Свій перший шолом, такий маленький велосипедний казанок, я придбав ще під час суду над Юлією Тимошенко, передчував щось. У той день, коли вперше його взяв із собою, її якраз заарештували й вивозили під прикриттям “Беркуту” з помпами, тоді вперше ми побачили кількість “Беркуту”, що влада може застосовувати, і що в них є помпи. Не буду довго розповідати подробиці під час тих подій, а зазначу лише, що після того у колег фотокорів з’явилася традиція — перед початком події підходити і тихенько кісточками пальців стукати по шолому. Кажуть багатьом допомогло, особливо, коли вони собі придбали шоломи.

Під Адміністрацією Президента, коли нас усіх намагалися вбити, кинувся до під’їзду, куди стягували поранених, там стояла людина з розбитою головою. Хтось із мешканців виніс каструлю з водою і намагався змити кров, а потім ми намагалися розтягнути бинтик 5Х10, щоб замотати голову, на котрій не було живого місця, і потягли до швидкої допомоги. Тільки вночі, коли відбирав фотки під репортаж, я за рюкзаком на фотографії впізнав людину з розбитою головою. Він був настільки побитий “Беркутом”, що за весь час, поки ми намагалися надавати йому допомогу, я не впізнав свого товариша й колегу. Відтоді я завжди з собою і всюди ношу аптечку, щось на зразок Trauma Kit.

Коли в лікарні дивилися мої рентгени, лікарі довго цокали язиками і приказували: “У броніку був, і в касочці, ай молодца, ай щасливчик”.

Бронік я купив залізши в борги, витратив тоді 300 доларів, моє лікування обійшлося ще в 300 доларів. Не знаю, скільки коштують похорони, але мені здається, що я круто вклав гроші.

Коли вперше ставив декомпресійну голку, у мене ще не було практичних навичок. Читав багато, дивився відео, консультувався у знайомих хірургів. Але коли почув, як через неї вийшло повітря, було відчуття, що я сам нарешті зміг дихати.

Зі мною в аптечці завжди є голка, сподіваюся, якщо щось трапиться і буде потрібно застосувати того катетера, поряд буде хоч хтось, хто зможе розпізнати напружений пневмоторакс і знатиме, що робити з тим катетером.

Я постійно щось докладаю чи виймаю з аптечки, залежно від ситуацій і подій. Але дещо є незмінним — це на шнурку пристебнути срібний армований скотч. Колись він дуже виручив: зимою, на морозі, на швидкості сильно задувало холодне повітря в дірки від куль у корпусі машини, скотч той по холодному прилип і по сей день не відвалився. Нам дуже пощастило того дня, заклеював дірки тільки машині, жодна людина не постраждала і нікому не заклеював нічого на тілі. Хоча досвід показує, що скотч і тут стане в нагоді. Є мінімум десяток варіантів його застосування, як парамедик я точно знаю.

Найголовніше зрозуміти, що аптечка — це не складно й не дорого, можна відмовитися від модних імпортних штучок і легко затампонувати поранення шкарпеткою, а джгута зробити з ременя, що тримає штани. Тут головне знати що і для чого робиш. До того як я пройшов купу курсів і отримав усі ті сертифікати, я кожного разу намагався згадати, що і як я роблю при першій допомозі. Зараз я зазвичай просто роздаю команди і контролюю ситуацію, на диво, всі слухаються, навіть на фронті.