Шістдесяті роки свого функціонування Житомирський педагогічний розпочав в обстановці перших спроб демократизації суспільного життя в країні. Вищим його керівним органом була рада інституту, а з 1972 року — вчена рада, до складу якої входили ректор, проректори, декани, секретарі партійної та комсомольської організацій, голови викладацького та студентського профкомів, завідувачі кафедр, провідні викладачі, студенти.

З січня 1958 року ректором інституту працював кандидат філологічних наук, доцент І. Ф. Осляк, з грудня 1973 — кандидат педагогічних наук, доцент П. С. Горностай, з жовтня 1986 його очолив професор І. М. Кучерук.

Перехід середньої школи у 60-ті роки на нові навчальні плани, введення загальної обов’язкової середньої освіти значно посилили педагогічну спрямованість у діяльності інституту. Основний тягар цієї перебудови ліг на проректорів з навчальної роботи М. П. Журбаса, Л. М. Куркчі та М. М. Осадчого, який виконував ці обов’язки з 1977 року.

На початок 60-их років інститут здійснював підготовку педагогічних кадрів на двох факультетах з одинадцяти спеціальностей стаціонарного і трьох спеціальностей заочного відділів.

Філологічний факультет: українська мова і література, російська мова і література, російська мова і література та англійська мова, російська мова і література та німецька мова, протягом 1959–1973 років — російська мова і література та педагогіка для студентів з Узбекистану і в 1971–1993 роках — російська мова і література в національній школі для студентів з Казахстану.

Фізико-математичний факультет готував спеціалістів з фізики і математики, математики і фізики, фізики й англійської мови, фізики і загальнотехнічних дисциплін, математики і креслення.

Заочний відділ вів підготовку вчителів з української мови і літератури, російської мови і літератури, математики. Протягом 1944–1971 років він вважався факультетом при стаціонарному відділі. Оскільки в 60-ті роки 42 відсотки, а в 70-ті — 36 відсотків учителів шкіл Житомирської області не мали вищої освіти, заочники становили переважну більшість студентського контингенту інституту. Крім вищезазначених спеціальностей, вони здобували освіту з англійської та французької мов (1963–1972), з 1974 року — зі спеціальності біологія, а з 1978 року — педагогіка і методика початкового навчання.

У 1962–1968 роках для студентів-заочників працював також загальнонауковий факультет з гуманітарним та математичним відділеннями. У 1963 році при ньому було відкрито вечірнє відділення. Студенти навчалися за спеціальностями історія, бібліотекознавство, правознавство, українська мова і література, російська мова і література, англійська мова, французька мова, математика, фізика. Після цього студенти продовжували набувати обрану за власним вибором спеціальність на заочних відділах вищих навчальних закладів України.

У 1963 році на базі філологічного факультету створено окремий факультет іноземних мов. Він готував спеціалістів з англійської та німецької мов, а до 1972 року — і з французької. На англійському відділі навчалися також студенти з Узбекистану.

Роками значного зростання інституту й розширення сфер його діяльності виявилися 70-ті. У 1972 році після розформування Бердичівського педінституту до Житомира переведено природничий факультет. На факультеті здійснюється підготовка вчителів з біології і хімії. У 1976 році відкрито п’ятий факультет — підготовки вчителів початкових класів стаціонарної і заочної форм навчання, а вже через рік на ньому почала функціонувати додаткова спеціальність — музика.

Майже вдвоє зросла кількість кафедр, студентів, викладацького складу, співробітників. Тому навчання довелося перевести на дві зміни.

В 1979 році інститут посів друге місце серед педвузів республіки за кращу організацію праці, побуту і відпочинку студентів, а гуртожиток № 3, комендантом якого працював М. О. Лукін, виборов перше місце. За досягнуті здобутки інститут був удостоєний Грамоти республіканського комітету профспілок і Міністерства освіти України.

Постійне зростання контингенту студентів, відкриття нових факультетів і спеціальностей вимагали значної уваги до зміцнення матеріально-технічної бази.

У 1962 році завершили реконструкцію центрального навчального корпусу. В 1979 році побудували тир і майстерні з обробки дерева і металу. В 1987 році здали в експлуатацію новий корпус факультету іноземних мов. Протягом 1972–1981 років велося будівництво навчально-лабораторних приміщень і навчально-присадибних ділянок агробіостанції на площі 15 гектарів. У 1988 році завершили капітальний ремонт навчального корпусу природничого факультету, в 1990 році спорудили новий восьмиповерховий навчально-лабораторний корпус, а в 1992 — три добудови до нього. Корисна навчальна площа за 30 років зросла вчетверо.

Навчання студентів здійснювалося в 217 аудиторіях, 14 з яких — потокові. Створено 25 спецлабораторій і 59 кабінетів, переважна більшість з яких були обладнані технічними засобами навчання.

До послуг студентів — п’ять гуртожитків (роки введення: 1935, 1956, 1972, 1981, 1986), медпункт із трьома кабінетами: лікаря, маніпуляційним і стоматологічним, п’ять ізоляторів. У гуртожитках проживали 2 тисячі студентів і 82 студентські сім’ї.

Зростаючі потреби середньої школи у вчительських кадрах викликали збільшення кількості професорсько-викладацького складу. У 1960 році на 12 кафедрах працювали 73 викладачі, з них 27 мали наукові ступені кандидатів наук і вчені звання доцентів, а в 1990 році на 22 кафедрах — 289 викладачів. Серед них 10 докторів, професорів, 114 кандидатів наук, доцентів.

За 60-ті роки силами науковців інституту видано 17 томів «Наукових записок», опубліковано близько тисячі праць загальним обсягом 1,2 тисячі друкованих аркушів. У наступні 20 років побачили світ 84 монографії, 556 навчальних посібників і методичних рекомендацій, 11 збірників статей і тез, 108 брошур, понад 2 тисячі статей. 3 750 публікацій — такий внесок у розвиток наукової думки зробив інститут за 30 років.

Інститут неодноразово був базою для проведення республіканських, міжвузівських, регіональних конференцій. Так, тут відбулися республіканські наукові конференції з нагоди 70-річчя і 75-річчя з дня народження М. Т. Рильського, 110-річчя і 115-річчя з дня народження І. Франка, 150-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка, 100-річчя з дня народження М. М. Коцюбинського, 170-річчя з дня смерті Г. С. Сковороди, 100-річчя з дня народження Лесі Українки, а також з актуальних проблем мовознавства, літературознавства.

Допомога школі стала однією з провідних ланок у діяльності інституту. Вже з 1970 року всі райони області були закріплені за окремими кафедрами. У 1970-ті роки започаткували роботу місячні курси поглибленої перепідготовки вчителів з восьми спеціальностей. За 20 років перепідготовку пройшли понад 14,5 тисячі вчителів області. У 1984 році на фізико-математичному факультеті відкрито курси з основ інформатики й обчислювальної техніки. Щороку понад 400 вчителів математики вивчали елементи програмування і практичної роботи на ЕОМ. За надання практичної допомоги школам на республіканському огляді педвузів у 1975 році інститут посів друге місце. Лише за 1970–1990 роки було випущено для шкіл 170 навчальних посібників і понад 300 методичних розробок.

Упровадження в 60-ті роки обов’язкової середньої освіти поставило завдання забезпечити школи, технікуми, ПТУ та СПТУ вчительськими кадрами. Якщо контингент студентів на 1960 рік становив понад 2,4 тисячі осіб (760 денної та 1,7 тисячі заочної форм навчання), то в 1970 році відповідно 1,6 і 1,5 тисячі студентів. Ще через 10 років — 2,4 тисячі денної та 1,1 тисячі заочної форм навчання. На 1 вересня 1990 року контингент студентів інституту становив 2,8 тисячі денної і 1,6 тисячі заочної форм навчання. Серед поповнення значну частину становили медалісти, молодь, яка проживала в сільській місцевості. Дві третини прийому на денне відділення, починаючи з 1972 року, здійснювалося за рахунок випускників сільських шкіл. На заочний відділ зараховувалися лише працівники народної освіти, звільнені з лав Збройних сил, та випускники педучилищ. У 1990 році серед зарахованих на стаціонар 50 відсотків становила молодь за адресним цільовим прийомом, випускники підготовчого відділення та Житомирського педагогічного ліцею.

Фахова майстерність випускників гартувалася завдяки вмілій організації їх педагогічної практики. В систему підготовки студентів до навчально-виховної роботи ввели такі види їх практичної діяльності, як громадсько-політична практика, практика в школі студентів І–ІІ курсів без відриву від академічних занять, педагогічна практика в піонерських таборах, робота в педагогічних загонах, практика студентів IV курсів з позакласної та позашкільної виховної роботи з фаху без відриву від виробництва, педагогічна практика в школах Житомира, педагогічна практика в школах області.

Закріплення всіх студентів І–V курсів за школами дало можливість з 1977 року перетворити педагогічну практику в безперервну. Студенти факультету підготовки вчителів початкових класів проходили практику протягом трьох років з одним і тим же класом. Студенти названого факультету та природничого перед виходом у школу проходили польову практику на інститутській агробіостанції. Посилена увага до цієї ділянки роботи дала свої позитивні наслідки. Щорічно педагогічну практику на «відмінно» проходили 60–62 відсотки, на «добре» — до 35 відсотків практикантів.

На рахунку студентів «Зіркові походи» місцями бойової і трудової Слави, концерти з перерахуванням зароблених коштів на користь дітей-сиріт, «Рейди милосердя» у Денишівський дитячий будинок малолітніх сиріт, проведення «Вахт пам’яті» та операцій «Солдатський лист», керівництво юнацькими математичною, фізичною, астрономічною школами, дитячою літературною студією, збір лікарських рослин, капітальний ремонт музею партизанської слави в селі Копищі тощо. Під час третього трудового семестру 282 будзагони працювали на Цілині, в Кримській, Миколаївській, Херсонській, Київській, Тюменській, Орловській, Магаданській областях. Вони освоїли 21 мільйон карбованців (у цінах 1990 року) капітальних вкладень, відремонтували 51 школу, побудували 5, створили 128 спортивних майданчиків, 78 шкільних кабінетів.

У вихованні студентської молоді одне з чільних місць займає художня самодіяльність. Стали широко відомі в області та за її межами хор народної пісні «Ятерів» (керівник М. О. Никончук), танцювальний ансамбль «Сузір’я» (керівник В. О. Світельський), яким у 1987 році присвоєно звання народних. Звання народних отримали також фольклорний ансамбль «Калина» (керівник П. І. Антоневський) та вокальний ансамбль «Елегія» (керівник В. В. Сичевська).

Комплексний підхід до навчально-виховного і науково-дослідницького процесів при орієнтації на розвиток інтелектуальних здібностей майбутніх учителів були вагомою запорукою розв’язання всіх проблем, над якими в 1960–1980 роки плідно працював колектив інституту. Попереду інститут чекали нові кількісні та якісні зміни, нові злети й випробування. Основою втілення їх у життя стали попередні 70 років діяльності.