, чимало членів Української Академії Наук, навіть члени ЦК КП(б)У. Постать Хвильового стала знаною на загальносоюзному рівні – його заклик “геть від Москви!” поширювався на інші союзні республіки – i відверті цькування з Москви лише додавали письменникові популярності. А реакція радянської влади, зокрема, Сталіна, на памфлети Хвильового була цілком логічною: роман Хвильового “Вальдшнепи” (1926 р.) та есей “Україна чи Малоросія?” у пресі було проголошено зрадою, після чого письменникові довелося “здатися на милість партії”, аби не стати емігрантом, i мати змогу творити на Україні. В 1928 році “самоліквідується” ВАПЛІТЕ. Але Хвильовий не складає рук: у 1929 році під його керівництвом виходить позагруповий альманах “Літературний ярмарок” – одне з найвищих досягнень української журналістики. У 1930 році Хвильовий організовує Політфронт i випускає однойменний журнал. Але останні зусилля були марними. Після арешту доброго друга письменника, одного з ініціаторів створення ВАПЛІТЕ Михайла Ялового все стало зрозумілим остаточно. 13 травня 1933 року Микола Хвильовий вистрілив собі у скроню. Зібравши у своєму домі друзів-письменників, пообіцяв їм прочитати знаковий для своєї творчості твір – i прочитав. Його смерть стала ідейною перемогою над радянською владою, як би та не пробувала очорнити ім'я Хвильового як зрадника, матеревбивцю – це було дарма. Микола Хвильовий залишився одним із фундаторів новітньої української літератури, символом покоління “Розстріляного Відродження”. Погляд: “Від Хвильового вимагали каяття і самообпльовування. Все ясніш ставало, що йшлося до остаточного втиснення літератури у строго регламентовані партійними і соціальними замовленнями рамки. Хвильовий і його друзі мусили пережити принизливу процедуру вибору достойних для вступу у ВУСПП (Ю. Яновського і М. Куліша, скажімо, достойними спершу не визнали). Хвильовий мусив зректися всіх своїх колишніх ідей, ще й ще раз засудити злочинний хвильовізм. Може, цим він сподівався полегшити долю своїх літературних однодумців” – Віра Агеєва, “Микола Хвильовий” . “Москву так ненавидів, що ніколи не погоджувався туди їздити, хоч обирали його й посилали (на пленуми, конференції тощо). Тільки раз був у Москві — здається, 29-го року — коли поїздка була широкою і вважалася просто гостюванням. З'являвся лише по закутках; в буд. Герцена вечера з Маяковським, де обоє вони — і Хвильовий і Маяковський — пильно один до одного принюхувались і багато пили” – Любченко А. Спогади про Хвильового (із записної книжки) // Луцький Ю. Ваплітянський збірник. — Канадський Інститут Українських Студій: Мозаїка, 1977. — С. 33-46 . “...Любив їсти насіння, раки з пивом, голитися самому. Ходив у сірому светері вдома. Плетене крісло в кабінеті. Чмихання носом. Посмикування плечима, особливо правим. Говорити на засіданнях, зборах завжди починав дуже спокійно, поважно і це створювало одразу напружену пильність, тишу. А він — ще глухішим голосом, ще інтимніше якось і переконливіше. А коли запалювався — бив кулаком по столі, скакував, бігав, і перекричати його було неможливо. Але можна було вдатним чулим підходом, товариським і гострим дотепом одразу розсмішити” – Любченко А. Спогади про Хвильового (із записної книжки) // Луцький Ю. Ваплітянський збірник. — Канадський Інститут Українських Студій: Мозаїка, 1977. — С. 33-46 . “Хвильовий п'яний бився головою об стіну — з відчаю. А от ще головою об стіну, де висіла мапа геогр. півкуль — топиться в океані хотів. (Об стіну головою б'ється Карамазов у "Вальдшнепах"!)” – Любченко А. Спогади про Хвильового (із записної книжки) // Луцький Ю. Ваплітянський збірник. — Канадський Інститут Українських Студій: Мозаїка, 1977. — С. 33-46 . Микола Хвильовий - Поезія Микола Хвильовий - Проза: “ Я (Романтика) ” ” Кіт у чоботях ” ” Камо грядеши ” © " Р аУВРРвСРСР" - Авторський проект Ольги Кліпкової Головна | Новини | 33 KOROVY | Критика | Р аУВРРвСРСР | Публікації | Бібліотека | Сторінка автора | Розсилання | Зареєструватися "Я, “Побєда” і Берлін" Кузьми Скрябіна Слідом за епатажною і скандальною Іреною Карпою своє ім`я в історію сучасної української літератури вирішив вписати ще один питомий музикант - фронтмен популярного гурту “Скрябін” Кузьма. Цього року він дебютував з книгою “Я, “Побєда” і Берлін”. Попри рекордні продажі роботи, варто зазначити, що дебют видався непереконливим. Популярність книги, перш за все, зумовлена славою Кузьми як музиканта. А от чи купуватимуть Скрябіна після того, як пізнають його в образі письменника - сказати важко. Читати далі вся критика Розстріляне відродження Не-романтик. Людина блискучої самоосвіти, суворої праці й шаленої активності. Міг писати про що завгодно – а сходив зрештою до наболілого. Наболілої сірості, наболілої порожнечі, серед якої найяскравіша подія – смерть. Все так просто. Валеріан Підмогильний. далі! РаУВРРвСРСР Стронговський про літературу – Перспективи лiт-ри в інтернеті. Цікаво, чому всі настільки цим стурбовані. Чому ніхто не питає про перспективи літератури в електрочайниках, га? Про перспективність видання книжок на туалетному папері, гадаю, всі дізнались, а літератори з читачами досі не можуть заспокоїтись стосовно мережі. Відповіді дві: 1. Література в інтернеті перспектив не має. 2. Література має перспективи в інтернеті. далі всі інтерв`ю Тарас Прохасько Часом видається, що Тарас Прохасько — наскрізь рослинний чоловік і це не лише сильно відчувається у його писаннях, а й помітно виокремлює його з-поміж інших українських прозаїків. Не дивно, що він постійно намагається зафіксувати мінливість незмінності й відтворити втурнішню спорідненість людської душі з рослинним світом. У багатьох творах Тараса присутній біографізм, але це не спрощує його прозу, а навпаки — робить її дуже відвертою й наближає до інтимної сповіді. Молодий автор належить до тих небагатьох письменників, філософів буття, які намагаються йти шляхом Сковороди, живуть і пишуть відповідно до власних філософських принципів, прислухаючись до внутрішнього голосу. далі.. всі персоналії © 2004-2006 Креативна Група "Творча Мережа.UA" Дизайн та програмування Антона Янюка