Юрій ЯРМИШ
МУЗИЧНА ІСТОРІЯ

Під самою стелею, у кришталевому намисті люстр, тремтячи, завмирали останні звуки музики.
- Це було чудово! - казали люди, залишаючи зал. В очах у декого блищали сльози. Так-так! Сльози. Адже прекрасне викликає не тільки веселі усмішки.
Невдовзі усі розійшлися. Пішли й музиканти.
Погасли люстри в залі. Стало темно і в коридорі. Тільки цікавий місяць зазирав у вікно.
Запала тиша. І раптом клацнула кришка футляра і висунулася довга мордочка франтуватого Кларнета.
- Ось ми й самі! Тра-ля-ля! - проспівав він і всівся на край футляра так, що його блискучі клапани засяяли у місячному промінні, немов самоцвіти.
І відразу ж заклацали кришки інших футлярів - великих, середніх і зовсім маленьких.
- Ох, і довелося сьогодні попрацювати,- сказав, відсапуючись, Барабан. - Я з шкіри пнувся, зате мене краще від усіх було чути. Ви звернули увагу, як мені аплодували?
- Зовсім ні - пискнула Флейта,- більше за всіх аплодували мені!
- Ну, знаєте,- обурено пробасив Тромбон, - це несправедливо-о-о! Адже найголоснішу парртію виконував я!
- Ха-ха-ха! Ви тільки послухайте, що вони кажуть,- застрибав на футлярі Кларнет. - Ви тільки послухайте!
- Облиште сваритись, це нерозумно,- кокетливо вигнувши довгу шию, проспівала Перша Скрипка,- всі прийшли заради мене.
В суперечку втрутилися Тарілки, Валторни.
Лише старий Контрабас тихенько зітхнув.. Він прожив на світі не один десяток років і знав, чим закінчуються такі суперечки.
Фагот спробував помирити інструменти:
- І чого ви галасуєте? Хіба справа в тому, хто головніший?
Але на його добродушне бурчання ніхто навіть уваги не звернув.
Інструменти лементували, поки не захрипли. І кожний з них потихеньку вирішив, що вже в завтрашньому концерті він покаже себе, доведе всім, хто в оркестрі головний.
Увечері гарно вбрані, усміхнені люди прийшли в осяяний вогнями зал.
Пролунав третій дзвоник. На сцену вийшов артист і назвав твір великого композитора.
Люди завмерли, чекаючи... Диригент дав знак Скрипкам. Вони повинні були почати мелодію, яка вже сто років хвилює людські серця.
Але що це? Замість чарівних звуків Скрипок раптом зовсім недоречно заляскали Тарілки, відразу збивши з ритму оркестр.
Диригент обурено постукав паличкою об пюпітр. Та це не допомогло.
І що скоїлось! Скрипки верещали, мов поросята. Барабан так гатив себе в бік, що аж шкура луснула. Побачивши це, Кларнет зайшовся голосним сміхом. І тут на всю силу свого мідного горла заревіла товста велика Туба!
Музиканти з острахом дивилися на свої інструменти, що більше не слухали їх! Кожний інструмент грав своє, намагаючись заглушити інших. Вони не помічали, що люди, пройняті жахом, затикали вуха й вибігали із залу. Останніми втекли перелякані музиканти.
Коли зал спорожнів, інструменти отямились. В тиші лунко прозвучав лагідно-буркотливий голос Фагота:
- Ну, бачите. І зовсім не важливо - хто головніший...
Та йому ніхто не відповів: інструменти від сорому сховалися в футляри.