КРАЇНИ СВІТУ - Міжнародні організації та установи
[] На головну сторінку | Зробити стартовою сторінкою | Додати до вибраного | Наші банери | Книга відгуків | Зворотній зв'язок Планета Земля Всесвітня історія Населення світу Релігії світу Географія 6 континентів Світова економіка Міжнародні організації Національні інтереси Україна - туристична Аналітика і коментарі Нотатки мандрівника Мудрість народів Країни: традиції, звичаї Визначні особистості 7 чудес світу Кухні народів світу Спорт у світі Корисна інформація Корисні посилання Фотогалерея Форум РЕСУРСИ УКРІНФОРМУ НАШІ ПАРТНЕРИ ЛІЧИЛЬНИКИ - Апулей - Данте Аліг'рі - Ганс Християн Андерсен - Іван Багряний - Оноре Бальзак - Володимир Винниченко - Остап Вишня - Микола Гоголь - Олесь Гончар - Олександр Довженко - Ілон Лука Караджіале - Квітка-Основ'яненко - Микола Кибальчич - Ольга Кобилянська - Джозеф Конрад - Володимир Короленко - Ліна Костенко - Іван Котляревський - Михайло Коцюбинський - Михайло Лермонтов - Андрій Малишко - Нестор-літописець - Іван Нечуй-Левицький - Олександр Олесь - Олександр Островський - Михайло Павлик - Олена Пчілка - Олександр Пушкін - П'єр Де Ронсар - Жан Жак Руссо - Володимир Сосюра - Василь Стус - Лев Толстой - Леся Українка - Іван Франко ІВАН БАГРЯНИЙ Справжнє прізвище Івана Багряного - Лозов'ягін. Народився видатний письменник 19 вересня, 2 жовтня за новим стилем, 1907 року в селі Куземин Зінківського повіту на Полтавщині. Його батько був муляром, жив і виростав Івасик у місті Охтирці, на Харківщині. Першу освіту отримав у церковно-приходській школі, а протягом 1916-1920 років навчався і успішно закінчив вищепочаткову школу. Але на цьому його навчання лише розпочиналося, вже в 1922-1923 роках Багряний закінчив Краснопільську художньо-керамічну профшколу, а з 1926 до 1930 року вчився в Київськім художнім інституті (колишній Всеукраїнській мистецькій Академії). Інститут закінчив, але до захисту диплома не був допущений через політичну "неблагонадійність". Під час навчання в інституті мав ще інший фах - літературу, в якій проявив свої антирежимні, самостійницькі, антикомуністичні настрої. Як письменник і поет, належав до так званих "попутників", тобто письменників "непролетарських" щодо ідеології. Літературну кар'єру почав у 1926 році в Києві, в журналі "Глобус" та "Життя й Революція". В 1929 році мав уже три окремих книги і сприймався радянською критикою як "антисовєтський" поет і письменник, "куркульський ідеолог". Початок остракізму був покладений статтею марксівського критика Правдюка в журналі "Критика" (№10 за 1931 рік, Харків). Був членом літературної організації "попутників" "Марс" (Майстерня Революційного Слова), її членами також були найвидатніші письменники того часу: В.Підмогильний, Д. Фальківський, Б. Тенета, Б. Антоненко-Давидович, Г. Косинка, Є. Плужник, Т. Осьмачка. Також був приятелем найбільш опозиційно настроєних письменників і політичних діячів України в кінці 20-х років - таких, як: М. Хвильовий, Остап Вишня, М. Куліш, М. Яловий, П. Христовий, О. Досвітній та інших. Його біографія густо пересипана вигадками як злонавмисними, що їх поширювали політичні супротивники, так і наївно-безглуздими, що є плодами простодушного неуцтва. Отже, народився Іван Лозов'ягін у козацькім краю, де одвіку жиди горді, відважні, сильні духом і тілом люди, щохвилини готові життям заплатити за свою свободу і своїх родаків. До речі, невипадково ця прикордонна територія породила стільки видатних митців, адже творчість є прямим продовженням незалежності. Пам'ять про героїчну боротьбу і жертовність предків не вмирала ніколи в нащадках і рано чи пізно втілювалась у легенди, пісні, поезії... Коли вибухла революція, що принесла неминучі зміни і великі надії - разом з муками і кров'ю, десятилітній Іван Лозов'ягін це сприйняв не як історичну аномалію, не як відхилення від верстової дороги вселюдського розвитку, а як єдино можливий порятунок для змученого, виснаженого українського народу, бо тільки таким, революційним шляхом сягнути можна було і соціального, і національного визволення. І революцію, і громадянську війну, і пореволюційні складнощі юнак сприйняв не як щось стороннє чи далеке, а як свою кровну справу - як відродження покривдженої ворогами України трудової. І тому якось не віриться в деякі факти, якими журнал "Україна" приголомшив своїх читачів: йдеться про нібито участь Івана Багряного в "робітничій опозиції" (за твердженням Олега Гаврильченка й Анатолія Ткаченка). "Робітнича опозиція" виникла 1920 року, а вже 1922 року на XI з'їзді РКП (б) її розгромили - ну, а якого віку був тоді Іван Лозов'ягін? Не виступав він тоді в ролі свідомого борця з режимом. Навпаки, йдучи в літературу, досить рано - за звичаєм тих часів, обрав собі промовистий псевдонім: Багряний. Як Багрицький, Голодний, Первомайський, Свєтлов. 1920 року, в Куземині, де Іван жив у діда по матері, 92-річного однорукого пасічника, якого разом з Івановим дядьком чекісти замордували до смерті на очах малих онуків. Як писав потім Багряний: "Кров усе життя стоятиме мені в очах". Віра і кров стали полюсами багрянівського світовідчування. Він рано почав писати, ще в школі редагував рукописний журнал "Надія", не просто мріяв про літературну діяльність, а й діяв, дуже рішуче. Українському читачеві Багряний став відомий з публікації поезії у журналі "Глобус", де працював відповідальним секретарем Б. Антоненко-Давидович. У 1927 році Іван Багряний опублікував у журналі "Всесвіт" два прозових твори- "З оповідань старого рибалки" та "В сутінках". На сьогодні їх забуто, залишено поза увагою дослідників - і даремно. В кожному разі, до другого оповідання треба придивитися пильніше: там уперше з'являється майбутній герой "Саду Гетсиманського", "аltег еgо" письменника - "завідуючий політосвітою заводського комсомольського осередку, чубатий Андрій". У цьому портреті неважко розпізнати автопортрет. Іван Багряний швидко набирав літературні очки, уже 1927 року виходить у кооперативному видавництві "Маса" збірка віршів "До меж заказаних", тобто заборонених. Деякі межі поет зумів переступити, й ортодоксальна критика відреагувала негайно. 1928 року в рідній Охтирці, з допомогою земляків, завжди радих посприяти ближньому, надто коли за це віддячено пляшкою оковитої, Багряний публікує поему "Аvе Магіа". На титульній сторінці стояло: Видавництво "САМ". Отже, Іван Багряний був, по суті, батьком українського самвидаву. Поема описувала, живописала історію нещасної дівчини, що не з власної волі стала проституткою, народила сина, і от цей син тяжко від того страждає. Відомий вуспівський голобельник Б. Коваленко схарактеризував усе чітко: "порнографічний натуралізм". Наступна поема Івана Багряного "Комета", яку автор надіслав до журналу "Глобус", потрапила не до редакції, а до спеціалістів з ГПУ, що безпосередньо зайнялися Іваном Багряним. 1930 року поет - цілком офіційно - опублікував у харківському видавництві "Книгоспілка" історичну поему "Скелька" - чи не найпершу в українській радянській поезії (в усякому разі "Марину" М. Рильського Іван Багряний випередив за кілька років). Скелька - то назва села, що сосідувало з Куземиним і Грунем (звідки походять, між іншим, брати Губенки - Василь Чечвянський та Остап Вишня). В основу поеми лягла місцева легенда про те, як у XVIII столітті селяни, вчорашні козаки, доведені до відчаю здирством, насильством, брутальністю колонізаторів, знищили російський монастир, оплот русифікації й покріпачення. Слід по собі він залишив - як у літературі, так і в людській пам'яті - вельми тривкий. Усі, хто був з ним знайомий, згадують його найкращими словами. У 1930 році з'являється у Харкові збірка оповідань Івана Багряного "Крокви над табором". Та невдовзі Багряного заарештовують. Це сталося не в Києві, як доводить журнал "Україна", а в Харкові - на розі Сумської вулиці і Шпитального провулка. Серед білого дня і на очах у перехожих. Багряному ще поталанило, порівняно з його друзями-письменниками, - дістав лише п'ять років заслання. Поводився Іван Багряний вкрай зухвало і незалежно. Слідчий Херсонський, що вів його справу, не знав української мови - Багряний добився, щоб йому дали слідчого-"україніста". Після одинадцятимісячного сидіння в камері ця подорож на східні окраїни "соціалістичної батьківщини" могла виглядати як нагорода, але він не добув тиермін, бо в 1937 році втік. Біографія Івана Багряного рясніє отакими загадками, з приводу яких лютують політичні супротивники і сперечаються дослідники, але документальних відомостей не має, тому важко щось говорити ствердне. Багряний тікає з табору 1936 року, переховується між українцями Зеленого Клину (Буреїнський та Сучанський райони). Одружується, і того ж таки року народився у нього син Борис. Не витримавши туги за Україною, Іван Багряний пробирається в рідну Охтирку, додому. Але на четвертий день його за доносом сусіда схопили й відпровадили до Харкова. Де він просидів два роки і чотири місяці в новій, "радянській" тюрмі на подвір'ї обласного НКВД, і в старій, ще "царській" тюрмі на Холодній горі. Не просто просидів: його було нещадно катовано, топтано, бито, з нього вправно видобували необхідні зізнання, провокували, обіцяли, погрожували… Оцей харківський в'язничний досвід і став підмурівком "Саду Гетсиманського", твору, що уславив ім'я Івана Багряного на весь світ. Восени 1940 року Івана Багряного звільняють "за недостатністю матеріалів для повтортого засудження". Звільняють з відбитими легенями і нирками, звільняють під нагляд, але випускають на волю. Бо не дав Іван Багряний жодних компрометуючих свідчень ані про себе, ані проти інших, не підписав протоколів. Кілька місяців Багряний пропрацював декоратором в охтирському клубі, та коли спалахнула війна, його забирають в народне ополчення. Опинившись на окупованій території, повертається до Охтирки, редагує місцеву газету "Голос Охтирщини". Невдовзі пересвідчується, що ніяких інших цілей, крім загарбницьких, німці на Україну не принесли, - і вступає в конфлікт з окупаційною владою. Внаслідок чого кидає газету і перебирається до Харкова, де влаштовується художником у Харківський драматичний театр. Пише комедію-сатиру "Генерал" і пропонує до постановки, але всі режесери в такій пропозиції йому відмовляють. Втім, комедію його не виставлено й досі. 1943 року Багряний переїжджає до Києва. У липні 1944 року Багряний опиняється в Словаччині, а в вересні його під час облави на емігрантів схопили й відправили до Німеччини. Як "ост-арбайтер" він "ішачив" під Берліном, на станції Темпельгоф. Перед падінням третього рейху тікає в Тіроль, далі в Інсбрук, звідки 1946 року перебирається в Баварію, в Новий Ульм, де розташувався великий табір переміщених осіб з України. Там він провадить шалену громадську діяльність: засновує газету "Українські вісті"; створює потужну організацію МУР (Мистецький Український Рух); виступає ініціатором, а потім стає лідером УРДП (Української Революційної Демократичної Партії); обирається заступником голови, а тоді й головою УНРади (Української Національної Ради) тощо. Приймає активну участь у політичному і культурному житті країни. Незважаючи на гучні титули і посади, жилося йому важко і скрутно. Навіть у матеріальному плані: у нього вже була нова родина, пішли діти, а це вимагає витрат. Сотні статей вийшло з-під пера Івана Багряного - різного змісту і різного рівня. Та були серед них і такі, що їх не визначиш інакше, як "документи доби". Наприклад, блискучий памфлет 1946 року "Чому я не хочу вертати на "родіну", перекладений багатьма мовами. У такому ж дусі і стилі написана сатирична поема "Антон Біда, герой труда" (1947). Але поряд - лагідні дитячі твори "Казка для дітей" і "Телефон". 1946 року виходить збірка віршів "Золотий бумеранг", що підсумовувала поетичну його творчість за два десятиліття (підзаголовок - "Рештки загубленого, конфіскованого та знищеного"). Друком з'являються п'єси Івана Багряного - "Генерал" (1947), "Морітурі" (1947), "Розгром" (1948). Ще 1946 року виходить роман "Тигролови" (колишні "Звіролови"). Цей його рукопис перевидавався українською, перекладався англійською (США, Канада, Англія), німецькою, голландською мовами і завжди мав незмінний успіх. 1953 року з'являється "Огненне коло" - повість про трагедію галицької молоді, що в лавах дивізії "Галичина" була розвіяна під Бродами. 1957 року виходить "Маруся Богуславка", яку Багряний представив як першу частину трилогії "Буйний вітер", так і не дописаної. 1965 року, по смерті Багряного, було видруковано роман "Людина біжить над прірвою", над яким автор працював паралельно із "Садом Гетсиманським" у 1948-1949 рокдх. У 1956 році славні ловці душ присилували старшого сина багрянівського Бориса виступити по радіо з викриттям і напучуванням свого батька, що стало великим ударом для письменника. Духом він залишався нездоланний, але тіло зраджувало - навіть його залізний організм надірвався. До туберкульозу, набутого в тюрмі, долучився діабет, потім серцева хвороба. Він стає завсідником лікарень і клінік, але, й прикутий до ліжка, невтомно працює. Лежачи, пише на спеціально для нього виготовленій дошці. Помер він 25 серпня 1963 року в санаторії Сан Блазієн (Німеччина). Йому погіршало, він покликав лікаря і сказав йому по-німецьки: "Я вмираю..." Знепритомнів, заговорив українською мовою - його ніхто не розумів. Йому дали укол і він заснув, але вже не прокинувся. Поховали Івана Багряного в Новому Ульмі. Скульптор Леонід Молодожанин, автор пам'ятника Тарасу Шевченкові у Вашінгтоні, зробив гарний нагробок, на якому викарбувано рядки із "Золотого бумеранга": Ми є. Були. І будем ми! Й Вітчизна наша з нами. Оберіть країну ->> ------------------------------- Австралія і океанія Австралія Азія Азербайджан Афганістан Бангладеш В'єтнам Вірменія Грузія Ізраїль Індія Іран Шрі-Ланка Казахстан Камбоджа КНР Корея Непал Пакистан Росія Туркменiстан Узбекистан Японія Африка Алжир Гана Єгипет Зімбабве Кенія Намібія Танзанія ПАР Сьєрра-Леоне Європа Австрія Албанія Бельгія Білорусь Болгарія Естонія Ватикан Греція Данія Ірландія Іспанія Італія Латвія Люксембург Македонія Молдова Німеччина Норвегія Польща Португалія Румунія Словаччина Угорщина Фінляндія Франція Хорватія Чехія Швейцарія Швеція Південна Америка Аргентина Бразилія Північна Америка Канада Куба Мексика США ------------------------------- Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 ВІТАЄМО! ПОГОДА Завтра в Києві вдень +22°C вночі +13°C Погода на 5 днів... ОПИТУВАННЯ! 100 USD 505.00 100 EUR 647.25 10 Рублів 1.88 Інші курси валют ... Всі права застережені. © Ukrinform 2004. При використанні матеріалів посилання на Країни світу є обов'язковим. З усіх питань звертайтесь за тел.: (044) 238-85-05 E-mail: mov@ukrinform.com