Управління культури Черкаської облдержадміністрації

Управління культури Черкаської облдержадміністрації Обласна універсальна наукова бібліотека імені Тараса Шевченка Серія “Черкащини славетні імена ” Почутий сучасниками: Микола Негода Біобібліографічний покажчик Черкаси – 2003 Від укладача Даний випуск серії бібліографічних посібників “Черкащини славетні імена” присвячений життю і творчості відомого українського письменника, нашого славного земляка Миколи Тодосійовича Негоди, лауреата літературної премії імені Василя Симоненка. Відкривається посібник короткими біографічними відомостями та грунтовними літературознавчими нарисами сучасників письменника. Бібліографічна частина складається з 2-х розділів: “Твори Миколи Негоди” та “Література про життя і творчість Миколи Негоди”. В першому розділі представлено твори письменника, видані як окремими збірками, так і надруковані в періодичній пресі та збірниках. Окремим підрозділом подаються пісні на слова Миколи Негоди. Безпосередньо після опису творів розміщено рецензії. До другого розділу увійшли матеріали про життя і творчість письменника, розміщені в логічній послідовності. Бібліографічні описи частково проанотовані. На вичерпну повноту посібник не претендує. Добір матеріалів закінчено у січні 2003 року. Бібліографічні описи мають суцільну нумерацію. Доповнює посібник іменний покажчик. Видання адресовано літературознавцям, аспірантам, студентам філологічних вузів, працівникам бібліотек, краєзнавцям та всім шанувальникам творчості Миколи Тодосійовича Негоди. Схвалено на засіданні науково-методичної ради від 30.01.2003 року Складач: Адешелідзе Надія Володимирівна Редактор Г.С. Круглякова Відповідальний за випуск К.С. Бугаєнко Зійди на найвищу вершину, Окинь безбережну блакить, Постій і подумай, Людино, Про вічність і суєтну мить. Микола Негода В січні 2003 року Черкащина відзначає 75-річний ювілей свого земляка, відомого українського поета Миколи Тодосійовича Негоди – людини витонченої і ніжної душі, дивовижної скромності і делікатності, кому Бог послав великий і щедрий талант, складне, часом трагічне, але таке прекрасне в своїй духовній сутності життя. Народився письменник 9 січня 1928 року в селі Бузуків Черкаського району в селянській родині. На долю Миколи Тодосійовича випали найтяжчі сторінки історії рідного народу: штучний голод 32 – 33 років, який він п’ятирічним хлоп’ям спізнав на собі; припали неосягненні сповна дитячим розумом і вразливим серцем роки репресій і терору; війна, яку він 14-річним осягав пліч-о-пліч з дорослими в Холодноярському партизанському загоні; тяжкі повоєнні роки, дні і ночі газетярської праці, навчання, самоосвіти... В ті ж, повоєнні роки, перші поетичні спроби сільського хлопчика помітив поет-академік Павло Тичина, і зазоріла між ними тепла зворушлива дружба, листування. Після закінчення екстерном середньої школи навчається в Київському університеті, переводиться до Московського літературного інституту ім. М. Горького, який блискуче закінчує. Після навчання Микола Негода повертається до Черкас. В наступні роки редагував альманах “Дніпрові зорі”, керував Черкаським обласним літоб’єднанням. Нагороджений двома орденами “Знак пошани” і медалями. Микола Негода – автор багатьох поетичних творів, пісень, художньої і документальної прози, перекладів і публіцистики; у його доробку довершені драматичні твори, романи, повісті, поеми. Він блискучий майстер коротких ліричних і психологічних новел, прозових мініатюр, які можна з повним правом називати золотарно-викінченими поезіями в прозі. У 1996 році за книжку поезій “Чорний біль” та драматичну поему “Гетьман” М.Негода удостоївся обласної літературно-публіцистичної премії “Берег надії” імені Василя Симоненка. Письменник живе і працює в нашому місті понині, віддаючи свій багатогранний талант служінню рідному народові, літературі, культурі, слугуючи національному духовному відродженню незалежної Української держави. Сучасники про Миколу Негоду Як завжди, в строю Уважно перечитавши все, видрукуване М.Негодою, прийшов до висновку, що той, “давніший” Микола Негода “підсумовується” збіркою “Степом, степом”, виданою до його 60-річчя. І ось уже більше десяти років маємо значною мірою “іншого” М.Негоду. Звичайно, цілком пізнаваного, талановитого, громадськи активного, але ж і... іншого. Впізнаваним поет лишився передусім у власній творчій манері: у класично чіткій, прозорій, мелодійно легкій версифікаційній техніці, у наскрізному ліризмі, часто базованому на фольклорних інтонаціях, у більшій чи меншій полемічній загостреності слова, в етичній стриманості думки. Як і в деякому надмірі публіцистичності окремих творів чи в готовності сказати слово “на злобу дня”. Той, “давніший” М.Негода, художньо осмислюючи різні проблеми буття, облюбував протягом тривалого часу порівняно невелике коло тем (у збірках “Зерно на долоні”, “Промовляють очі”, “Степом, степом”). Передусім, звичайно, це досить різнобічно висвітлена тема минулої війни, міцно закарбованої дитячою пам’яттю (третя частина роману “Холодний Яр”, поема “Син віку”, вірші “Побратимова клятва”, “Сучасна балада”, “Пішли на фронт” та ін.). Наскрізною в письменника є шевченківська тематика. Микола Негода раз-по-раз ішов “до Тараса на тиху розмову”, вивіряючи по ньому власні думки (драматична поема “Дума про Кобзаря”, поема “Амангуль”, цикл віршів “Тарасовими шляхами”, вірші які стали піснями, - “Тарасова мати”, “Тарасова верба” та ін.). Саме зворушливо – ліричні вірші-пісні про Кобзаря, вірш “Очі Шевченка” можна віднести до кращих здобутків поета в цій темі. Близько до неї можна поставити вдалі поетичні цикли “Осяяння” і “Незабутні”, вірш “Григорій Сковорода”. Микола Негода точно визначав духовні опори для людей в особах справжніх велетів духу. Звичайно ж, яскрава іпостась М.Негоди – поет-пісняр. Окрім уже згадуваної “Степом, степом”, широко знаними піснями стали твори “Летять білі чайки”, “Земле моя, земле”, “Над колискою сина”, “За полем розлогим”, “Чигиринська дума” та ін. Цікава і показова доля пісні “Діброво зелена”, виконуваної кобзарем-лірником Василем Нечепою, відомим квартетом “Явір”, іншими співаками. Як правило, її називають народною, хоч слова написав саме Микола Негода. Досконала простота форми, мелодійна ліричність, глибокий психологічний зміст віршів поета якраз і зумовили народження багатьох пісень. Є в доробкові М.Негоди й вірші філософічні, лірично-інтимні. І хоч їх порівняно небагато, але ж вони, здебільшого позбавлені всяких соціологічних надмірностей, виразно виказують неабиякий талант поета. На рахунок “іншого” Миколи Негоди варто відносити збірку віршів і поем “Чорний біль” (1994), драматичну поему “Гетьман” (1995), нарис “Данило Нарбут” (1996), роман “Отаман Мамай” (журнал “Кур’єр Кривбасу”, 1997). Вірші М.Негоди останніх років часто пройняті почуттями, котрі раніше в його ліриці не стрічалися. Не маю тут на увазі патріотично-закличні твори типу “Устань з колін”, в яких немала доля декларативності, хоч і любої українському серцю. Значно глибше вражають емоційно спокійніші, але пройняті гострим болем і тривогою ліричного героя, за яким легко вгадується автор. У досі просвітленого й загалом оптимістичного Миколи Негоди домінуюче місце зайняли зовсім інші почуття й зовсім інша кольористика: біль, тривога, часом – розгубленість, невизначеність. А поряд - мінорні кольори: “чорний біль ношу я, чорний біль”: Посмутніли, помарніли далі, Небеса похилені в печалі. Заболіло серце, заболіло – На Вкраїні сонце почорніло. Ліричному героєві (поету) зовсім не байдуже, що між людьми “порушена комунікація сердець”, його вражає людська “тупа глухота до краси” й агресивний дух руйнацтва (вірші “Сучасна тема”, “...А потім – руїни, руїни”, “Вмирають птиці”, “Кого клясти і йти куди” та ін.). Ой як незатишно поетовій душі від споглядання того безладу в суспільстві й між людьми. Так важко, що інколи його обсідає почуття зневіри, марнотності зусиль. Це тим паче гірко усвідомлювати йому, котрий “вогнем горів несамовитим”. Що ж лишилось? Рубці на серці та у шрамах тіло. Той, з ким боровся, лічить бариші. Переболіло все, перегоріло – І тільки попіл та зола в душі. У багатьох творах явно відчувається вага літ і життєвого досвіду ліричного героя, нерідко чуються сповідальні нотки й переоцінка цінностей (вірші “Вирок”, “Усмішка тирана”, “Невинний гріх”, частково – поема “Остання ніч”) та линуть спогади до дитинства і юності (поема “ Студене сонце”, окремі вірші). Саме там знаходить розраду стомлена душа ліричного героя, та ще в оспівуванні творчого начала, яке незнищенне, бо людей-творців усе ж, на щастя, багато (“Баян”, “Пісня на рушнику”, “Заповіт баби Насті”, звичайно ж нарис “Данило Нарбут”). Не дав остудитися серцю й легендарний Холодний Яр, до котрого поет “приписаний навік”. Окремими новими віршами М.Негода розвивав і раніше присутні в його творчості філософські судження, морально-етичну проблематику, на яких, проте, виразно позначаються й новітні суспільні й особисті реалії. Дух свободи й демократії поет сприймає дуже відповідально, критично й самокритично: З нестатків і боргів не вилізаю, Караюсь, вільнодумствую і все ж... Щоб жить, ні в кого права не питаюсь, Але мене питають: - Як живеш? Миколі Негоді ніколи не була чужою українська історія з її численними круговертями. Не завжди письменник був у цьому питанні непогрішним, піддаючись фальшивим панівним догмам вільно чи мимовільно. Час і сама історія розсуджують зараз, розсудять і в майбутньому. Поет же до історичного минулого повертається знову. У передмові до роману “Отаман Мамай” М.Негода зазначає, що цим твором “спокутується перед пам’яттю полеглих холодноярців, мужніх борців за волю і незалежність України”. У романі “Отаман Мамай” на тлі трагічно бурхливих подій української революції і громадянської війни виписано образ одного з ватажків холодноярських повстанців Якова Панасовича Щириці, бойовий псевдонім якого і став назвою твору. Роман цей – художньо-документальний, причому власне художнє начало в ньому досить значне, хоч і документальна, історична конкретика цілком заслуговує на довіру. Як і все в Миколи Негоди, роман читається легко, на одному диханні і, звичайно ж, може бути поставлений у ряд тих прозових творів новітнього українського письменства, котрі правдиво висвітлюють дальшу і ближчу вітчизняну історію. Значною мірою сказане стосується і драматичної поеми “Гетьман”, написаної до 400-ліття з дня народження Богдана Хмельницького. Це другий твір М.Негоди подібного жанру (ще – “Дума про Кобзаря”), і він набагато життєвіший від попереднього, насамперед концепцією трактування історії. Та й художні якості твору неабиякі, на що вказують критики. Мабуть, і щодо гетьмана, і щодо інших історичних персоналій, виписаних у творі, і в літературних критиків, і в істориків знайдуться застереження. Але ж “Гетьман” – художній твір, і його автор має цілковите право на власну художню версію образу Хмельницького і його доби. Не зважаючи на перенесену тяжку хворобу, Микола Негода продовжує працювати. Підготовлено до видання романи “Отаман Мамай” і “Божа Кара”, збірка віршів і поем “Дух пращура”, чекає на видавця “Мій Псалтир” – переспіви всіх 150-ти псалмів з Біблії. Свій 75-річний ювілей Микола Негода зустрів із чималим творчим доробком і, на жаль, із порубцьованим серцем. Напевне ж, усе з написаного по-своєму дороге авторові. Але й він сам, мабуть, більше від нас, читачів і критиків, знає й відчуває, що йому вдалося краще, а що – гірше. Що неперебутнє і залишиться надовго, а що – скороминуще. Твори, які “помирають” ще за життя автора – то, мабуть, великий біль і велика драма для нього. Такі душевні колізії переживають усі митці, особливо ж ті, кому випало жити і творити за умов творчої неволі. Але ювілярові є на що зі створеного спертися, його рука ще міцно тримає перо, а серце хай не підведе. Володимир Поліщук, кандидат філології, зав. кафедри української літератури Черкаського державного університету імені Б. Хмельницького Почутий сучасниками[1] [#_ftn1] Простота і та щаслива легкість руки, коли не відчувається натужності, силуваності – характерна ознака письма Миколи Негоди. Про це можна говорити з цілковитою певністю, бо запропонована нам книга вибраного – це підсумок багаторічної роботи. Досить сказати, що найкраща дата написання сягає 1944 року, отже, коли автор був шістнадцятилітнім юнаком, під останньою стоїть рік 1984. Відстань у часі – 40 років! Є тут над чим замислитися, надто якщо мати на увазі досвід багатьох і багатьох літераторів, чиє сходження до самих себе у різні періоди життя позначене різкими перепадами дихання аж до невпізнання в стилістиці. Маючи можливість простежити творчість автора від її витоків, беру на себе сміливість твердити, що поетика Миколи Негоди за довгий час змінилася мало. Кажу це без найменших претензій на іронію чи на щось таке, що слід розглядати як свідчення інфантильності одіозного ліричного героя. Просто автору, либонь, уже на зорі юності вдалося взяти оту ноту, яка найбільше відповідала природі його хисту і пронести її крізь усі рифи примхливої літературної моди, не напружуючи голосу, але й не стишуючи до такого рівня, коли підстерігає небезпека бути непочутим. Ілюстрація до цього твердження – широко знана пісня "Степом, стеном", яка стала візитною карткою підсумкової книжки М. Негоди. У творчості його багато від усталеної літературної традиції, пов’язаної з численними іменами, від звичного ладу сприйняття, зрештою, від фольклорного начала, що, окрім іншого , підтверджується й деякими стилізаціями, які автор мав мужність представити у своєму доробку. Відомо ж бо, що в таких випадках завжди ризикуєш викликати вогонь на себе. Світ М. Негоди – це світ, сказати б, об'єктивізований, близький і відразу ж впізнаваний, світ, який нас оточує, і той, що надійно освоєний нашою пам’яттю. Суб'єктивне начало в ньому зведене до мінімуму, автор часто стоїть мовби осторонь, звідси й схильність його до сюжетності, що особливо виразно відбилося в поемах. Але й тоді, коли М. Негода, чи пак ліричний герой, говорить про себе, він рідко коли зосереджується тільки на своїй особі, все ніби перебуває на людях, відчуваючи з ними зв’язок постійний і нерозривний. М. Негода належить до тих поетів, які не цураються віршів на злобу дня, часто й працюють з прицілом на газетну публікацію. Є в нього триптих “Жнива в Сагунівці”, який має підзаголовок – репортаж. Акцентуючи на ньому увагу, автор мовби кидає виклик ймовірним критикам – йдеться не про “високі матерії”, а про буденне, необхідне. Але в тім то й річ, що оповідаючи про буденне, автор зумів художньо піднятися над ним, зумів явити неординарний характер справжнього господаря, який не з начальницького примусу, а з власної волі не добуває строку в санаторії тільки тому, що йому болить – чи впораються його земляки з жнивами у нелегкий засушливий рік. Схвильованість водила рукою автора, коли він писав ці рядки, і ця схвильованість дала їм крила. Запам’ятовуються: “Спогад”, “Продається хата”, цикл “Перехожі”, “Вижниця”, “Очі мого онука”, з циклу “Незабутні” – вірш з епіграфом Тичини, “Остап Вишня”. З диптиха “Дві сповіді” глибоко зворушує “Мати”. Широко представлена у поета з Черкас шевченкіана: цикли “Тарасовими шляхами”, “На канівській горі”, драматична поема “Дума про Кобзаря”. Зізнаюся, я із зацікавленням поставився до цього факту: як-не-як, автор – земляк Шевченка. В обох циклах є, звичайно, сильніші й слабіші речі. Краще у шевченкіані М. Негоди – уже названа, велика за обсягом драматична поема. І хоч вона написана давно, ще в 1959 році, читається з інтересом, вона належить до активу автора. “Син віку” – поема документальна, отже, побудована на фактичному матеріалі, присвячена фронтовикові, чию біографію автор ретельно дослідив і оспівав. Нечасто зустрічаються в нашій поезії такі значні за обсягом твори, де б події Великої Вітчизняної були показані через конкретну людську долю. Все краще, що властиве хисту автора – розкутість слова, безпосередність, невимушеність, вміння будувати сюжет, збагачене життєвим і, зокрема, фронтовим досвідом – знайшло тут найбільш повний вияв. 16.02.85 Володимир БАЗИЛЕВСЬКИЙ, український письменник Вагоме слово М. Негода належить до таких митців слова, які працюють, як кажуть, повільно, але надійно. Написавши ще в школі перші твори, одержавши схвальну оцінку їх таким авторитетом, як Павло Тичина, він не “строчив” книжечок і книжин, не “пробивався” активно у друк, а спокійно і природно входив у поетичне слово, вживався в його народну структуру, музичну символіку. І робив це поет не тільки вивчаючи слово з книг та словників, а звертався до живого життя. Він жив разом із героями своїх творів, часто навіть працюючи разом з ними на своїй Черкащині. Там, на видноті, серед людей, які його знають і люблять, випробовував свою поезію.Таке органічне творче життя не могло не принести відрадних наслідків. М. Негода написав цілу низку прекрасних творів про конкретних людей і, як ніхто з його покоління, створив слова для пісень, які вже сьогодні ввійшли у класику, стали загальнонародними. “Степом, степом...” – гранично просто і сильно аж терпко. Без жодної зайвої деталі. Без жодної стилістичної чи граматичної неточності. Книга Миколи Негоди аж буденно сучасна. Вона заселена реальними людьми, які живуть чи жили поруч з поетом. Їм притаманні всі радощі і болі віку, вони прості і трудолюбні, щирі і безпосередні. І всі ці якості просто і доступно передає читачеві влучне і вагоме слово поета. м. Київ Олексій ДОВГИХ, український поет, публіцист Класики про Миколу Негоду “Миколі Тодосійовичу Негоді від Павла Тичини. Чую завжди голос Ваш, Чую і вслухаюсь. 24/Х- 60” (З напису на книжці П.Тичини ) “Поезіям Миколи Негоди властиві хороші якості: щирість і простота. Раз у раз пробиваються в цих поезіях милі розмовні інтонації. Він пише про те, що бачив і пережив...” Максим РИЛЬСЬКИЙ (Рильський М. Ростуть сини// Молодь України. – 1955. – 29 листоп.) “- Для пісні що головне? Простота і мелодійність, динамічність оповіді. Особливо для так званої сюжетної пісні. Кожна зайва деталь відволікає. Надмірно складний образ теж. Ви, знаєте, я чимало пісень написав. І все ж інколи шкодую, що не я склав "Степом, степом..." Андрій МАЛИШКО (Вігучин С. Цвітуть осінні тихі небеса...// Малишкові дороги: Спогади про Андрія Малишка. – К.: Дніпро, 1975. – С.193) "Степом, степом" – нині цих двох слів досить, щоб збудити в уяві образ вкритої димом площини, нереально безмежної, яку можна доглянути в глибинах за “Царем-колосом” на картині Катерини Білокур. Не тільки простота і прозорість кожного рядочка, а й епічна ширина мислення, неправдоподібна реальність, яка в сто разів глибше, ніж фотографія, відбиває життя, зробили цю пісню народним апофеозом воїнства. При всій скорботності вона сприймається як життєствердний гімн, при всій величавості – як особиста печаль, і в цьому поєднанні схована таємниця її безсмертності. Мало в нас таких пісень”. Дмитро ПАВЛИЧКО (З доповіді "Сучасна українська пісня" на об’єднаному пленумі правління СПУ та Спілки композиторів України //Літ. Україна. – 1980. – 29 січ. – С.2) ТВОРИ МИКОЛИ НЕГОДИ “Простота і та щаслива легкість руки, коли не відчувається натужності, - характерна ознака письма Миколи Негоди ” Володимир Базилевський, письменник, лауреат Національної премії України імені Тараса Григоровича Шевченка 1.Поліщук В. Лауреат Симоненківської премії 1996 року:[М. Негода – за зб. поезій “Чорний біль” і драматичну поему “Гетьман”] //Місто . – 1996. – 12 січ. – С. 3. 2. Лубенский А. Лауреатом премии имени Василия Симоненко “ Берег н адії” стал поэт Николай Негода //Киев. Ведомости. – 1996. – 13 янв. – С.2. 3. Ростуть сини : Поезії. – К.: Рад. письменник, 1955. – 94с. Зміст: Дума про батька; У батьковій шинелі; Спалена пісня; Де йшов Тарас; У ріднім Придніпров’ї та ін. Перша поетична збірка поета Рец.: Петров Ю. Поезія зростання //Літ. газ. – 1956. – 24 трав.; Рябокляч І. Ростуть сини //Черкас. правда. – 1955. – 15 груд. – С.3. 4. Галина Буркацька . – К.: Держлітвидав УРСР, 1960. – 51с. Брошура присвячена Галині Євгенівні Буркацькій – двічі Герою Соціалістичної Праці із с. Геронимівка Черкаського району. 5. Черкаси. – К.: Мистецтво, 1965. – 96с., іл. – (Обласні міста Радянської України) 6. Холодний Яр : Роман. – К.: Рад. письменник, 1971. – 323с. В основу роману покладені події, що відбувалися на Черкащині, взяті з дійсності. Багато його героїв є історичними особами і виведені під своїми справжніми прізвищами. Рец.: Попов І. “Холодний Яр” та його герої //Черкас. правда. – 1972. – 30 серп.; Шпак В. Стежками Холодного Яру // Прапор Леніна. – 1971. – 2 листоп. 7. Говоритиму з віками : Докум. повість. – К.: Молодь, - 1977.-96с. Схвильована розповідь про Героя Соціалістичної Праці Миколу Пріхна із с. Червона Слобода Черкаського району та його побратимів-механізаторів. Автор показує героя у роботі, взаєминах з людьми, з односельцями, у хвилини роздумів, у побуті і в час відпочинку . Рец.: Частій М. Земля народжує героїв // Молодь Черкащини. – 1978. – 19 січ.; Василенко В. Слово про сучасника //Сіл. вісті. –1977. –15 листоп. 8. Зерно на долоні : Поезії . – К.: Рад. письменник, 1981. – 69с. Зміст: Заповідь; Вертаю вам пісню; Степи мої; Прости мені, поле; Вулиця Кузнеця; Спочинок та ін. Поеми: Амангуль. Тугими і вагомими зернами постали вірші поета цієї збірки. Читаєш їх і відчуваєш пахощі дозрілого хліба і липового цвіту, медових гречок, чебрецю і материнки. Рец.: Усатенко М. Вріс корінням у все земне //Колос. – 1981 . – 1 серп.; Дашківський М. Туге зерно //Черкас. правда. – 1981. – 20 верес.; Усатенко М. Ми за все в одвіті //Молодь Черкащини. – 1981. – 25 серп. 9. Промовляють очі : Вірші, поема. – К.: Рад. письменник, 1985. –86с. Зміст: Поема: Син віку; Вірші: Пішли на фронт; Черкащині; Павло Тичина; Григорій Сковорода; Що таке любов; Очі мого внука та ін. Лірика інтимна і громадянська, твори, присвячені класикам української літератури – Сковороді, Шевченку, Тичині, Яновському, Вишні та ін. Поема “Син віку” – про героїчну боротьбу нашого народу в роки Великої Вітчизняної війни. Рец. : Забудський І. Промовляють очі //Серп і молот. – 1985. – 7 листоп. 10. Степом, степом : Поезії. – К.: Дніпро, 1988. – 219с. Зміст: Поеми: Син віку; Амангуль; Дума про Кобзаря; Вірші: Тарасовими шляхами; Творчість; Портрет; Освідчення; З народних мотивів та ін. Тематика творів збірки надзвичайно широка. Поет пише про рідну Черкащину, її людей, красу хліборобської праці, згадує своє дитинство, розмірковує над плином людського життя 11. Чорний біль: Вірші, поеми.- Черкаси: Сіяч, 1994. – 72с. Зміст: Поеми: Остання ніч; Студене сонце; Вірші: Молитва; Устань з колін!; Гайвороння над Уманню; Усмішка тирана; Вирок; Невинний гріх; Інтеграл невідомості; Кого боятись; Осколки; Добрий дядько; Смиренність; Мільтон; Таємниця; У вагоні та ін. До цієї книжки увійшли поеми “Остання ніч” про Василя Симоненка та “Студене сонце” – болюча сповідь про 33 –й , вірші останніх років. 12. Гетьман : Драматична поема. – Черкаси: Сіяч, 1995. – 68с. Драма торкається історичних подій 1648-57 років. Поряд з такими історичними персоналіями, як Богдан Хмельницький, Максим Кривоніс, в п’єсі виведено цілий ряд персонажів з оточення гетьмана. 13. Данило Нарбут : Нарис про життя і творчість [черкас.] художника. – Черкаси: Сіяч, 1996.- 42с. 14. Пиріжки з пасльоном : Бувальщини. – Черкаси: Сіяч, 1998. – 98с. Зміст: Козячий хутір; Вогняний змій; Данило з Байбуз; Пиріжки з пасльоном; Поміч; Віники; Край світу; Божа кара; Яринин Степан; Соната сі-бемоль мажор; Крижень; Зупинені миті. До книжки увійшли цікаві бувальщини з сільського та міського життя, написані розмовною народною мовою, перейняті тонкою іронією, м’яким гумором, теплим ліризмом 15. Степом, степом: [ Вірші ] . – Черкаси, 1998. – 1л., склад. на 8 с. Зміст: Степом, степом; Сучасна балада ; Очі Шевченка; Чорномор. 16. Спекотне місто : Поезії – Черкаси: Брама, 2003. –80с. Твори, надруковані в періодичних виданнях та збірниках Романи 17. Крах : Уривок з роману “Божа кара” // Холодний Яр. – 1996. - №3. – С. 55-60. 18. Запізніле благословення : Уривок з роману “Божа кара” //Холодний Яр. – 1997.- №7. –С. 59-60. 19. Отаман Мамай //Кур’єр Кривбасу. – 1997. - № 75-76. – С.7-39; №77-78. – С.7-24; №79-80. – С.13-32; №83-84. – С.34-51; №85-86. – С.24-40; №91. – С. 6-27. В романі на тлі трагічно бурхливих подій української революції і громадянської війни виписано образ одного з ватажків холодноярських повстанців Якова Панасовича Щириці, бойовий псевдонім якого і став назвою твору. Поеми 20. Де шумлять жита //Черкас. правда. – 1995. – 2 серп. – С.3. Те ж //Слово молодих: Альманах. – К., 1995. – С.21-24. Поема присвячена пам’яті О.Я.Пархоменка, який загинув біля с. Бузівка Жашківського району 21. Дума про Кобзаря : Драматична поема в 8 картинах //І мене в сім’ї великій... Твори укр. рад. драматургів, присвячені життю і діяльності Т.Г. Шевченка. – К., 1961. – С. 375-470. 22. Три долі //Серп і молот. – 1967. –20 черв. Поема присвячена Герою Соціалістичної Праці Г. Хандусь із с. Степанки Черкаського району. 23. Орля //Молодь Черкащини. – 1975. – 11,13, 15 берез. 24. Спалах //Кур’єр Крив басу. – 1994. - №15-16. – С.9-10. 25. Святослав у Доростолі //Літ. Україна. – 2001. – 26 лип. – С.5. Новели 26. Побачення // Черкас . правда. – 1961. –1 січ. 27. Ярина //Черкас. правда. – 1974. – 16 січ. 28. Пиріжки з пасльоном //Черкас. край. – 1994. – 16 квіт. – С.8 Оповідання 29. Розбита чашка //Черкас. правда. – 1956. – 30 груд. – С.3-4. 30. Заліки //Черкас. правда. – 1957. – 29 верес. – С.3. 31. Доручення // Черкас. правда. – 1958. – 29 жовт. – С.3. 32. Скрипка : Етюд //Черкас. правда. – 1960. –12 квіт. Те ж // Літ. Україна. – 1968.- 12 січ. 33. Вербова Балка //Черкас. правда. – 1961. – 15 серп. 34. Вогняний змій ; Данило з Байбуз: Бувальщини //Черкас. правда. – 1990. – 23 листоп. 35. Крижень //Черкас. край. – 1992. – 9, 10 верес. 36. Шлях до образу //Холодний Яр. – 1995. - № 2. – С.61-63. 37. Козячий хутір; Вогняний змій: Бувальщини //Кур’єр Кривбасу. – 1995. - №28. – С.13-14. 38. Данило з Байбуз; Пиріжки з пасльоном; Поміч; Віники: Бувальщини //Кур’єр Кривбасу. – 1995. - №41-42. –С.22-26. 39. Яринин Степан; Крижень //Кур’єр Кривбасу. – 1995. - №43-44. – С.16-24. 40. З перших уст //Кур’єр Крив басу. – 1997. - №73-74. – С.138-141. 41. Пляма на стелі; Постріл; Риболовля на Бузі: Бувальщини //Кур’єр Кривбасу. – 2000. - № 125-126. – С. 88-91. 42. Зустріч у лісосмузі; Пернаті гості; Незалежне плем’я; Божа кара: [Оповідання] //Поліщук В. Гілочка. Письменники Черкащини – дітям: Посібник-хрестоматія. – Черкаси, 2002. – С. 204-210. Вірші 43. З літнього зошита : Вірші //Черкас. правда. – 1967. – 7 верес. Зміст: У краю Кобзаревому; Мить; Серед художників. 44. Живуть героїв імена: Вірш //Черкас. правда. – 1968.- 28 січ. 45. Ти не гнувсь на віку. Пам’яті С. Руданського: [ Вірш ] //Степану Руданському . – Одеса, 1968. – С.32. 46. На землі Ярославії : Вірші //Черкас. правда. – 1975. – 20 лип. 47. Малі ветерани війни : [ Вірш ] //Черкас. правда. – 1977. – 8 трав. 48. Вертаю вам пісню ; Юга; Спочинок: [ Вірші ] //Молодь Черкащини. – 1978. – 7 січ. 49. З Ярославського циклу : На поромі; У Карабисі; Із циклу “Зерно на долоні” : Заповідь; Гасло; Зерно на долоні; Вулиця кузнеця: [ Вірші ] //Поезія-79. –К ., 1979. – Вип. 1. – С. 40-44. 50. Портрет; “ Папір на столі жде, як поле засіву...”: [ Вірші ] //Поезія-82. – К., 1982. – Вип.2. – С.62. 51. Предтечі і сучасники : Вірші //Київ. – 1984. - №12. –С.47-49. Зміст: “Близькі, далекі, незабутні...”; Гомер; Шекспір; Гете; Сковорода; Шевченко; Павло Тичина; Остап Вишня. 52. Рости, тополино : [ Добірка віршів ] //Україна. – 1988. - №2. – С.9. Зміст: Чигирин; “Продається хата”; Моїй тополі; Гніздо в трояндовім кущі 53. Сім муз : [ Вірші ] //Черкас. правда. – 1990. – 19 жовт. Зміст: Інтеграл невідомості; Усмішка тирана; Онука поля; Заповіт баби Насті 54. З поетичного зошита: [ Вірші ] //Черкас. край. – 1991. – 12 груд. Зміст: Незабутнє; Баян; Пісня на рушнику 55. І волає душа : [ Вірш ] //Черкас. край. – 1997. – 5 листоп. – С.2. 56. Монолог Михайла Фесуна із села Кумейки Черкаського району : [ Вірш ] //Село і люди. – 1998. –24 лип. – С.3. 57. Гончарі; На виставці “Козацький скарб”; Канівська весна; Вогні купайлівської ночі; Санскрит; Дух пращура; Свято Купайла; Дівоча пісня; Хлоп’ячі витівки; Хоровод русалок; Хор побережників; Хор перелюбників; Фінал: [Вірші] //Нова доба. – 2000. – 15 серп. – (Дод. : “Літ. сторінки.” – С.4-5) 58. Рушаймо в похід : [ Вірш ] //Поліщук В. Гілочка. Письменники Черкащини- дітям: Посібник-хрестоматія. –Черкаси, 2002. – С.7-8. *** 59 . “І в серце ніжно дзвонять кольори...” // Холодний Яр. – 2002. - №10. – С.43-50. Зміст: Дух пращура; Гончарі; Козацький скарб; Свято Купала: Прелюд; Дівоча пісня ; Хлоп’ячі витівки; Хоровод русалок; Хор побережників; Хор перелюбників; Фінал; З калинового гаю 60. Дуб : Байка //Літ. Україна. – 2002. –17 жовт. – С.8. *** 61. Степом, степом... : Спогади про воєнні роки //Вогненні дороги. – К., 1984. – С.330. 62. Один день у Каневі //Голос ніжності і правди: Спогади про Володимира Сосюру. – К., 1968. – С.150-152. 63. Душевний, ласкавий, чуйний : Спогади про Павла Тичину //Співець нового світу. – К., 1971. – С. 311-313 Те ж //Павлові Тичині: Зб. – К., 1961. –С.100-102. Те ж //Українська література: Підручник для 6-го кл. – К., 1995. – С.190-191. 64. Мости єднання //Про Івана Ле: Спогади, етюди, листи. – К., 1985. –С.230-237. 65. То дорога пам’ять : Зі спогадів про Олеся Гончара //Кур’єр Кривбасу. – 1998. - №97-98. –С.138-140. 66. Хутірський мудрець: До 90-річчя від дня народження письменника Василя Безпалого //Черкас. край. –1991. – 16 берез. 67. “Якби мені видужати...” : [ Спогади про Феодосія Рогового ] //Моє життя – то творення любові: Спогади про письменника. – Луганськ, 1999. – С.142-143. 68. Храм душі Людмили Кисилюк //Кисилюк-Підгорна Л. Храм Любові. – Хмельницький, 2002. – С.5-7. 69. З давнини до сучасності : Данилові Нарбуту – 75 //Черкас. край. – 1991. – 22 січ. 70. Данило, син Георгія: До 80-річчя від дня народження Данила Нарбута //Кур ’ єр Кривбасу. – 1996. - №45-46. – С.49-52. 71. Мистецтво народжується з любові : [ Про творчість черкас. художника Данила Нарбута ] //Черкаський край – земля Богдана і Тараса. – К., 2002. –С.630-636. 72. З місією братства: [Дві години з Леонідом Кравчуком]//Кур’єр Кривбасу. – 1994. - №12. – С.26-28. 73 . Джерела, яким не зміліти: [ З Леонідом Кравчуком у “Мошногір ’ ї ] //Кур ’ єр Крив басу. – 1994. - №17. – С.14-16. 74. Голос Павловської // Черкас. край. – 1993.- 25 листоп. Вірші, перекладені на інші мови 75. Не в силе ширь окинуть взор…; Мы нашей клятвы не нарушим… : Стихи //Северный рабочий. – 1975. – 5 июля. 76. Зерно на ладони: [Стих] /Пер. с укр. К.Ласта //Звезда. – 1978. - №9. – С. 10. 77. Мальчишки из легенды: Стих //Северный рабочий. – 1978. – 17 дек. 78. Звезда моей судьбы: Стихи //Пер. с укр. В.Харитонов. //Таван Атол (Чебоксары). – 1979. - №6. – С.42. – [Мова чуваш.] 79. Воспоминание о Карабихе: [Стих] //В семье вольной, новой… - М., 1982. – С. 413-414. Переклади 80. Антеос Петрос : Лірич. поема /Пер. з грец. // Всесвіт. – 1960. - №5. – С. 65-71. Вірші, покладені на музику Життя, як пісня – пісня болю, тривог і любові. Недаремно ж у багатогранній творчості Миколи Негоди пісня займає особливе місце Сергій Носань, письменник 81. Вечір над Дніпром /Муз. О.Винокура //Черкас. правда. – 1963. – 24 лют. Те ж //Співає Черкащина. – К., 1963.- Вип. 2. – С.11-14. 82. Вінок Кобзареві: Сюїта для солістів жіночого і мішаного хорів з фортепіано /Муз. О.Винокура //Безсмертному Кобзареві. Кантати, хори та пісні композиторів і поетів Черкащини. – К., 1964. – С.51-124. 83. Вінок сплетемо Кобзареві: Вокально-симфонічна ораторія //Молодь Черкащини. – 1964. – 8 лют. 84. Радуйся, ниво, урожаєм! /Муз. О.Винокура //Черкас. правда. – 1965. – 8 серп. 85. Пісня про Черкащину /Муз. О.Винокура //Черкас. правда. – 1969. – 9 лип. 86. Молодість ветеранів / Муз. А.Пашкевича //Україна. – 1973. - №32. – С.4. 87. То не море неозоре /Муз А.Пашкевича //Хлібороб України. – 1973. - №10. – (Вклад.) 88. Земле моя, земле / Муз. Є.Кухарця //Райдуга. Репертуарний зб. – К.,1981. – Вип.17. – С.12-19. 89. Степом, степом /Муз. А.Пашкевича // Нам дороги эти позабыть нельзя. -К., 1984. – С.113-114. Те ж //До радянських свят і нових обрядів. – К., 1981. – С.109-112. 90. Над колискою сина /Муз. Є.Кухарця //Репертуарний зб. – К., 1988. – С. 85-91. 91. За полем розлогим /Муз. А.Пашкевича //Дніпро. – 1988. - №4. – 3-я с. обкл. 92. Богданова сповідь /Муз М.Плашкевича //Місто. – 1995. – 29 верес. – С.9. 93. З далини віків /Муз. М.Плашкевича //Місто. – 1995. – 29 верес. – С.9. 94. Пісня про Богдана / Муз. М.Плашкевича //Місто. – 1995. – 29 верес. – С.9. 95. Діброво зелена /Сл. М.Негоди //Грп: Державний український народний хор імені Г.Верьовки. Література про життя і творчість Миколи Негоди 96. Микола Негода //Письменники України: Довідник. – К., 1996. – С.208. 97. Косян В.Х. Негода Микола Тодосійович //Українська Літературна Енциклопедія: В 5 т. – К., 1995. – Т.3. – С. 474-475. 98. Микола Негода // Антологія української поезії: В 6 т. – К., 1985. – Т. 5. Українська радянська поезія. Твори поетів, які ввійшли в літературу в 1933-1958 рр. – С.369-371. – [ Біографічна довідка ] . 99. 22 червня – 9 травня. Письменники України у Великій Вітчизняній: Біобібліогр. довідник. – К., 1980. – С. 241. 100. Негода Микола Тодосійович //Письменники Радянської України: Біобібліогр. довідник. – К., 1981. – С.188. 101. Микола Негода // Письменники Радянської України: Довідник. – К., 1976. – С.242. 102. Негода Микола Тодосійович // Українські письменники: Біобібліогр. словник: В 5т. –К., 1965. – Т.5. Радянська література. –С.190. 103. Гончар Г. Заграви над Тясмином. – К.: Політвидав України, 1978. –216 с., 8л. іл. 104. Микола Негода // Орлята вилітали в грозу. – Черкаси, 1968. –Листівка. Партизанські стежки неповнолітнього поета в лісовому урочищі Холодний Яр, що на Черкащині. 105. Михайлов М. Академік і учень // Прапор комуни. – 1941. –27 січ. Листування учня Миколи Негоди з поетом Павлом Тичиною. 106. Трохименко В. Своє 75-річчя зустрів старійшина письменників Черкащини Микола Негода // Нова доба. – 2003. – 10 січ. – С.3. 107. Трохименко В. Пісня “Степом, степом...” принесла Миколі Негоді світову славу й повернула кохання //Нова доба. – 2003. – 21 січ. – С.4-5. Найгіркіші й пронизані пекучим чорним болем спогади про дитинство, перші поетичні спроби, навчання в університеті, вірних і щирих друзів, перше і єдине кохання, літературну творчість і громадську діяльність. 108. Поліщук В. Микола Негода //Гілочка. – Черкаси, 2002. –С.202-210. 109. Поліщук В. Як і завжди, в строю //Нова доба. – 2000. –15 серп. – (Дод.: “Літ. сторінки” – С.4) 110. Поліщук В.Т. “Хай час розсудить...”: До 70-ліття М.Негоди //Поліщук В.Т. Під прапором неба. – Черкаси, 2000. – С.5-14. Те ж //Холодний Яр. – 1998. - №8. –С.69-73. Те ж //Тарасові джерела. – 1998. – Лют. (№3). – С.2-3. 111. Носань С. Степом, степом //Спільна справа. – 1998. - №1/6. – С.60. Те ж //Літ. Україна. – 1998. – 22 січ. – С.4. Те ж // Молодь Черкащини. – 1997. – 30 груд. – С. 8. 112. Ювілей письменника //Місто. – 1998. –8 січ. – С.2. 113. Шолохова Т. Черкаси для нього – столиця столиць //Місто. – 1998. – 24 верес. – С.3. 114. Носань С. Джерело, що живить серце //Черкас. правда. – 1990. – 19 жовт. 115. Носань С. “ О Дніпре, дай сягнути зору!..” //Черкас. правда. – 1998. – 8 січ. 116. Носань С. Миколі Негоді – 60 //Літ. Україна. – 1998. –14 січ. – С. 4. 117. Дробний І. Пісня над степом //Молодь Черкащини. – 1978. – 7 січ. *** 118. Рильський М. Ростуть сини //Молодь України. – 1995. – 29 листоп. – С.3 119. Найден С. Право на літературу //Серп і молот. – 1968. – 9 січ. Про перші поетичні спроби М. Негоди. 120. Малишко О. Думки про поезію. – К.: Рад. письменник, 1959. – 148с. Аналіз поетичної творчості М. Негоди – С. 55, 100, 118. 121. Носань С. Хрещатик: Літ.-мистецька світлиця газети “Черкаси” //Черкаси. – 1995. – 26 трав. – С. 8. Про творчість письменника, зокрема драму “Ніч гетьмана” 122. Линовицький П. Антонівки на столі майстра //Місто. – 1995. – 22 груд. – С.10. Про поему “Остання ніч”, присвячену В. Симоненку та поетичну драму “Гетьман”. 123. Печерянин П. Іще й байкар... //Літ. Україна. – 2002. – 17 жовт. – С.8. Далеко не всі знають, що Микола Негода пише байки. На жаль, їх мало опубліковано. *** Нижче подані публікації про пісенну гілку на древі творчості Миколи Негоди 124. Добролюб А. Народження пісні //Черкас. край. – 1992. – 1 січ. Цикл пісень про Т.Г. Шевченка створили поет і композитор М. Плашкевич. Цій пісні випала особлива доля – її почув увесь світ. Велична й сувора, вона продовжує хвилювати душі слухачів. За визначенням світоча української культури Олеся Гончара геніальна пісня “Степом, степом...” стала реквієм українського народу. 125. Мазур О., Новак В. “Степом, степом...” //Рад. Україна. – 1977. –24 трав. Історія створення пісні 126. Бабляк В. Верем’я //Україна. – 1979. - №1. – С. 10-11. “Чули пісню “Степом, степом...” у виконанні черкасців? Поет і композитор обезсмертили нею себе”. Так сказав О. Гончар, перебуваючи на Буковині. 127. Степью, степью... //Луко вников А. Песня в граните. – М., 1978. – С. 96-102. Історія створення та перекладу пісні ”Степом, степом...” на російську мову М. Глазковим 128. Репешко А. Пісня про подвиг //Черкас. край. – 1994. – 2 лип. – С.8. 129. Павловська О. “Степом, степом...” – це не просто пісня /Розмову з співачкою вела Л. Титаренко // Голос України. – 1994. – 8 жовт. – С.8. 130. Жук П. Степом, степом... //Цвіт щедрості людської. – Дніпропетровськ, 1973. – С. 62- 67. 131. Історія української літератури: В 8т. – К., 1971. – Т.8. – С.323. Згадується пісня “Степом, степом” 132. Романіка М. “Степом, степом...” //Братерство: Декада української літератури і мистецтва в РРФСР 1969 року. – К., 1971. – С. 195-203. Іменний покажчик У покажчику подаються усі прізвища, які зустрічаються в бібліографічному описі та анотаціях. Бабляк В. 126 Безпалий В. 66 Буркацька Г. 4 Василенко В. 7 Верьовка Г. 95 Винокур О. 81, 82, 84, 85 Вишня 9, 51 Гете Й. 51 Глазков М. 127 Гомер 51 Гончар Г. 103 Гончар О. 65, 126 Дашківський М. 8 Добролюб А. 124 Дробний І. 117 Жук П. 130 Забудський І. 9 Кисилюк-Підгорна Л. 68 Косян В. 97 Кравчук Л. 72, 73 Кривоніс М. 12 Кухарець Є 88, 90 Ласт К. 76 Ле І. 64 Линовицький П. 122 Лубенський А. 2 Луковніков А. 127 Мазур О. 125 Малишко О. 120 Михайлов М. 105 Найден С. 119 Нарбут Д. 13, 69, 70, 71 Новак В. 125 Носань С. 11, 114, 115, 116, 121 Павловська О. 74, 129 Пархоменко О. 20 Пашкевич А. 86, 87, 89, 91 Петров Ю. 3 Печерянин П. 123 Плашкевич М. 92, 93, 94, 124 Поліщук В. 1, 42, 58, 108, 109, 110 Попов І. 6 Пріхно М. 7 Репешко А. 128 Рильський М. 118 Роговий Ф. 67 Романіка М. 132 Руданський С. 45 Рябокляч І. 3 Симоненко В. 2, 11, 122 Сковорода Г. 9,51 Сосюра В. 62 Титаренко Л. 129 Тичина П. 9, 51. 63, 105 Трохименко В. 106. 107 Усатенко М. 8 Хандусь Г. 22 Харитонов В. 78 Хмельницький Б. 12 Частій М. 7 Шевченко Т. 9, 15, 21, 51, 124 Шекспір В. 51 Шолохова Т. 113 Шпак В. 6 Щириця Я. 19 Яновський Ю. 9 ЗМІСТ ВІД УКЛАДАЧА ......................................................................................... 2 СУЧАСНИКИ ПРО МИКОЛУ НЕГОДУ ..............................................4 Поліщук В. Як завжди, в строю.................................................4 Базилевський В. Почутий сучасниками....................................7 Довгий О. Вагоме слово.............................................................9 Класики про Миколу Негоду.....................................................10 ТВОРИ МИКОЛИ НЕГОДИ ....................................................................11 Твори надруковані в періодичних виданнях та збірниках.......................13 Романи..........................................................................................13 Поеми...........................................................................................13 Новели..........................................................................................14 Оповідання ..................................................................................14 Вірші............................................................................................ . 14 Вірші, перекладені на інші мови...............................................17 Переклади....................................................................................17 Вірші, покладені на музику........................................................17 Література про життя і творчість Миколи Негоди....................................18 Іменний покажчик.........................................................................................21 _____________________________________________________________________ Підписано до друку 14.02.2003. Тир 50. Ксерокс ОУНБ імені Тараса Шевченка [1] З видавничої рецензії на рукопис книги “Степом, степом”.