Молодь в дії - в Україні

Мене звуть Олена Бочарова. Моя історія волонтерства пов’язана з Польщею.
Мені 29 років, родом з Луганська. Там свого часу закінчила Луганський національний педагогічний університет за спеціальністю „Вчитель математики та основ інформатики”. Свій шлях до волонтерства я розпочала трохи більше двох років тому. Оскільки я людина амбітна й мобільна, то захотіла щось змінити у своєму житті, бути корисною комусь ще. І тут з’явилася думка: „Хочу бути волонтером!” Як це здійснити, я не знала, але почала шукати варіанти. Про існування Європейської волонтерської служби дізналася від керівника Луганського молодіжного центру регіонального співробітництва Оксани Дегтярьової, з якою познайомилася на просторах Інтернету. Вона і стала моїм „провідником” у всьому, що стосується волонтерства.

Напевно стати волонтером ЄВС та змінити все моє життя було долею. Тому що мій проект просто впав мені на голову, і я й не помітила, як покинула все своє звичне життя у Києві та відправилася в авантюрну подорож. Чесно кажучи лише сівши до автобусу на Київському автовокзалі, я усвідомила, що уявлення не маю куди і для чого їду. Що я буду там робити, не кілька тижнів чи місяців, а один рік! Але шляху відступу вже не було, мій автобус почав свій шлях до Риги, і краєвид за вікном поступово змінився з зеленого весняного на засніжений морозний. Я прибула до холодної прибалтійської столиці 1 квітня 2011 року…

Я не писала якесь есе, просто повиймала 2 сторінки тексту із щоденника, що намагалася вести під час EVS. Але не вибрала ніякої фрази з періоду закінчення проекту, бо то закінчення виявилося початком… Ви ще зможете прочитати про мій досвід повністю і у відредагованому форматі, я маю надію.
13-те, п’ятниця, 2011 рік
Сьогодні в мене перший день в литовському парку, який вони лагідно звуть Жемайтійос, я просто не можу промовити ні звука не дивлячись на папірчик, де накальбукана назва.
Мій партнер і гадки не мав хто я така та чим йому це загрожує. До того ж навантаження на мозок через відсутність мене в фейсбуці, контакті, твітері та інших соціальних мережах виявилася для нього фатальним (Google can’t find you, you’re worse than Chuck Norris).

Якщо мене запитають як я провів це літо я відповім «добре». Мало ? Звісно! Але навряд можна знайти такі слова що б описати свій перший досвід поїздки в іншу країну. Для мене це було відкриття: себе, іншої країни, природи…та взагалі всього. Я робив такі речі, які ніколи не пробував до того. Мабуть саме в цьому основна цінність ЕВС – це можливість спробувати те, що не можеш спробувати в звичних умовах. Хай це банальні речі, але для мене це було вперше: ніколи не думав що я можу ось так взяти і заспівати сам, чи станцювати. Але ж треба гідно представити Україну?

Пройшов рівно тиждень з мого повернення. Рідні та друзі щасливо обіймають при кожній зустрічі, місто здається поки трохи чужим, але я знаю, що скоро знову до нього звикну.
Я повернулася без чіткого плану дій (найгірший варіант). Однак активно його будуючи зараз, я не шкодую ні про секунду з того часу, що я була у проекті. Чи варто їхати? – напевно запитаєте ви.