1. Деградація, страждання і можливість самознищення в трясовині накопичених екологічних та цивілізаційних суперечностей;

2. Перехід до нової екологічної ніші, що означає рішучий прорив у стосунках "Людина-Бог", "Людина-Людина" і "Людина-Природа" (в т.ч. штучна природа, тобто техніка).

Можна сказати, що ми стоїмо на порозі кінця світу. Точніше, кінця старого світу і початку світу нового. Як стверджував Рене Генон, "кінець" буде власне не "кінцем світу", як деякі хотіли би це уявити, але, принаймні, кінцем одного зі світів. І позаяк кінець має спіткати саме західну цивілізацію, то ті, що звикли вважати лише її справжньою "Цивілізацією" і за її межами взагалі нічого не бачать, - всі вони, природно, схиляються до думки, що разом з нею загине і вся решта. Тому кінець цієї цивілізації буде для них "кінцем світу" в найбільш широкому сенсі.

Як зі згнилого плоду підноситься здоровий паросток, так зі старої цивілізації народжується цивілізація нова. Ймовірно, що сам акт її народження відбуватиметься швидко, протягом життя одного покоління. Те, що пологи нової цивілізації будуть цікавими і насиченими подіями - це безумовно. А наскільки будуть болючими - залежить передусім від нашого духу, інтелекту і волі. Зокрема, від нашої здатності позбутися ілюзій і побачити життя таким, яким воно є насправді. Блага звістка полягає в тому, що життя підштовхує нас до рішучого творення нової цивілізації, оскільки стара все менше придатна для існування і розвалюється на очах, виявляючи при цьому всі свої пороки, підлості й безумства.

Разом з тим, за останні десятиліття грошова сфера перетворилась в автономну, значною мірою незалежну від реальної економіки. Її рушієм стала не торгівля товарами і послугами, а рух капіталів, тобто грошових мас. Відбувся перехід від "реальної" економіки до "символічної". За словами головного редактора журналу "Розбудова держави" Олександра Шморгуна, "фінансово-посередницький ринок дедалі більше немовби затуляє собою сферу реального виробництва, створює ілюзію власної самодостатності, незалежності від економічного базису, пов'язаного з виробленням реальних вартостей". На його думку, важливим аспектом цієї ілюзії є насаджувана пропагандистською машиною ірраціональна віра в "непотоплюваність" американського долара. Проте за певних обставин може виявитися, що "король голий", оскільки величезна кількість грошової маси, яка має статус міжнародної валюти, в "значній своїй частині не забезпечена ані реальними товарами, ані послугами. В такій ситуації долар з однієї з найбільш "твердих" валют може миттєво перетворитися у буквально "умовну одиницю". Монетарний міфологізм, фетишизм, неконтрольовані процеси на світовому ринку цінних паперів уже сьогодні можуть призвести до того, що внаслідок якогось поштовху відбудеться спочатку фінансова, а потім і економічна катастрофа, подібна до тої, яка склалася у США в 30-ті роки, але у всесвітньому масштабі, масштабі значно більшому, ніж у попередніх світових кризах XX століття".

Сценарій невтішний, але базується на об'єктивних процесах. Головною передумовою його можливої реалізації є те, що бурхливий розвиток нових фінансових і телекомунікаційних технологій принесли не тільки значні вигоди, але й надзвичайно ризиковий характер операцій. Спекуляції цінними паперами нині досягли небачених масштабів, наприклад, з 1986 по 1994 р. світовий ринок деривативів зріс з 1,1 трлн. дол. до більше ніж 45 трлн. дол., тобто щорічний темп зростання в середньому складав 59%. Цей пузир неминуче лусне, питання лише коли - через два роки, через рік чи завтра.

Ця історія повторювалась так багато разів, що, здавалось би, її уроки мали б бути добре засвоєні. Проте у четвер 24 жовтня 1929 року на фондовій біржі Нью-Йорку знову, за словами сучасників, "комусь не вистачило одного долара, щоби вчасно заплатити". Вся піраміда взаємних кредитних зобов'язань завалилась. У 30-ті роки крах фондової біржі призвів до паралічу всієї фінансової системи США і дав поштовх кризам, що увійшли до історії країни як "Велика депресія". Нагадаємо, що у 20-ті роки економіка США процвітала, а надлишкові накопичення багатої верхівки і середнього класу використовувались для скаженої спекуляції акціями і нерухомістю. Цікаво, що навіть біржова паніка 1929 року не заглушила оптимістичних прогнозів керівництва країни. Проте у 1932 році ринкова вартість "втрачених" цінних паперів склала 75 млрд. доларів, а безробітними стали 20% осіб цивільних професій.

"Чорний четвер" став прологом кризи, що охопила практично весь цивілізований світ. Намагаючись захистити американських виробників від іноземних конкурентів, президент Герберт Гувер підписав 17 червня 1930 г. закон Смута-Хоулі, одним махом піднявши митні ставки на двадцять тисяч найменувань сільгоспродуктів і промислових виробів. Уряди країн Європи, Азії та Латинської Америки не забарилися з відповіддю. Спіраль митної війни розкручувалась за принципом "око за око", внаслідок чого з 1929 по 1933 р. сукупний імпорт 75 країн тодішнього світу зменшився більше ніж у три рази, відбувся масовий відтік американських інвестицій з Європи. Фінал відомий: безробіття, зубожіння мас, прихід до влади на хвилі соціальної демагогії фашистів у Німеччині, Італії та Іспанії, друга світова війна.

Про причини нестабільного стану фінансової системи тоді висловився голова Нью-Йоркської фондової біржі Дж.Фелон: "Ринок акціонерного капіталу США рухається вбік від свого початкового природного призначення - доставляти капітал компаніям і створювати для приватних осіб можливість довгострокових інвестицій. Він стає ігровим полем для торговців, що укладають масовані оборудки в кредит, спекулянтів і махінаторів. Власний капітал і акції, куплені в борг, залишаються дитячими забавами в порівнянні з такими типами "похідних інструментів", як, наприклад, опціони на базі індексів ринку акцій і опціони на ф'ючерси на базі індексів ринку акцій. Існує можливість укладати в борг оборудки на портфелі цінних паперів вартістю в кілька мільярдів доларів. Раніше той, хто купляв акції на 1 долар, і платив 1 долар. Тепер ви можете купити казна-що, виклавши за це лише 3 центи".

Грізними попередженнями про таку можливість стали фінансова катастрофа в Мексиці, масові вилучення капіталу з країн Латинської Америки, вибухове зростання офіційно визнаних банківських втрат: від 3 млрд. дол. у 1992 г. до 20 млрд. дол. у 1994 р. (в дійсності ситуація значно драматичніша, оскільки банки не зацікавлені визнавати втрати, щоб не зашкодити своїй репутації і не відлякати клієнтів).

Головна думка цієї статті полягає в тому, що не треба чекати початку обвалу глобальної фінансової системи. Він вже почався. Однозначним симптомом є фінансова криза у Південно-Східній Азії. Лише в Японії сумарна вартість всіх компаній, що входять до національного індексу фондового ринку, впала з 5 трлн. доларів (за станом на 1989 рік) до 1,5 трлн. Тобто з обороту "випарувалося" 3,5 трлн. доларів. У сусідів по регіону ситуація не краща, наприклад, ринкова капіталізація фондового ринку Таїланду зменшилася в 5,5 раз, Малайзії - у 2,8, Сингапуру - у 2,2.

Наголосимо, що азіатська криза - це лише "квіточки" глобального процесу. Головна "ягідка", вірніше - фінансовий пузир, в черговий раз визріває в США. Швидко і по-американськи весело.

Проте це - не єдина можливість. Історія цивілізацій свідчить, що справжні цивілізаційні катастрофи відбуваються на вершині загальної ейфорії. На щастя, ще є люди, здатні це зрозуміти. Так, на думку "The Economist", Америка розвиває типову економіку пузиря, про що свідчать:

      · Завищені ціни на акції,
      · Манія корпоративних злиттів і поглинань,
      · Зростаючі ціни на нерухомість і твори мистецтва,
      · Швидке зростання грошових запасів.

Ці чотири "класичні" індикатори наближення фінансового краху заслуговують на детальніший розгляд.

1. ЗАВИЩЕНА ВАРТІСТЬ АКЦІЙ

За минулий рік американський ринок цінних паперів зріс на 30%. Біржовий індекс Standard & Poor's 500 росте навіть швидше, ніж під час пузиря у 1920-і роки. Деякі з підвищень цін на акції відображають позитивні характеристики: нові технології змінили цілі галузі, заробітки корпорацій встановлюють рекорд за рекордом. Але навіть все це не виправдує нинішні ціни. Неймовірно, але головний індекс американського фондового ринку Доу-Джонс усього за 2 останні роки зріс майже в два рази. Приходять захоплені повідомлення, що, наприклад, курс акцій концерну "Eastman Kodak" всього за два дні зріс на 16%, наголошується, що "такого з ним не траплялося вже 11 років". Здається, при цьому навіть не підозрюють, що саме 11 років тому також відбувалось бездумне роздування фінансового пузиря, яке закінчилось тим, чим і мало закінчитись - крахом 19 жовтня 1987 року.

2. МАНІЯ ЗЛИТТІВ

Останнє повальне захоплення об'єднаннями корпорацій, включаючи хвилю злиття великих банків, є другою переконливою ознакою економіки пузиря. Американські злиття і поглинання знаходяться на рекордному рівні: в минулому році були проголошені угоди на суму 957 мільйонів доларів (що складає 12% валового внутрішнього продукту). Це перевищує 138 мільйонів доларів (2% валового внутрішнього продукту) в 1991 році і навіть більше попереднього максимуму в 352 мільйони доларів (7% валового внутрішнього продукту) в 1988 році. Схоже, що в цьому році буде новий рекорд: за даними Securities Data Corp. до 13 квітня були проголошені злиття на 441 мільйон доларів. Попередні чотири хвилі зливань в цьому сторіччі - на початку 1900-х, в 1920-і, в 1960-і та в 1980-і - збіглись з трьома речами: швидке економічне зростання, стрімка кредитна експансія і біржовий бум. Перші три закінчилися крахами в 1904, 1929 і 1969 роках; бум 1980-х вичерпався разом зі спадом економіки в 1990-і роки.

3. ГІПЕРТРОФОВАНИЙ РИНОК НЕРУХОМОСТІ

Це третій "класичний" симптом економіки пузиря. У 1997 році комерційна орендна плата зросла приблизно на 20% і більше в Сан-Франціско, Бостоні та Даласі. У Нью-Йорку за пару офісних приміщень поблизу Таймс Сквер нещодавно пропонували приблизно по 180 доларів за умовний квадратний фут - в два рази більше, чим за аналогічну площу шість місяців тому. Ціна на житло швидко зростає в багатьох містах, підживлюючись низькою ставкою іпотеки.

Все це зумовлене все більшим поширенням віри, що американська економіка вступила у нову золоту добу, в якій старі правила (наприклад те, що підйом може змінитися спадом) вже не діють. Це загальна риса всіх попередніх пузирів. "Протягом останніх п'яти років ми живемо в новій індустріальній ері нашої країни. Ми творимо індустріальний і економічний прогрес вже не шляхом стрибків, а цілком героїчним сходженням нагору". Так писав журнал "Forbes" в червні 1929 року, за чотири місяці до краху фондового ринку. "В результаті всього того, що відбулося в економіці за останнє десятиріччя, ми вступили в іншу - якщо не сказати, нову - еру, де традиційне мислення і стандартний підхід до ринку вже не відповідають реаліям нинішнього світу", - так вважав "Forbes" в жовтні 1968 року, якраз перед початком шестирічного падіння, що збило ціни на акції на 60%.

4. СТРІМКЕ ЗРОСТАННЯ ГРОШОВОЇ МАСИ

Нарешті, останній переконливий аргумент, що свідчить про очевидність фінансового пузиря в США, - це невтримне грошове зростання. Показник грошових запасів М3 зріс в цьому році до березня місяця майже на 10%; це найстрімкіше зростання з 1985 року. Інший показник, М2, теж швидко росте. Багато економістів перестали розглядати показники грошових запасів декілька років тому, коли різноманітні виміри почали давати результати, які між собою не узгоджувались. Однак показники грошової маси можуть знову виявитися корисними. Коли надто багато грошей "ганяється" за малою кількістю товару - це викликає в реальній економіці зростання цін на товар і знецінення грошей (інфляцію). Так само, коли надто багато грошей "ганяється" за малою кількістю активів - це викликає зростання цін на активи, що теж є складовою інфляції. Тому центральні банки роблять помилку, коли при відстоюванні своєї політики зважають лише на ціни на товари. Вони також повинні уважно вивчати й ціни на активи - продовжує "The Economist".

Думка про те, що центральні банки при встановленні монетарної політики повинні враховувати також ціни на активи, не є новою. Вперше її висловив 87 років тому Ірвінг Фішер (Irving Fisher), американський економіст. Він вважав, що ті, хто робить політику, повинні намагатися стабілізувати більш загальний ціновий індекс, який, окрім цін на споживчі товари і послуги, включає також ціни на активи, - такі як акції, облігації і нерухомість. Згідно з Фішером, існує тісний взаємозв'язок між монетарним зростанням і розширеним показником інфляції, тому швидке зростання такого розширеного індексу свідчить про необхідність більш жорсткої монетарної політики.

Зростання споживчих цін в Америці в цьому році до березня місяця склало усього 1.4%. З цього робиться висновок, що інфляція постійно зменшується і в 1998 році може скласти близько 2%. Однак якщо врахувати зростання цін на активи, то виявиться, що насправді інфляція швидко зростає з 1994 року і нині вже перевищує 6% річних. Про це красномовно свідчить графік, наведений "The Economist". З графіка випливає, що насправді відбувається достатньо швидке знецінювання грошей. Просто інфляція перетікає з області цін на споживчі товари в область цін на акції. Причина зрозуміла: на хвилі ейфорії учасники американського ринку віддають перевагу вкладанню грошей не стільки в товари, скільки в цінні папери, адже вони обіцяють рекордно високі прибутки. Біржовий ажіотаж посилюється тим, що інвестори, особливо ті, що обпеклись у Південно-Східній Азії, вважають за краще не ризикувати в країнах з нестабільною економікою (зокрема, Росії та Україні). Зате вони азартно вкладають кошти в цінні папери розвинених країн, серед яких найбільш привабливо виглядає Америка з її чудесною "економікою нового типу". Все це не що інше, як класичний приклад "надзвичайних масових самообманів і безумств натовпів", як писав згаданий вище Чарльз Маккі півтора сторіччя тому.

Що стосується іншого проникливого автора - Ірвінга Фішера, то його праця "Купівельна спроможність грошей" ("The Purchasing Power of Money") з'явилася давно - ще в 1911 році. Але найцікавіше те, що Фішер не звернув уваги на застосовуваність своєї власної теорії. У 1929-му він проголосив: "Біржі досягли того, що виглядає як непохитно високе плато". Через декілька тижнів Уолл-Стріт завалився.

Враховуючи, що світова система вже давно не володіє достатньою стійкістю, детонатором її обвалу може стати що завгодно: потужний теракт, банкрутство великої корпорації, стихійне лихо, масовий психоз або випадкова комбінація подібних факторів. Неконтрольоване розповсюдження ядерної зброї, зростаючі втрати від стихійних лих, екологічні катастрофи, епідемії нових і старих хвороб, збільшення жорстокості і масштабності "локальних" війн значно підвищують імовірність такого фатального збігу.

За найбільш оптимістичними оцінками, світові витрати на оновлення інформаційних систем перевищать трильйон (тисячу мільярдів) доларів. І це при тому, що мікропроцесори для персональних комп'ютерів складають менше 1% від загальної кількості застосовуваних процесорів. Йдеться про вбудовані системи в медицині, транспорті, фармацевтиці, харчовій промисловості, комунальному господарстві, ядерній енергетиці, хімічному і іншому виробництві, військових системах на землі, в небесах і на морі. Наприклад, вже виявлені тисячі приладів, що контролюють витрати нафти, не готових до 2000-го року. Всі ці процесори треба замінити, але нові процесори несумісні зі старими платами, а нові плати несумісні з посадочними місцями.

За оцінками Федеральної резервної системи, лише в США з причини комп'ютерних помилок може збанкрутувати від 1% до 7% підприємств. Крім того, слід враховувати, що підприємство може зазнати збитків не з власної вини, а через постачальників і клієнтів, котрі не захистили свої комп'ютери. Згідно з офіційними даними, за станом на 2 червня 1998 року загальна оцінка готовності ключових державних організацій США складала 1 бал за 6-бальною шкалою. Що стосується дрібних і середніх приватних підприємств, то вони здебільшого не можуть дозволити собі витрачати значні кошти для запобігання цій проблемі. Експерт з проблеми 2000-року Ед Ярдені вважає, що ймовірність глобального економічного спаду у світі, викликаного комп'ютерними помилками після 2000-го року, перевищує 35%.

Особливо можуть постраждати системи:

      · контролю виробництва;
      · телекомунікацій;
      · переказу грошей та інших фінансових послуг;
      · забезпечення газом, водою та електрикою;
      · транспорту;
      · національної оборони;
      · охоронні системи.

Так що 2000-ий рік стане серйозним випробуванням як для американського пузиря, так і для всієї глобальної фінансової системи. Хоча, як уже говорилось, крах може статися й раніше.

Небезпечні тенденції, зауважені згаданими американськими дослідниками, з кожним роком набувають все більшого розмаху. Про це красномовно свідчить графік, наведений "The Economist". На кінець 1996 року чистий зовнішній дефіцит США складав 871 мільярд доларів, або 11.5% від валового внутрішнього продукту. З цим контрастують чисті зовнішні активи Японії, які на кінець 1996 року складали 891 мільярд, або 20% від валового внутрішнього продукту. Навіть з цих цифр зрозуміло, що наслідки краху фондового ринку США будуть значно драматичніші, ніж у Японії.

Але послухаймо, що далі стверджують Грейсон і О'Делл: "Кошти, необхiднi для обслуговування цього боргу, з часом можуть досягти небаченої суми. Для виплати відсотків лише по зовнiшньому боргу США будуть змушенi витрачати весь прибуток вiд зовнiшньої торгiвлi готовими виробами. Якщо ж продуктивнiсть працi не зросте, цей прибуток можна отримати лише в результатi девальвацiї валюти". Однак темпи зростання продуктивності працi в США мають виразну тенденцiю до зниження i вперто прямують до нуля. "Тактика масованого нарощування обсягу зовнiшнього боргу, - продовжують американські дослідники, - не може застосовуватись нескiнченно. Одного дня iноземнi кредитори закричать: "Стоп, дядечко Сем!" Вони можуть висунути вимогу повернути частину боргу, що неминуче змусить ще нижче опустити планку життєвого рiвня у США. В противному разi для того, щоб компенсувати зростаючий ризик, збiльшаться вiдсотки по виплатi боргiв. У результатi американцi вже не зможуть компенсувати зниження темпiв зростання продуктивності працi збiльшенням обсягу iноземних фiнансових iн'єкцiй в економiку".

Не меншою проблемою для США є й зростання внутрiшнього боргу. Накопичений урядовий борг зрiс за 1981-1989 роки з 757 млрд. доларiв до 2,7 трлн. доларiв, а на кінець 1995-го вiн досяг 5 трлн. доларiв, тобто 70% вiд валового внутрiшнього продукту (ВВП). На середину 1998-го року він становить приблизно 5,5 трлн. доларів.

Стрiмке зростання заборгованості США надзвичайно важко призупинити, оскiльки воно випливає з самої сутi "американського стилю". Наприклад, загальний обсяг споживчої заборгованості американських сiмей збiльшився з 1970 по 1986 рiк у 5,5 рази - з 100,5 млрд. до 551,8 млрд. дол. Щорiчно заборгованiсть зростала на 11,2%. Споживання в борг, купiвля в кредит, використання кредитних карток стали характерними рисами американського способу життя. Наприклад, за станом на 1986 рiк, американцi в розрахунку на сiм'ю витрачають щороку приблизно на 10 тис. доларiв бiльше, нiж заробляють.

Однiєю з прихованих форм державного боргу є друкування грошей. Як правило, уряд бере в борг пiд вiдсотки, випускаючи облiгацiї. За казначейськими облiгацiями це в середньому 6-7 вiдсоткiв. Випускаючи долари, уряд бере в борг без вiдсоткiв. Сьогоднi у свiтi перебуває в обiгу близько 400 млрд. доларiв, з них двi третини - за межами США.

Проте схоже, що й тут США втратили почуття мiри i надрукували грошей бiльше, нiж можуть їх забезпечити. Не секрет, що курс американського долара значною мiрою тримається завдяки високому iмiджу США, їх військовій могутності i активній урядовiй полiтицi захисту своєї валюти. З цього питання якось дотепно висловився Олександр Мороз: "У країнах СНД працює емiсiйний долар, не пiдкрiплений активами Сполучених Штатiв. Якби ми сьогоднi всi разом пред'явили федеральнiй системi США всю цю доларову масу, то вона б пiшла з торбою. Я якось сказав одному захiдному фiнансисту: "Якби ми це зробили, то ви б до нас прийшли за купонними кредитами i ми б вам їх навiть дали"". Додамо, що, за даними НБУ, нині в "тіньовому" фінансовому обігу лише України перебуває 10-12 млрд. дол. готiвкою.

1. Азіатська фінансова криза є не локальним явищем, але початком обвалу світової фінансової системи за принципом доміно. Після Південно-Східної Азії вже почався масовий відтік інвестицій з Росії, України та інших країн, зокрема Центральної Європи. Нинішні політики цього не хочуть і, можливо, не можуть зрозуміти. Повторюється драма 1929 року, коли ніхто не бачив загрози краху і навіть після обвалу Нью-Йоркської фондової біржі ще довго лунали урядові запевнення, що все "о'кей".

2. Однією з найнебезпечніших ланок світової фінансової системи стає фондовий ринок США, який нині переживає азартну гру на підвищення і має класичні ознаки "фінансового пузиря". Крах американського фондового ринку буде руйнівним для глобальної фінансової системи, причому зі значно серйознішими наслідками, ніж у часи Великої депресії. Адже все це відбуватиметься у "глобалізованому" світі, в якому почалися кліматичні зміни, загострюється екологічна криза, втрачають стабільність поліетнічні та імперські державні утворення (Югославія, Росія, Індія, Іспанія, Бельгія, Канада, Великобританія, Китай, США тощо).

3. Після краху глобальної фінансової системи і початку нової Великої депресії найменше постраждають ті країни або групи країн, які найменше залежать він стану світових фінансових ринків і які максимально орієнтовані на самозабезпечення (автаркію).

4. Все менше лишається часу для переорієнтації національних економік на зменшення надмірної залежності від імпорту, іноземних кредитів та інвестицій. Детонатором краху світової фінансової системи може стати "проблема 2000-го року" - нездатність мільйонів комп'ютерів адекватно обробляти календарні дати після 31 січня 1999 року.

5. Фінансовий крах підірве основи економічної і політичної стабільності всієї західної цивілізації, а також країн, найбільше втягнених у сферу західного впливу. У такий спосіб розчищається життєвий простір для виникнення і становлення цивілізації нового типу.

Будь-яка криза несе в собі як небезпеку, так і нові можливості. При розумному підході в розглянутій ситуації Україна може несподівано отримати потужні фінансові, інтелектуальні та технологічні ресурси для здійснення цивілізаційного стрибка у нову епоху. Серед іншого, це стосується конвертації принаймні 12 мільярдів доларів США, що обертаються у тіньовій сфері, в національну валюту. В цьому разі громадяни України почнуть інвестувати вже не США, що котяться до банкрутства, а власну державу. Те ж саме стосується повернення в Україну 20-30 мільярдів доларів, фактично інвестованих українськими громадянами в економіки розвинених країн.

Зрозуміло, що для здійснення цих заходів потрібні компетентна влада, політична воля і харизматичний лідер, чого, на жаль, сьогодні не спостерігається. Проте незабаром все це може з'явитися.

На 30 вересня 1997 року в Сполучених Штатах було фiнансових вимог на суму, що перевищує 71 трильйон доларiв (борги, деривативи i капiталiзацiя фондового ринку) - або 8,82 доларiв на кожний долар ВВП США. Для порiвняння: у 1980 роцi фiнансових вимог на 1 долар ВВП США було 2,5 долари. З цього часу якiсть виробничого сектору економiки постiйно погiршується. Починаючи з 1980 року економiка США породила у фiнансових вимогах приблизно 12 доларiв на кожний долар зростання ВВП. Слiд зазначити, що ВВП є головним мiрилом суми накладних витрат в економiцi. При цьому тiльки приблизно одна третина ВВП представляє виробничу дiяльнiсть - тож вiдношення до ВВП сильно применшує зростання фiнансових вимог у порiвняннi зi здатнiстю платити за цими вимогами, розмiр яких стає просто неймовiрним.

Для того, щоб цей фiнансовий пузир тримався, мiжнародна фiнансова олiгархiя та її банкiри зайнялися брутальним пограбуванням нацiональних економiк у всьому свiтi, результати якого можна ясно побачити в обвалi азiатських фондiв i валют, особливо з жовтня 1997 року. Цi руйнiвнi падiння в найменшiй мiрi були спричиненi проблемами нацiональних економiк. Передусiм, вони були викликанi дiями бiржових дiлкiв.

Вiдображенням цього процесу є бум злиття та поглинань компанiй, а також придбання одних компанiй iншими. Картелiзацiя США у повному розпалi. Керованi фiнансовими iнтересами компанiї розкуповують своїх конкурентiв. Приблизно одна третина поглинань у 1997 роцi стосувалась банкiв та iнших фiнансово-сервiсних фiрм. Результатом цiєї консолiдацiї стало рiзке збiльшення числа банкрутств, оскiльки змарнiла економiка штовхає постiйно зростаюче населення на крайнi заходи.