Земля в Україні подорожчає майже втричі

Українська земля в сім разів дешевша, ніж у Польщі. Якщо порівняти з вартістю землі в Нідерландах, то різниця буде майже в п’ятдесят разів. Тобто, коли в Нідерландах гектар ріллі коштує майже 63 тис. євро, то такий же наділ в Україні лише 1300 євро. Причому якість і родючість ґрунтів незрівнянна. Порівняти ціну гектара орної землі в Україні та в інших європейських країнах можна в інфографіці нагорі. Так, у Румунії гектар оцінено в 1958 євро, в Угорщині – 4182 євро, у Чехії – 5463, в Польщі – 9100, у Словаччині – 12 000. В Україні максимум 1500 доларів за гектар, тобто трохи більше 1300 євро. За мірками Західної Європи, вартість української землі взагалі сміховинна. Приміром, найдорожче на європейському континенті коштують сільгоспугіддя в Нідерландах – майже 63 тисячі євро за гектар, в Італії – понад 40 тисяч. Причому є в Італії регіон Лігурія, де навіть дрібний землевласник – мільйонер. Адже гектар ріллі там коштує 108 тисяч євро. Найдешевші орні землі – у південно-західному регіоні Болгарії – 1,2 тисячі євро. Фактично стільки ж, як і в Україні. Але якість і «віддача» тамтешніх наділів – у десятки разів менша, ніж у наших чорноземів. Тож важко навіть уявити, скільки втрачають українські селяни. Щоправда, міжнародні аналітики прогнозують подорожчання української ріллі, щоправда, лише 3-3,5 тис. доларів за гектар.

Зростання вартості української землі прогнозують аналітики Світового банку.

– Ми прогнозуємо, що ціни на продаж землі зростуть до 3-3,5 тисячі доларів за гектар. Зараз земля коштує 1-1,5 тисячі доларів. Наслідком цього, зокрема, буде збільшення розмірів нашої фінансової допомоги вашій країні, а також інвестицій, які прийдуть в українську економіку. Бізнес готовий платити більше за визначеність і можливість уникнути інвестиційних ризиків, – заявила Сату Кахконен, директор Світового банку в справах України, Білорусі та Молдови.

Міжнародні аналітики розраховують, що вільний продаж землі та поступове збільшення її вартості допоможуть нашим селянам позбутися багатьох фінансових проблем. Хтось, приміром, зможе продати родинні паї й започаткувати свій бізнес. Хтось отримає додатковий ресурс для навчання дітей чи придбання їм житла. Якщо вдатися в деталі й математику, то розрахунок буде приблизно таким. Середньостатистичний розмір паю в Україні – 4 гектари. Звичайна сільська родина має 2-3, а то й 4 паї. Продаєш вісім гектарів по 3 тисячі доларів – отримуєш 24 тисячі. За цю суму вже можна купити однокімнатну квартиру в Києві. Але це все одно мізер порівняно з тим, що отримують за свою землю в сусідніх країнах. До того ж навіть, щоб отримати такий мізер, потрібне відкриття ринку землі. Зараз же селяни отримують ще менші копійки, здаючи земельні паї в оренду.

Якщо українцям платять у середньому 40 євро за річну оренду одного гектара землі, то в Словаччині – щонайменше 50 євро, Чехії – 96, Угорщині – 150, Болгарії – 225, Нідерландах – майже 800 євро.

У середньому по Україні громадяни-власники паїв отримали по 1369 грн за гектар. 2016 року ця сума не досягала й 1100 грн. На сайті Держгеокадастру є конкретні цифри вартості оренди української землі в регіональному розрізі. Дані – за 2017 рік, оскільки за цьогорічну оренду господарники із селянами ще не розплатилися. Найбільше отримують власники земельних наділів на Черкащині. Середній розмір орендної плати там майже наближається до 3 тис. грн за гектар. Відносно непогані гроші отримали за свої паї жителі Полтавської області – 2553 грн, Харківської – 2111 грн, Сумської – 2100 грн за га. Розмір орендної плати відрізняється навіть у межах одного населеного пункту. І це залежить, здебільшого, від доброї волі орендаря. Бо власники паїв вплинути на цей процес фактично не можуть.

– У нашій родині – три паї, – розповідає Тетяна Костюк із Чернігівщини. – Мати має два наділи по чотири гектари – свій і той, що дістався в спадок від померлого батька, я – два гектари, які отримала як працівник соціальної сфери. Нашу землю орендують два різні підприємства. І платять вони за користування нею по-різному. Мати отримує десь по 9 тисяч гривень за кожен чотиригектарний пай. А я – 7 тисяч за два гектари. Тобто на двох наділах мати щороку втрачає 10 тисяч гривень. Для нашої родини – це колосальні гроші. Бо тільки завдяки оренді землі та власному господарству вдається зводити кінці з кінцями. Син – студент, донька – школярка, а зарплата в чоловіка мінімальна. Тож хотіли якось і материні паї передати щедрішому господареві. І не ми одні. Зібралися із сусідами, почали з’ясовувати, як це зробити. Але виявляться, що ніяк. Бо орендарі між собою якось там домовилися й поділили сфери впливу. Ворон воронові ока не виклює. Хоча й у нас бувають рейдерські битви за врожай. У сусідньому районі пару років тому навіть стріляли.

Отже, маємо ще один, не притаманний «цивілізованому світові» і звичний для України, парадокс. Замість того, щоб боротися за прихильність землевласника, заохочуючи віддати землю в оренду саме йому, орендар почувається справжнім господарем на селі й диктує свої умови. І правди при цьому не знайдеш – адже юристи-крючкотворці подбали про те, щоб при вивченні нав’язаних селянам орендних договорів і «комар носа не підточив».

Якби таких орендарів було небагато, у ситуацію міг би втрутитися Антимонопольний комітет. Але їх – десятки тисяч. Сотні з них – доволі потужні холдинги й товариства, які можуть дозволити собі диктувати «правила гри». В Україні на різних рівнях точаться дискусії довкола того, що із цим робити, – аби і власників паїв захистити, і не допустити надмірного втручання держави в господарську діяльність сільгоспвиробників. Адже вони годують і нас, і жителів ще багатьох країн світу. Однозначної позиції щодо цього немає. Як немає і єдиної відповіді на одне з головних для наших співвітчизників питань – чи дозволяти вільний продаж безцінної української землі?

Владислав РАДІЙЧУК