В Україні склалося кілька медіа-угруповань, які ведуть інформаційну війну проти України як такої, – пише журналіст ІМІ Роман Кабачій в газеті Об'єднання українців у Польщі "Наше слово" (Варшава). 

Нерідко важко зрозуміти, чому українські громадяни, українці за походженням, виходять наперекір українським військам і намагаються перешкодити їх просуванню по Донбасу для ліквідації вогнищ сепаратизму. Найлегша відповідь буде – «вони завжди такі були, змосковщені східняки». Натомість якщо зануритися в проблему глибше, то виявиться, що така позиція частини громадян України продиктована інформаційним вакуумом, у якому вони досить довгий час перебували. Не всі, хто мають вуха, почують – широкі кола суспільства користаються інтернетом лише для скачування музики і фільмів, дискутування в соціальних мережах пострадянського простору («ВКонтакте», «Одноклассники») про життя-буття, котиків і сімейні проблеми. Серйозні ЗМІ не присутні у житті цих людей, – я з великим подивом дізнався, що мій добрий знайомий із двома вищими освітами (історик і юрист) з Херсона не знає про існування сайту «Українська правда». Але це лишень вишенька на торті.

На Донбасі, у Криму склалася ситуація, коли ще з радянських часів люди довіряли більше голосу Москви, ніж Києва, а Київ із цим положенням справ мирився і навіть великою мірою сприяв. Спитаєте, яким чином? По-перше, територією України транслювалися російські телеканали. Українські ж канали додатково купували російську телепродукцію: фільми, у яких підносився образ російського солдата, міліціонера, ба навіть енкаведиста, розважальні програми, в яких висміювалися «дурні хохли», і всім було весело, записи російських музикантів, у яких прославлялася Русь, «родіна», «офицерская честь» тощо. Окрім того, основні українські ЗМІ були в руках олігархів, далеких від українських чи європейських цінностей, їм самим був ближчий російський блатняк в музиці, вони самі вважали, що таку низькопробну продукцію народ сприйматиме, а значить дивитиметься телевізор, а значить кошти від реклами на канал надходитимуть. У час політичних напруженостей, як приміром перед Помаранчевою революцією, коли новини та телеканалах отримували «темники» від адміністрації президента Кучми, чи під час Майдану 2013-2014 чимало українських ЗМІ, передусім телеканалів з найбільшим ступенем оглядальності, не поступалися в брехні російським.

Яскраво ілюструє цю ситуацію випадок, коли після втечі Януковича найбільший приватний телеканал країни ІНТЕР запросив в студію на велику телепрограму активістку Майдану Ліду Паньків, через історію з її плакатом «Вийду заміж за беркутівця, якщо він перейде на наш бік». На програмі Ліда сказала приблизно таке: «Я прийшла в студію лише тому, що дізналася що це буде прямий ефір. Хочу сказати, що зневажаю телеканал ІНТЕР, за те що він три місяці обманював телеглядачів і ширив ворожнечу поміж громадянами країни, а зараз закликаєте до якоїсь єдності, до якогось миру. Так, ви маєте на це право, маєте право очистити свою совість. Єдине, що ви для цього можете зробити, це вести свої ефіри на колінах. Я принесла вам фото моїх мертвих друзів, щоб вони вам снилися і щоб ви пам’ятали, що в цьому винні так само і ви». Уявімо собі, що людина на Донбасі чи в Криму три місяці слухає спершу про майданівців, які вийшли за те, щоб в Україні були легалізовані гомосексуальні шлюби – «як в Європі», потім слухає про бандерівців з правого сектора, які готові вбивати кожного, хто говорить російською мовою. Результат? Висловлювання кримчанки, яка побувала на Майдані: «Бідні хлопці, їм за це платили, а потім за це ще й убили». Висловлювання донеччанки, головного редактора районної газети: «Я тепер боюся їхати до Києва і признаватися, що я з Донбасу, я боюся за свою фізичну безпеку».

Найпарадоксальніше, що після перемоги Майдану ця інформаційна вакханалія не припинилася, вона набула інших форм. Трансляцію російських телеканалів за поданням Ради національної безпеки та оборони призупинено, в тому числі у пропозиціях кабельних мереж. Один з українських телеканалів, «1+1», навіть оголосив про відмову від фільмів російського виробництва, які вихваляють славу російської зброї. Проте у проросійськи настроєних політиків та політичних сил, Росії як такої залишається низка інформаційних важелів, котрі активно використовуються. Справа в тім, що інформаційне середовище України не було пристосоване до ведення інформаційних війн, так само як оборонна концепція України апріорі не включала у вороги Росію. Тому перевести і ЗМІ, і споживача медіа-продукції у свідомість, що маємо справу з цілеспрямованою диверсійною промивкою мізків, досить важко.

Які важелі використовує Росія та її п’ята колона в Україні? По-перше, через присутність в Україні російських ЗМІ та їх дочірніх структур.  преса на кшталт «Комсомольская правда в Украине», «Агрументы и факты в Украине» (лише нещодавно закрилися «Известия в Украине», перейшли в сайт. продовжує гнути лінію звинувачення Майдану, нової влади у нинішній ситуації України, культивувати образ «спільних» цінностей: музики, кіно. По-друге, через кілька створених суто в Україні медіа-холдингів, досить потужних і масових. До «п’ятої колони» Росії в Україні належать ЗМІ холдингу УМХ, викупленого олігархом наближеним до оточення Януковича – Сергієм Курченком: «Корреспондент», «Коментарі», «Форбс-Украина» (у останнього «Форбс» намагається відібрати ліцензію за викривлення інформації); ці ЗМІ зараз активно надають можливість висловлюватися на своїх сторінках і сайтах відверто продажним експертам. Далі  ЗМІ, які пов’язували із Сергієм Арбузовим: газета «Взгляд» (нещодавно закрив друковану версію, залишився сайт), телеканал 112 – вони намагаються бути «збалансованими», але критика і вишуковування «неправильності» в Майдані і в новій владі постійно присутні. Найбільш масовим по кількості ЗМІ і по широті охоплення є холдинг «Вести», який пов’язують із Віктором Медведчуком: безплатна щоденка «Вести» (для цієї газети не існує сепаратистів чи терористів, є «повстанці»), журнал «Вести-Репортер» (тонка критика і підведення до думки, що без Росії ну ніяк), радіо «Вести», що транслюється в трьох містах (реклама цього радіо, для прикладу: «Ви що, досі вірите у зелених чоловічків??»).

Також російська ідеологія та дезінформація поширюється при допомозі шептаної пропаганди та замовних матеріалів у ЗМІ, що само по собі є великою проблемою українського інформаційного простору.

Що із цим робити? Ще ніхто не відміняв норми закону, за якою за розпалювання ворожнечі видання можна закрити. На часі проведення медіа-реформи, яка несе також необхідність прозорості у медіа-власності. Якщо виявиться, що за певним ЗМІ стоять гроші поваленого злочинного режиму Януковича, таке ЗМІ не має право функціонувати на території України. Інформаційна війна – теж війна. 

Текст: Роман Кабачій, ІМІ, для "Нашого слова" (Варшава, Польща)

Фото: "Телекритика"