Наприкінці жовтня експерти Інституту масової інформації відвідали Одесу, Миколаїв та Херсон з метою дослідити рівень місцевої журналістики, пов’язаність її із реальним життям, співпрацю із локальною владою та активістами. Для цього з допомогою своїх регіональних представників ми зорганізували три медіавечірки. Виїзна команда ІМІ складалася із виконавчої директорки Оксани Романюк, Ірини Чулівської, Олени Голуб, Ірини Земляної, Романа Кабачія та запрошеного модератором Богдана Кутєпова. 

 

Одеса

В Одесі на зустрічі було дещо парадоксально, найменше місцевих журналістів – 14. Вочевидь, це можна пояснити тим, що одеські ЗМІ з цих трьох міст розвиненіші в кількісному і якісному показниках, і зустріч від столичної організації могли сприйняти як нав’язування. Проте ті, хто прийшов, принаймні отримали можливість висловитися і бути відвертими. Також на вечірку прийшли студенти однієї зі старших груп факультету журналістики Національного університету ім. Мечникова. Разом журналістів, активістів та студентів прийшло 46 осіб. 

Розпочалася зустріч із вступного аналізу ведучим вечірки Богданом Кутєповим (Громадське.ТБ) зразків одеської преси. Віддаючи належне тематиці, яку зачіпають локальні видання, він дещо розкритикував стиль подачі та дизайн видань, порівнявши його з дизайном 1998 року. Справедливості заради, варто відзначити, що характерною ознакою розподілу типів ЗМІ в Одесі є домінування телеканалів, котрих діючих нараховується 28, далі інтернет-сайти, і вже наостанок друковані видання. Вочевидь тому в Одесі досить мало кіосків із пресою. Присутніми були представники  таких видань як «Порто Франко», «Одесский обозреватель», Деловой портал Юга Украины, 3-городской.

Дискусія показала, що джерелами інформації для самих журналістів є як інтернет, так і власне журналістське середовище. «Ми, перевіряючи інформацію, списуємося. Отримуємо інформацію не через ЗМІ, а один від одного», «Одесса такая маленькая деревня», «Ми знаємо один одного, хто як працює, хто кому, за що, навіщо, як і що», – звучали такі думки. Журналісти вважають, що вповні абстрагуватися від професії при споживанні місцевої інформації неможливо, хоч один із представників старшого покоління провів паралелі із відомим прислів’ям: «Ті, хто люблять ковбасу і політику, не повинні знати, як вони робиться. Я особисто газет не читаю».

 

Зібрані колеги підтвердили результати моніторингу ІМІ, котрі засвідчили перевагу місцевого контенту в загальному потоці новин. «Ми живемо в Одесі і звісно нас більше цікавлять одеські новини більше, ніж те що відбувається у Гватемалі. Що добре для Одеси, те добре для світу», – говорилося на зустрічі. Особливістю одеських ЗМІ є корпоративна боротьба власників один із одним (а їх є не клан проти клану, як можна спостерігати в Дніпропетровську, а всі проти всіх), і те, що подають ті чи інші ЗМІ, «треба вміти читати», як написали в опитальниках пізніше наші нові знайомі.

 

«Допомагає» розмитості рівня правди у одеських новинах засилля джинси та якість її виконання. «Джинси багато, тому що всі халтурщики», – відрізала одна з журналісток, натякаючи на те, що нормальними новинами займатися нікому. Наводили приклад, що мовляв навіть у Києві так не можуть писати і що «якість одеської джинси набагато краща від звичайних стандартних матеріалів». Натомість щодо якості останніх, то можна судити зі ствердження одного з «багатостаночників», як називають у медіасередовищі тематичну всеядність: «У 2010 році було два всеукраїнських журналістських конкурси: один про проблеми пестицидів, інший присвячений 200-річчю Шопена, і в обох конкурсах я зайняв перші місця, це про те, про що ми здатні писати».

Щодо цензури з боку влади та з боку власників, одеські журналісти висловлювалися обережно, більше на прикладах з давнішого минулого. Приміром, про оминання постаті одного з глав ОДА через «редакційну політику» видання: «Коли я вперше прийшов на новинний сайт, мені відразу сказали: є поняття про чорний список, білий список і сірий. Білий список це ті, кого треба хвалити, чорний кого треба сварити і сірий, кого «немає». Прийшов на захід, який проводив Гриневецький [глава Одеської ОДА в 1998-2005 рр.]. Описав його дуже детально (була презентація книжки), відкриваю новину, але слово Гриневецький не згадано. «Хтось», як ангел з неба представляв цю книжку. Ну і на фото звісно головне, щоб Гриневецький туди не потрапив. Я працював у відділі, який займався політичними і кримінальними новинами. За цей час було щонайменше два випадки, коли редактор мені сказала: «Знаєш, про це не треба писати…»

Визнаючи існування цензури, журналісти в Одесі особливо не намагаються із нею боротися, а радше уникають з нею зустрічатися. «Якщо мені треба щось подати, а я не можу це зробити через власну програму, я це подаю в інтернеті як власну точку зору», – розповіла одна з тележурналісток. Втім, невикористання медійного майданчика для поширення правди заганяє ЗМІ в резервацію, а блогера-журналіста відтіняє від його місця роботи і тим самим делегітимізує. Не кажучи вже про розвиток, таким чином, самоцензури. Приклад: «Хлопець-журналіст каже: ми не хочемо писати про Ківалова. Він не розуміє, що це самоцензура…»

Досить позитивним натомість явищем є те, що місцеві журналісти, за їх свідченням, намагаються захищати один одного не зважаючи на приналежність політичну (чи олігархічну) видання. Попри те, що за даними ІМІ, жодного випадку нападу на одеських журналістів по 171 статті у 2015 році не було розслідувано, саме медіасередовище досить активне. Один із прикладів: «Коли я працювала на одному зі скандальних телеканалів Одеси, 2010 рік, ТК АТВ, яка належала Маркову, у нас була маса прецедентів нападів на знімальні групи. У той же час теперішня Думская, а тоді Град, де працював Юрій Басюк, був нашим опонентом. Його побили і я просиділа 24 години в Приморському райвідділі, – все засунули в ящик, це при Гурвіцу. Зараз, те що змінилася влада, концепція життя не змінилася. Іноді політики чи депутати, коли до них звернутися особисто, то допомагають, не афішуючи».

Змінити ситуацію в Одесі можна, скоригувавши систему медіавласності та збільшивши рівень самоорганізації журналістів. «Ми працюємо на Ківалова, 3-й городской, але якщо запропонують грантові гроші, то ми згодні заснувати власне ЗМІ», – можна було почути. Певні зрушення відбуваються уже в середовищі молодих журналістів, котрі розпочали власні культурно-медіальні стартапи, дописують до столичних ЗМІ про Одесу, намагаючись також підняти планку заробітків. Проте надалі залишається невеликою віра у зміну суспільства у плані його активізації через ЗМІ: «Пройшли вибори, ледве дотягли 30% зі списків виборці, яке громадянське суспільство, про що ви говорите?..»

Миколаїв

У Миколаєві медіавечірка відбулася у культовому для містян «Хмільному Патріку», що притягло увагу набагато більшої кількості журналістів та активістів. Останні напряму закидали місцевим журналістам, що ті «заточені» на рішення редакторів і рідко проявляють ініціативу висвітлення активістів, як звучало російською, «общественников». Редакції або ж ігнорують такі акції, або – описуючи їх – принципово не згадують про організаторів (навіть коли вони не мають прямого взаємозв’язку із політичними діячами та партіями). Ці та інші приклади з життя інформсередовища в Миколаєві вочевидь спонукатимуть до тіснішої взаємодії. Адже, якщо послухати самих журналістів, то стрічка новин нерідко виглядає як агіткампанія і навіть клондайки джинси та політичної агітації. («Вісім років категорично не дивлюся ТБ, не читаю новин»), попри те що «подій вистачає».

 

«По регіональних новинах можна дізнатися, як працюють закони цілої країни, як реагує Миколаїв на світові тенденції. Тобто приклад Миколаєва як регіону може бути цікавим як зріз ситуації в Україні», – посіяла зерна оптимізму одна з журналісток. Назагал про регіональні новини пишуть переважно такі сайти: Преступности.НЕТ – (читають 60% опитаних журналістів), НовостиN – 15%, НикВести та Корабелов.ИНФО по 10% та Николев в подробностях – 5%, окремо зазначають 0512.com, Inshe.TV, NikLife та інші. 90% опитаних вважають , що Преступности.НЕТ (де працює регіональний представник ІМІ в місті над Бугом (Андрій Лохматов) подає найбільш правдиву інформацію і цьому сайту можна довіряти; основою довіри є довіра до працюючих там журналістів. Вплив власників на всі ЗМІ відчуваються, – медійники рідко можуть обирати теми самостійно, найчастіше за них це робить редактор. Журналісти пов’язують це з малою кількістю працівників в медіях, через що вони змушені бути універсальними журналістами та писати про всі теми. Миколаївські журналісти вважають, що не піддаються самоцензурі, хоча відчувають лагідну цензуру з боку власників ЗМІ.

 

Перемога висуванця «Самопомочі» Олександра Сенкевича також дає сподівання на те, що можливостей для розвитку ЗМІ (а рівно як ширшої активності громадянського суспільства) у Миколаєві буде щораз більше.

Херсон

В останньому обласному центрі на Дніпрі та кінцевому пункті подорожі ІМІ на Півдні більшою проблемою є закритість влади, а не активістів (їх, переважно з середовища Євромайдану Херсон, прийшло також досить багато). «Ми газета міськради і навіть ми не можемо отримати вчасний коментар від її представників», – розповіла представниця газети «Херсонський вісник» (зі свого боку зауважила, що можуть критикувати дії обласної ради, і це відрадно). «Мене включили в чорний список ОДА, бо я насмілився запитати губернатора, коли у нас буде підсумкова конференція, після цього ніколи не кликали на акції від ОДА» (Олег Ткачук, радіо Таврія). Колишній вже очільник ОДА від партії УДАР Андрій Путілов в місті «прославився» своєю неприхильністю до ЗМІ.

Проблемою місцевих новин є їхня якість. Причин цього явища кілька, як об’єктивного так і суб’єктивного характеру. Перші це загальна бідність регіону, географічна віддаленість багатьох районів від центру (з Херсона ближче до Миколаєва ніж до більшості херсонських райцентрів), бажання зіграти на популізмі новини, ніж на її суспільній користі.  «По кількості новин дуже багато, але справа у якості. Хотілось би працювати із інформацією іншого характеру, а переважають от новини про дохлу мишу [див. нижче]. Навіть коли я сиджу на телефоні і працюю по області, не факт, що я буду об’єктивною, фактично не поїхавши виступаю ретранслятором», – поділилася одна журналістка.

Географічний чинник в Херсонській області досить вагомий. Кореспондент газети «День» Іван Антипенко пояснює, що в багатьох віддалених райцентрах обласні редакції не мають вірогідну мережу інформаторів, важко уявити що там взагалі діється. А область на кордоні із Кримом, і, приміром, до проблемної Арабатської коси їхати щонайшвидше 4 години.

Іван Антипенко (в центрі)

 

Представник ІМІ в Херсоні Сергій Нікітенко як приклад подав те, що при виборах мерів найближчих міст – Голої Пристані і Цюрупинська – інформацію дістати було вкрай важко. Активістка Валентина Крицак в цьому контексті сказала: «Ми мріємо, щоб у нас був в наявності такий бус, до якого можна в будь-який момент сісти і поїхати по області, де які проблеми виникають…»

 

Як приклад новини-фейку, котра набрала чисельні поширення, називали повідомлення про знаходження 5-кілограмої жаби у с. Тягинка над Дніпром. Єдине, що залишається, «до місцевих новин ставитися з гумором». Найбільш популярна натомість була новина, коли в приміщенні комісії здохла миша, а комісія продовжувала працювати. Ще один приклад, менш смішний, але котрий показує лінь журналістів та редакцій: у новинах не бачать повноти контексту – коли нібито маршрутники «захотіли» перевозити школярів по 2 грн., а так насправді це було пов’язане зі зміною законодавства, яке переклало відповідальність за такі речі на місцеве самоврядування. Відповідно, не дивне визнання присутніх на вечірці журналістів, що достатня кількість місцевих новин всього 2-3.

 

Брак часу, брак експертної бази, поява новин, про наслідки ніхто не замислюється і експертів ніхто не запитує, – ще одна низка причин малоякісної херсонської журналістики. До якісних сайтів відносять МОСТ (70% опитаних журналістів читають там новини),  15% –  Херсон online, 10% – Херсонські вісті і 5% – Постфактум, Гривня, Вгору та інші. Журналісти на 100% нікому не довіряють, але  65% найбільше довіряють виданню МОСТ – через довіру до журналістів та їх професіоналізм, зокрема журналістові Сергію Нікітенку, Олегу Ткачуку. Також довіряють блогеру, а тепер за сумісництвом меру Цюрупинська (Олешок) Дмитру Воронову. Більшість журналістів відчувають вплив власника на контент, хоча говорять про це неохоче.

****

Медіа на Півдні об’єднує низка явищ: низька якість стрічок новин у інтернеті, низька оплата праці, присадженість на голку джинси, котра знижує активність власне журналістів і розбещує їх у підході до пропозицій з боку активістів (а що ви нам заплатите?). ЗМІ не цікавляться сусідніми регіонами попри географічну і ментальну близькість, ігноруючи світову тенденцію виведення місцевих ЗМІ на макро-рівень. Для подолання цих явищ необхідна міцніша самоорганізація, створення і активне використання експертних баз, диверсифікація медіавласності. 

Текст: Роман Кабачій, ІМІ

Фото: Роман Кабачій, Ірина Чулівська

На вхідному фото: зйомка медіавечірки у Одесі місцевим телеканалом.

 

Медіавечірки проходили в рамках проекту "Будуємо мости заради реформ і довіри", який реалізовує Інститут масової інформації за підтримки Уряду Великої Британії.