Сеть знакомств для любителей книг

Війна…Саме це стало ідеєю написання книжки «Волинянин». Україна в ті трагічні часи стала полем битви тоталітарних режимів, які вирішували свої проблеми українською кров’ю. За таких умов свідчення очевидця стають безцінними, адже саме завдяки ним можна сформувати об’єктивну і неупереджену точку зору на історичні події.
Саме такі спогади описанні Ярославом Федорчуком у автобіографічній книжці «Волинянин». Сам автор пережив Другу світову війну на Волині. Пережите й побачене назавжди закарбувалося у пам’яті автора, це не суха статистика або хронологія. Про драматичну історію Волині та України у ХХ столітті, зокрема так звану українсько-польську різанину Ярослав Федорчук розповідає від третьої особи, назвавши свого героя Оександром. Це юнний студент-інженер, який після університету стає висококваліфікованою людиною, але по життю стикається з людськими стражданнями, засудженням патріотизму. Можливо, автор бачить себе в образі головного героя, адже в них обох багато спільних рис.
Автор книги «Волинянин» бачив усе на власні очі. Він бачив, у тому числі, й вирізані польськими загонами 36 односельчан. Бачив і зафіксував події «німецької» і «совецької» окупацій, бачив і їхні відмінності, і спільні риси, які виявлялися у ставленні до України. Зокрема, відзначається прагнення обох тоталітарних режимів за будь-яку ціну «звільнити» Україну від українців, вкрасти її майбутнє і навіть минуле.
Засуджує автор знищення хлібу – однієї з найбільших цінностей селянської України. Вражають описом картини, коли, відступаючи з рідного села Сашка, комуністи підірвали млин, повний зерна та муки, і таким чином прирекли селян на голод. Є також в книжці епізод, в якому головний герой Сашко на екскурсії по Києву не повірив екскурсоводові, що Успенський собор розбомбили німці. У відповідь на невинне питання, навіщо було німцям бомбити захоплене ними самими місто, юнака викликають до “першого відділу” і натякають, що за такі питання недовго й отримати ярлик “ворога народу”.
Тож Ярослав Федорчук, як і багато інших авторів, змальовує важкі сторінки з історії України періоду Другої світової війни. І ми розчулені до сліз трагедією українського народу та її важкою історією.

Бобаль Андріана(1 курс, 1 група, інститут журналістики)

Поделиться в Facebook взять код для блога

«Чужа влада — чи польська, чи московська,
чи німецька — є чужою. І той, хто їй служить, не
захищає своїх. Ні! Він виступає проти них»

В українській історії є ті сторінки, які ретельно приховуються, але разом з цим є люди, які можуть розкрити всі секрети, адже були очевидцями тих чи інших подій. До таких сторінок належить початок і середина ХХ ст, коли тоталітарний режим став викрадачем майбутнього і минулого України, коли він намагався звільнити Україну від українців. А людиною, якій на власні очі довелося пережити ці події, є народний депутат, керівник Виконавчого секретаріату партії “ВО “Батьківщина”, член БЮТ, автор трьох монографій та численних статей Ярослав Федорчук.
Історію часто переповідають з чужих слів, спираючись на певні стереотипи. Тоді події подаються однобічно або зовсім викривлено. Тому дуже важливими завжди залишаються свідчення очевидців. Так,автору книги «Волинянин» вдалося документально описати українську національно-визвольну боротьбу ХХ століття, про яку так мало розповідається і в польських, і в російських, і в сучасних українських джерелах. У трагічні часи автора Україна стала тією територією, на якій тоталітарні режими вирішували свої проблеми. Через долі окремих людей Ярослав Федорчук показує тодішні складні політичні та соціальні протиріччя, в яких жили і прості люди, і місцеві партійні та радянські працівники. Одні з них підривали комуністичну систему зсередини, інші — сліпо «жили» в партії...
Цю автобіографічну повість автор розповідає від третьої особи, назвавши свого героя Сашком. Це в якійсь мірі сам він, той очевидець, який пережив післявоєнні лихоліття, на власні очі бачив, як вирізали його 36 односельчан, порівнював «німецьку» і «совецьку» окупації, неодноразово підкреслюючи їх прагнення загарбати українські землі... В цьому образі читач може бачити сотні тих людей, які відчули на собі трагедію ХХ століття.
Ярослав Федорчук аналізує минулу владу,підкреслюючи її пороки. І, на жаль, бачить, що вони не зникли разом з нею, а перейшли
до нової. Я вважаю, що цю книгу варто прочитати, адже аби країна була по-справжньому сильною і успішною, її сини й доньки мусять звертатися до свого коріння, до свого минулого, аби не повторити помилки своїх предків і брати приклад з тих, хто до кінця боровся за волю і мирне небо над рідною Батьківщиною.

Богдана Оханська

Поделиться в Facebook взять код для блога

Є в українській історії маловідомі сторінки, які часто відкриваються перед нами через призму стереотипів. Так, події подаються однобічно або зовсім викривлено. Тому дуже важливими завжди залишаються свідчення очевидців. Однієї з таких сторінок є початок і середина ХХ ст, коли тоталітарний режим прагнув викрасти минуле і майбутнє України, а людиною, що пережила цей період є Ярослав Федорчук, який розповів про свої спогади у книзі “Волинянин”.
Ярославу Федорчуку вдалося документально описати українську національно-визвольну боротьбу ХХ століття, про яку і в польських, і в російських, і в українських джерелах мало розповідається. Через долі окремих людей Ярослав Федорчук показує складне політичне та соціальне становище, в якому мусили жити всі - і прості люди, і партійні та радянські працівники. Деякі намагалися підірвати комуністичну систему , інші ж — «жили» в партії, сліпо вірячи в утопію.
Герой Сашко — це в якійсь мірі сам автор, який бачив післявоєнний стан українських земель, спостерігав за тим, як і «німецька» і «совецька» влада хотіла загарбати собі Україну. Це історія однієї ідеальної людини, яка намагалася вирватися з “вязниці» тоталітаризму . Це історія успіху, де звичайний робітник поступово, оминаючи всілякі невдачі, прямує до успіху, пробиваючи стіну фальшу і брехливості радянської системи. Це історія розкриття неправди і несправедливості режиму. Але, попри все, це не історія успіху однієї людини. В образі Сашка — доля тисячі людей, на життєвому шляху яких випало пережити сучасні автору роки.
На мою думку, автор не тільки опирається на спогади і розповідає про події, а й аналізує владу, яка була раніше, і сучасну, знаходячи спільні пороки. Тому цю книгу варто прочитати всім, кому небайдуже майбутнє України, хто хоче його будувати. Тільки спільними зусиллями, усвідомлюючи помилки минулого, ми зможемо забезпечити собі щасливе майбутнє!

Ярослав Сизоненко

Поделиться в Facebook взять код для блога

Чужа влада – чи польська, чи московська, чи німецька – є чужою. І той, хто їй служить, не захищає своїх. Ні! Він виступає проти них.
Ярослав Федорчук «Волинянин»
В історії українського народу є багато трагічних та навіть кривавих сторінок, правду про які дуже дізнатися пересічній людині. Цілу книгу таких темних сторінок можна назбирати з періоду перебування України в Радянському Союзі. Дані в документах спотворювалися або ж старанно замовчувалися, аби всі були впевнені, що «жить стало лучше, жить стало веселее»... Як же ми можемо знайти об’єктивну інформацію, неприкриту і незавуальовану радянськими дифірамбами правду? Лише слова очевидців, які зараз, у молодій незалежній країні, наважуються розворушити вічно тліючі (бо таке неможливо забути) вуглики спогадів, щоб осяяти всі таємниці палахкотінням істини, можуть допомогти нам. Такою обпікаючою книгою є перша частина дилогії Ярослава Федорчука «Волинянин».
У книзі Ярослав Петрович називає себе Сашком, тобто розповідь ведеться від третьої особи. Це справжній автобіографічний роман, а не просто суха статистика (цифри, їх так легко виправити!) чи хронологія. Гортаючи сторінки, важко зрозуміти, що всі ці жахливі події відбувалися на очах дитини. А Ярославові Петровичу довелося витримати всі жажи війни на власній шкірі. Дитячі очі бачили – руки зрілої, досвідченої людини писали. Автор розповідає про драматичні події на Волині під час Другої світової війни. Через долі інших людей читач відчуває весь жах і трагічність тих часів. На очах малого Сашка польскі загони вирізали 36 односельчан. Комуністи, відступаючи з рідного села Сашка, підірвали млин, повний зерна та муки, і таким чином прирекли селян на голод. Автор сміливо відкидає завісу з усіх злочинів окупаційної влади, зокрема розповідає про криваві розправи над “політзеками” при відступі червоної армії у 1941 році. Окрім спогадів про ці та інші не менш жахливі випадки, автор порівнює окупацію німецьку та «совєцьку»: визначає їх спільні риси та відмінності. Характерним є те, що обидва режими прагнули звільнити Україну від українців, створити їй не лише сучасність та майбутнє, а й минуле.
Саме завдяки таким людям, як Ярослав Федорчук, цього не відбулося і не відбудеться ніколи. Поки є ті, хто не бояться писати і говорити правду – Україна буде жити.

Поделиться в Facebook взять код для блога

Першу частину дилогії Ярослава Федорчука “Волинянин” було опубліковано 2008 року. У 2011 з'явилось продовження книги. Читачі з теплотою поставились до історії простого хлопця Сашка — молодого інженера, ще вчорашнього студента, котрий по закінченню інституту вирушає працювати на нафтодобуванні у містечку Долина, стає шанованою у суспільстві людиною, добивається до високих посад. У цій прозаїчній на перший погляд історії з глибиною і проникливістю розкривається безліч непростих сторінок історії України. Адже в історії кожної людини можна прочитати історію цілої країни. Ця книжка — зразок так званої історії з людським обличчам, переходу від вивчення документів епохи і відворених (чи часто-густо спотворених) фактів до історії очевидців. На щастя, час і людський вік ще дозволяють нам дослухатись до того, що ці люди хочуть нам розповісти. Тож прислухаймось, а радше вчитаймось у книгу Ярослава Федорчука.
Автор, як мені здається, доволі чесно пише про своє життя. У книзі багато автобіографізму, як і головному герої роману є чимало рис, притаманних Ярославу Петровичу. Це і праця у Долині, реальні мешканці якої досі з гордістю згадують про часи, коли в їхньому містечку працював Федорчук. Виняток, як на сучасний стан справ. Долі Сашка та пана Ярослава поєднує також дитинство, кинуте у вир війни і пережиті пізніше реалії Радянського Союзу. Спільною є ще одна риса — Олександр Петрович, як і сам автор, здобуває у житті і перемоги, і прикрі поразки, проте за жодних обставин не здається на поталу жорстким умовам і часові. Він жив і працював, за влучним висловом Володимира Сергійчука “не втрачаючи української душі”. Ярослав Федорчук через долі простих людей розповідає про Волинь ХХ століття. Суб'єктивно, але правдиво, автор фіксує хроніку життя України початку минулого століття. На його переконання, історія нашої країни дає унікальний інструмент для розуміння сучасних подій.
Книгу варто прочитати кожному українцеві, хто любить якісну прозу та історичну правду.
Як говорить у передмові до книги Віктор Терен: “ця книжка є сповіддю багатьох з нас. Правдивою, не лукавою. Саме ця безкомпромісна правдивість, що домінує у книжці, через роки приверне увагу наших дітей та онуків, бо вони зможуть вивчати історічні реалії, що характеризують цілу, не таку вже й далеку, епоху, і робити належні висновки.” Можливо, так і станеться, адже правдивим історіям реальних людей віриться більше, ніж кільканадцять разів переписаним підручникам з історії.

Цвєткова Аліна,
студентка Інституту журналістики КНУ,
1 курс, 4 група

Поделиться в Facebook взять код для блога

Книга Ярослава Федорчука «Волинянин» дає змогу поглянути нам на життя в Україні від Хрущова до встановлення незалежності очима безпосереднього учасника подій.
В центрі твору герой Олександр, який має багато спільних рис з Ярославом Федорчуком, тому цей роман можна назвати автобіографічним.
Олександр Петрович маленькими, але вперевненими кроками просувається по кар'єрній драбині від інженера до голови обкому партії, намагаючись не відступати від свої принципів, стояти на захисті українських прав та інтересів. Ще під час роботи в комсомолі результати його роботи виявляються не тільки в гарних словах, а й в реальних діях на поліпшення становища району – створення санаторію, школи, організація дозвілля молоді, проведення конференцій. Та й куди б Олександра Петровича не закидала доля, він не буде сидіти на місці, склавши руки, а поступово перетворюватиме старе, здавалось би, безперспективне підприємство у сучасне прибуткове, з занедбаного селища зробить гарне з безліччю ліхтарів, які ще довго будуть освітлювати шлях не одному поколінню. Спочатку в Академії, потім в райкомі, обкомі буде дивувати всіх свою активною, «нерадянською» життєвою позицією, цим самим завдаючи удару системі зсередини.
Ось як про це пише сам автор: «У волинянина немає докорів сумління: не давав органам КДБ фабрикувати нові антидержавні групи, сприяв поверненню на свою Батьківщинину «спецпоселенців», будував школи, лікарні, боровся заради людей з нечесними керівниками, злодіями, стояв на захисті скривджених.»
Попри тиск з боку можновладців, Олександр залишався людиною, яка бачила перспективи для України в майбутньому, розуміла необхідність цінних кадрів для будівництва нової держави. «Він не плив за течією міських та обласних подій, намагався не загрузнути в сірому провінційному болоті дрібних бажань, самолюбування, заздрощів, хизування своїм положенням, можливостями,» - пише Федорчук.
На шляху Олександра зустрічаються різні люди: і прості трудівники, і представники влади, і науковці, люди різних характерів і доль, люди, які йому шкодять і такі, що допомагають піднятися. Таким чином автор показує, що не одній, не двом людям ми зобов'язані нашою незалежністю, а й тим людям, про яких не пишуть газети, чиї імена не згадуються в підручнику з історії, адже саме вони мусили на своїх плечах піднімати заводи, підприємства, санаторії, якими ми користуємося дотепер, осучаснювати міста, організовувати перші власне українські мітинги та конференції. Звичайно, автор подає й опис українських чиновників, які вважали ворожим все українське. Часто й самого Федорчука звинувачували в тому, що він не вступив до Руху.
Але чи можемо ми критикувати зараз тих людей, переглядаючи історію, дістаючи запилені рукописи, казати, що вони робили невірно. А, може, автор подає частинку свого життя в ті роки не для осуду чи нищівної критики, не для схвалення і захоплення ним як особистістю, а для того, щоб ми, взявши кілька уроків у минулого, роззирнулись навкруги. І замість того, щоб в черговий раз перемивати кістки попередній владі, щось нарешті почати робити для своєї країни. Автор пише: «Клянемо владу, чи то російську за царя, чи радянську, чи раз уже, наче, свою. І досить. Нас на більше не вистачає. А може час переглянути мораль і взяти таки відповідальність за свої вчинки на себе? Як європейці, американці – ти дій, а Бог допоможе, а не як у нас – Господи подай.»

Поделиться в Facebook взять код для блога

Книга «Волинянин» — це показ розвитку українсько-польських відносин, низки визвольних війн нашого народу, а також зображення окремих деталізованих рис української національно-визвольної боротьби ХХ століття. Цінність книги полягає в тому, що раніше, наведені вище події, не мали об’єктивної оцінки і не були належно розглянутими.
Щодо самого автора, то Ярослав Федорчук — це людина, що немало бачила на своєму віку. З виду скромний і тихий чоловік, народний депутат, член БЮТ, автор статей та монографій. Але якщо заглибитись далі, то можна зрозуміти, що Ярослав Федорчук — особа, за життя якої було побачено стільки горя, страждань і несправедливості, що вистачило б і на декілька життів.
Цінність книги «Волинянин» полягає у її спорідненості з думками автора, адже простежується її автобіографічний характер. Автор писав про те, що відчував і про що думав на певних, непростих етапах свого життя.
Цікаво те, що всі події автор описує за допомогою третьої особи— Сашка, студента – інженера, доволі активного і успішного у своїй справі. Образ Сашка — це, певною мірою, прототип самого автора, який і переживає всі перипетії, призначенні для нього долею.
Приємно вразило те, що книга немає усталених часових рамок. Автор охоплює такий період, що як-не-як дорівнює кількості, пережитих ним важливих історичних подій. Він ділиться своїми юнацькими спогадами, згадує про знищення прекрасного волинського села Красний Сад, про те, як вбивали його односельчан, про напружені українсько-польські відносини. Не забув Федорчук і нагадати про злочини радянської влади, криваві розправи над “політзеками”, знищення комуністами селянського хлібу.
Книга Ярослава Федорчука «Волинянин» — це спроба показу справжньго, нецензурованого і неадаптованого під читача, фрагменту української історії, пережитого безпосереднім очевидцем.

Поделиться в Facebook взять код для блога

Історія – це повія, котра лягає під будь-якого диктатора. Історія України не є виключенням. Її паплюжили, пристосовували до обставин, перекручували, змінювали пріоритети залежно від правлячої верхівки. Саме тому, дуже важливими є свідчення людей, які бачили історію України на власні очі, творили її. Безцінною історичною скарбницею є книга Ярослава Федорчука «Волинянин», адже автору довелося бути очевидцем кривавих подій на Волині під час Другої світової війни. Пережите й побачене назавжди закарбувалося у пам’яті автора, це не суха статистика або хронологія. Про драматичну історію Волині та України у ХХ столітті, зокрема так звану українсько-польську різанину Ярослав Федорчук розповідає від третьої особи, назвавши свого героя Сашком. Цей персонаж – відображення автора у дзеркалі власних спогадів, адже війну, як і кожну трагедію людства, можна по-справжньому зрозуміти лише через призму окремої людської долі.
«Чужа влада — чи польська, чи московська, чи німецька — є чужою. І той, хто їй служить, не захищає своїх. Ні! Він виступає проти них», — ці слова з книги «Волинянин» є певним узагальненням, вони характеризують і світоглядні позиції автора, і його переживання, пов’язані з трагічною історією Волині та України, і сам зміст повісті.
На мою думку, Сашко є не просто пересічним учасником подій. Він уособлює весь мирний український народ, людей, які постраждали безневинно. Волинь і вся Україна в цілому потерпала від руки загарбників, а радянська влада додавала перцю, катуючи і звинувачуючи в антибільшовицькій діяльності. Через дитяче світосприйняття Сашка і за допомогою розповідей інших очевидців, описаних у книзі, ми маємо змогу побачити, як українців намагалися позбавити їхньої Батьківщини. Останні надії зневірені люди покладають на Бога: духовність посідає вагоме місце в житті українців навіть у такі тяжкі хвилини. Вони висловлюють свій протест проти безбожного режиму СРСР і залишаються вірними своїм споконвічним традиціям.
Автор книги «Волинянин» бачив усе на власні очі. Він бачив, у тому числі, й вирізані польськими загонами 36 односельчан. Бачив і зафіксував події «німецької» і «совецької» окупацій, бачив і їхні відмінності, і спільні риси, які виявлялися у ставленні до України. Зокрема, відзначається прагнення обох тоталітарних режимів за будь-яку ціну «звільнити» Україну від українців, вкрасти її майбутнє і навіть минуле.
Оповідаючи про злочини “радянської влади”, Ярослав федорчук відзначає криваві розправи над “політзеками” при відступі червоної армії у 1941 році. Засуджує автор і знищення хлібу – однієї з найбільших цінностей селянської України. Вражають описом картини, коли, відступаючи з рідного села Сашка, комуністи підірвали млин, повний зерна та муки, і таким чином прирекли селян на голод. Є також в книжці епізод, в якому головний герой Сашко на екскурсії по Києву не повірив екскурсоводові, що Успенський собор розбомбили німці. У відповідь на невинне питання, навіщо було німцям бомбити захоплене ними самими місто, юнака викликають до “першого відділу” і натякають, що за такі питання недовго й отримати ярлик “ворога народу”.
Ця книга водночас зачаровує і жахає. Правда часто буває болючою. Але, як на мене, кожен українець має право знати правдиву історію свого народу, не викривлену, не спотворену через призму комунізму. Кожен громадянин повинен прочитати цю безцінну книгу і почути ті крики та стогони змученого українського народу. Історію пишуть не люди в кабінетах, історію творимо ми. Саме ми повинні розуміти важливість цієї прерогативи. Кожен українець повинен прочитати цю книгу. Але будьте обережні, вона може перевернути догори дригом ваше розуміння і бачення історії…

Поделиться в Facebook взять код для блога

Українсько-польські відносини, численні визвольні війни українського народу, українська національно-визвольна боротьба ХХ століття не дістали належного і об’єктивного висвітлення ні в Україні, ані у державах-сусідах. Про це хибно відображено і в польських, і в російських, і в сучасних українських оцінках. А Україна в ті трагічні часи мимоволі стала полем битви тоталітарних режимів, які вирішували свої проблеми українською кров’ю. За таких умов свідчення очевидця стають безцінними, адже саме завдяки ним можна сформувати об’єктивну і неупереджену точку зору на історичні події.
Збіркою саме таких спогадів є книга Ярослава Федорчука «Волинянин», яка має автобіографічний характер, адже автору довелося бути очевидцем кривавих подій на Волині під час Другої світової війни. Пережите й побачене назавжди закарбувалося у пам’яті автора, це не суха статистика або хронологія. Про драматичну історію Волині та України у ХХ столітті, зокрема так звану українсько-польську різанину Ярослав Федорчук розповідає від третьої особи, назвавши свого героя Сашком. Цей персонаж – відображення автора у дзеркалі власних спогадів, адже війну, як і кожну трагедію людства, можна по-справжньому зрозуміти лише через призму окремої людської долі.
«Чужа влада — чи польська, чи московська, чи німецька — є чужою. І той, хто їй служить, не захищає своїх. Ні! Він виступає проти них», — ці слова з книги «Волинянин» є певним узагальненням, вони характеризують і світоглядні позиції автора, і його переживання, пов’язані з трагічною історією Волині та України, і сам зміст повісті.
Автор книги «Волинянин» бачив усе на власні очі. Він бачив, у тому числі, й вирізані польськими загонами 36 односельчан. Бачив і зафіксував події «німецької» і «совецької» окупацій, бачив і їхні відмінності, і спільні риси, які виявлялися у ставленні до України. Зокрема, відзначається прагнення обох тоталітарних режимів за будь-яку ціну «звільнити» Україну від українців, вкрасти її майбутнє і навіть минуле.
Оповідаючи про злочини “радянської влади”, Ярослав федорчук відзначає криваві розправи над “політзеками” при відступі червоної армії у 1941 році. Засуджує автор і знищення хлібу – однієї з найбільших цінностей селянської України. Вражають описом картини, коли, відступаючи з рідного села Сашка, комуністи підірвали млин, повний зерна та муки, і таким чином прирекли селян на голод. Є також в книжці епізод, в якому головний герой Сашко на екскурсії по Києву не повірив екскурсоводові, що Успенський собор розбомбили німці. У відповідь на невинне питання, навіщо було німцям бомбити захоплене ними самими місто, юнака викликають до “першого відділу” і натякають, що за такі питання недовго й отримати ярлик “ворога народу”.
Ярослав Федорчук через призму долі окремих людей розповідає про Україну і Волинь ХХ століття. Так автор правдиво фіксує кадр із життя України початку минулого століття. На його переконання, історія нашої країни дає унікальний інструмент для розуміння сучасних подій.

Марія Хільченко (1 курс, 4 група ІЖ)

Поделиться в Facebook взять код для блога

«Чужа влада — чи польська, чи московська,
чи німецька — є чужою. І той, хто їй служить, не
захищає своїх. Ні! Він виступає проти них»

Книга Ярослава Федорчука «Волинян» - це автобіографічне відтворення пережитого автором. Криваві події на Волині під час Другої світової війни назавжди залишили свій слід у пам'яті оповідача. Книга саме про це.

Автор книги - Ярослав Федорчук - шеф партійної бюрократії, керівник Виконавчого секретаріату «Батьківщини», народний депутат України. Найцікавіше вивчати історію, коли вона написана очевидцем. Автор описав найтрагічніші моменти історії України, а саме тоталітарний режим, голодомор, окупації. Одним із найнесподіваніших моментів у книзі є те, що розповідь ведеться не від імені автора, та все одно під час читання виникає почуття реальності – нібито переживаєш всі ці трагічні моменти «власноруч». Ярослав Федорчук яскраво відтворює незламний дух українського народу, який, не дивлячись на всі лихі події, продовжує боротися за свою державу та за українську націю загалом. Книгу «Волинянин» Ярослава Федорчука можна сміливо назвати шедевральною. Доречно згадати, що це вже друга за подібністю книга автора. Якщо у першій частині книги «Волинянин» автор виклав досить мало фактів, що є автобіографічними, то в другій частині головний герой (альтер-его самого Ярослава Федорчука) постає в наших очах партійцем і зразковим робітником.

Автор книги “Волинянин” бачив усе на власні очі та відчув усе на собі. Він бачив, у тому числі, “німецької” і “совєтської” окупацій, бачив і їхні відмінності, і спільні риси, які виявлялися у ставленні до України. Ярослав Федорчук через призму долі окремих людей розповідає про Україну й Волинь ХХ століття. Щоб держава твердо стояла на власних ногах, мусимо плекати свою національну пам’ять та історію, брати приклад з наших предків-українців. Ярослав Федорчук зробив свій, немалий внесок у розвиток та розуміння української історії.

Поделиться в Facebook взять код для блога

Як би я сама обирала собі книгу, навряд чи саме ця книга потрапила у мої руки, але так то воно і сталося, що її було просто необхідно прочитала. І не дарма. На жаль, я не могу сказати, що це шедевр, неймовірно цікава книга чи щось подібне до неймовірного витвору і що в ній можна було віднайти багато нового і цікавого, але я не шкодую витраченого часу на прочитання. За описаннями книги, то він є автобіографічним романом. Саме автобіографічність видно з початку, головний герой – Олександ Петрович, інше я самого автора, вельми ідеалізований персонаж другої книги автора. В якій він продовжує правдиву розповідь одного з наших сучасників про свій життєвий шлях, що тісно переплітався з нашим недалеким минулим. Здається, сама доля автора випробовує і загартовує його в протистоянні з несправедливістю та антиукраїнством радянської
влади в останні тридцять років її існування. Прочитавши дану книгу, ми через долю цієї скромної, малопублічної людини пройшли криваві події на Волині під час Другої світової війни. Пережите й побачене назавжди залишилось у його пам’яті. Наразі він прагне поділитися спогадами своїх молодих років, зафіксувати їх на історіографічному рівні, донести до свого читача усе побачене, усі ті переживання, події, які пов’язані з драматичною історією Волині та України у ХХ столітті.
У передмові до книги сказано, що це «оповідь про обпалені війною, нацистським концтабором, післявоєнним лихоліттям дитинство й юність одного з наших сучасників». Але якщо вникнути у суть книги, прочитати не десять сторінок, саме вникнення в текст цієї оповіді розкриває моторошні, не знайомі широкій людськості каральні польські експедиції супроти відвічно сущого на своїй землі автохтонного населення — українців-волинян... Не випадково автор дав своєму творові назву «Волинянин», цим самим ніби з акцентувавши нашу увагу на одному з мільйонів волинян, доля яких була подібна до тієї, яку відтворює Ярослав Федорчук... Я не маю нагоди і бажання переказуватиму сюжетного ряду усієї книги, де послідовно описуються події тих років, визволення у «великий і непорушний» СРСР. Це не є журналістським викладом і також не є художньою інтерпретацію пережитого ще у ті часи автором. Це — відновлення пам'яті, минулого з відповідним коментарем сучасного аналітика. Мене дуже вразила точність усіх деталей, які відбувалися і передані автором на сторінки: ескізне відтворення характерів, наближені до можливих у житті діалоги, а також миттєвість реакції головного героя, аби через нього трохи дистанціюватись і прецизійно бачити людей і світ...
Якщо ви цікавитесь історією України, то вони не пожалкуєте, якщо витратите свій час, щоб все ж таки прочитати "Волинянина", бо ця книга – це широка панорама тодішніх складних політичних та соціальних протиріч, в яких змушені були жити прості люди і місцеві партійні та радянські працівники.

Поделиться в Facebook взять код для блога

Рецензія на книгу Ярослава Федорчука «Волинянин»
На сторінках цієї книги постають спогади хлопця Сашка, котрий побачив війну на власні очі, відчув її на свої шкірі. Уривки, що зринають в його пам’яті, болюче обпікають усе тіло, бо почуття, незважаючи на те, що минуло вже більше ніж півстоліття, ще такі самі свіжі. Війна вкрала в нього найбезтурботніші та найсвітліші роки життя, натомість принісши в його оселю горе. Автор книги – це і є той малий Сашко, головний персонаж твору, тому кому, як не йому, відомо, що коїлось під небом фашистської окупації.
На мою думку, цей хлопець є не просто пересічним учасником подій. Він уособлює весь мирний український народ, людей, які постраждали безневинно. Волинь і вся Україна в цілому потерпала від руки загарбників, а радянська влада додавала перцю, катуючи і звинувачуючи в антибільшовицькій діяльності. Через дитяче світосприйняття Сашка і за допомогою розповідей інших очевидців, описаних у книзі, ми маємо змогу побачити, як українців намагалися позбавити їхньої Батьківщини. Останні надії зневірені люди покладають на Бога: духовність посідає вагоме місце в житті українців навіть у такі тяжкі хвилини. Вони висловлюють свій протест проти безбожного режиму СРСР і залишаються вірними своїм споконвічним традиціям.
Саме за допомогою таких автобіографічних творів можна переосмислити поняття «війна», адже події середини ХХ століття на наших землях безпосередньо стосуються нас самих. Не важливо, який це регіон, яка сім’я та чий це герой. Це наша спільна Україна, спільні зусилля визволителів і наше спільне сьогодення, яким ми завдячуємо тим, хто віддав свої життя за єдину мету – мир на рідній землі.
Ольга Артеменко (І курс, І група, журналістика)

Поделиться в Facebook взять код для блога

Автобіографічний роман Ярослава Федорчука «Волинянин» чудово демонструє життя в Україні з повоєнних часів і до проголошення незалежності України. Автор описує спогади пережитої Другої світової війни на Волині. Але розповідь від третьої особи – прототипом Я. Федорчука є головний герой роману – Олександр.
Сюжет розгортається наступним чином. Молодий інженер приїжджає на Івано-Франківщину працювати нафтовиком. На роботі йому дають типові радянські настанови задля припинення нормального розумового розвитку людини. "Те, що вчили в інституті, забудьте. Мені однаково, чи ти був відмінником, чи ледь здав екзамени. Мені потрібно, щоб ви працювали на робочих місцях і менше думали. Думки заважають працювати". Пізніше Олександр працює в органах місцевої влади, де дивує усіх своєю «нерадянською» життєвою позицією.
Сашко був відчайдушним оптимістом, він бачив перспективи для України в майбутньому, розумів необхідність цінних кадрів для будівництва нової держави. Так його описує сам автор: «Він не плив за течією міських та обласних подій, намагався не загрузнути в сірому провінційному болоті дрібних бажань, самолюбування, заздрощів, хизування своїм положенням, можливостями».
Через долі окремих людей Ярослав Федорчук показує тодішні складні політичні та соціальні протиріччя, в яких жили і прості люди, і партійні працівники. Такі як Олександр підривали радянську систему зсередини, а інша просто «сліпо» існували в системі. Це розповідь про людину, яка незважаючи на перешкоди та недоліки радянської влади, змогла досягти певних висот.
Ярослав Федорчук – член партії БЮТ, народний депутат України. Він є автором трьох монографій та численних статей.

Поделиться в Facebook взять код для блога

Рецензія на книгу Я. Федорчука «Волинянин»

Книга Ярослава Федорчука «Волинянин»,має автобіографічний характер,адже сам автор був очевидцем кривавих подій на Волині під час Другої світової війни. Це не суха статистика або хронологія.Про українсько-польську різанину Ярослав Федорчук розповідає від третьої особи,назвавши свого героя Сашком. Цей персонаж – відображення власних спогадів Федорчука.

Автор, бачив вирізані польськими загонами 36 односельчан. Бачив події «німецької» і «совецької» окупацій. Він відзначав прагнення обох тоталітарних режимів звільнити Україну від українців. Ярослав Федорчук розповідає про кривав розправи,а також знищення хлібу.Також показує як селян могли просто приректи на голод.

Автор розповідає про Україну Волинь ХХ століття. На прикладі однієї людини в книзі описано життя багатьох українців. Її дійсно варто прочитати. "Волинянин" нікого не залишить байдужим.
Підготувала Яловенко Аліна 1 курс, 4 група, журналістика

Поделиться в Facebook взять код для блога

«Волиняни» - автобіографічна повість, про одного з рядових інженерів радянського союзу. На перший погляд він нічим не відрізнявся від інших молодих хлопців, які після інституту приїжджали на практику ще в рожевих окулярах, плекаючи мрії по недосяжні кар’єрні вершини та блискуче майбутнє. Однак, Олександр відрізнявся від інших. На відміну від тих, хто з плином часу остаточно розчаровувся у діючій системі, покидав свої мрії і ставав одним з механізмів всемогутньої радянської влади, він продовжував боротьбу за правду і справедливість щомиті, щохвилини,щодня.
Здавалося б, звідки у молодого парубка стільки віри у власні сили та стільки непереможного бажання власноруч перемогти устрій, який налагоджувався десятками років і старанно охоронявся радянською системою? Мабуть, в його жилах текла кров давніх, мужніх, свободолюбивих та непереможних праукраїнців. В його підсвідомості було закладено постійну боротьбу з несправедливістю, приниженнями, підлабузництвом та гнітом. Він намагався прищепити це бажання боротися і всім довкола: працівникам своєї бригади, друзям та товаришам. Тому й приваблював до себе щирих, відкритих та світлих серцем людей.
Автор без остраху відкриває читачеві справжню дійсність – усе, як було насправді. Він заявляє, що тодішня влада всіляко пригнічувала та осуджувала думаючих, розумних людей. їм потрібні були пустоголові роботи, які б виконували свою роботу та не вдавались у подробиці. До того ж, українцям неможливо було на власній землі досягнути успіхів:
"працювали спеціалістами тільки поляки та німці. Українці були лише на підсобних малооплачуваних роботах"
Держава працювала на групу привілейованих, котрі жили заради власної втіхи, в той час, як мільйони інших потерпали від голоду та бідності. Але все це старанно приховувалось від широкого загалу аж до останніх років 21 століття.
"Державою керувала в своїх інтересах не так вже й чисельна хунта, що трималася на репресіях, обмані народу,
зокрема,і робітничого класу"
Ярослав Федорчук намагався відкрити українцям очі на недавні події, довести, що не такі вже й щасливі були часи для наших дідів та батьків. Щоб мати майбутнє, ми повинні знати правду про своє минуле. Автор повісті один з небагатьох, у кого вистачило хоробрості голосно та виразно показати усі жахіття, котрі коїла радянська влада.

Смик Марія, Інститут журналістики КНУ ім..Т.Шевченка, 1 курс, 4 група

Поделиться в Facebook взять код для блога