Петро Не Перший / Вразливі Місця / «Троянська» Четвірка / Вузький Коридорчик
Минулого разу, нагадаю, ми обговорювали, хто такі Міхаел Саакашвілі та Надія Савченко, чому саме так вони себе поводили і – найголовніше – що стало, якщо відкинути телекартинку та емоції, прямим результатом їхніх дій. Звісно, окрім їхнього запланованого теперішнього місця перебування – Євросоюзу для Саакашвілі та СІЗО для Савченко. Отже, прямим результатом «дій опозиції» стало різке падіння популярності діючого президента України Петра Порошенка та політичних сил, що його підтримують. Різноманітні соціологічні рейтингові опитування демонструють, що за рік до президентських виборів (травень-червень 2019 р.) Петро Порошенко проходить в другий тур, але, за даними майже всіх соціологічних служб, поступається (хоча й не набагато) Юлії Тимошенко. Слідом йдуть в різному порядку з різними результатами в залежності від того, хто робив опитування, такі політики: Олег Ляшко, Вадим Рабинович, Юрій Бойко, Микола Гриценко. Розрив між першим і пятим місцем насправді не такий уже й великий, якщо вірити намальованому соціологами, а тих виборців, хто не визначився, надзвичайно багато – більше ніж 30%. Тобто є велика вирогідність, що Порошенка, якщо продовжувати тиснути на президента в публічній і непублічній площині з тією ж інтенсивністю та ефективністю, можна вичавити з перегонів уже після першого туру.
Гарно це чи пагано, коли діючий президент так ганебно втратить свою популярність і зійде з дистанції після першого ж туру?
В будь-якому разі, думаю, такий результат буде негативним, тому що промовисто скаже про вражаючу неефективність як роботи самого президента, так і(навіть в більшій мірі) продемонструє невміння протистояти всього державного апарату, включаючи спецслужби, ворожій пропаганді й брехні.
Порошенка, виявилося, досить легко ідеологічно «збивати» з рейтингів не тому, що він має фабрику в Липецьку (РФ) чи через статки, що зросли за роки президентства – хоча ці теми також активно використовують у грі проти нього. Насправді фабрику в Липецьку закрити неможливо при всьому бажанні – на її рахунки накладений російськими фіскальними службами арешт, і вона не працює, а від того, що Порошенко збіднів би за цей час, точно би мало хто з нас збагатився. Але саме контекст, у якому перебуває президент, – небажання змінювати напрацьовані роками схеми управління державою, бажання (бо так зручно) спиратися на людей, які не гребують корупцією, — словом, робити все так, як воно робилося раніше всі ці двадцять пять років, робить Порошенка легкою мішенню для конкурентів. І саме в цьому він повторює помилки Віктора Ющенка. З однією різницею – за Ющенка Україна економічно процвітала (згадайте 2005–2008 рр.), а за Порошенка по країні гуляє затяжна економічна криза. Тож слабка економіка, падіння рівня життя людей, зростаючи таріфи при неадекватній реакції влади на дії енергетиків-монополістів – також «валять» президента, особливо коли вспливає нагору інформація, що то там, то там задіяні особи чи то з оточення президента, чи то близькі до того самого оточення. Чи знає про це сам президент? За великим рахунком, це не має значення. Має значення лише те, як він та його служби відбиваються від таких звинувачень, бо правда мало кого цікавить. Люди стали жити гірше, і вони аж ніяк не схильні звинувачувати в цьому самих себе, бо для таких звинувачень у нашій країні традиційно існує президент, уряд, депутати та інші можновладці.
Але, припустимо, ситуація зміниться, і команда Петра Порошенка зможе переламати хід подій, і діючий президент пройде до другого туру. Навряд чи відкриємо секрет, що Петро Олексійович хотів би бачити там у суперниках когось на кшалт Бойка чи Ляшка, та навіть і Рабіновіч підійде в ролі жупела/блазня. Так само намагався – і домігся – собі легкого суперника у другий тур Леонід Кучма в 1999 р. Але комуністів зараз немає, їх місце – поборників старого режиму і союзу з Росією, відновлення СРСР — зайняли вихідці з Партії регіонів. І поки частина Донбасу і Крим не повернулися до складу України і тамтешні виборці не мають можливості голосувати, до тих пір прихільникам євроінтеграції можна не перейматися за загальні результати виборів. Тож, якщо памятаєте, Кучма для другого результату комуніста Симоненка створив для небезпечних кандидатів «канівську четвірку», більш схожу на троянського коня, який заніс Олександра Мороза та інших учасників у хащі скандалів та сварок. Не виключено, що команда Порошенка також зіграє в щось подібне – спробує «об’єднати» небезпечних опозиційних кандидатів задля того, щоб помножити їхній рейтинг на нуль.
Який ще інструментарій має президент для того, щоб зберегти шанси на перемогу в травні-червні 2019 року?
Навряд чи на економіку країни чекає стрімке зростання. Насправді діюча влада не вирішила головне питання – приватна власність не стала недорконою «священою коровою». Тобто і надалі в бізнес-просторі силовики можуть собі дозволити значно більше, ніж про те говорить закон, а контрабанда, що контролюють ті ж таки силовики, спотворює конкуренцію не гірше, ніж підприємства олігархів, що претендують на монополію. Ті, кого прийнято називати малим та середнім бізнесом, переживають непрості, м’яко кажучи, часи. Та й великі підприємства відчувають сильний тиск через нестачу обігових коштів, а кредити видають зараз далеко не всім і на вельми невигідних умовах.
Споживачам і надалі підвищуватимуть тарифи, але якщо на початку «тарифного удару» все було ясно і зрозуміло, то тепер навіть мінімальне підвищення справедливо розцінюються людьми як неадекватне їхнім фінансовим можливостям. При цьому політика соціальних субсідій уряду ставатиме все жорсткішою, і, очевидно, їх скоро замінять прямі грошові компенсації.
Перемог, що можна було б покласти на терези, на війні на сході Україна також найближчим часом не здобуде. Очевидно, що тут Порошенко ставить на вхід в зону конфлікту миротворців ООН, але навряд чи таке рішення буде прийнято в найближчі два роки.
Такі ж приблизно прогнози, як і по цим двом ключовим проблемам зовнішньої та внутрішньої політики, і в інших важливих сферах. Тож, як ми бачимо, Порошенко дуже обмежений в можливостях і ефективно домагатися другого терміну може хіба що політичними засобами. Тут він має великий плюс – сильний матеріальний ресурс, проте з іншого боку в процес вкинуть не менші, якщо не більші кошти, тому, будемо вважати, тут нічия. Так чи інакше, але добре організовані події, в яких приймали участь Саакашвілі та Савченко, змусять Петра Порошенка, образно кажучи, бігти впродовж усіх передвиборчих перегонів доволі вузьким коридором. Його маневр буде обмеженим, а в руках залишаться два інструменти – фінансовий молоток і політичне долото.
Звісно, ми розглядаємо лише можливий розвиток подій, не вдаючись у подробиці і не претендуючи на істину. Це – прогноз, при тому прогноз негативного розвитку подій, тобто ми прогнозуємо, що може статися, якщо справи в Україні (не у Порошенка!) підуть певним несприятливим для переважної більшості її мешканців, чином. Зараз ми зупинилися на найцікавішому – що може статися з країною в 2018-2019 рр. В наступному номері ми спробуємо трохи зазирнути в майбутнє. Будьте пильними, до нових захоплюючих зустрічей. Життя прекрасне.