This version of the page http://kut.org.ua/books_a0092.php (0.0.0.0) stored by archive.org.ua. It represents a snapshot of the page as of 2006-10-13. The original page over time could change.
Дереш Любко. Намір! Автор: Олек Веремко-Бережний / kut.org.ua, інтернет-часопис про культуру






анонси статей

ВПАДІННЯ В МЕЙНСТРЬОМ

Самовизначення Світлани Поваляєвої "гламурний панк" - не помилка. В час, коли контркультура перетворюється на культуру клубну і кожен true gop може приєднатися до травестії скінотеатру, це - мімікрія, самоіронічне признання в штучності задля рятування своєї інакшості.
докладніше тут

"ПОБЄДА" СКРЯБІНА І ВАПШЕ

У ранній пісеньці з альбому "Мова риб" Андрій Кузьменко, лідер гурту "Скрябін", звертався до своїх фанів: "Мій тато має бороду, сто баксів і гараж, / А я їх маю десять, бо нашо мені мені той раш?" Минув час, батьківські бороди посивіли, а дитячі біографії підросли. Тож у розгорнутому конспекті своєї давньої пісні, на який схожа збірка прози "Я, "Побєда" і Берлін" Кузьми Скрябіна, вже не сто, а цілих двісті баксів спричинюють з'яву чудового чтива.
докладніше тут

"В ЛІТЕРАТУРІ МУСИТЬ БУТИ ХОЧ ЩОСЬ СВЯТЕ…"

Інтерв'ю з письменницею Танею МАЛЯРЧУК

Писання, принаймні я би того хотіла, ніколи не стане для мене професією. Писання завжди дилетанство, і в тому найбільший кайф. А "кар'єра" в писанні найбільше залежить від фортуни, від того, наскільки на часі те, що ти пишеш. Ти можеш попасти, а можеш ні, але це від тебе не залежить, бо ж все одно не змінишся.
докладніше тут

САКРАМЕНТАЛЬНА ІСТОРІЯ

Сюжет роману "Сакрал" Ірини Хомин доволі банальний, але книга цілком приємна, можна сказати, добротно "зроблена" і для того, щоб розігнати нудьгу на якихось вечір - два, цілком придатна.
докладніше тут

В МАКАРОНИЧЕСКОМ СТИЛЕ

В "Краткой истории тракторов по-украински" Марины Левицкой мы видим макароническое смешение сатиры на совок, британскую бюрократию, с печальной семейной драмой. Гротескность делает этот роман смешным, а трагичность взаимоотношений между людьми и авторская бесстрастное и меланхолическое наблюдение за происходящим делают книгу по-теплому человечной.
докладніше тут

ПАРТІЯ, РОЗІГРАНА НАД ПРІРВОЮ

Те, про що, власне, оповідає книга Іздрика "АМ ТМ", в стислому вигляді викладено в новелі "Партія". З її абсурдного антуражу можна виділити такий хід: гра, в якій треба захищатися, як у шахах; зрада або бездіяльність власного війська, відтак капітуляція, потім, так би мовити, "переототожнення" себе з ворогом й долучення до його тріумфу і нарешті - власний занепад.
докладніше тут

ЗАСПІВАЙМО?

Герої Сергія Жадана за життя можуть потрапити хіба що в напіваматорський порнофільм і в кримінальну хроніку, але вже здебільшого після смерті. Проте автор пише про них так, як ще зовсім нещодавно писав про самого себе в жанрі "нон-фікшн". І не в якомусь там репортажі - він складає на їх честь "Гімн..."
докладніше тут

архів статей

можна подивитися тут



Суть танення, або Перехід дозволено

Олек ВЕРЕМКО-БЕРЕЖНИЙ, Київ.
Липень 13, 2006 р., четвер.

Ну ось, із четвертим романом уже справді прийшов час судити про Дереша поза контекстом його віку, може, й незважаючи на попередній його здобуток, щоби не стати заручником споглядання ймовірної еволюціїї автора.



Любко Дереш,
запозичено з
http://artvertep.dp.ua
Проте від самого початку книга провокує обізнаного читача на порівняння - настільки контрастує сьогоднішній Дереш із собою колишнім. Чи є втрата драйву ознакою зрілості, чи є втрата метафоричності віднайденням класичної інтонації?

Отже. Хлопець на ймення Петро П'яточкін володіє феноменальною пам'яттю та вельми сприйнятливим до метафізики розумом. Незважаючи на відсутність будь-яких конфліктів і непорозумінь із оточуючим соціумом, він просто приречений на відрив від світу, який перетворюється на фотоальбом спогадів або на броунівський рух людських тіл: "Якими б вони не були - люди перестали викликати в мене цікавість. Кожен сам вибирає мету - я не міг звинувачувати їх".

Але від Сорокіна до Пєлєвіна - два кроки. Наразі перший: молодому нігілістові, як і водиться, повинна трапитись не просто жінка, а, що називається, згуба. Та другий: філософія інакшого буття має викладатися прямо, чітко та настільки педагогічно, щоб не лишилося шансів на нерозуміння.

Тут Дереш, на відміну від Пєлєвіна, пішов значно далі роз'яснень фільму "Матриця", хоч і почав із простого твердження, що ложка таки існує. І остаточно виграв, визнавши брак комунікативних засобів: із моменту перших спроб П'яточкіна пояснити дівчині справжнє бачення світу твір перетворюється на м'ясорубку для характерів, передбачувану, невблаганну. Дереш написав-таки гіркий роман.

Здається, правда, треба було б ще менше звернень до читача та експресивної, як це називає Microsoft Word, лексики, щоби текст видавався ще холоднішим, щоби було якомога більше сорокінського льоду. Дерешу конче потрібен ретельно викристалізований лід, аби під кінець зробитися "танучою брилою криги", "важкою загуслою водицею". Деконструкція має бути повною і - чому би й не буквальною?

Подібного масштабу ігри вкотре вже рятують Дереша, відволікаючи нашу увагу від наполегливості, з якою він завершує свої романи суто по-голівудському. Цього разу Голівуд вписується доволі зручно, позаяк тануча реальність роману готова розчинити в собі будь-який спонтанний сценарій. Через це фінал більш скидається на логічне завершення Дерешевої концепції, аніж на сюжетний хід.

"Намір!" виявляється прикладом містерії. Головного героя ініційовано, тим же з нас, хто не встиг підготуватися разом із ним, перехід на наступний рівень не світить.

З іншого боку, "Намір!" знаходиться чітко на місці перетину основних моделей світосприйняття критично мислячої людини. І життя наше може виявитись ілюзією, але. Життя триває (і спливає) кожну неповторну мить, його треба проживати всім собою, але. Уряд, корпорації, жидомасони, інопланетяни, продукти споживання та особливо будильники - вони керують кожним нашим кроком, кожною думкою, дарма що своїх думок ми й не маємо. Але.

Звичайна загальна система сприйняття дійсності, адекватність, що переходить у ту саму сіру нормальність, яку так легковажно критикують найгаласливіші з нас, - все воно просто домовленість між шизофреніками про спільне існування. Насправді ж бо в кожного свої астрали, свої голоси, свої ящірки для поклоніння, свій культ.

Тому безперечно корисною бачиться в романі прозора порада для молодих окультних Петриків П'яточкіних: рахуючи своїх невидимих слонів, не треба гавкати на них моською - твого завзяття ніхто, крім тебе, не оцінить.

Текст запозичено з сайту e-motion.com.ua