Ловлю себе на тій думці, що в свої 32 зараз стала така ж буркотлива, як моя бабуся в 77. Останні її слова, а померла вона у день виборів у 2006, що нічого в цій країні не зміниться і порядку не буде. Нині із такою думкою десь погоджуюся і я, бо раніше була впевнена, що така думка — хибна. Думала, зміниться, думала, моє покоління змінить. А моє покоління, +/-10 років, нині вже само сидить у владних кабінетах і саме таке чудить, що в голову не вкладається. Точно так само, як чудили ті, на зміну кому вони прийшли. Ніби під копірку. Тільки чудять, якщо говорити про роль грошей в цих процесах, в інших масштабах.
Інша частина покоління, +/- 10 років, від такого порядку в країні давно втекла на заробітки. І їхні заробітки там перекривають будь-які моральні травми від того, що вони з вищою освітою миють там туалети чи щось подібне.
І думаю, мити чужий туалет більш виглядає природно, аніж красти у людей, навіть по гривні, прокручуючи якісь чергові схеми, прихватизовуючи державне майно чи отримуючи кошти за розбазарення комунального. Але ті, хто думає, що крадіжка — також праця, ще й оплачувана державою, такої думки не зрозуміють.
Ось так і живемо. Одні думають, якби скалимити на державній посаді, інші — якби з тієї держави втекти. Є ще й ті, хто не належить ні до першої, ні до другої категорії: посад не мають, виїжджати не хочуть, і якось крутяться. Врешті, думаю, колись життя і в нашій країні налагодиться, але, мабуть, не за нашої пам'яті.
... Треба було б нам якого Мойсея, а то кожен, хто не прийде до влади, то якийсь Сусанін.