Вересень у Нікарагуа відзначається як місяць, присвячений вшануванню історичних подій на шляху до набуття суверенітету. Країна одягається в кольори національного прапора, який жителі Нікарагуа вивішують на своїх будинках, громадських і муніципальних будівлях. У школах і установах проводяться меморіальні заходи. День Незалежності 15 вересня є центральною подією, що присвячена цій темі. Незалежність Нікарагуа стала фактом у вересні 1821 року.
Жителі цієї колишньої іспанської колонії, поряд зі своїми найближчими сусідами, п’ятьма Центральноамериканськими країнами, з радістю сприйняли цю звістку.
Історія розповідає про те, що було кілька чинників, через які ці колонії вирішили розлучитися з Іспанією. Серед них здобуття незалежності від Англії регіонів на півночі, Французька революція, яка принесла нові погляди, посилення контролю і оподаткування, накладені на регіон іспанською короною, що викликало поступове ослаблення позицій колоніального уряду.
У сусідній Південній Америці та Мексиці розпочалися кровопролитні війни за незалежність проти іспанської корони. У Центральній Америці ситуація була іншою. Нікарагуа стала частиною іспанського Генерал-капітанства Гватемала, до якого увійшли території від Коста-Ріки до Чьяпас (регіон на півострові Юкатан в Мексиці).
Все ж ідеї незалежності досягли і цього регіону. Національні лідери почали переговорний процес, що завершився у вересні 1821-го підписанням Акту про незалежність, який був визнаний представником Іспанії. Серед лідерів, що були рушійною силою незалежності Центральної Америки, був нікарагуанський представник - Мігель Ларрейнага.
Спочатку Нікарагуа і всі сусідні регіони Центральної Америки вирішили приєднатися до Мексиканської імперії. Це об’єднання тривало всього кілька років. Потім невеликі країни з перешийка вирішили сформувати «Федерацію центральноамериканських держав». Вона також проіснувала недовго. В результаті Нікарагуа отримала повну незалежність лише 30 квітня 1838 року.
Невдовзі виник конфлікт між містами Леон і Гранада. В Леоне тоді були зосереджені представники ліберальних поглядів, у Гранаді - консерватори. Це протистояння спровокувало історичний інцидент, який загрожував новій нації. Під час конфлікту консерватори залучили найману армію з Північної Америки, очолювану Вільямом Уолкером. Після отримання військової стабільності в країні Вільям Уокер вирішив взяти Нікарагуа під контроль і спробував анексувати регіон на користь Сполучених Штатів.
Національні групи, які, як правило, протистояли один одному, дізнавшись про це, вирішили об’єднатися проти виниклої загрози. За підтримки центральноамериканських армій вони почали національну війну, яка досягла свого історичного апогею в битві при гасієнді Сан-Хасінто, що відбулася в 1856 році. Невелика група солдатів з Нікарагуа зголосилася затримати війська противника. Вони перебували на невеликому ранчо, розташованому в декількох кілометрах на північ від Манагуа. Північноамериканська армія перевершувала їх як кількістю, так і збрєю. Бій почався на світанку 14 вересня. Патріоти почали нести втрати, але ще зберігали свої позиції. Їх рушниці були старими і вони часто просто не спрацьовували. Поразка була дуже близько, проте одне геніальне рішення принесло їм несподівану перемогу.
Коли битва стала жорсткішою і нікарагуанці стали втрачати свої позиції, вони випустили коней, які перебували на пагорбі за огорожею всередині ферми. Почувши, що наближається загрозливий звук копит великої кількості коней, найманці подумали, що це прибуло кавалерійське підкріплення противника і були приголомшені. Їх війська почали тікати і покинули битву.
Щорічно, в ході вересневих заходів, присвячених незалежності Нікарагуа, згадується і цей доленосний бій. Крім того, 11 вересня розпочинається подорож палаючого смолоскипа, символу звістки про незалежність, яка поширилася по Центральній Америці, від Гватемали до Коста-Ріки в далекому 1821 році. Факел передається з рук в руки в кожній з п’яти Центральноамериканських країн. 11 вересня він досягає кордону Нікарагуа з Гондурасом. Відбувається його урочиста передача з однієї держави в іншу. Честі передати і прийняти факел удостоюються міністри освіти обох країн. Це урочисте і видовищне дійство відбувається в першій половині дня. Потім факел начінає свою подорож по країні уздовж Панамериканського шосе. У церемонії передачі факела з рук у руки беруть участь кращі учні зі шкіл кожного муніципалітету і видатні студенти, кожен з яких проносить факел не більше 100 метрів. Загальна дистанція пробігу по території п’яти держав складає 387 кілометрів, в ньому беруть участь більше 8 тисяч студентів.
12 вересня о 9 годині ранку факел досягає Національного палацу культури, де на нього чекають Президент Республіки або міністр освіти в супроводі інших державних чиновників. Проводиться ряд патріотичних і фольклорних заходів.
13 вересня на південному кордоні «Пеньяс Бланкас» факел передається міністром освіти Нікарагуа його колезі з Коста-Ріки. В цей день, рівно об 18:00, відбувається урочисте підняття національного прапора. Він вивішується у всіх освітніх центрах і всіх основних державних установах. Національний гімн урочисто транслюється на радіо і телебаченні.
14 вересня о 6 годині ранку відбувається урочисте підняття прапора на честь ювілею незалежності Центральної Америки і битви при Сан-Хасінто. У цей день починаються основні урочисті заходи, зазвичай з виступу Президента Республіки. В останні роки ця подія відбувалася біля шосе Масая або в старому центрі Манагуа. Під час заходу кращим студентам і викладачам вручається Президентська медаль.
Потім проходить парадна хода, в якій беруть участь групи з більш ніж ста столичних шкіл (приблизно 15 000 учнів) та представники з Національної армії та поліції.
15 вересня у всіх державних школах країни відбувається традиційне урочисте зачитування Акта незалежності Центральної Америки, яке і завершує серію заходів, пов’язаних із вшануванням пам’яті про битву в гасієнді Сан-Хасінто і Днем Незалежності Нікарагуа.
До переліку святкових заходів в останні роки також входив фестиваль «Festival Nacional de Bandas Rimmicas», який зазвичай відзначався в перші дні вересня. В даний час ці заходи проводяться в різні пори року. У конкурсі беруть участь музичні та хореографічні групи, що складаються з учнів і студентів з усього Нікарагуа. Кожна група представляє свій навчальний заклад. Групи виступають перед журі, яке обирає кращу музичну групу країни. Фінал фестивалю проходить на Національному стадіоні у Манагуа і відкритий для широкої публіки.