Монетарна політика

Цінова стабільність не передбачає незмінних цін, вона означає помірне їхнє зростання.

Жоден центральний банк не прагне досягти нульової інфляції. Коли інфляція наближається до нульового рівня, зростає ймовірність переходу до дефляції, яка є так само негативно впливає на економіку, як і висока інфляція.

У більшості розвинених країн під ціновою стабільністю розуміють забезпечення низької та стабільної інфляції на рівні від 1 до 3 відсотків. Для країн з ринками, що розвиваються, середньострокова інфляційна ціль є зазвичай вищою і встановлюється центральними банками в межах від 4 до 8 відсотків. Середньострокова ціль щодо інфляції в Україні визначена на рівні 5 відсотків  із допустимим діапазоном відхилень ±1 в.п. (для річного приросту індексу споживчих цін).

Ціна на будь-який товар, зокрема і на іноземну валюту, залежить від пропозиції та попиту на нього. Якщо за певних обставин значно знижується пропозиція іноземної валюти (за умови збереження попиту на неї), то на внутрішньому ринку формується її дефіцит. А як відомо, на дефіцитний товар зразу підвищується ціна.

У такому разі для утримання обмінного курсу гривні на певному рівні Національний банк буде вимушений продавати валюту зі своїх запасів – міжнародних резервів. Але це є лікуванням симптомів, а не хвороби. Проблема, яка призвела до переважання попиту на валюту над її пропозицією, продовжуватиме негативно впливати на економіку країни. А утримання вартості гривні на неринковому рівні зменшує золотовалютні резерви країни. І коли резервів залишається недостатньо для підтримки курсу, відбувається обвальна девальвація національної валюти. Найчастіше це супроводжується економічною кризою, яка підриває добробут населення, стійкість банківської системи та платоспроможність держави. За останнє десятиліття в Україні так сталося двічі – у 2008 та 2014 роках.

Натомість плаваючий валютний курс дозволяє пристосовуватися виробникам та споживачам до зміни економічної ситуації та протистояти негативним впливам. Наприклад, зниження світових цін на продукцію, яку експортують українські виробники, призведе до зменшення надходження валютної виручки в країну. У такому разі курс гривні буде поступово знижуватися, що  спричинить зменшення собівартості товарів в доларовому еквіваленті. У такий спосіб пом’якшиться негативний вплив на обсяги виробництва. Тобто девальвація гривні дозволить зберегти конкурентоспроможність українських товарів закордоном, а значить, не доведеться скорочувати обсяги виробництва.

Звичайно, знецінення національної валюти має і негативні наслідки, зокрема для громадян стануть дорожчими імпортні товари та подорожі за кордон. Але такі наслідки є значно м’якшими, якщо порівняти з падінням обсягів виробництва та збільшенням кількості безробітних.

Гроші є специфічним товаром, проте, як і інші товари, цінуються, тільки якщо кількість їх обмежена. Якщо центральний банк емітуватиме (іноді кажуть “друкуватиме”) гроші для  державних витрат, це значно збільшить обсяг грошей в обігу. Але загальний попит на товари та послуги буде рости швидше, ніж здатність економіки їх виробляти, і це неминуче призведе до підвищення інфляції.

Тобто спрямування емісійних коштів на фінансування державних потреб може призвести до негативних наслідків для економіки країни та добробуту громадян внаслідок:

• розгортання інфляційних процесів,
• знецінення національної грошової одиниці відносно іноземних валют,
• негативного впливу на економічне зростання у довгостроковому періоді.

Наприклад, Україна має сумний досвід 1990-х років, коли кредитування окремих галузей економіки, а також значний бюджетний дефіцит були профінансовані Національним банком. Як наслідок, макроекономічна ситуація в Україні вийшла з-під контролю. У 1992 — 1994 інфляція на своєму піку сягнула понад 10 000%, а реальний ВВП впав на 9,7%, 14,8%, 22,8% відповідно. Наслідком цього було катастрофічне падіння рівня життя громадян.

Первинна емісія грошей завжди здійснюється у безготівковій формі і лише через банки (оскільки Національний банк працює виключно з ними). Національний банк може проводити її через три канали:

• Кредитний – банки отримують у Національному банку кредити під заставу державних цінних паперів або іноземної валюти. Ці кредитні кошти НБУ зараховує на їхні рахунки.
• Валютний – банки продають Національному банку валюту, натомість він зараховує на їхні рахунки гривню.
• Фондовий – Національний банку купує в банків цінні папери та зараховує на їхні рахунки гривню.

Готівкова емісія завжди є похідною від безготівкової. Банк просить Національний банк списати кошти зі свого рахунку і отримує готівку з каси НБУ. Потім банк може видати готівку клієнту, списавши безготівкові кошти з його рахунку. Водночас кількість грошей в економіці не змінюється – безготівкової гривні на рахунках стає менше, готівкової на відповідну суму більше.