Помирана

Книга Тараса Антиповича «Помирана» у 2016 році була удостоєна премією журі премії «ЛітАкцент року» в номінації «Проза».
Твір написаний у жанрі дистопії – тобто відразу, ще не почавши читати книгу налаштовуєшся на негатив. Адже дистопія це жанр антиутопії, в якому описується суспільство, в якому переважають негативні тенденції розвитку.
У творі багато того, що для більшості читачів є неприйнятним та огидним, адже мало людей дійсно любить насолоджуватися не зовсім приємними речами: тотальна неграмотність, відсутність стосунків між людьми, боротьба за виживання, життя на звалищі, суцільні руїни тощо…
При цьому герої твору навіть в таких умовах здатні на людські почуття, у них є мрії, вони дружать та закохуються, допомагають один одному, бажають кращого життя тощо.
Червоною ниткою у творі проходить алегорія та майже прозорі натяки зображеного з подіями, які відбуваються на сході України. Щоправда хотілося б побачити більше оптимізму, а також сподівань на набагато краще майбутнє.
Я думаю твір знайде свого читача, адже перш за все він вартий того, щоб його читали. Актуальними порушені автором проблеми будуть існувати завжди, адже вони є породженням самого суспільства.

Мене безмежно радує команда Якабу, яка працює над рекомендаціями та добірками книг. Так, з одної з них, я дізналась про українських письменників - анти утопістів. Я велика прихильниця цього жанру, але з недовірою поставилися до цього нарису. Рекомендовані книжки все ж замовила. І якщо «Маша, або постфашизм» мені неймовірно припала до душі, то «Помирана» читалася тяжко з перших сторінок.
По-перше, жанр роману «Помирана» все ж зветься дистопія і, як я дізналася зі статті, це означає, що в описуваному суспільстві вже все погано – на зразок твору «Кись» Товстої або кіноленти «Безумний Макс».
По-друге, мова твору. Я двічі перечитала перші сторінки роману, щоб зосередитися та поринути у текст. Спершу я думала, що погано володію українською, тому щоб мені «незручно» читати, потім зрозуміла, що я «спіткаюся» о матюки, які написані задом-наперед. Пристосувалася, але справи на краще не пішли.
По-третє, хоч роман і невеликий (десь сторінок 200), одразу зрозуміло чим закінчиться. Розчарована.
Анотація іншого твору Антиповича привертає увагу, але велика вірогідність того, що я не наважуся спробувати ще раз щось прочитати у цього автора.