З давніх-давен чи не дуже є в нас традиція – обмити нову придбану чи отриману річ. Аби не пішло чи не полетіло все коту під хвіст. З не дуже давніх-давен, може із тих самих, що обмивання нової речі, є ще одна традиція – перерізання стрічок. Наче якесь плем’я, що не починає нової роботи, без бубон і викликання грому, у нас також нічого не починається без слова «шамана», стрічок і ножиць. Щоправда, стрічку чіпляють як і на щось нове, так і на те, де тільки трохи щось підрихтували чи привезли три стільця і два столи.
Шамани у нас правда різного калібру. Є головний шаман і купа шаманят вздовж і поперек території племені. На початку будь-якої справи в нас викликають шамана, той перерізає стрічку і вуаля – тепер в нас все буде добре. Таке дійство в принципі не відрізняється, що в в самому племені, що у родових общинах.
Дрібні шаманята завжди із змішаними почуттями чекають на приїзд головного шамана. Як то кажуть – і хочеться, і колеться. Бо має здатність шаман – тільки ступив на землю общини, глянув господарським оком, і дрібних шаманят скручує, ставить у позу. Не попускає бідних, поки верховний не переконається, що дрібні не почали поклонятись іншому духу і поки за останньою халупкою на краю общини не мигне на прощання колесо візка чи копито коняки. Далі шаманята, отримавши приязнь шамана, заспокоюються і продовжують дикі танці з бубоном до пізньої години.
Ще печальніше виглядає обряд за участі тільки дрібних шаманят. Роки ідуть, час біжить, а обряди одні і ті ж, не зважаючи на те, чи змінився верховний і чи почало поклонятись плем’я іншим духам чи силам природи.