Українська Автокефальна Православна Соборна Церква

. [] [UKR] [ENG] ДУХОВНІ ПОВЧАННЯ 1. РЕЛІГІЙНІСТЬ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА Свідомі українці-патріоти справедливо поціновують Тараса Шевченка як великого патріота, геніального поета, одного з найбільших будителів народу. І справді, майже кожна сторінка "Кобзаря" - це палкий заклик любити свій нарід і край, це пророцький осуд всякої неправди і неволі. Рішучий осуд насильства, релігійного лицемірства і соціальної несправедливості ставлять Тараса Шевченка на один рівень зі старозавітними пророками. Могутній протест проти неправди у Шевченка сполучений з глибокою правдивою вірою, що випливає з глибин його єства. Спроби комуністів зробити Шевченка атеїстом просто нелогічні. Адже ніхто з українських письменників не вживав так часто і з такою глибокою побожністю ім'я Бога, як Шевченко. В усьому "Кобзарі" ім'я Бога вжито 495 разів і в марно тільки 12.І з 230 творів "Кобзаря" ми маємо 25 суто релігійного змісту. До Бога Шевченко звертається з глибокою любов'ю і пошаною: "милий Боже", "святий Боже", "Господь Бог мій" і т. д. Це є найкращим доказом того, що Шевченко не був атеїстом. Невже атеїст переспівував би псалми або писав твори релігійного змісту? А ці твори у Шевченка прекрасні. До того ж у кожному з них він вживає з великою пошаною слово "Бог". Як же пояснити вирази Шевченка, що на перший погляд здаються богохульними? Так, ці вирази богохульні для московської заскорузлої обрядовості . Тому що в Шевченкових творах немає жодного виразу, який говорив би про його безбожництво. У поемі "Сон" Шевченко називає Бога "милим". Україні він радить: "Годуй діток; жива правда у Господа Бога". У цій самій поемі, змальовуючи з обуренням сваволю поміщиків, злиденне життя й нестерпні страждання кріпаків в Україні, він каже, що коли .може бути таке зло, то очевидно: "Нема Господа на небі". Так, це протест, адже люблячі Бога віруючі люди вживають таких гострих вираз в приклади ми маємо в Старому Завіті Шевченко говорить, що Бог: "... може бачить, та помагає як оті гори предковічні". Такі вирази ми маємо у Св. Письмі. У псалмі 83 Давид каже: "Не мовчи, не німуй, озвися, Боже". У псалмі 44:213 він звертається до Бога так: "Пробудися, чого спиш, Господи?" Проте ніхто не звинувачує псалміста в атеїзмі. Отже, згаданий вираз Шевченка, безперечно, різкий, як у Давида, але не атеїстичний. В поемі "Сон" Шевченко висловлює таке почуття: "Я Богу помолюсь... Я так люблю мою Україну убогу, що прокляну святого Бога. За неї душу погублю". Але це не доказ безбожності Шевченка, а прояв його глибокої любові до свого народу. Апостол Павло висловлює такі саме думки: "Бо я сам бажав би бути відлученим від Христа за братів моїх рідних мені по тілу". Також подібно висловлювався щодо Бога пророк Мойсей. Отже, таке саме почуття до народу ми знаходимо і в Шевченка, у нього і на думці не було хулити Бога. Чимало Шевченкових творів чужі Церкви вважають за богохульні. Наприклад, твір "Світе ясний, світе тихий" скерований проти московської забобонної церкви, проти німо-обрядовщини в церковній мові, що мертвила дух і гасила Боже світло в людських душах. У поемі "Юродивий" Шевченко обурюється проти ока, що спить в кіоті, запитує, чи воно бачить усі ті кривди, що діються в Україні, за яку у Шевченка розривалася душа. Треба раз і назавжди запам'ятати, що всі ніби богохульні вирази у творчості Шевченка скеровані не проти Бога, а проти московської православної бездуховщини, мертвотності християнського духу, проти усього того, що Шевченко називає візантійщиною. Все це чуже для України, від чого народ страждає і сьогодні. Шевченко змальовує двох богів, а саме: бог "московито візантійський", Бог Ісус Христос, якого він палко любив, про якого говорить: "Збрешуть люди, візантійський Саваоф одурить, не одурить Бог". "Візантійський Саваоф" для Шевченка - це політичні чужі церкви на біду Україні, які він не сприймав усім своїм серцем. На жаль, сьогодні таким самим фарисейсько-московським духом інтриг пройнята Українська Церква, бо не послухали слів Ісусових, що треба берегтися фарисейсько-саддукейської закваски, що в старі міхи нового вина не наливають. Не можуть старі прогнилі кадри нести нову ідею, повну життя і свіжості. Не збудують вони ні чистої, духовної Церкви, яка нестиме світло в серця людей, ні Щасливої України. Не мав жодних симпатій Т. Шевченко не тільки до московської Церкви, але й до римо-католиків. Можливо, що ці Церкви відійшли далеко від християнства, від чесності і любові. А що за християнська Церква без християнської суті? Фальшивка? Найкращим доказом цього є його поема Т. Шевченко "Єретик". Духовенство ж порівнює з воронами, гадюками, собаками, у них "в ясних ризах ... люті очі " тощо. Що ми можем спостерігати і сьогодні. Церква Божа Свята і непорочна, але більшість служителів - не слуги правди і любові, а слуги інтриг і злих пороків, які розділюють народ, один проти одного і проти Бога.. Не всі в Церкві священики, а на превеликий жаль і більшість попів, як спотворена спадшина московсько-атеїстичноі системи. Піп не дбає за Україну, вона йому чужа, а дбає він лише за сите черево і повну кишеню. Священик любить свій народ і служить Богу всім серцем і життям. Правдиві священики - духовне золото нації. І таких священиків, гонимих за правду Божу, ми закликаємо до нашої Соборної Церкви в святу родину для добра Соборної України. Про таких священиків мріяв Тарас Шевченко, а попів висміював. Які ж були, властиво, релігійні погляди Шевченка? Він глибоко вірив у молитву. Його твори сповнені порад молитися. Він не раз пише про свої молитви. Поет вірив Христові і любив його, ненавидів фарисейство й ідольство. Ми знаходимо в Шевченка без кінця краю суто релігійні вирази, ними повний "Кобзар". В "Невільнику" читаємо: "Скрізь неправда, де не гляну, .скрізь Господа лають". В "Кавказі" він визнає: "Христе, Сине Божий". В "Неофітах" він називає Христа "Сином Божим у плоті" і т. д. Шевченко завжди попереджає "сторонніх людей", вдивляючися зором мудреця в глибінь наступних поколінь і сам віщуючи: "Не смійтеся, чужі люди! Церква-домовина Розвалиться, а з під неї Встане Україна, Розвіє тьму неволі, Світ правди засвітить, Помоляться на волі Невольничі діти". ("Суботів") Це пророцтво здійснюється на наших очах. Московська і фарисейська Церкви розвалюються і наближається день, коли в Україні кожний матиме можливість помолитися вільно, без опіки батюшки з МВД . При всьому бажанні чужим церквам важко зробити Шевченка московським чи римським фарисеєм чи, як атеїстам, зобразити і безбожником, всупереч глибоким релігійним почуттям, що так яскраво передані в творах. У Тараса Шевченка, як у старозавітних пророків, глибока релігійність поєднана з гострим протестом проти релігійного лицемірства і всякої неправди. Візьмімо хоча б такі його рядки: "Храми, каплиці, ікони, ставники, мірри і дим, перед образом Твоїм Неутомленні поклони За кражу, за війну, за кров: Щоб братню кров пролити, просять, А потім в дар Тобі приносять З пожару вкрадений покров..." ("Кавказ") Або: "Кругом неправда і неволя, Народ замучений мовчить, А на апостольськім престолі Чернець годований сидить,* Людською кровію торгує І рай у найми оддає! О, Боже! Суд Твій правий всує, І всує царствіє Твоє!" ("Єретик") *(це стосується сьогодні п. Алексія, п. Філарета, можливо майбутнього Папи-Р.) До речі, ці найкращі рядки творчості Шевченка церковники викинули з нового видання Т. Шевченка українською мовою для всіх вірних, видрукуваного перед другою світовою війною. Тарас Шевченко з великим захопленням перекладає і наслідує старозавітних пророків, бо відчуває в них споріднений дух. Дуже важко уявити, як лицемірний піп може читати такі рядки, які свідчать проти нього. Правду, любов і братерство Шевченко вважає за найдорожче добро, якого бажає собі і всім людям: "Мені ж, о Господи, подай Любити правду на земл !" ("Молитви") До якої з євангельських течій релігійн погляди Т. Шевченка найближчі? В "Неофітах" він визнає божественність Ісуса Христа і називає Його "Сином Божим у плоті". В поемі "Марія" він зображає, що Христос народився так, як усі люди. В усякому разі Шевченко має незвичайно взнеслі погляди на Христа, хоча в поемі "Марія" допускає думку, що Його народження не мало винятковий характер. Цей погляд помилковий, проте на підставі його не можна поставити Шевченка за межі церкви, маючи на увазі, що він сам, без будь-якої допомоги прорубував собі стежку віри в нетрях мовчазного, сухого і німого ритуалізму. Христос навчав, що слова, які люди казатимуть проти Сина Людського, простяться їм, але залишається без прощення гріх проти Святого Духа, бо це гріх проти самої істини, самої правди. Отже, ми шануємо Тараса Шевченка не тільки, як геніального поета і будителя народу, але як великого пророка духовного відродження і нового життя, як то було до московського поневолення. До того часу, поки наш нарід матиме в руках "Кобзаря" та твори Сковороди, не переведуться в Україні люди, які відроджують правдивість і духовність Соборної Церкви. Як сповідують Символ Православної Віри: Вірую.... в єдину святу Соборну Апостольську Церкву. Амінь. З любов'ю у Христі Митрополит Мойсей† <<< повернутися у Духовні Повчання 2 сторінка>>> 1 2 3 4 5 6 7 8 вгору Новини • Духовні повчання • Канонічна єпископальна лінія • Історія Церкви Головні засади Церкви • Владика Мойсей • Ваші запитання • Листи та відгуки • Вакантні позиції Офіційний сайт Української Автокефальної Православної Церкви Канонічної, 2002-2005 url: www.soborna.org зв'язок з нами: mojsey@rambler.ru webmaster