Сільський бокс - Блог Олександр Вільчинський на te.20minut.ua

Сільський бокс

Orig:https://te.20minut.ua/img/cache/author_thb/author/0001/01/cb152df06624decc19267051487488397900500b.jpeg?hash=2014-04-04-11-17-45 Олександр Вільчинський

Автор: Олександр Вільчинський

Український прозаїк, журналіст, науковець, асистент кафедри журналістики ТНПУ. Лауреат Всеукраїнського конкурсу романів та кіносценаріїв «Коронація слова 2002», володар гран-прі і першої премії «Коронація слова 2003»

Наприкінці 70-х бокс також був популярним, хоча ми й не мали таких можливостей, як тепер. Але я все ж вмовив маму купити мені боксерські рукавиці, у Ланівцях, в “Спорттоварах”. Здається, вони були там одні такі. На нашій вулиці вони також були одні, до того ж на всіх. Тобто спочатку лише для нас двох із Грицем, моїм сусідом і однокласником. Бо Гриць все ж краще, ніж двері літньої кухні, чи стовбур старої груші перед літньою кухнею, що заміняла боксерську. Я брав ліву, він праву, або навпаки, і так боксували. Бити дозволялося, звісно, лише рукавицею. Та хоч і нею, але якщо в ніс, то все одно аж зірки перед очима… І все ж, літніми вечорами ми ось так тренувалися майже щодня. І все б нічого, якби до нас не почали напрошуватися інші хлопці, старші на три роки. Тоді, у 1977-му нам було по чотирнадцять, а їм по сімнадцять. У такому віці це відчутна перевага і в силі, і у вазі. А все через мою сусідку через пліт Люду, яка до десятого класу стала першою красунею і щовечора перед її, а отже і моїм плотом, гуртувалися хлопці з її класу. Але на них Люда мало звертала уваги, то вони переключилися на наш бокс. Звичайно, можна було й відмовитися, але тоді б мене вважали боягузом. Отож, вони щовечора і гамселили мене по черзі, замість боксерської груші, а часом ще й Грицька, і правою, і лівою. Але ми трималися, а часом, то навіть гідно відповідали. Принаймні, щоб хоч раз мене чи його збили з ніг, то такого не пам’ятаю. Так тривало майже все літо, а коли настала осінь, я повісив свої рукавиці у найдальшому кутку горища і більше їх не діставав. А ще через кілька років, коли вже став студентом, а один із тих хлопців, що з нами тоді билися, вернувся із армії, із свого стройбату, то я і подарував їх йому, на згадку так би мовити... Ось так я і не став боксером, хоча стійкість до ударів, і не лише боксерських, либонь, пригодилася, і не раз.

Наш Макдональдс

Невже цього разу не з’являться? Запитував я себе, коли почув про будівництво на Загребеллі “Макдональдса”...

Березень і поети

У березні зачитуюсь поезією Іздрика... Вживаюся у неї вже кілька дів і відчуваю, що це мені домогає зараз, як ніщо інше......

Війна навесні

З настанням весни, а особливо, коли на деревах і кущах з’явиться листя, чекай загострення і на фронті. Бо ж за “зеленкою”...

Кіно про війну

I хлопець знову заспівував, тихо, але гарно. Щось про молодече завзяття, Україну в серці, дівчину і калину, кров і любов......