ВО «Свобода» ініціює створення Міністерства свободи слова та інформації, – про це повідомив член парламентського комітету зі свободи слова та інформації Ігор Мірошниченко. Аргументував він необхідність створення такого міністерства інформаційною безпекою України, котра – ні для кого не секрет – на сьогодні мінімальна, фактично жодна. На території України транслюються програми із-за її східних меж, котрі навіть у себе на батьківщині вважаються дезінформацією, – пише Роман Кабачій на сайті "LB.ua". 

Потік дешевого мас-поп-продукту засмічує інфопростір України, перетворюючи її громадян на «постсовєтське населення», готове голосувати не розумом, а інстинктами. Звісно, така ситуація із інфопростором не може влаштовувати державу, яка будує власне майбутнє і намагається позбутися статусу колонії, у якому перебувала 300 років. Але, на жаль, до останніх подій таки влаштовувала.

Втім, чи дану ситуацію має вирішувати ціле міністерство? В історії України був момент, коли в складі уряду лише один раз перебував міністр інформації. Це легенда української радянської журналістики, засновник першого україномовного суспільно-політичного тижневика нового типу «Політика і культура» (ПіК) Зиновій Кулик. Під його керівництвом існувало Міністерство інформації – з листопада 1996 по листопад 1998 року. Тоді власне кувався образ «сильного господарника» Кучми, котрий наводить порядок у країні після гіперінфляції часів Кравчука. З кроків Кулика, як міністра, запам’яталося закриття державної газети «Правда України», котра підтримувала «Громаду» Павла Лазаренка. До слова, власне під урядуванням Лазаренка пройшла частина міністерської діяльності Кулика, і закриття газети можна з його боку розцінювати як «обмивання рук». Але, менше з тим.

Чи потрібне повернення такого міністерства сьогодні? На думку ініціатора створення структури, так, бо «проблему безпеки інформаційного простору перезавантаження Національної ради з питань телебачення і радіомовлення не вирішить». Чому? – питаю я. Адже можна ініціювати відбір ліцензій та частот тим ЗМІ, котрі ведуть антидержавну інформаційну політику – і будьмо відверті – за Януковича Нацрада перетворилася на репресивний орган, котрий лишень розводив руками: ні, то не ми, то провайдери відключають ТВі, ні, то не ми, то такі умови конкурсу і він чесний. Я не закликаю до репресій, я говорю, що Нацрада й без міністерських функцій використовувала надані їй можливості.

Не бачить необхідності в новому міністерстві і голова профільного комітету в Верховній раді Микола Томенко.

За його словами, «спеціальні міністерства, що займаються редагуванням чи контролем інформаційної політики (так звані міністерства пропаганди) створюються тільки в авторитарних політичних режимах». На його думку, непотрібен навіть Державний комітет з питань телебачення і радіомовлення, оскільки «самі журналісти через профспілки та вплив на медіа повинні регулювати ситуацію». Фактично, Томенко натякнув членові свого комітету, що не довіряє його та його політичної сили затятості і напористості. Чого б й довіряти, коли один випадок протистояння ВО «Свобода» із львівською газетою «Експрес», що призвело до заборони продажу в кіосках («у тимчасових спорудах»), пов’язаних з головредом «Експресу», «Інтерпрес» сигарет, свідчить про протилежне.

Уявімо, що пропоноване міністерство буде створеним, і Ігор Мірошниченко (за збігом обставин) його очолює. Лідер «Свободи» Олег Тягнибок уже закликав припинити трансляцію та ретрансляцію на території України деяких російських телеканалів, що після російського вторгнення й було частково зроблено. Наступні в списку заборонених ЗМІ неважко спрогнозувати, – Мірошниченко вже натякнув, що в такому міністерстві не має бути «жодних представників Коломойського, Ахметова, Фірташа не буде, як і не буде представників телерадіоорганізацій, що належать залежним або пов’язаним з ними людям. В ефірі має бути свобода слова». Ну а далі… – ЗМІ «екстремістів-лібералів», та інших «збоченців». А далі що?

Як на мене, питанням інформаційної безпеки має і повинна займатися Рада національної безпеки та оборони. З часів 1990-х років, коли цю структуру очолювали такі люди як Володимир Горбулін чи Євген Марчук, її реноме значно підупало. Через перманентні ігри з конституцією, через вертикалізацію влади під час режиму Януковича, зрештою через призначення на її керівників таких, м’яко кажучи, не зовсім незалежних фігур як Іван Плющ чи Раїса Богатирьова (не кажучи про освіту). Спільно з Держкомітетом телебачення та радіомовлення, до функцій якого відноситься у тому числі «реалізація державної політики в інформаційній сфері», а також із Нацрадою – РНБО цілком би впоралася із приборканням джерел дезінформації та інформаційної війни в Україні. Був би, як гласить бандерівський анекдот, «час і натхнення».

Текст: Роман Кабачій, ІМІ, для  "LB.ua"

P.S. Рада національної безпеки та оборони України займеться реформуванням інформаційної сфери. Про це заявила 5 березня 2014 року на прес-конференції заступник Секретаря РНБО Вікторія Сюмар. За її словами, зміни інформаційної сфери України полягатимуть у її децентралізації, захист від негативного зовнішнього впливу, а також створення Суспільного мовлення, ефективного мовлення на закордон і нової інформаційної стратегії. “Ми повинні ставити питання про захист національних інтересів в інформаційній сфері дуже серйозно. Це буде перше питання, яке ми поставимо перед новопризначеним складом Нацради з телебачення і радіомовлення – як тільки він буде призначений”, – сказала Сюмар.