Вих

Вих . № 05/02 -0 6 Президенту України від “ 23 ” січня 2006 р. Ющенко В.А. Шановний Вікторе Андрійовичу! 12 січня 2006 року Верховною Радою України прийнято Закон “Про внесення змін до Закону України “Про телебачення і радіомовлення” (нова редакція) від 19.06.2003 р. № 3651. Прийнятий Закон не можна називати «новою редакцією» діючого Закону України «Про телебачення і радіомовлення». Тому що в представленому документі містяться положення, що радикально змінюють підходи до регулювання діяльності в області телебачення і радіомовлення в порівнянні з чинним законодавством. У першу чергу, такі зміни стосуються самого предмета регулювання. У діючому Законі регулюванню (шляхом ліцензування) підлягає «використання каналу мовлення» як сукупності технічних засобів і частотних присвоєнь, тобто природно обмеженого частотного ресурсу. Такий підхід відповідає загальноприйнятій ідеології ліцензування, коли ліцензується або те, чого усім не вистачить (обмежений природний ресурс), або діяльність, що може являти собою загрозу...., наприклад життю й здоров'ю людей, охоронюваним державою правовим благам тощо. У «новій редакції» предметом ліцензування є «мовлення» - діяльність що полягає в створенні (комплектуванні) програм і передач (творча складова) та поширенні результату цієї творчої діяльності по будь-яким каналам зв'язку, а не тільки каналам, що використовують обмежений природний ресурс. В принципі, можна погодитися, що така діяльність може розглядатися як інформаційна діяльність, але важко погодитися з тим, що інформаційна діяльність повинна регулюватися в самій жорсткій з усіх форм регулювання - у формі ліцензування. При цьому в Законі визначено, що державній реєстрації підлягають всі учасники процесу інформаційного обміну - виробники програмного продукту, мовники, провайдери послуг, підприємства-розповсюджувачі. І в такій реєстрації їм може бути і відмовлено. Справедливості заради слід зазначити, що поки ще не підлягають реєстрації глядачі і слухачі. Така зміна об'єкта ліцензування може призвести до обмеження прав і свобод громадян на доступ до інформації, гарантованих Конституцією України. Якщо зміни законодавства йдуть саме в цьому напрямку, то робити це треба прямо, відкрито і розуміти куди це веде. У пункті 9 статті 4 “нової редакції” декларується відсутність подвійного ліцензування, що відповідає основним напрямкам гармонізації законодавства в частині його спрощення й дерегуляції . Насправді ж в прийнятому Законі прописано, що оператор багатоканальної мережі повинен мати дві ліцензії. Такий підхід суперечить основній ідеї розвитку європейського законодавства в області сучасних медіа- створенню технологічно нейтрального законодавства. Як наслідок такого підходу - нові штучні бар'єри для входження на ринок не тільки нових операторів і нових технологій, а й неможливість підтримання функціонування існуючих систем. Наприклад, згідно статті 1 визначено, що не можна отримувати абонентську плату за користування системою колективного прийому, але не визначено за який рахунок тоді її експлуатувати. Закон прийнято з ігноруванням європейського законодавства. Наприклад в Директиві 2002/77/ЄС від 16 вересня 2002 року «Щодо конкуренції на ринках електронних комунікаційних мереж та послуг в цій сфері»: «Електронні комунікаційні послуги або мережі повинні бути забезпечені на основі загального дозволу, а не на основі ліцензій. Сторона, яка зазнала збитку, повинна мати право на оскарження рішення, що перешкоджає їй забезпечити електронні комунікаційні послуги або мережі у незалежному органі і в решті-решт у суді або у судовій установі. Це є основним принципом законодавства Спільноти, що окрема особа має право на ефективний судовий захист, якщо державні заходи порушують права, надані їй положеннями Директиви». Таким чином наближення до європейських норм так і залишається декларацією, що не виконується в дійсності. На нашу думку цей Закон суттєво віддаляє Україну від задекларованої владою європейської інтеграції і негативно вплине на підприємницьку діяльність з надання послуг кабельного телебачення. Сам текст документа виконано на вкрай низькій юридичній техніці, а засади регулювання сфери кабельного телебачення не відповідають не те що європейським принципам, а подекуди й здоровому глузду. Наприклад, згідно п.4 статті 8 “ Забороняється застосування демпінгових тарифів на рекламу та надання послуг”. В той же час Відповідно до п.5 ст.1 Закону України від 22.12.98 р. № 330-XIV “Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту” “демпінг” - це ввезення на митну територію країни імпорту товару за цінами, нижчими від порівняної ціни на подібний товар у країні експорту, що заподіє шкоду національному товаровиробнику подібного товару.” В прийнятому Законі загальна тенденція посилення зарегульованості діяльності в області телебачення і радіомовлення значно підсилюється за рахунок введення нового регулюючого органу в цій сфері, а саме - Антимонопольного Комітету, по суті з правом «вето» на видачу ліцензій ( п.5 статті 24). Введено нове поняття – «територіального сегмента телерадіоінформаційного ринку», у якому тільки перше й останнє слова є зрозумілими. Текст Закону свідчить про порушення принципів свободи підприємницької діяльності і необґрунтованому втручанні в господарську діяльність підприємств телебачення і радіомовлення. Це стосується як «особливих» вимог до статутних документів підприємства, так і створення на цих підприємствах «особливих спостережних органів, що збираються кожен місяць», частина складу яких «делегується всеукраїнськими організаціями журналістів». До речі, нездатність такого органу щомісяця збиратися, закладена в самій його природі і може привести до застосування санкцій. При цьому в явному вигляді здійснюється дискримінація прав інших творчих союзів на керування чужими підприємствами. Чому тільки журналістів, а не авторів театральних лібрето, наприклад, або художників сцени. І чому саме всеукраїнських, а не місцевих. Задекларована в проекті підтримка впровадження нових технологій та переходу на цифрове мовлення в дійсності обертається необхідністю повторної проплати організаціями, що впроваджують ці технології, невизначеного ліцензійного збору відповідно до пункту 5 статті 31. Розширення повноважень Національної Ради по встановленню розмірів зборів, штрафів, тарифів і розробці методик їх визначення без жодної відповідальності за наслідки робить законопроект корупційно-небезпечним. Наприклад, у відповідності до п.10 статті 72 розміри штрафів встановлюються не згідно Закону, а Національною радою. Самостійне встановлення Національною радою санкцій за порушення законодавства про телебачення і радіомовлення порушує правовий принцип рівності учасників таких правовідносин. Діяльність Національної ради по встановленню розмірів штрафів є непритаманною діяльністю для цього органу. Згідно до назви статті 70 Національна рада отримує статус Прокуратури, а це потребує внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України. Наприклад, право встановлення відповідальності за порушення законодавства “на підставі документальних свідчень” надане Національній раді пунктом 4 статті 71 вимагатиме внесення змін до статей 101 та 102 до Кримінально-процесуального кодексу України, якими встановлено виключний перелік органів, що мають право проводити дізнання та досудове слідство. Національна рада з питань телебачення і радіомовлення до переліку цих органів не входить. При цьому, ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Другий приклад. Згідно пункту 3-б статті 40 умовою прийняття до розгляду заяви про видачу ліцензії є укладання договорів та придбання прав на невизначену суму у невизначеного кола комерційних підприємств. На мові пересічних громадян це зветься словом “рекет”. Розширення переліку даних, що містяться в ліцензії і доповненнях до неї створює передумови для великої кількості незначних відхилень від параметрів ліцензій і постійну загрозу застосування статей Кримінального Кодексу за діяльність з порушенням умов ліцензії з боку правоохоронних органів, яка може бути використана як інструмент тиску на операторів. Наприклад, з пунктів четвертого та п’ятого статті 27 випливає, що зміна директора телекомпанії потребує зміни додатків до ліцензії. Прийняття по-суті нового Закону «Про телебачення і радіомовлення» під виглядом “змін та доповнень” різко змінює «правила гри» на медіаринку . Наприклад, необхідність зміни статутних документів відповідно до нових вимог про наглядові органи, у періоди передвиборчих компаній дестабілізує ситуацію в телерадіопросторі . На нашу думку, прийняття Верховною Радою України цього Закону призведе до наступних негативних наслідків: 1. Невідповідності принципам СОТ щодо вільного доступу до інформації та рівності суб’єктів господарювання. 2. Невідповідності євроінтеграційним засадам політики держави. 3. Невідповідності задекларованому курсу держави на дерегуляцію (невиправдане розширення переліку видів діяльності, що підлягає ліцензуванню). 4. Помилковому віднесенню сегменту кабельного телебачення і до сфери телебачення і до телекомунікацій, що тягне за собою подвійне ліцензування одного виду діяльності, робить законодавство непрозорим та корупційно небезпечним. 5. Створенню додаткових штучних перешкод для впровадження нових технологій та інвестицій. 6. Безпідставному розширенню повноважень Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення за рахунок створення непрозорих умов для діяльності НКРЗ та наділення АМКУ невластивими повноваженнями. В зв’язку з вищевикладеним, професійні об’єднання операторів кабельного телебачення звертаються до Вас з проханням відповідно до частини другої статті 94 Конституції України повернути з пропозиціями Президента Закон України "Про внесення змін до Закону України “Про телебачення і радіомовлення” (нова редакція) від 19.06.2003 р. № 3651 " для повторного розгляду Верховною Радою України. Президент Спілки кабельного телебачення України О.Ляхов Голова Правління Всеукраїнської Асоціації операторів кабельного телебачення та телеінформаційних мереж Ю. Лабунський Президент Західноукраїнської Гільдії операторів кабельного телебачення В.Волокітін Президент Асоціації “ Укртелемережа ” В. Аніпченко Президент Асоціації телевізійно-інформаційних мереж Криму П.Яковлєв Генеральний директор Донецького регіонального об’єднання телерадіокомпаній ефірного, ефірно-кабельного та кабельного мовлення “ДОНБАСТЕЛЕМЕРЕЖА” Т. Бобровнікова