ІСТОРІЯ РАДІО У ХАРКОВІ
1 9 2 0
Червень. У Харкові розпочато підготовку до монтажу приймально-передавальної радіостанції потужністю 35 кіловатів. У збудованій при ній радіомайстерні професор Харківського університету Д.Рожанський зі співробітниками проводив досліди з радіотелефонії. Передавач для цієї радіостанції замовив ще у березні 1919 року керуючий радіо України і начальник радіобази І.Гензель, який тоді працював у Москві.
7 серпня. У Харкові за дорученням Наркомату закордонних справ УРСР почала роботу приймальна станція міжнародних зносин. З листопада вона містилася на другому поверсі будинку № 28 по вулиці Сумській, поруч встановили антену. Радіостанція приймала матеріали зарубіжної преси для створеного в січні 1922 року Радіотелеграфного агентства України (РАТАУ), циркуляри Наркомпоштелю, Наркомату освіти, розпорядження інших українських відомств. Так у серпня 1922 станція прийняла 173772 слова, у листопаді 1923 уже 293966.
1 9 2 1
17 січня. У Харкові розпочала пробну роботу потужна іскрова радіотелеграфна станція. Її очолив радіо фахівець Л.Касванд. Протягом 1918-1920 років він будував В’ятську, Вологодську та Люберецьку радіостанції.
27 січня. Раднарком Росії прийняв постанову про радіотелефонне будівництво. Нею, зокрема, передбачалося спорудити потужні радіоустановки для взаємного радіозв’язку в Харкові та Севастополі.
31 травня. Наркомпоштель Росії розробив програму радіотелефонного будівництва в губерніях та повітах у радіусі понад 2 тисячі кілометрів навколо Москви. Протягом 1922-1923 років передбачалося збудувати 9 потужних приймально-передавальних станцій, зокрема, в Харкові.
22 серпня. Офіційно відкрито Харківську радіостанцію міжнародних зносин, яка стала головною рацією Уряду УРСР. Станція працювала лише кодом азбуки Морзе. При ній певний час функціонували майстерні. Саме там цього ж року перевірявся прилад інженера О.Чейка, в якому радіохвилі використовувалися для організації вибухів на відстані.
Серпень. Поет-імажиніст Велимир Хлєбніков, який бував у Харкові, у статті „Радіо майбутнього”, передбачаючи появу „дальнобачення”, писав, що воно „розіслало по своїх приладах кольорові тіні, щоб зробити всю країну і кожне село причетними до виставок художніх полотен далекої столиці… На тіньових книгах „відтворюються” повість улюбленого письменника.., опис польотів, новини сусідніх країн.., новини дня.., справи влади.., вісті про погоду”.
11 вересня. У Харкові змонтовано першу в Україні гучномовну установку. Її випробували на вечорі літераторів в саду „Майбутнє” (нині сад Шевченка). За домовленістю з берлінськими радистами харків’яни могли слухати симфонічний концерт із столиці Німеччини. Потім гучномовці встановили на іподромі, а згодом – у приміщенні ВУЦВК. Після встановлення апаратури підсилення наступного року почалася трансляція музичних програм з Москви.
1 9 2 3
18 лютого. У Харківській губернії змонтовано 9 радіостанцій (в Охтирці, Богодухові, Лебедині, Сумах та ін.). Вони були здатні приймати не лише харківську й московські станції, а й сигнал з Софії, Константинополя, Сан-Пауло, Стокгольма, Ташкента. Проте, через дефіцит радіофахівців обладнання станції використовувалося лише протягом однієї години вночі. Загалом же на той час більше половини радіостанцій СРСР (їх було близько трьохсот, 20% з яких – в Україні) не діяло.
Грудень. В Україні для одержання інформації протягом 1920-1923 років було змонтовано 60 приймальних радіостанцій. У цій роботі активну участь брали харківські спеціалісти: Чумак у Житомирі, Алексєєв – Могилеві-Подільському, Лекомцев і Дорфман – Чернігові, Москаленко – Лубнах.
1 9 2 4
28 липня. У Харкові створено першу в Україні окружну державну радіостудію.
Уряд СРСР прийняв постанову „Про радіостанції приватного користування”, якою організаціям і особам надавалося право облаштування та експлуатації приймальних установок. До заяви про реєстрацію необхідно було додати відомості про соціальне походження, підданство, місце роботи чи навчання, рівень знання радіотелеграфії, володіння іноземними мовами, наявність чи відсутність репродуктора, мету встановлення радіоприладу. Спочатку приватникам дозволялося користуватися хвилями до 1500 метрів, хоча радіостанція імені Комінтерну вела мовлення на хвилі 3200 метрів (згодом це обмеження було зняте). Встановлювалася також абонплата за користування приймачем.
Перша половина листопада. Руками харків’ян Л.Жиронкіна, І.Луньова, М.Дрожжина, В.Лебрехта, О.Свєтлосанова, Л.Касванда виготовлено комплект радіопередавальної апаратури. Її встановлено в двох кімнатах будинку на вулиці Римарській (пізніше – оперний театр імені М.В.Лисенка, нині — філармонія). Саме звідси 16 листопада подавалися радіопередачі на вуличні гучномовці.
16 листопада. Рівно о 19-й годині з гучномовців, встановлених на дахах будинків у центрі тодішньої української столиці, басовито пролунало: „Алло! Говорить Харків! Усім, усім, усім! Працює перша в Україні радіотелефонна станція!” Того похмурого осіннього вечора до цих слів дослухалися сотні харків’ян. До них звернулися Голова ВУЦВК Г.Петровський та керівник уряду республіки В.Чубар. Затим передано невеликий концерт і радіожурнал „Пролетар”, загалом – менше години ефіру. Такою була та найперша програма. Так в Україні започаткувалося радіомовлення. Через сім десятиліть Указом Президента України встановлено професійне свято – День працівників радіо, телебачення та зв’язку.
Апаратури для масового прослуховування передач у 1924 році ще бракувало. За розпорядженням голови ВУЦВК Г.Петровського за кордоном придбали „пере голосник” – мегафон „Гомін”, який встановили у Білій залі ВУЦВК. Потім цей апарат використовувався й для трансляції з інших приміщень.
1 9 2 5
1 березня. Опівдні Харківське радіо передало концерт Державного українського хору імені М.Леонтовича. У програмі – українські народні пісні. Ведучий оголошував номери і давав короткі пояснення.
Відтоді веде початок історія музичного радіомовлення у нашій країні. Учасниками перших радіоконцертів були видатні митці Оксана Петрусенко і Зоя Гайдай, Марія Литвиненко-Вольгемут та Іван Паторжинський, Михайло Гришко і Петро Білинник та багато інших.
3 травня. Харківське радіо через гучномовець, встановлений на будинку ВУЦВК, передавало промови делегатів ІХ з’їзду Рад України. Натовп на майдані Тевелєва не розходився майже до пів на одинадцяту ночі.
6 червня – 19 листопада. У Москві в Політехнічному музеї проводилася перша Всесоюзна радіовиставка. На ній бухгалтер-радіоаматор з Харкова Н.Божко одержав першу премію за власноруч зроблений гучномовець. Пізніше, перейшовши працювати лаборантом на науково-дослідну станцію Московської телефонної мережі, він сконструював гучномовний пристрій, який за якістю звучання не поступався промисловому репродуктору „Рекорд”.
25 липня. Розпочала діяльність Українська філія Акціонерного товариства „Радіопередача”. В її розпорядженні булі широкомовна радіостанція, що містилася в Харкові на Римарській вулиці. В цей же період радіостанції придбали Харківська губернська і Всеукраїнська ради профспілок разом з радіо товариством України.
7 листопада. Філія Акціонерного товариства „Радіопередача” обладнала у Харкові найпотужніший в Україні радіовузол, а на вулицях і площах тодішньої столиці УСРР – гучномовці із охопленням багатотисячної аудиторії слухачів. Того дня все місто слухало репортажі про роковини революції.
1 9 2 6
19 січня. По Харківському радіо прозвучала українська опера „Камінний господар” за однойменною драмою Лесі Українки. Це стало початком регулярної трансляції спектаклів з театрів.
Січень. У Харкові тричі на тиждень почали вестися регулярні передачі за попередньою видрукованою в газетах програмою ефірного журналу „Радіополум’я”.
Відкрито перший в Україні радіомагазин. Він належав товариству „Радіопередача” й містився у Харкові на вулиці Сумській.
Квітень. Через газету „Вісті ВУЦВК”, яка видавалася в Харкові, проведено першу в Україні нараду з радіослухачами щодо змісту мовлення. Характер музичних передач вивчало літературно-вокально-музичне товариство. При філії Акціонерного товариства „Радіопередача” було створено Радіораду з представників організацій та громадськості. Одним із важливих її рішень стала вимога, щоб усі радіопередачі велися українською мовою.
27 червня. У центрі Харкова завершилося будівництво радіостанції РВ-20. Передавач МД-400 був виготовлений у Ленінграді на заводу імені Козицького. Керували будівництвом С.Зилитинкевич та К.Косиков (обоє стали відомими вченими). Це була перша в СРСР радіостанція, котра почала працювати в середньохвильовому діапазоні (475 м). Апаратну обладнали підсилювачем типу „Вестерн”. Передачі радіостанції приймалися на всій території України. Під впливом „революційних мас пролетаріату” через кілька років споруду собору у центрі Харкова було передано для потреб радіомовлення. У ньому обладнали 4 радіостудії та 5 передавачів, і т.ч. для пересилання „вісників” РАТАУ. Соборну дзвіницю пристосували для однієї з антен станції.
10 грудня. Вийшов перший випуск всеукраїнської радіогазети „Пролетар” (Харків). Передача обсягом 22 хвилини дублювала однойменне друковане видання. До кінця року в ефір вийшло чотири випуски радіогазети для робітників. Ефірним „Пролетарем” в Україні розпочалося регулярне політичне мовлення у формі радіогазет. Для трансляції їх встановили постійний і чітко визначений час – 45 хв. Передачі з Києва долітали і за кордон, про що свідчили листи з Англії, Бельгії, Німеччини та інших країн. Радіомовлення вели також Дніпропетровський, Одеський та Артемівський центри.
1 9 2 7
22 січня. По радіо транслювався концерт-переклик з трьох міст – Москви, Ленінграда і Харкова.
Серпень. Радіогазета „Пролетар” (Харків) відокремилася від однойменного друкованого видання і стала самостійним випуском, одержавши назву „Радіо – Пролетар”. Чотирьом штатним працівникам допомагали готувати випуски 50 робкорів. На базі радіогазети започатковано низку спеціалізованих передач: для селян, для молоді, для військовослужбовців. Готувалися також літературні та музичні радіожурнали.
21-24 листопада. У Харкові відбувся перший з’їзд радіотовариства України, яке було перейменоване в „Українське товариство друзів радіо”. З’їзд констатував чотириразове зростання членів організації за два останні роки. Проте з’явилося чимало „радіозайців”: лише в Харкові з 17 тисяч наявних радіоустановок 15 тисяч функціонували нелегально. Аналогічною була картина й в інших регіонах України. Зокрема, ухиляння від реєстрації та сплати абонентського збору пояснювалося небажанням слухати нудні й монотонні передачі (на кшталт двогодинної лекції полтавського радіо про доїння корів). Тому таких „аматорів” ще йменували „радіодезертирами”, бо, затративши сили й кошти на облаштування приймача, вони принципово відмовлялися його вмикати.
1 9 2 9
1 січня. „Радіо – Пролетар” з Харкова стало виходити в ефір у вільний („гуляючий”) час, спочатку двічі на тиждень, пізніше – 4 рази. Це ефірне видання перейменовують у „Робітничу газету” і переорієнтовують на висвітлення життя трудових колективів.
Почалися регулярні передачі з Москви уроків гімнастики по радіо.
2 січня. Харківські радіостанції започаткували трансляцію уроків гімнастики для дорослих.
1 квітня. В Україні нараховувалося близько 40 тисяч радіоприймачів (з них у Харкові – майже 19 тисяч). Однак уряд республіки визнавав рівень радіофікації незадовільним.
25 червня. В СРСР 215 районів визначено зразковими щодо радіофікації, яку мали завершити до початку 1930 року. В Україні такими було визначено Оексіївський та Вовчанський райони на Харківщині.
Вересень. При столичному Харківському радіокомітеті створено симфонічний оркестр (нині – Заслужений симфонічний оркестр Національної радіокомпанії України).
7 листопада. Проведено святковий радіоперегук Москви, Ленінграда, Харкова, Мінська, Баку й Тбілісі.
1 9 3 0
Січень. У Харкові при Всеукраїнському радіоцентрі почав видаватися масовий двотижневий науково-популярний журнал „Радіо”. Тут же містилася виробничо-лабораторна база журналу, а аматорам надавалися усні консультації.
9 березня – 14 квітня. Українське радіо організувало прямі трансляції з приміщення Харківського оперного театру судових засідань процесу над „членами” вигаданої слідчими „Спілки визволення України” – розправи над старшим поколінням визначних діячів української культури. Подібна ганебна для радіомовлення (як і для преси) місія „громадських прокурорів” набула особливого поширення під час масових репресій 1937 рок.
15 травня. Радіостанції шести міст України (у т.ч. й Харкова) почали передавати сигнали точного часу.
Серпень. Вперше в Україні здійснена показова дротова радіофікація Олексіївського району Харківської області. У 728 селянських хатах можна було слухати передачі.
2 грудня. З Українським радіо активно співробітничали письменники В.Владко, В.Вражливий, В.Поліщук, В.Чечвянський.
1 9 3 1
Кінець року. Лекції, до читання яких залучалися кращі науковці й освітяни Харкова, передавалися з 37 предметів. Радіо навчання в Україні тривало 5 років.
1 9 3 2
Січень. У Харкові почав виходити українською мовою науково-популярний журнал „Радіо” (з 1935 року його видання здійснювалося в Києві). Виходив до червня 1941 року.
Вересень. У Харкові при Республіканському радіокомітеті створено хор (нині академічний хор імені П. Майбороди Національної радіокомпанії України).
1 9 3 3
21 лютого. Харківське радіо здійснило постановку однієї з перших радіоп’єс „Юбер аллес” („Понад усе”).
5 листопада. Проведено Всесоюзний радіопереклик вчених Москви, Ленінграда, Харкова, Києва.
1 9 3 4
24 червня. Українське радіо повідомляє про переїзд вищих державних та партійних установ УРСР з Харкова до Києва, який став столицею України. Того ж дня на вулиці Володимирській відбувся військовий парад і демонстрація трудящих, які транслювало радіо.
21 серпня. З Харкова до Києва переїхав Всеукраїнський комітет радіофікації і радіомовлення при Раднаркомі УРСР.
1 9 3 5
Березень-квітень. У Всесоюзному радіо фестивалі взяли участь Український республіканський, Харківський, Дніпропетровський, Донецький і Одеський радіокомітети.
1 9 4 1
13 вересня. Відбувся радіопереклик трудящих Харкова із захисниками Одеси. Геббельсівська пропаганда „трубила” тоді, що нібито в Україні вже порушено вся зв’язки не тільки між окремими людьми, а навіть із військовими частинами та містами. І ось радіоефір: „Говорить Харків! Слухай нас, радянська Одесо. Індустріальний Харків виходить на братню розмову з тобою. Понад місяць триває героїчна оборона Одеси. Відбірні частини фашистських армій знайшли собі могилу на підступах до неї. По всій країні гримить слава про героїчні подвиги захисників сонячного міста…” Далі від трудящих індустріального Харкова виступили робітник Каленников, академік Будников, композитор Штогаренко. Через ефір із лейтенантом-червонофлотцем М.Остренком спілкувалася його мати Федосія Кіндратівна. Потім із Одеси виступали захисники міста.
Кінець вересня – жовтень. У цей час мовлення Українського радіо велося з Харкова, куди ще влітку прибула частина працівників республіканського радіокомітету. Тут на технологічній базі обласного радіо здійснювалося і мовлення радіоредакції політуправління Південно-Західного фронту. Нерідко диктори Н.Савицька, Є.Круглова, А.Євенко вели нічні передачі „під акомпанемент” ворожих бомбардувань. Радіопересилання з Харкова мали ще одне специфічне призначення. Річ у тім, що радянська авіація далекої дії здійснювала нічні нальоти на фашистські тили, і радіо мало також забезпечувати орієнтування (пеленги) радянським льотчикам. В ефірі на харківській хвилі звучали умовні позивні, спеціальна музика. Завданням дикторів було вести ці передачі за будь-яких умов. Тож навіть у момент ворожих бомбардувань вони не полишали свій пост біля мікрофона. З Харкова передачі тривали до 25 жовтня, до самої окупації міста. За день перед тим основна частина працівників Українського радіо евакуювалася – спочатку до Сталінграда, а в листопаді – до Саратова, звідки й почалися регулярні передачі українською мовою.
1 9 4 3
23 серпня. Мітинг у визволеному від фашистів Харкові транслювався у місті через 6 гучномовців потужністю 10 Вт.
24 серпня. О 14 годині в приміщенні Харківської філармонії було встановлено кустарний 30-ватний підсилювач, і запрацювали три гучномовці на приміщенні міськради. О 16 годині жителі Харкова вперше після визволення почули передачу з Москви. У будинку на майдані Тевелєва обладнали тимчасову радіоапаратну, яка обслуговувала 16 вуличних динаміків і 30 радіоточок. Потім міський радіовузол перевели у будинок по вулиці Сумській, 29, де він і знаходився до початку 1972 року (далі – на вулиці Скрипника).
Перша половина вересня. Пересувна радіостанція „Дніпро” перебазувалася у визволені райони Харківщини. Її вихід в ефір з цього регіону було заплановано на 30 вересня. Відтоді ця радіостанція стає основою українського радіомовлення на визволеній від ворога території України і в партизанських краях Правобережжя.
1 9 4 5
20 листопада 1945 р. – 1 жовтня 1946 р. Незважаючи на повоєнну розруху, в Україні здійснювалася радіофікація міст і сіл перш за все способом проводового мовлення. Як приклад, у Харківській області було 71354 радіоточки (у т.ч. 6823 – у селах), 2216 ефірних приймачів, радіофіковано 141 сільраду, 26 колгоспів, 19 радгоспів і 65 машино-тракторних станцій. Проте навіть у такій передовій за темпами радіофікації області довоєнного рівня тоді ще не було досягнуто.
1 9 5 0
Жовтень. Харківські радіоентузіасти під керівництвом інженера В.Вовченка почали розроблення і монтаж обладнання першого в СРСР „малого” (аматорського) телецентру. Роботи тривали до початку 1951 року.
1 9 6 5
29 травня. У Харкові на виробничому об’єднанні „Комунар” розпочати серійний випуск уніфікованих телевізорів чорно-білого зображення моделі УНТ 47/59 „Берізка”. Харківські радіофахівці стали спів розробниками у 1975-1978 роках і першого радянського кольорового телеапарата. З конвеєра заводу „Комунар” у 1978-1990 роках зійшло 1 мільйон 545 тисяч штук різних моделей кольорових приймачів „Берізка”. З 1995 року на підприємстві освоєно випуск телевізорів на елементній базі фірми „Філіпс” з можливістю прийому 100 програм.
1 9 6 6
Лютий-березень. Поблизу села Таранівка Зміївського району Харківської області введено в дію потужний радіоцентр. Сюди з Харкова перенесено середньохвильовий передавач РВ-4 зі збільшенням його потужності до 150 еВт, радіус покриття якого сигналами території України сягав 300 км. Десять передавачів типу „ВЯЗ” були задіяні в організації зв’язку з усіма обласними центрами республіки, а також із Москвою, Кишиневом, Душанбе, Владивостоком. В результаті запрацювала найдовша в СРСР лінія радіозв’язку Харків-Владивосток.
1 9 7 2
Листопад. В Україні почалося впровадження стерео радіомовлення. Піонерами в цій справі стали працівники Республіканського радіо, Харківського, Луганського, Миколаївського обласних комітетів та зв’язківці.
Факти за книжкою Мащенка І.Г. „Хроніка Українського радіо і телебачення в контексті світового аудіовізуального процесу” (видавництво „Україна, Київ, 2005).
1 9 9 1
Ліквідація галузевих редакцій, створення творчих об’єднань «Служба інформаційного мовлення» і «Ефір» (мистецькі програми).
1 9 9 5
Травень. Харківське обласне радіо першим в Україні здійснило комп’ютерний монтаж програми. Оператор Ольга Бокій (бесіда Ірини Мироненко з лікарем-кардіологом, учасницею війни Любов’ю Трохимівною Малою, Героєм України).
Створено інформаційно-музичний радіоканал „Харків-2”, який свого часу очолювали Всеволод Чебодаєв, Віталіна Зіньківська та Оксана Білецька. Мовлення велося на частоті 69,2 МГЦ усі дні тижня
2 0 1 3
Травень. Радіоканал «Харків-2» припинив своє мовлення. Ліквідовано структури «Служба інформаційного мовлення», «Ефір». Нова назва колективу – Творче об’єднання «Обласне радіо»