Поки хата не згоріла…

09/04/2014

Про прихід весни в наших землях можна дізнатися, угледівши вогняну стіну, яка наближається до вашого обійстя. І це не перебільшення і не чорний гумор – по всій Україні селяни і дачники з наближенням тепла випалюють траву. Щороку в березні-квітні фіксуються сотні випадків пожеж, викликаних от такими сумнівними «санітарними» заходами.

Сумнівними хоча б тому, що палії в такий спосіб знищують корисну флору та фауну, ґрунтові мікроелементи, які власне і відповідають за родючість нашої землі. І, звичайно ж, нищать людське майно. Палають сади та виноградники, тріщать у полум’ї паркани, займаються людські житла та господарські споруди.

Можна ще змиритися з тим, коли траву випалюють у безвітряну погоду і контролює цей процес принаймні двоє-троє людей, не даючи вогню розповзтися. Та, на жаль, це робиться якось підло: кинув сірника та й пішов собі. Й аніскілечки не хвилює те, що наслідком таких дій може стати зубожіння чиєїсь родини чи навіть смерть людини.
Що робити? По-перше, не тримайте горючих матеріалів біля паркану і за можливості організуйте захисну смугу, перекопавши землю чи принаймні викосивши траву. По-друге, беріть приклад із мешканців західноукраїнських областей, які масово організовують сільські пожежні команди. Такі успішно діють у Тернопільській, Львівській, Івано-Франківській областях і утримуються коштом місцевих бюджетів та з добровільних внесків громадян.

Щиро кажучи, не менш ефективно було б вистежувати паліїв і притягати їх до відповідальності – бити хоча б гривнею. Але для цього потрібно громадське усвідомлення, що це не господарська, а злочинна діяльність. Чи будемо чекати, поки хата згорить?