Донецкий инновационный центр :: Аналитика

аналитика Предлагаем Вашему вниманию наши основные публикации в ведущих научных изданиях Украины и зарубежья на темы: правовая охрана объектов интеллектуальной собственности; эффективное использование интеллектуальной собственности в хозяйственной деятельности предприятия; бухгалтерский учет и налогообложение операций с нематериальными активами; оценка, коммерциализация интеллектуальной собственности и трансфер технологий. [http://www.bigmir.net/] [ карта сайта | добавить в избранное | сделать стартовой | написать письмо | распечатать страницу ] Проблеми ВИБоРу МЕТОДів ОЦІНКИ ОБ'ЄКТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ в ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД СТАДІЇ ГОСПОДАРСЬКОГО ОБОРОТУ І ЦІЛЕЙ ОЦІНКИ Морозов О.Ф. генеральний директор КП “Донецький інноваційний центр”, д.т.н., професор кафедри інноваційного менеджменту та управління проектами Донецького державного університету управління, м. Донецьк, Мікулін В.В. генеральний директор ЗАТ “АРС”, здобувач Донецького державного університету управління, м. Донецьк, Єремейченкова Ю.В., експерт КП “Донецький інноваційний центр”, к.ф.-м.н., м. Донецьк, Вороньонков С.В. експерт КП “Донецький інноваційний центр”, аспірант Донецького державного університету управління, м. Донецьк, Морозов Т.О. директор департаменту зовнішньоекономічної діяльності КП “Донецький інноваційний центр”, аспірант Інституту економіко-правових досліджень НАНУ, м. Донецьк, Проаналізовано проблему вибору підходу до оцінки об'єктів інтелектуальної власності (ОІВ) у залежності від стадії господарського обороту, цілей оцінки і специфіки конкретних об'єктів. На початковій стадії господарського обороту (стадії розробки) ОІВ може оцінюватися за допомогою дохідного підходу в сполученні з порівняльним. На наступних стадіях (коли об'єкт впроваджений у виробництва і реалізується продукція) найбільш точним є дохідний підхід. Досліджено проблему врахування фактора ризику при оцінці ОІВ. 1. Вступ У зв'язку з появою можливості капіталізації і комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності (ОІВ) стає актуальним питання оцінки їхньої вартості. В даний час в Україні активно розвивається нормативно-правова база, що регулює різні аспекти оцінки інтелектуальної власності. У 2001 р. був прийнятий закон «Про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльність в Україні» [1]. До 2003 року питання оцінки інтелектуальної власності регулювали нормативно-правові акти, що стосуються оцінки майна при приватизації. У 2003 році був прийнятий перший міжнародний стандарт оцінки [2] і методика оцінки майна [3], що регулюють всі аспекти оцінки майна, у тому числі й оцінку інтелектуальної власності. Метою оцінки є визначення обґрунтованої вартості об'єкта інтелектуальної власності в ринкових умовах. Вартісна оцінка інтелектуальної власності перебуває, у кінцевому рахунку, у визначенні чистої поточної вартості, тобто у визначенні різниці між дисконтованими потоками майбутніх доходів і витрат, очікуваних від реалізації ОІВ. Результати оцінки є основою для визначення доцільності й ефективності залучення ОІВ у господарський оборот підприємств. Також постійно необхідна своєчасна переоцінка ОІВ для здійснення моніторингу змін вартості інтелектуальної власності, яка залежить від стадії економічного обороту ОІВ, ступеня його використання, змін кон'юнктури ринку. Це дозволить вчасно приймати рішення про передачу прав на ОІВ, планувати фінансові потоки. Потреба в оцінці вартості ОІВ виникає в таких випадках: при визначенні майнових часток у статутному капіталі підприємств; кредитуванні під заставу майна, що містить ОІВ; страхуванні майна; ліквідації підприємства. Оцінка дозволяє обґрунтувати вартість ОІВ при продажі ліцензій, патентів, укладання договору франчайзинга після впровадження ОІВ у виробництво. Важливим застосуванням оцінки вартості ОІВ є визначення збитків, які понесені власником інтелектуальної власності через порушення його прав, для компенсації збитків у судовому порядку. Законодавством України [1] передбачений ряд випадків обов'язкової оцінки майна, основними з яких є створення, реорганізація, ліквідація державного підприємства; приватизація, оренда, обмін, застава, страхування державного майна; переоцінка основних фондів і нематеріальних активів для бухгалтерського обліку. Законодавством України для оцінки майна в матеріальній і нематеріальній формі в якості основних прийняті три альтернативних підходи (див. перший національний стандарт оцінки [2]): · витратний підхід, заснований на розрахунку витрат, необхідних для повного відтворення ОІВ; · порівняльний (ринковий) підхід, заснований на знанні ринкової інформації про угоди з власниками аналогічних ОІВ; · дохідний підхід, заснований на оцінці здатності ОІВ приносити доход, що вимагає досить точного знання про ринкові перспективи товару, у якому використовується оцінюваний ОІВ. У рамках кожного підходу існує ряд методів і оціночних процедур, що складають у сукупності базу оцінки. Згідно [2] допускається варіювання бази оцінки в залежності від мети оцінки і специфіки оцінюваного майна. Об'єкти інтелектуальної власності й інші нематеріальні активи мають ряд специфічних рис, що відрізняють їхній від об'єктів у матеріальній формі. Специфіка ОІВ полягає в наступному [4, 5, 6]. На етапі створення ОІВ його майбутні технічні, економічні характеристики і навіть сама можливість позитивного результату від НДДКР мають високий ступінь невизначеності. На різних стадіях обороту ОІВ (від створення технологи до випуску по ній продукції) оцінювач має різний обсяг вихідних даних для оцінки об'єкта, що впливає на вибір підходу і методів оцінки. Кожен ОІВ (винахід, товарний знак, «Ноу-хау») унікальний, умови його використання на підприємстві значно відрізняються у одного від іншого. Це приводить до обмеженості застосування ряду методів. ОІВ може одночасно використовуватися декількома особами, що підсилює ступінь ризику порушень прав власника ОІВ. ОІВ фізично не зношується, але часто підданий швидкому і непередбаченому моральному зносу. Ринкова вартість ОІВ може не тільки монотонно зменшуватися з часом через знос, але і зростати в силу зміни ринкової кон'юнктури. Усе це визначає специфіку проведення оцінки об'єктів інтелектуальної власності. Метою дійсної роботи є дослідження впливу стадій господарського обороту ОІВ, специфічних рис конкретного об'єкта, цілей оцінки і ступеня ризику на вибір підходу і методу оцінки. 2. Стадія господарського обороту об'єкта інтелектуальної власності і вибір методу оцінки Будь-який об'єкт інтелектуальної власності проходить певні стадії господарського обороту на підприємстві [7]. До них відносяться: 1. розробка (проведення НДДКР) і захист ОІВ, одержання майнових прав на нього; 2. вибір варіанта використання майнових права на ОІВ; 3. доведення ОІВ до стану готовності до комерційного використання, придбання необхідних ресурсів і організація виробництва товарів, робіт або послуг на основі даного ОІВ; 4. реалізація вироблених товарів, робіт і послуг споживачам; 5. трансфер технологій (ліцензійна діяльність). Тут до етапів господарського обороту ОІВ з [7] доданий ще один етап – трансфер технологій або ліцензійна діяльність. Ліцензійна діяльність можлива на будь-якому етапі господарського обороту ОІВ, однак реальним попитом користуються завершені, добре апробовані технології, з допомогою яких виробляється конкурентноздатний товар. Потреба в оцінці ОІВ може виникати на будь-якій стадії обороту. На етапі розробки має сенс провести попередню оцінку економічних вигод від можливого впровадження створюваного ОІВ. Це корисно для визначення доцільності подальших розробок і патентування, тому що при низькій комерційній цінності оцінюваних об'єктів витрати на створення ОІВ можуть виявитися вище доходів від їхнього використання. На першому етапі господарського обороту ОІВ оцінка майбутніх економічних вигод від використання ОІВ провадиться за допомогою комбінації порівняльного і дохідного підходу. На цьому етапі оцінка може носити тільки прогнозний характер, оскільки ще не існує даних про обсяги продажів, собівартість і прибуток від продажу патентованого товару. Для оцінки потенційного прибутку від впровадження ОІВ збирають відомості про ринок аналогічних ОІВ чи товарів, зроблених на їхній основі (про ціни, географію збуту, місткість ринку збуту і т.п.), і про прогнозні обсяги виробництва, виходячи з можливостей підприємства. Однак застосування порівняльного підходу для оцінки ОІВ має обмежену точність, оскільки кожен об'єкт (винахід, товарний знак, «Ноу-хау») унікальний, і важко знайти досить близькі аналоги. Після одержання охоронних документів (патентів, свідоцтв) настає другий етап обороту ОІВ: керівництву підприємства необхідно прийняти рішення про подальше використання інтелектуальної власності. Патентовласник може: · використовувати ОІВ у власному виробництві, одержуючи весь доход із усього потенційного ринку. У цьому випадку, згідно П(С)БО-8 [8], ОІВ ставиться на бухгалтерський облік як нематеріальний актив (НА) по первісній вартості, рівній сумі усіх витрат для його створення. Таким чином, при постановці ОІВ на баланс законодавство України припускає тільки один метод оцінки – витратний. · переуступити цілком чи частково майнові права на ОІВ іншим особам шляхом продажу патенту, ліцензії, а також внесення ОІВ в статутний фонд іншого підприємства в обмін на корпоративні права. У випадку внесення в статутний фонд ОІВ оцінюється по справедливій вартості, погодженої засновниками (учасниками) підприємства – емітента корпоративних прав. Згідно П(С)БО-19 [9], для нематеріальних активів справедливою є ринкова вартість, а у випадку неможливості її визначення – вартість оцінки. Таким чином, законодавство України не обмежує у виборі методів оцінки при внесенні ОІВ у статутний фонд. Переуступку майнових прав доцільніше проводити на третьому чи четвертому етапах обороту ОІВ, коли нові технології впроваджені і по них виробляється конкурентноздатна продукція. Тоді ціна ліцензії максимальна. У цьому випадку найбільш точним для визначення ціни ліцензії чи патенту є дохідний підхід. Порівняльний підхід є слабко застосовуваним до ОІВ у силу їхньої унікальності, а витратний не відображає реальної, ринкової вартості об'єкта. Дохідним підходом визначається поточна вартість – відсоток від дисконтованих потоків майбутніх доходів, очікуваних за весь термін корисного використання ОІВ. Вихідними даними для оцінки служать відомості про існуючі обсяги продажів, собівартість і прибуток від продажу патентованого товару підприємством-ліцензіаром. Проте, мають місце випадки, коли в підприємства відсутні ресурси для впровадження і налагодження виробництва, чи відволікання ресурсів для впровадження не вигідно. Підприємство переуступає права на ОІВ уже на першому етапі господарського обороту - відразу ж після закінчення розробки, коли дані про доходи від продажу продукції, зробленої на даному підприємстві на основі ОІВ, відсутні і приходиться задовольнятися даними про ринок і продажі аналогічних ОІВ, а оцінку виконувати за допомогою поєднання дохідного і порівняльного методів. На всіх етапах господарського обороту, на відміну від матеріальних засобів виробництва, ОІВ змінюють свою вартість не тільки під впливом зносу. Їхня вартість більше залежить від ринкових факторів і може і падати і зростати. Вартість патенту може різко знизитися у випадку появи патенту на кращий продукт-замінник. При збільшенні попиту на запатентований товар вартість діючих патентів збільшується. Вартість товарного знаку не піддана систематичному моральному зносу, а залежить, в основному, від якості керування брендами. Таким чином, реальна ринкова вартість ОІВ на різних етапах економічного обороту може бути чи збільшуватися зменшуватися в порівнянні з балансовою вартістю. Використання ОІВ у господарському обороті підприємств як нематеріальних активів здійснюється протягом тривалого періоду часу. Неадекватне відображення вартості ОІВ у період їхнього використання приводить до того, що фінансові потоки і фінансові результати недостатньо точно відображають внесок інтелектуальної власності в діяльність підприємства. Вирішити дану проблему допоможе періодична переоцінка нематеріальних активів. Українське законодавстві дозволяє здійснювати переоцінку нематеріальних активів за ринковою вартістю для цілей бухгалтерського обліку (П(С)БО-8 [8]). У податковому обліку переоцінка нематеріальних активів не передбачена, що знижує інтерес до переоцінки інтелектуальної власності з боку керівників підприємства. 3. Вид об’єкту інтелектуальної власності та вибір методу оцінки В умовах сучасної ринкової економіки в підприємницькій діяльності найчастіше виникають проблеми, зв'язані з оцінкою ринкової вартості різних об'єктів інтелектуальної власності. Проблематичність їхньої оцінки обумовлена як різноманіттям ОІВ, так і складністю правильного вибору оцінюваної вартості і методу її оцінки в залежності від мети оцінки і виду оцінюваного ОІВ. При визначенні вартості окремих ОІВ, відповідно до міжнародних стандартів оцінки, використовують три основних підходи: дохідний, ринковий і витратний. Ці підходи містять у собі конкретні методи оцінки, які застосовуються в залежності від того, якого роду інформація доступна власнику об'єкта інтелектуальної власності. Дохідний підхід ґрунтується на принципі чекання: типовий інвестор чи покупець придбає ОІВ у чеканні одержання майбутніх доходів чи вигод, тобто вартість об'єкта може бути визначена як його здатність приносити доход у майбутньому. Варто відзначити, що дохідний підхід є основним при оцінці інтелектуальної власності. Дохідний підхід при оцінці ОІВ може бути реалізований за допомогою багатьох методів. У даній статті розглянемо лише найбільш застосовні до оцінки ОІВ. Метод звільнення від роялті . Для оцінки патентів і ліцензійних угод по використанню товарних знаків звичайно використовують метод звільнення від роялті. Цей метод застосовують, коли власник патентів надає ліцензію на використання активу за визначену винагороду – роялті. Роялті звичайно виражається у відсоткових відрахуваннях від загального виторгу (валового доходу), отриманого від продажу патентованого чи маркірованого товару. При проведенні оцінки нематеріальних активів оцінювач повинний встати в позицію третьої сторони, що придбала право використання торгової марки, і на підставі аналізу ринку визначити й обґрунтувати розумний відсоток відрахувань від валового доходу, тобто роялті. Відповідно до даного методу вартість інтелектуальної власності являє собою поточну вартість потоку майбутніх платежів по роялті протягом економічного терміну служби патенту або ліцензії. Метод звільнення від роялті несе риси як дохідного, так і порівняльного підходу. Розмір роялті звичайно коливається в межах від 3 до 7 %. На практиці оцінювачами використовуються спеціальні таблиці, що допомагають визначити розмір роялті в залежності від виду діяльності і галузі, у якій працює підприємство. Основні етапи методу звільнення від роялті такі. · Складається прогноз обсягу продажів, по яких очікуються виплати роялті. · Визначається ставка роялті. Дані беруться з таблиці стандартних розмірів роялті. · Визначається економічний термін служби патенту чи ліцензії. Юридичний і економічний терміни служби можуть не збігатися, тому варто зробити реалістичний прогноз щодо тривалості платежу. · Розраховуються очікувані виплати по роялті шляхом розрахунку відсоткових відрахувань від прогнозованого обсягу продажів. · З очікуваних виплат по роялті віднімають усі витрати, що зв'язані з забезпеченням патенту чи ліцензії (юридичні, організаційні, адміністративні витрати). · Розраховуються дисконтовані потоки прибутку від виплат по роялті. · Визначається сума поточних вартостей потоків прибутку від виплат по роялті. Метод переваги в прибутках – це другий метод, існуючий в межах доходного підходу . Найчастіше цим методом оцінюється вартість винаходів. Вартість винаходу визначається тій перевагою у прибутку, що очікується одержати від їхнього використання. Під перевагою в прибутку розуміється додатковий прибуток, що обумовлений оцінюваним нематеріальним активом. Він дорівнює різниці між прибутком, отриманим при використанні винаходів, і тим прибутком, що виробник одержує від реалізації продукції без використання винаходу. Ця щорічна перевага в прибутку дисконтується з урахуванням передбачуваного періоду його одержання. Метод переваги в прибутках є добре застосовуваним, коли є можливість коректно, з високим ступенем точності визначити перевагу в прибутку, створювану конкретним нематеріальним активом. При проведенні оцінки методом переваги в прибутку проводяться такі роботи: Визначається очікуваний термін корисного життя ОІВ, тобто період, протягом якого прогнозовані доходи необхідно дисконтувати. Прогнозуються грошовий потік, прибуток, створюваний нематеріальними активами. З прогнозованого грошового потоку виділяється прибуток, що приходиться на оцінюваний нематеріальний актив. Визначається ставка дисконтування. Розраховується сумарна поточна вартість майбутніх доходів. Визначається поточна вартість доходів від нематеріального активу в постпрогнозний період (якщо в цьому є необхідність). Визначається сума всіх вартостей доходів у прогнозний і постпрогнозний періоди. Ринковий (порівняльний) підхід заснований на інформації про угоди з аналогічними ОІВ. Цей підхід застосовується для визначення вартості франшиз і ліцензій на визначені види діяльності. У його основі лежить принцип заміщення який говорить, що розсудливий покупець за виставлений на продаж ОІВ заплатить суму не більшу, ніж ту, за якої можна придбати аналогічний по якості і придатності об'єкт. Цей підхід включає збір даних про ринок продажів і пропозицій по об'єктах, подібних з оцінюваними. Ціни на об'єкти-аналоги потім коректуються з урахуванням параметрів, по яких об'єкти відрізняються друг від друга. Основні етапи процедури оцінки в даному підході наступні: - дослідження ринку з метою збору інформації; - добір інформації з метою підвищення її вірогідності; - підбор придатних одиниць виміру і проведення порівняльного аналізу для кожної обраної одиниці виміру; - порівняння оцінюваного об'єкта з об'єктами, які продаються на ринку по окремих елементах, коректування ціни; - установлення вартості оцінюваного об'єкта. Необхідно врахувати, що в силу унікальності оцінюваних ОІВ існують значні обмеження на застосування ринкового підходу при оцінці нематеріальних активів. Витратний похід ґрунтується на вивченні можливостей інвестора в придбанні ОІВ і виходить із принципу, що покупець не заплатить за об'єкт суму, більшу, ніж та, у яку обійдеться створення аналогічного по призначенню і якості об'єкта в доступний для огляду період без істотних затримок. Цей підхід доцільно застосовувати в тих випадках, коли є можливість точно оцінити величину витрат на створення аналогічного об'єкта і його знос (при обов'язковій умові відносної рівноваги попиту та пропозиції на ринку). Даний підхід використовується для оцінки результатів науково-дослідних, проектно-дослідницьких, геологічних і інших робіт, але є слабко застосовуваним для оцінки товарних знаків, тому що найчастіше витрати, що зв'язані зі створенням товарного знаку не відображають його реальну ринкову вартість. У статті розглянемо найбільш застосовуваний метод витратного підходу – метод вартості створення. Його основні етапи такі. 1. Визначається повна вартість заміщення чи повна вартість відновлення нематеріального активу. Виявляються усі фактичні витрати, що зв'язані зі створенням, придбанням і введенням його в дію. При придбанні і використанні нематеріального активу необхідно враховувати такі види витрат: Ø на придбання майнових прав; Ø на освоєння у виробництві товарів з використанням нематеріального активу; Ø на маркетинг, тобто дослідження, аналіз і добір інформації для визначення аналогів передбачуваних об'єктів промислової власності. При створенні нематеріального активу на самім підприємстві необхідно враховувати такі витрати: · на пошукові роботи і розробку теми; · на створення експериментальних зразків; · на послуги сторонніх організацій (наприклад, на виявлення ОІВ, на видачу охоронних документів); · на сплату патентних зборів (підтримка патенту в силі); · на створення конструкторсько-технічної, технологічної, проектної документації; · на складання і затвердження звіту. 2. Визначається величина коефіцієнта, що враховує ступінь морального старіння нематеріального активу. 3. Розраховується залишкова вартість нематеріального активу з урахуванням коефіцієнта техніко-економічної значимості, коефіцієнта морального старіння. Таким чином, із широко використовуваних в Україні підходів до оцінки ОІВ (дохідного, порівняльного і витратного), дохідний підхід найбільше застосуємо до оцінки винаходів і товарних знаків, порівняльний – для оцінки вартості франшиз і ліцензій на види діяльності, витратний - для оцінки результатів науково-дослідних, проектно-дослідницьких, геологічних і інших робіт. 4. Врахування фактору ризику при оцінці Від створення ОІВ, розробки нової технології до її впровадження, виробництва і реалізації готової продукції лежить величезна дистанція. Далеко не всякий ОІВ доходить до стадії, на якій він дає чистий прибуток. Найчастіше в розроблювача немає можливостей освоєння та впровадження своїх винаходів, і він продає частину чи всі майнові права на ОІВ іншим підприємствам. Об'єкти авторського і патентного права легко тиражувати, так що велика імовірність порушення прав власника інтелектуальної власності. Більш того, ринкова вартість ОІВ може коливатися під впливом ситуації на ринку - вартість патенту може різко знизитися у випадку виходу на ринок кращого продукту-замінника. Усе це визначає високий ступінь ризику при господарських операціях з інтелектуальною власністю, що знижує вартість ОІВ. При визначенні вартості інтелектуальної власності велике значення має облік таких ризиків при використанні ОІВ [4]: ризики можливості виконання проекту по створенню нового ОІВ; ризики, зв'язані з термінами і вартістю освоєння нововведення; ризики досягнення проектних технічних, економічних і екологічних характеристик ОІВ; ризики несанкціонованого використання ОІВ унаслідок недобросовісної конкуренції і піратства. Вартісна оцінка інноваційних ризиків може визначатися витратами на захист прав на ОІВ і секретів, а також вартістю збитків від несанкціонованого використання ОІВ. Варто розрізняти ризики інвестора і ризики власника інтелектуальної власності. Перший ризикує капіталом і доходом на нього, другий - тільки доходом від використання ОІВ. Це необхідно враховувати при розподілі часток в статутному капіталі підприємства. На практиці використовуються різні методи аналізу й обліку ризиків при оцінці інтелектуальної власності. До найбільш розповсюджених відносяться: метод коректування ставки дисконту і метод коефіцієнтів вірогідності [4]. Метод коректування ставки дисконту є найпростішим і тому широко застосовуваним на практиці. У цьому методі до мінімально прийнятної ставки дисконту додається премія за ризик, при цьому, чим вище ризик, асоційований з інтелектуальною власністю, тим вище величина премії, що може визначатися експертним шляхом чи по формальних процедурах. Типова норма прибутковості (ставка дисконту) КД може розглядатися як добуток трьох множників 1 +КД=( 1 +У)*( 1 +И)*( 1 +Р), де В - вільна від ризику дисконтна ставка; И – поправка на очікувану інфляцію; Р - поправка на ризик. На жаль, в умовах перехідного періоду, коли ринок ОІВ тільки складається, застосувати цей підхід важко. Немає основ вважати, що поправка на ризик у наших умовах збігається з премією за ризик у розвинутих країнах. У практиці багатьох українських оцінювачів зустрічається модель поводження інвесторів, яка заснована на порівнянні оцінюваного об'єкта з іншим (прибутковість якого відома) по черзі за кожнім фактором, що істотно впливає на ставку дисконту. Метод коректування ставки дисконту припускає сталість ризику в часі, хоча для багатьох проектів з використанням ОІВ характерна наявність високих ризиків у початкові періоди та їхнє поступове зниження до кінця реалізації проекту. При істотно різних ризиках на різних стадіях освоєння нововведення використання єдиної норми прибутковості може привести до серйозних помилок при визначенні оціночної вартості. Більш правильним було б увести поправки на ризик, що залежать від часу [4]. При цьому грошові потоки в конкретному році коректувалися б прийнятої для цього року поправкою на ризик шляхом застосування спеціальних понижуючих коефіцієнтів (коефіцієнтів вірогідності). На практиці коефіцієнти вірогідності часто визначають експертним шляхом. Висновки Вибір методів оцінки об'єктів інтелектуальної власності істотно залежить від стадії господарського обороту ОІВ, цілей оцінки і специфіки конкретних ОІВ. Українське законодавство допускає множинність методів оцінки майна. На етапі розробки ОІВ, коли випуск продукції ще не налагоджений і немає даних про існуюче виробництво і реалізацію продукції, застосовується витратний і порівняльний підходи до оцінки. Витратний підхід не відображає реальної, ринкової вартості ОІВ, а застосування порівняльного підходу обмежено, оскільки кожен ОІВ унікальний, і важко знайти досить близькі аналоги. Таким чином, на даному етапі оцінка носить прогнозний характер. На етапі, коли освоєне виробництво патентованої чи маркірованої продукції, маються дані про собівартість і виторг від реалізації товарів, які зроблені на основі ОІВ, найбільш точним є дохідний підхід, що заснований на розрахунку дисконтованих грошових потоків від реалізації патентованої продукції. З урахуванням специфіки конкретних ОИС, дохідний підхід є найбільш застосовуваним до оцінки винаходів і товарних знаків, порівняльний – для оцінки вартості франшиз і ліцензій на види діяльності, витратний - для оцінки результатів науково-дослідних, проектно-дослідницьких, геологічних та інших робіт. У зв'язку з тим, що майбутні економічні вигоди від будь-якого нововведення мають високий ступінь невизначеності, велика імовірність порушення прав власника інтелектуальної власності і вартість ОІВ коливається в залежності від ринкової кон'юнктури, є великим ступінь ризику при господарських операціях з ОІВ. Фактор ризику враховується шляхом коректування ставки дисконту. Література 1. Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» N 2658-III від 12 липня 2001 р. 2. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Національного стандарту №1 “Загальні засади оцінки майна і майнових прав” № 1440 від 10.09.2003р. 3. Наказ Кабінету Міністрів України “Про затвердження методики оцінки майна” №1891 від 10.12.2003р. 4. Гохштанд А.Д. Методы оценки стоимости объектов интеллектуальной собственности // м.-лы семинара "Современное состояние и перспективы промышленной реализации результатов научных исследований", Новосибирск, 25-28 февраля 2003г. - Каталитический бюллетень.-2003.-3, http://www.catalysis.ru/bulletin/27/cont.html 5. Гапоненко Т.В. Роль оценки стоимости оценки интеллектуальной собственности на этапах их экономического оборота // м.-лы международной научно-практической конференции «Торгово-экономические проблемы регионального бизнес-пространства», Челябинск, 14 - 15 апреля 2004 г. 6. Зинов В, Шамшин С. Сравнение различных методов оценки стоимости интеллектуальной собственности // Інтелектуальна власність. – 2002. – 4.-с.15-39. 7. Гохштанд А.Д. Проблемы стоимостной оценки и учета интеллектуальной собственности // Вопросы оценки. – 2001. - №3, с.23 - 28 8. Наказ Міністерства фінансів України «Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи"» N 242 від 18.10.99 9. Наказ Минфина України «Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 19 "Об'єднання підприємств"» N 163 від 07.07.99 ПРОблем ы ВЫБОРа МЕТОДов ОЦЕНКИ ОБЪЕКТОВ ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНОЙ СОБСТВЕННОСТИ В ЗАВИСИМОСТИ ОТ СТАДИИ ХОЗЯЙСТВЕННОГО ОБОРОТА И ЦЕЛЕЙ ОЦЕНКИ Проанализирована проблема выбора подхода к оценке объектов интеллектуальной собственности (ОИС) в зависимости от стадии хозяйственного оборота, целей оценки и специфики конкретных объектов. На начальной стадии хозяйственного оборота (стадии разработки) ОИС может оцениваться с помощью доходного подхода в сочетании со сравнительным. На последующих стадиях (когда объект внедрен в производства и реализуется продукция) наиболее точным является доходный подход. Исследована проблема учета фактора риска при оценке ОИС . the problems of CHOICE of INTELLECTUAL PROPERTY apprisement METHODs depending on the STAGE of economic turnover And on the PURPOSES of apprisement The problem of a choice of the approach to apprisement of intellectual property objects (IPO) is analysed depending on the stage of economic turnover, on the purposes of apprisement and on the specificity of concrete objects. At the initial stage of economic turnover (at the stage of development) IPO may be apprised by profitable approach in the combination with comparative one. At the subsequent stages (when the IPO is applied in industry and the production is saled) profitable approach is the precise. The problem of taking a risk factor into account is also investigated.