This version of the page http://ps.org.ua/krygolam (0.0.0.0) stored by archive.org.ua. It represents a snapshot of the page as of 2006-09-23. The original page over time could change.
Перекреstock - музыкальная неформация
Перекре
stock
 
неформация

Навигация
Главная Исполнители BBS Чат

Проект «Разность»
Интересная музыка


Пользователь
Login:
Password:
Login
Register

Комментарии раздела
Rosa Marena
bzeek, 23 сен 14:14
Вiльний простip
AWR, 23 сен 12:07
Them Bones
rgergerger, 23 сен 05:13
Гитарюга
drive, 23 сен 02:55
Краденый Бульдозер
Gerogo Spacin, 22 сен 22:41

Последние треки
Lazarus
Hidding in the water (K Project)
JAZZLOBSTER
Escalator
JAZZLOBSTER
Чувство Икс
Lazarus
Best friend (Killing of ...)
СполохЪ


Партнеры
Интернет-магазин "ДИСК"


Исполните
ли

КРИГОЛАМ

г.Херсон
Инфо Музыка Гостевая
Новости группы
Ближайшая афиша
нет данных
Состав

История создания
Звісно, хотілося з самого початку щоб історія була, як, скажімо, у Queen – не щодо слави (боронь Боже!), а щодо складу музикантів-однодумців. Але, як казала моя дружина, не там і не тоді я, видно, народився… Тож і довелось вибирати з тих, то був поряд, – як правило, людей сімейних і при стабільній совєтській роботі.

Отож почнемо. Був я студентом-першокурсником Херсонського педіну і у свої 22 роки мріяв про рок-групу, бо пісень було – тьма! І ось надибав мене – такого собі самограя – інший студент із суперпрізвиськом Тюбик. Познайомив з іще більш дорослим хлопцем, який заочно вчився на режисера в місцевому “кульку” та працював завклубом у селі Корсунка поблизу Нової Каховки. То був Серьога Попельчук, за прізвиськом Пух (бо чимось схожий), який контрабандою отримував нову музику та крутив її на своїй дискотеці. Надалі приїжджали на ті танцюлі навіть з міста, оскільки всілякі Оттавани та ПінкФлойди були тоді заборонені у «стране, где вольно дышит человек».

У тому сільському клубі ми й почали грати рок-музику, починаючи з лютневих канікул 1983 року. Склад: я на гітарі та співав, Тюбик на басу, Пух – барабани. Початкова назва була відповідно (бо Пух) “Посторонним В”. Класна назва. У текстах де-не-де й проскакувало «не понявшим нас в ответ: посторонним хода нет!» тощо.

Першим виступом був якийсь конкурс у сусідній Основі, де проспівали дві українські пісні (“псевдо рок”) та одну блюзову російську. На цьому виступі з ними співав мій інститутський товариш Вітя Роменський, який надалі залишився просто нашим фаном, а цифра три стала для мене просто магічною у всіх подальших складах (тільки втрьох виходила добра музика). Журі дивилося круглими очами на таких наглих зі своїми власними піснями і не знало, як це оцінювати. Взагалі добре було одне: Пух з усім Новокаховським керівництвом був знайомий, і тому ні про яку заборону мова не йшла.

Вже через якісь кілька місяців ми з Пухом прийняли нових двох музикантів – з доволі далекого села Веселе Бериславського району. Юрчик Масюк (бас) був електриком і заядлим мисливцем, а Вовчик Ядлось – водієм, гітаристом і співаком, що мене тішило, оскільки можна було нарешті співати на два голоси.

Це вже був Криголам. Ми грали концерти в літніх студентських таборах і клубах, відпочивали разом сім’ями, пили вино та самогон. Тобто було супер. Єдиний облом, який буде й надалі переслідувати всі мої склади, – обмеженість у репетиціях, бо робота, сім’я, діти… Саме тому пісні вчились нашвидку, щоб побільше. Їх було за чотири роки в цьому складі, певно, сотні дві.

Хотілося нових вух, але з села дуже важко було вирватись. Везли самі апаратуру, ставили на вулиці в Н. Каховці та грали. Спробували тарифікуватись (був такий кошмар на ті часи). Проте в Херсоні один видатний музичний діяч, зігравши мої пісні на фортепіано (що було для мене просто кайфом), почав читати тексти й обімлів просто: “ви що, хочете в тюрму? Як це – порівнювати «Белый дом», «Красный дом» з «Желтым домом» Це з дурдомом?” Ну й таке інше. До речі, той діяч надалі став директором музичного училища та ще й входив до Народного Руху…

Єдиною відрадою став фестиваль “Рок-н-рол Таврійський”, який ми, як єдина в місті рок-група, й заснували – звісно під мудрим (і сміливим – чого гріха таїти!) керівництвом місцевого комсомолу та особисто Серьоги Цигіпи (надалі, до речі кегебістом, і також сміливим!) Там ми грали чотири рази. То були чудові роки: знайомство з рокерами (всілякі Переходи, Провінції, Перрони, Токи тощо), виїзди в плавні, народження сина під час фестивалю в 1987 році…

У 1986 році з Пухом ми здійснили його давню мрію – студійний запис, і мою – українською мовою. Я грав, а він писав (магнітофон “Весна”, стрічковий ревер, гітара Мюзіма та інші примітивні прибамбаси). Проте запис вийшов непоганий (назвали ми його “Круїз”). Цей “альбом” послали на конкурс фонограм до Пітера (проводив популярний на той час у молоді журнал “Аврора”), в якому взяли участь всілякі Акваріуми, Кіно, Наутілуси тощо. Нічого ми не завоювали, але про нас написали найбільше, бо це була одна з двох сільських груп, одна з двох, яка співала неросійською мовою, і з 40 (!) українських єдина україномовна.

Саме тому я довго вважав себе першим (за порядком, а не за якістю) українським рокером, аж поки не зустрів на “Червоній руті” у Чернівцях хлопців із старого гурту “Гуцули”, які задовго до мене це робили. Ні про яке ВВ мова не йде, бо то пізніше, та ще й відвертий прикол над мовою.

З переїздом Пуха до Н.Каховки той склад розвалився (на цей час Пух живе й працює в Польщі масажистом, Юра Масюк – міліціонер, Вова Ядлось – водій-приватник).

У 1990 році, коли я став працювати в Херсонському педіні викладачем, зустрівся з місцевими хлопцями, які самі запропонували відновити групу з умовою грати тільки українські пісні (а ще кажуть: Херсон, “херсонська національність”…) Це був найбільший склад: Серьога Герасименко – гітара, вокал; Юрко Іванов – клавішні, вокал; Ігор Маринко – барабани; Андрюха Вітриченко – бас і я. Як видно з цього, співали навіть на три голоси, що давно було моєю мрією.

Щоправда виступів було дуже мало, хоча готувались прискіпливо. Зрештою спочатку я передав лідерство Серьогі, який швиденько переробив усі пісні (що, до речі, мене також тішило). Хотів я вже й кинути їх самих, але не так сталося, і без зазначеного Серьоги ми склали доволі міцний Криголам, який виступив у 1991 році на “Червоній руті”, де став дипломантом.

Цей склад плавно перейшов у варіант тріо, яким ми записали другий самопальний альбом, що був названий “Пісні Великого Чорногуза” та репрезентував стиль фольк-рок, в який я надалі доволі сильно був залюблений. Запис цей здійснив Андрюха, який надалі жодних стосунків із музикою вже не мав (певно, його музична душа залишилась там). Тобто й цей склад “помер” після відносного успіху.

Та недовго я був самотнім. Після кількох варіантів познайомився з Льошею Вундервальдом – нащадком херсонських німців, який зі мною згадав своє колишнє барабанне дитинство і зрештою розквітнув у класного барабанщика із джазовою технікою. Ми довгий час тренувалися вдвох, вивчивши тьму пісень – синтез року, джазу та фольку. З’їздили на Червону руту в Донецьку (1993 рік), взявши з собою професійного бас-гітариста Саню Бруда, який вразив там операторів-іноземців своєю технікою. Проте знову-таки вище дипломантства (десятки) не піднялись. Через два роки нам пояснили, що цей стиль, мовляв, старий, і слід зараз грати таке тільки, як Нірвана. Але якщо уважно подумати над елементарними, здавалося б, словами “а морква красная, коли моркви густо, а капуста гарная тільки між капусти”, то зрозумієш, що то не про город овочевий йде мова.

Десь тоді, у 1993-му до нас прибився хлопчик-басист, не за роками серйозний. Це був Віталик Ткаличенко – учень ПТУ. Саме цим складом (знову-таки втрьох) ми отримували від музики масу емоцій, і музика була складною та надто синкопованою.

Найбільшим виступом був гала-концерт у Херсоні на кручі разом із Поваліями, Біликами, Плачами Єремії, Віллі Токарєвим, який ми розпочинали, а запис нашого блюзу багато разів крутили по ТБ.

Далі разом зі співаком Генкою Білозубовим (ну копія Діо!) виступили на “Перлинах сезону” в Києві, де отримали третє місце (забілена в дипломі не то одиничка, не то двійка). Але то не біда, – головне що тоді з’явився азарт. Проте це тривало не довго. Знову побут, сім’я, робота звели весь азарт нанівець. При тому ще й Віталик пішов до армії, а Льоша також не довго протримався в доброму гуморі (хоча було що грали з ним удвох навіть на конференції авангарду).

Поки був мій басист в армії, я задовольнив своє давнє прагнення пограти з трубами – поекспериментував з тубою, тромбоном, трубою та саксофоном, розписуючи їм партії. Користі з того не було ніякої, окрім появи на тій хвилі, з тими духовиками групи Сбей пепелз, яка нині в Києві грає на танцюлях.

Коли Віталик повернувся, з нами спробував попрацювати перший і останній поки що менеджер Вітя, який домігся виступу на Таврійських іграх (нехай удень, нехай у перервах між конкурсом пиття пива дітьми, але честь яка!). Той склад існував також досить довго: старий херсонський лабух Ігор Глущенко – барабани, Костик Голубов – вокал, Віталик і я. Ми виступили на кількох концертах, останнім з яких став “40х40” (мої 40 років помножені на 40 пісень, які там пролунали). Сльози печалі за безталанно проминулими роками…

І ось третє тисячоліття починається з нового складу – з барабанщиком Вадиком Маяцьким, який також згадав своє барабанне минуле через 20 років.

Оскільки ми завжди підлаштовувались під барабанщика, то зараз стиль важчий, ніж був будь-коли, а пісні енергійні та забойні. В цьому я переконався після серії концертів, коли публіка заводилася й співала вперше почуті пісні. Це класно, і його хоче душа ще й ще. Проте знову-таки побут… Репетиції раз на тиждень по 2-3 години.

І нарешті третій альбом, записаний нещодавно, і вже майже професійно – на справжній студії. Назва – “Урок 1: Херсонський блюз”. Хоча це ще не ті пісні з Вадиком, це ще з Льохою. З Вадиком буде обов’язково “Урок 2”. А альбом той присвячений херсонській музичній тусовці.