Центр Європейських Досліджень

На головну [/] Контакти УКРАЇНА – ЄС: Економічне співробітництво Однією із сучасних тенденцій розвитку світової валютної системи є створення і функціонування регіональних валютних систем та поглиблення регіональної валютної інтеграції. До найуспішніших регіональних валютних систем належить Європейська валютна система. Початком інтеграційних процесів у Європі вважається створення шістьма країнами в 1951 р. Європейського об’єднання вугілля та сталі, яке згодом поступово розширювалося і перетворилося на Європейський Союз (ЄС), до складу якого до 1 травня 2004 р. входило 15 європейських держав (Австрія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція). 1 травня 2004 року до ЄС приєдналися ще 10 країн (Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словенія, Словаччина, Угорщина, Чехія). До початку дев’яностих років держави ЄС створили „Спільний ринок”, у рамках якого забезпечується вільне пересування товарів, послуг, капіталів, трудових ресурсів. Тобто валютному союзу передував митний союз – були відмінені митні збори та обмеження щодо взаємної торгівлі, введений єдиний митний тариф на ввіз товарів з третіх країн з метою зменшення іноземної конкуренції в Європейському Економічному Союзі (ЄЕС) . Також склався спільний аграрний ринок і був введений особливий режим регулювання сільськогосподарських цін. Митний союз доповнювався елементами міждержавного узгодження економічної та валютної політики. Країни ЄЕС зрозуміли необхідність подальшої більш глибокої інтеграції у валютній сфері. У 1979 р. була створена Європейська Валютна Система (ЄВС), мета якої полягала в досягненні економічної інтеграції, створенні зони європейської стабільності з власною валютою, у захисті „Спільного ринку” від експансії долара. Тобто ЄВС – це регіональна валютна система, яка є підсистемою світової валютної системи. На основі „плану Делора” була розроблена Маастрихтська угода про Європейський Союз, яка передбачала поетапне формування валютно-економічного союзу. Ця угода була прийнята у 1992 р. в Маастрихті (Нідерланди) і набула чинності з листопада 1993 р. Відповідно до Маастрихтської угоди країни ЄС вводять єдину європейську валюту поступово - у три етапи. Перший етап (1990-1993 рр.) передбачав проведення всіх підготовчих заходів. Були ліквідовані всі обмеження на вільне пересування капіталів у межах Європейського Союзу. Особлива увага приділялася зближенню економічних та фінансових показників у країнах ЄС. Протягом другого (1994 р. – 31 грудня 1998 р.) – організаційного етапу - був створений Європейський Центральний Банк (ЄЦБ). Також була підготовлена необхідна правова та інституціональна база для введення євро. У травні 1998 р. були визначені країни – члени ЄС, які будуть брати участь у третьому етапі переходу до євро. Ними стали 11 з 15 держав ЄС. На цьому етапі від участі у зоні євро відмовилися Велика Британія, Данія та Швеція, а Греція за своїми фінансовими та економічними показниками не відповідала вимогам Маастрихтської угоди. 31 грудня 1998 р. відбулася презентація валютного курсу євро на світових валютних ринках. Третій – заключний – етап (1 січня 1999 р. – 1 липня 2002 р.) почався з моменту введення євро у безготівковий обіг. З 1 січня 1999 р. почали фіксуватися валютні курси євро до національних валют країн ЄС, а також відносно інших валют світу. Почала здійснюватися єдина грошово-кредитна та валютна політика ЄВС. З 1 січня 2001 р. в зону євро була допущена Греція. У готівковий обіг монети та банкноти євро увійшли з 1 січня 2002 р. і до липня 2002 р. ними користувалися на рівні з національними валютами 12 країн учасниць зони євро, які поступово вилучалися з обігу. У різних країнах ЄС були передбачені різні терміни повного вилучення національних валют з обігу, але всі вони призупинили свою дію до 1 липня 2002 р. Починаючи з цього моменту, обміняти національні валюти на євро можна тільки в Центральних банках. Сума готівкових національних грошових знаків країн єврозони, включаючи чекові депозити, яка була в обігу на кінець 2001 р. і підлягала обміну, становить близько 300 млрд. євро, що еквівалентно приблизно 270 млрд. доларів США. Завершальний етап введення євро та безпосереднього запровадження готівкового євро не перевищував двомісячного терміну: у Нідерландах до 28 січня, в Ірландії — до 9 лютого, у Франції — до 17 лютого, у Німеччині та інших країнах єврозони — до 28 лютого. Впродовж цього перехідного періоду всі безготівкові банківські рахунки у старих, національних одиницях країн єврозони конвертувалася у євро; готівка у старих грошових знаках обмінювалась на євро всіма банками; дозволялося тимчасове паралельне функціонування євро та старих грошей країн єврозони на її території; розраховуватися за товари та послуги дозволялося у старій і новій валютах, але здача видавалася лише в євро та євроцентах (процедура, аналогічна паралельному обігу старого українського карбованця та нової гривні у вересні 1996 року в Україні). По закінченню перехідного періоду подальший обмін готівки у національних валютах країн єврозони на євро здійснюється у кожній країні по-різному: в Австрії, Німеччині, Іспанії — без визначення кінцевого терміну, в інших країнах — від трьох (для монет) до тридцяти (для банкнот) років. Такий обмін здійснюють центральні банки країн єврозони, а в деяких країнах — і комерційні банки, але вже, як правило, зі стягненням комісійних. Запровадження готівкового євро — останній етап надзвичайно складного і тривалого процесу створення єдиної грошової одиниці об'єднаної Європи для забезпечення її реальної валютної інтеграції. Це не формальний акт; він вимагав специфічної, дуже складної підготовки, залучення великої кількості різних державних служб, приватних підприємств і банків. Затрати на його реалізацію виявились, очевидно, найбільшими на шляху створення євро і значними навіть для індустріально розвинутої та багатої Європи. Затрати на запровадження готівкового євро вимірюються мільярдами доларів і насамперед включають витрати на проектування, виготовлення, перевезення, зберігання, облік нових банкнот і монет, їх охорону, страхування, превентивний захист від фальшивомонетників, інформування населення про нові грошові знаки, підготовку до безпосереднього обміну в банках та обмін старих грошових знаків на нові тощо. Всі ці затрати фінансують в основному державні та місцеві бюджети, а також банківські системи країн єврозони — центральні й комерційні банки. Значні фінансові та інші витрати несе також економіка країн єврозони загалом — приватні підприємства та населення. Суспільству доведеться, насамперед, витрачатися за класичними статтями економіки, пов'язаними зі зміною цін. Це ефект "витрат на меню", оскільки необхідно перерахувати всі ціни, а відтак — змінити цінники та каталоги; ефект "стоптаних черевиків", оскільки населення має зайвий раз відвідати банківські установи, щоб одержати нові гроші. Значні витрати пов'язані із заміною системи прийому монет і банкнот у численних торгових апаратах, потребують заміни чи модернізації апарати для визначення справжності банкнот, різноманітні грошові лічильники тощо. Потребують витрат внесення змін у системи обліку, звітності, державної статистики, інформаційно-довідкові системи, бази та банки даних тощо. Причому ці та багато інших витрат стосуються всіх підприємств, організацій, кожного громадянина країн єврозони. Проте всі ці витрати здебільшого разові, і країни зони євро йдуть на них, аби досягти значних очікуваних переваг від запровадження євро — одного з головних елементів об'єднаної Європи. Євро складається зі 100 євроцентів. У обіг запроваджено грошові знаки євро таких номіналів: банкноти — 5, 10, 20, 50,100, 200 та 500 євро, монети — 1 та 2 євро, 1, 2, 5,10, 20 та 50 євроцентів. Велика Британія, Данія та Швеція на даний момент не входять до зони євро і користуються євро як будь-якою іншою іноземною валютою. Серед інших причин додержання ними такої позиції слід відзначити небажання цих держав ліквідувати свої національні валюти, побоювання щодо втрати національного суверенітету, а також інші економічні та політичні мотиви. Варто підкреслити, що Євросоюз і Європейський центральний банк за своєю структурою та методах залучення – демократичні інститути. Вони не мають наміру "заганяти" силою британців і скандинавів у європейський монетарний союз. Керівництво ЄС упевнене в тому, що країни-маргінали після введення готівкового євро самі усвідомлюють переваги нової валюти і приєднаються до єврозони. Тим більше, що єврозона з входженням до неї Великої Британії і двох держав Скандинавії неодмінно підсилить свої позиції на світових ринках, зможе робити більш ефективну протидію експансії американського капіталу, а головне - поступово обмежувати сферу дії американського долара на європейських просторах. На думку експертів, вагання Великої Британії, Данії і Швеції стосовно євро обумовлені перш за все національними і психологічними причинами, ніж чисто економічними і фінансовими факторами, оскільки євро виявився життєздатною валютою і зумів восени 2000 року переломити негативний для нього тренд до долара. Країни-члени ЄС, що приєдналися до Союзу 1 травня 2004 року, введуть євро на своїх територіях за умов досягнення високого рівня стабільності цін, валютних курсів та довгострокових відсоткових ставок, а також виконання інших критеріїв конвергенції, дійсних для всіх учасників зони євро. З метою забезпечення стійкої купівельної спроможності євро кожна країна єврозони згідно з Маастрихтським договором повинна забезпечити значне підвищення свого економічного і фінансового потенціалу відповідно до таких критеріїв: інфляція не повинна перевищувати показники трьох кращих по цьому показнику членів ЄС більше, ніж на 1.5 відсоткових пунктів; банківські відсоткові ставки по довгострокових кредитах не повинні більш ніж на 2 відсоткових пункти перевищувати показники трьох "відмінників" ЄС; поточний дефіцит держбюджету повинний підтримуватися в межах 3% ВВП країни; загальний борг країни не може перевищувати 60% ВВП; коливання курсу національної валюти до екю в останні два роки повинно знаходитися в межах +15%. Серед основних недоліків введення єдиної європейської валюти – євро - відокремлюють: зростання політичних конфліктів між країнами Європи та США; зростання політичної напруги всередині ЄС; високий ступінь взаємозалежності економічних та фінансових систем країн-учасниць. Найважливішим наслідком запровадження євро повинно стати створення єдиного спільного економічного простору, у межах якого з'являться нові можливості для розвитку виробництва та зростання продуктивності праці через поглиблення конкуренції, розвиток співробітництва і кооперації. Цього передбачається досягнути за рахунок: запровадження єдиного масштабу цін; вирівнювання умов торгівлі; поглиблення економічної конкуренції між виробниками за рахунок спрощення зіставлення витрат на виробництво та його результатів; розширення можливостей економічного співробітництва; ліквідації курсових втрат і ризиків при здійсненні економічних операцій між партнерами всередині єврозони; зменшення операційних витрат на конверсійні валютні операції; поглиблення уніфікації та зіставлення бухгалтерської звітності, економічної статистики та аналізу, досліджень і прогнозування тощо. До інших переваг введення євро відносять: зменшення витрат на обмін валют; створення конкуренції американському долару на валютних ринках; підвищення конкуренції в межах „Спільного ринку”; посилення конкурентної позиції Європи в світі; зменшення рівня валютних ризиків; інтенсифікація внутрішньої торгівлі Європейського Союзу; зростання обсягів міжнародної торгівлі країн ЄС. На сьогодні момент введення євро відбувається досить успішно. Але з моменту введення євро у безготівкові розрахунки (1 січня 1999 р.) сталася девальвація валюти на 18-20% відносно американського долара. Це було зумовлено як економічними, так і політичними чинниками, але це не зупинило країни ЄС і вони продовжують поступово реалізовувати заходи, передбачені Маастрихтською угодою. Введення в обіг у 12 країнах Європи єдиної валюти – євро - має значний вплив на валютний ринок України. За статистичними показниками в Україні обсяги міжнародних розрахунків у німецьких марках та французьких франках протягом останніх років невпинно зростали. Починаючи з 1999 р., міжнародні розрахунки України з країнами ЄС переведено на євро, що призвело до зміни структури валютного ринку України: майже 10% українського ринку займає євро і ця цифра має тенденцію до збільшення[1]. Передбачається зростання цього показника до 20%. Існує також ймовірність, що в розрахунках з Росією буде використовуватися переважно євро, а не російський карбованець, що також сприятиме зростанню частки євро на українському валютному ринку. Динаміка валютного курсу євро до української гривні за останні два роки зображена на рис. 3. Стежити за динамікою валютного курсу євро відносно інших валют світу, а також станом відносин в рамках Європейського валютного союзу можна за допомогою таких ресурсів мережі Інтернет: www.europa.eu.int – Європейський Союз. www.ufs.kiev.ua – Український фінансовий сервер. www.minfin.gov.ua – Міністерство фінансів України. www.bank.gov.ua – Національний банк України. www.forex.ua – Ділинговий центр „Форекс” www.economist.com – сайт журналу „The Economist”. [1] Шнирков О.І., Кузнєцов О.В., Кульпінський С.В. Європейський валютний союз: Навч. посіб. – К.: ВПЦ „Київський університет”, 2001. – С. 174 ПРО ЄС Загальні відомості Символіка ЄС Країни ТЕОРІЇ ІНТЕГРАЦІЇ Економічна інтеграція Політична інтеграція ІНСТИТУТИ ЄС Договори Органи та інститути ЄС Ухвалення рішень ПРАВО ЄС ГАЛУЗЕВА ПОЛІТИКА Єдиний ринок САП Регіональна політика Науково-технічна політика Транспорт та енергетика Соціальна політика Екологічна політика ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВАЛЮТНИЙ СОЮЗ СПІЛЬНА ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ТА ПОЛІТИКА БЕЗПЕКИ ПОЛІТИКА В ГАЛУЗІ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ТА ПРАВОСУДДЯ РОЗШИРЕННЯ ЄС НА СХІД УКРАЇНА - ЄС Правова база Інститути співробітництва Економічне співробітництво Перспективи співробітництва Україна в СЗППБ ЄС Юстиція та правосуддя ІНФОРМАЦІЯ ПРО ЄС ЦЄД Діяльність ЦЄД Програми курсів спеціалізації "Європейські студії" Про співробітників Наші публікації © 2004 Центр Європейських Досліджень. Всі права захищені. Розробка сайту - Gilan-Lava Центр Європейських Досліджень м.Дніпропетровськ 49050 пер.Науковий 13 кімн.527 тел/факс +38 (056) 7766098 e-mail: info@eu.org.ua