Скільки за останній час було усіляких гучних затримань. То одного візьмуть, то іншого на хабарі. Поки справу розслідують, поки в суд передадуть, суспільство вже й забуває за того чи іншого хабарника. А справи ж там закінчуються майже однаково – статті, за якими обвинувачують, буває, перекваліфіковують чи не перекваліфіковують, але до реальної відповідальності так нікого і не притягують. Якщо поліція добре виконує свою роботу, то суд усе поламає. Або ж все затихає на першому етапі.
Щось я, наприклад, не пригадую, аби хоча б один хабарник реально сів. Та й хто садити буде, якщо за більшістю з тих, хто може посадити, такі ж грішки? Ну, і ще є один нюанс – що більша сума хабара, то довше тягнутиметься справа. І тим більше імовірності, що її замнуть або все закінчиться для фігуранта легким переляком. Якщо сума невелика, то, імовірно, людину якось покарають. Вочевидь, і тут є якийсь зв’язок.
І в основі того всього одне: українці вже понад двадцять років звикли давати хабарі. То стиль життя: у дитсадку, школі, університеті, при вирішенні якихось побутових питань, земельних і так далі. Платять, щоб не стояти, не чекати, щоб точно вирішити. Пересічні люди платять якомусь дрібному посадовцю, дрібний посадовець – вищому, а той - ще вищому. І так доходить до самої верхівки. Чого ж тоді дивуватись, що в цій країні нічого не змінюється?
А ні, брешу, змінюється…Результат хабарних справ – однаковий, а ось актори цих «трагікомедій» - різні.
Ви не авторизовані
Рома Пона
Сценарій будь-якої п’єси можна змінити, скорегувати. Комедію зіграти як трагедію чи навпаки, об’єднати різні жанри, щось упустити а на чомусь акцентувати. Все залежить від дійових осіб, їх професійних та моральних якостей.
Світлана Гривас reply Рома Пона
Рома Пона reply Світлана Гривас
Пишу чим обґрунтовую свою позицію: ч.2 ст.377 Цивільного кодексу (2006р. на момент продажу будинків) «Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування; Стаття 45 Земельного Кодексу передбачає, що землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Ст. 9 Закону України “Про природно-заповідний фонд України” території та об'єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях;.
Рома Пона
Рома Пона