Природничий коледж Львівського національного університету

ПРИРОДНИЧИЙ КОЛЕДЖ ЛЬВІВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА Меню Історія коледжу [NatColleg.files/Index1.html] Структура коледжу Прийом до коледжу Навчання Організація навчання Навчальні плани Курсові роботи Розклад занять Методичні вказівки Новини Наші контакти 27 серпня 2006 року виповниться 150 років з дня народження Івана Яковича Франка ...... До цієї дати приурочені заходи, що відбуваються в Природничому коледжі ...... ЗАХОДИ БІОГРАФІЯ І.Я.ФРАНКА СПОГАДИ ПРО І.Я.ФРАНКА Велична постать Івана Франка в історії українського народу та його культури стоїть поруч з геніальним Тарасом Шевченком. Де зачерпнув селянський син той могутній заряд полум'яних думок і почуттів, що вивели його на орбіту світової культури? З яких животворних джерел дістав він ту силу, що зробила його велетнем у царині людського духа? Їх було два: життя і книги. Мудрі, вічні, невичерпні джерела! Життєвий шлях поета - від раннього дитинства і до останніх днів - був густо всіяний вразливими подіями й переживаннями; життя не милувало його: гартуючи дух в атмосфері суспільної кривди і особистих невдач, воно допомагало йому пізнавати людей з найрізноманітніших суспільних верств - від бездомних сиріт та арештантів до великих діячів світової культури. Історична доба, в яку судилося жити Франкові, була суворою і мінливою, як розбурхане море: над його колискою ще лунали прокльони панщині і відгомони революційних настроїв 1848 року, а коли сходив до могили - наближались революції та війни. Багато чудових перлин людської думки завдяки Франкові стали видатним надбанням української культури, в історії якої немає рівних Франкові постатей за величиною й різноманітністю інтересів та здійсненої праці. Треба бути справді духовним титаном, щоб протягом сорока літ невсипущої праці в ділянках поезії і прози, драматургії й перекладів, науки і журналістики дати своєму народові близько 4500 творів! ЗАХОДИ ПРИРОДНИЧОГО КОЛЕДЖУ присвячені 150-річчю з дня народження Івана Франка № п/п Назва заходу Термін проведення Відповідальні за виконання 1. Вечір поезії Івана Франка Березень 2004 р. Завідувач відділенням Хвищун І.О. 2. Відвідання літературно-меморіального музею Івана Франка у м. Львові I-й семестр 2004/2005 н.р. Завідувачі відділеннями 3. Відвідання могили Івана Франка на Личаківському цвинтарі I-й семестр 2004/2005 н.р. Завідувачі відділеннями 4. Екскурсія в музей Івана Франка в селі Нагуєвичі Дрогобицького району Львівської області П-й семестр 2005/2006 н.р. Завідувачі відділеннями 5. Тематичний вечір "Іван Франко в спогадах сучасників" I-й семестр 2006/2007 н.р. Завідувачі відділеннями 6. Фотовиставка "Карпатськими стежками Івана Франка" I-й семестр 2006/2007 н.р. Завідувачі відділеннями 7. Пісенно-поетичний вечір "Іван Франко в музиці" I-й семестр 2006/2007 н.р. Завідувачі відділеннями Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичах Дрогобицького повіту в родині коваля. З батьківської кузні він виніс перші знання про життя галицького селянства, про працю людини, а від матері перейняв любов до народної пісні. В Ясениці Сільській Іван Франко розпочав своє шкільне навчання, де на протязі двох років в народній школі він навчився польської і німецької мов. Ця школа дала Франкові матеріал для його оповідання "Олівець". Далі Іван Франко вчився в нормальній висиліянській школі в Дрогобичі, в яку був прийнятий відразу до другого класу, а після неї - в Дрогобицькій гімназії, яку закінчив в 1875 році, йдучи майже всі роки відмінним учнем. В цей час він уже жив напруженим духовним життям. Яскравими виявами цього була пильна увага Франка-гімназиста до літератури та фольклору різних народів, сильний його потяг до самостійної поетичної творчості. В 1875 році Іван Франко закінчив Дрогобицьку гімназію і поїхав до Львова вступати в університет. Восени 1875 року Франко записався на філософський факультет Львівського університету і вступив до студентського товариства "Академічний кружок", в органі якого "Друг" він уже перед цим друкував свої поезії. 12 червня 1877 року Франка заарештували і кинули до в'язниці, обвинувачуючи його в зв'язках з російськими соціалістами та приписуючи йому приналежність до таємної організації. Процес відбувся лише через півроку після ув'язнення. !9 січня 1878 року письменника судді приговорили до шести тижнів суворого арешту. Спогадів про дев'ятимісячне перебування Франка в тюрмі немає. Сам письменник у своїй автобіографії ось як згадував свій перший арешт:"Дев'ять місяців, пробутих в тюрмі, були для мене тортурою. Мене трактовано, як звичайного злодія, посаджено між самих злодіїв та волоцюг, яких бувало в одній камері зі мною по 14-18, перекидано з камери до камери при ненастанних трусах та придирках..." В 1878 році разом з М. Павликом І. Франко видає журнал "Громадський друг", який конфіскує цензура, але видавці продовжують його друкувати у вигляді збірок "Дзвін" та "Молот". Тут з'являється його славетна поезія "Каменярі", публіцистичні статті "Критичні письма о галицькій інтелігенції", "Література, її завдання та найважніші ціхи" та інші. Тоді ж Іван Франко втрачає найдорожчу в той час для нього людину - наречену Ольгу Рошкевич, батько якої священник з села Лолина, категорично відмовляє йому в руці своєї дочки, яка, проте, не відмовилась від свого нареченого і листувалася з ним ще півтора року. Восени 1879 року Франко був покликаний до армії. Але комісія звільнила його від військової служби як політично ненадійного та хворого на очі. Ранньою весною 1880 року Іван Франко дав згоду на переїзд в село Нижній Березів, недалеко від Коломиї, до сільського учителя Кирила Геника для репетиторства одного студента-юриста. По дорозі з Коломиї до Нижнього Березова в селі Яблунові 4 березня 1880 року жандарми заарештовують Івана Франка та Кирила Геника і "пришпилюють", як висловився письменник, до процесу проти селян з села Москалівки, що поранили жандармського прислужникаа - ненависного війта. Протягом трьох місяців просидів Франко в Коломийській в'язниці, і тільки 29 травня був звільнений, як непричетний до згаданого процесу. Відстоювання власних позицій позначилося й на матеріальних статках. Був час, коли письменник зовсім не мав коштів на проживання і змушений був мешкати у робітника Данилюка. На протязі 1881-1882 роках Франко жив в селі Нагуєвичі і працював в господарстві вітчима. В цей час він фактично редагує журнал "Світ", заповнюючи його наполовину своїми творами. Тут з'явилися відомі твори Франка - повість "Борислав сміється", цикл поезій "Веснянки" і "Хвилі", статті про Шевченка та інші. Великі надії на здійснення політичних і літературних намірів покладав Франко на Київ, куди він прибув наприкінці лютого 1885 року. Зустрічі з О.Кониським і В.Антоновичем не виправдали сподівань щодо видання газети. Теплий спогад залишили зустрічі з родинами Лисенків, Старицьких і Косачів. Приїхавши в Київ наступного року, Франко одружується з Ольгою Хорунжинською. 1892 року Франко виїжджає до Відня, щоб закінчити докторську дисертацію «Про Варлаама і Йоасафа та притчу про однорожця». Через рік відбувся захист, Франко здобув ступінь доктора філософських наук. 1894 року трапилася нагода посісти професорську посаду кафедри історії української літератури і мови Львівського університету. Хоч пробна лекція і мала успіх, однак лідери народовців, «москвофілів», польсько-шляхетські шовіністи вдалися до наклепів і провокацій, щоб не допустити Франка до професорства. Кандидатуру письменника було забалотовано. Це не могло не засмутити Франка, але й не зупинило його подальшого духовного поступу, яким би важким він не був. Не вистачало хіба що фізичних сил. У 1897 році Франко від перевтоми захворів. Подальші роки також були не з легких. «Сильна, уперта натура, яка цілою вийшла з житейського бою, - писав про зустріч з І.Франком у 1905 році Михайло Коцюбинський. - В своїй убогій хаті сидів він за столом босий і плів рибацькі сіті, як бідний апостол. Плів сіті й писав поему «Мойсей». Не знаю, чи попалася риба у його сіті, але душу мою він полонив своєю поемою». 1908 року Франко знов переживає хворобу. Велика перевтома призвела до нервових розладів, контрактури обох рук і пальців. Вийти з цього стану допомогло лікування в Хорватії, на берегах Адріатичного моря. Початок першої світової війни застав родину Франка в трагічному становищі. Хвора дружина перебувала в лікарні, сини - в армії. Позбавлений засобів до існування, письменник мешкав у домі шкільного товариша. Невдовзі захворів, але й, перебуваючи в такому стані, не випускав пера з рук. Помер І.Франко 27 травня 1916 р., поховано його 31 травня на Личаківському кладовищі у Львові. СПОГАДИ ПРО І.Я.ФРАНКА Немеркнучим світилом людського духу, велетнем-борцем постав перед нами Іван Франко з його творчості, книг. А яким же був автор "Каменярів", "Зів'ялого листя" й "Мойсея" в щоденному житті? Серед яких людей верстав він свій нелегкий життєвий шлях? Чим вабив до себе, як жив? Все це можна збагнути й відчути, тільки ввійшовши в атмосферу живих свідчень друзів та знайомих поета, придивившись до нього їхніми спостережливими очима. Неоціненними з цього погляду є спогади сучасників. Безмежжя духовних інтересів, несамовита працьовитість, надзвичайна людяність і простота, незламна мужність - ось головні риси Франка, що виступають перед нами з сторінок спогадів його сучасників. І навіть коли в 1908 році важка хвороба паралізувала руки і вирвала з них перо, не зломився характер поета-трудівника. Щоденно працює він, диктуючи свої твори спочатку синові Андрієві, а по його смерті - принагідним помічникам-студентам. Великим зусиллям волі навчається сам писати лівою рукою друкованими літерами, далі вивчає літописи, народні пісні, творить нові поезії, видає все нові й нові переклади. Ольга Кобилянська. Великий каменяр. Ольга Кобилянська (1863-1942) - видатна українська письменниця. Познайомилася я особисто з Іваном Франком у Львові, на його 25-літнім ювілеї. І кілька днів гостила в домі Івана Франка. Ще перед ювілеєм знала я, яку величезну різноманітну роботу проводив І.Франко, скільки праці, енергії, витривалості він жертвував для загальної народної справи. Ми говорили довго і про різні справи. Натякав Франко і на нашу інтелігенцію, що йому не раз колоди ставила в його стремлінні широко розгорнути роботу для піднесення нашого темного і бідного народу. Він терпів разом з народом, жив сам у нестатках, проте працював безупинно, незважаючи на підірване здоров'я. Востаннє бачила я Франка в 1913 році, коли він приїжджав на Буковину і особисто читав "Мойсея". Пригадую як багато народу зібралося, щоб побачити великого письменника й почути слово правди з уст. Філарет Колесса. Незабутні зустрічі. Колесса Філарет (1871-1947) - відомий український фольклорист і музикознавець. Ще будучи учнем гімназії в Стрию, я багато чув про Франка. Мої старші брати Іван і Олександр вчились разом з Франком в Дрогобичі, добре його знали і жваво цікавились його творчою діяльністю. Коли, будучи вже учителем Самбірської гімназії, я писав свою працю "Ритміка українських народних пісень", Франко допомагав мені своїми вказівкам. Завдяки йому ця праця була надрукована в "Записках наукового товариства ім. Шевченка". Франко сам рецензував цей рукопис. Приїхавши одного разу до Львова в 1906 році, я зустрівся з Франком у "Віденському кафе", де він часто бував. Він довго і тепло розмовляв зі мною про мою роботу етнографа. В 1913 році Франко попросив мене записати мелодії його любимих пісень, вивчених у себе на батьківщині, в Нагуєвичах. У нього був приємний баритон, і співав він просто і невимушено, так, як співають селяни, без ефектації і концертних манер. Частіше всього він співав "Пісню про розбійника Шумильця". Франко був людиною виключно скромною. Пам'ятаю, коли святкували його ювілей в 1898 році, він відповідаючи на привітання, сказав: " Я вийшов з народу і народові буду до кінця свого життя служити, це мій обов'язок, а не заслуга". Микола Чайківський. Іван Франко в моїх споминах. Чайківський Микола - син письменника Андрія Чайківського. Велична постать Івана Франка займає у моїх спогадах визначне місце. Поряд з Шевченком, Франко був учителем і натхненником не тільки нашої молоді, але й старшого покоління, своїх ровесників. Мої спогади про Франка охоплюють період від моїх хлоп'ячих років (1893 або 1894) до перших місяців першої світової війни - липня-серпня 1914 року. Невеликі вони, ці мої спогади, за об'ємом, та вони будуть маленьким причинком до біографії Франка, і я не хотів би нести їх із собою до могили. Франко і мій батько були майже однолітки і майже одночасно вчилися в гімназії. Франко - в Дрогобичі, батько - в Самборі. Пізніше батько часто зустрічався з Франком у Львові й бував у нього дома. Франко заохочував батька до літературної роботи й помагав йому своїми спогадами. Літом 1893 або 1894 року Франко приїхав до нас в Бережани і одного гарного дня з моїм батьком вибрався до Краснопущі, щоб оглянути тамошній іконостас, батько взяв з собою нас двох найстарших синів - мене й брата Богдана. Дальші спогади про Франка відносяться до моїх гімназійних та студентських років. Ми дуже цікавились усіма літературними новинками, приходили з Львова, і з особливим захопленням читали все, що писав Франко. Та найбільше враження залишилось від побуту Франка в Тернополі, в грудні 1911 року, де я тоді вчителював в українській гімназії. Франко прочитав нам свого "Мойсея", починаючи з першої глави, а "Пролог" відклав на кінець. Кінцеві слова "мій скромний дар весільний" - на залі тишина, а потім буря оплесків: "Слава!Слава!" Захар Франко. Фрагменти спогадів про Івана Франка. Захар Якович Франко (1859-1940 рр.) - рідний брат письменника. Іван любив дуже свою родину. Я до нього часто приїзджав. Раз завів мене на гору (Високий Замок) і показував Львів. У біді рятував він мене завжди. Я ходив часто на полювання, і з мене був добрий стрілець, але Іван не любив полювань, радше ходив на рибу або за грибами. Не раз приїзджав він до нас на ціле літо, бо тут було молоко, а там у нього - біда. © 2005 Природничий коледж, Львівський національний університет імені Івана Франка Останні зміни 10.05.2005