Галина Кирпа
СОНЯЧНИЙ ЗАЙЧИК
Є в Катрусі ослінчик. Ладний! Такий, що вона
з ним носиться не наноситься. І в хаті, й надворі. Бува, й на ворота
винесе, сяде, качаток попасує:
Тась-тась-тасяточка,
Чимчикулі-качаточка,
Скуб-скуб-скубаниці
По зеленій травиці.
Або до квітника підставить, щоб сидіти, красольку та чорнобривці нюхати,
мальвою милуватися. Чи біля ґанку примоститься:
ану, подивлюся, де наші Чимчики?
Дід - онде, в садку. Сіно ворушить, метеликів розбуркує, ще й нову мугикалку
придумує.
Ге-ен за городами голубіє татова сорочка. Трохи голубіша за ставкову
воду, де тато рибку ловить. Рака-Буде-Знака обминає, а Черепасі-Рудомасі
каже: "Пливи собі своєю дорогою". Черепаха-Рудомаха мовби не чує, висідає
на колоду і не зводить з тата темних зажурених очей. Може, їй нікуди
йти? Може, ще не вибрала своєї дороги? Або прочула, може, про Чимчиків
і до них закортіло хоч плач...
Бабуся - біля повітки, кропивку кришить. Гуньчик та Мурза набігалися,
то лежать
навпроти і з бабусі очей не зводять. Вони люблять, коли бабуся починає
порання. Тоді й у їхні черепочки щось перепаде. Посеред двору на табуретках
- балія. Мама полоще білизну. "І мені ж треба",- згадала Катруся й поставила
на свій ослінчик тазика.
- Мамо,- гукнула,- дай мені мило. Виперу Доці сукенку.
- Пери,- каже мама.- На такому сонечку враз висохне.
А й справді - сонце аж смалить. Он у тазику Сонячний Зайчик плюскається.
Йому добре.
До самого дна допірне й вигулькне. А тоді знов - плюсь на дно.
- Ага, й тобі жарко? - питає його Катруся.- Ну купайся, купайся...
Зайчик, хитрун, почув-таки, а й знаку не подає. Тоді мовчечки - стриб,
і вже на тину.
Знов стриб-стриб - на стіні, у кватирку зазирнув, на дротяну шворку
зіскочив і
гайнув-майнув по наволочках, простирадлах, спідничках. Та так швидесенько,
наче він пробує, чи є що сухе. І так метушиться,
що Катруся ледве очима за ним устигає.
- Ну й меткий ти! Гляди не впади додолу, бо замурзаєшся.
Зайчик наче й хотів того: гайда в пісок, до Катрусиного відеречка, довго
там не
залежався, шаснув до квітника. Так у траві мигтіючим слідочком і прослався.
Катруся кинула прання й за тим слідочком:
- Не втечеш!
Зайчик- круть, обернувся й- хода. Знов на дроті чеберяє, якраз там,
де мама білизну розвішує. Ось-ось ненароком і його прищепить. Отоді
й спіймається Зайчик! Отоді Катруся підійде й погладить його - блискучого,
теплого.
Ану, яблунько, не скупися!
Які в тебе яблучка налилися -
Чи оті, що високо,
Чи оці, що низько?
Чи оті, що далі,
Чи оці, що близько?
Ой, попадали! Тепер нумо на городець! Тут ми всього понасаджували: росте-росте,
зеленіє, не зоглянешся- доспіє. Диви, як сонях
вигнався! Може, хоче дістати до сонечка?
Височе-енько!
А цією стежечкою помандруємо на став. Там повно лілій і карасиків. Посеред
ставу на колоді дрімає Черепаха-Рудомаха, а з-під колоди водить за нею
чорними очатами Рак-Буде-Знак. З берега
на них позирають кіт Гуньчик та песик Мурза. Хай позирають, до колоди
однак не доберуться. Та й нащо їм до колоди?
О, а то хто? Чи не Славко? Питаєш, Доцю, який? А такий: або літаки малює
на піску, або просто - лежить.
Б'є байдики? Ні, на хмарках підіймається. Вибере собі найкрасивішу,
найсніговішу - і летить. Легко, вільно.
- Егей,- гукнула Катруся,- візьми й нас! Славко підводить голову й дивується:
- І ляльку?
- Це Доця,- каже Катруся.
Лялька зводить рученята й промовляє: "Ма-ма".
- А хто ж тато? - питає Славко. Катруся розгублюється:
- Нема...
- Так не буває!
- Чого?
- Бо не буває!
Катруся пригортає Доцю до себе і йде берегом. Наздоганяє її Славків
голос:
- Хочеш, я буду татом?
Пхе, Катруся не хоче Славка татом. Який з нього тато? У піску лежить,
літаки малює, з Гуньчиком та Мурзою півсвіту оббігає, а потім його на
хмари тягне...
Що ж його придумати?
Катруся трішки пристояла, обернулася на Славка. А може, нехай таки він?
Ну то що, що літає? Зате скільки всього набачиться й нарозказує: і про
хмарки, і про небо, й про зірки, і про сонце, й про блискавки, і про
грім, і про снігопади, й про веселки... Ого про що! Та й хіба це все?
Доця послухає-послухає та й попроситься на хмарку. Славко не втерпить,
візьме її з собою. А з висоти білий світ ще гарніший, рідний поріг ще
рідніший. Скільки оком поведеш - видно геть усе. Як на долоні.