This version of the page http://teatre.com.ua/review/omyjna-jama/ (0.0.0.0) stored by archive.org.ua. It represents a snapshot of the page as of 2017-07-26. The original page over time could change.
Помийна яма :: Teatre :: современный театр в Украине




Самое популярное

Лесь Курбас: Розумний Арлекін

«Створити те чого немає в дійсності кинути людям фантазію ідеальне неіснуюче але прекрасне — тільки в цьому може бути різниця актора від гарно вишколеної мавпи А для цього треба розбудити …

«Чекаючи на Годо»

«Чекаючи на Годо» — ліричний спектакль акторів театру про самих себе, про власну розгубленність і очікування режисера, чуда, Годо. Драма абсурду Семюеля Бекета.

Ігор Постолов

Актор театру ДАХ. Народився в місті Світлодарську на Донбасі. В десятому класі кинув школу заради театрального коледжу в Дніпропетровську.

Помийна яма

 

Текст Ольги Шило

Фото Віоли Соколан

28 травня в Молодому театрі на камерній сцені відбулась прем'єра вистави «Яма» за однойменною повістю Олександра Купріна. У свій час цей текст викликав шквал негативних відгуків через скандальну тематику твору. Яма – це лише метафорична назва міста, в якому живуть героїні повісті, хоча кожен розуміє, що «ямою» називав російський письменник Київ.

«Яма» – прозаїчна історія будинку розпусти, і кожної з його повій окремо. Усі п’ять дівчат несуть свій хрест, і кожна – страшну всеохопну ненависть до оточуючого світу та чоловіків. Норовлива Женя (Вікторія Табачук), вічно п’яна Маня (Надія Тегіпко), фривольна Паша (Олександра Сизоненко), відчайдушна Тамара (Дар’я Якушева) та миловидна Люба (Христина Дейлик) добре пам’ятають своє минуле. Хтось із них раніше співав у церковному хорі, хтось став жертвою зґвалтування, а когось продала власна мати. І хоча нині їхнє життя знаходиться на дні суспільства, в помийній ямі, сповненій низості та бруду, навіть повії колись були «чистими» дітьми.

Авторка інсценізації та режисерка Ксенія Швець зображує власницю закладу Емму Едуардівну (Ганна Васильєва) символічно – підлою змією, яка говорить з акцентом. Господарка «шипить» на своїх вихованок та майстерно плазує перед клієнтами.

Конфлікт зав’язується, коли у публічному домі з’являються два студенти – наївні, все ще сповнені гуманістичних переконань та примарних надій на світову справедливість. Але повії знають свою ціну й порядки в домі, тому кожен клієнт для дівчат – лише випадковий перехожий. І хоча Лихонін (Анатоль Фон-Філандра) – один з хлопців, тішиться надією на порятунок хоча б однієї з них (його вибір падає на наймолодшу, Любу), його задуму не так просто здійснитися. Репортер Платонов (Артем Атаманюк), який давно вже став для дівчат «своїм», намагається відкрити студентам очі на цих жінок, називаючи бордель «клоакою для надлишку суспільної похоті». Та Лихонін, попри все намагається навчити наївну Любу бодай грамоті й елементарній порядності.

Та виявляється, визволити дівчину з борделю не так вже й просто. Без документів вона ніхто, а за місцевими законами паспорт легальної повії обмінюється на «жовтий білет» – посвідку про її працевлаштування. Однак, зворотної дії закон не має, а тому перетворитися на порядну пані повії зась – повертати паспорт або дозволяти їй натомість виконувати іншу роботу поліція не поспішає.

Але із світлим студентським поривом історія в борделі лише розпочинається. Дівчатам ще доведеться побачити справжнє обличчя своєї господарки, зіткнутися з тяжкими хворобами й нервовими зривами, остаточно розчаруватися у сучасному світі й втратити віру у самих себе.

Художниця вистави Віта Шаповаленко створює стильний сценографічний образ вистави із п'яти напівпрозорих дзеркал, які увесь час обігруються по-новому. В момент першої появи дівчат ми асоціюємо їх з балеринками з музичної скриньки, тільки чомусь вони виконують дивні еротичні рухи. Та варто їм зайти за люстро, як воно покаже нам їхню примхливу суть – у світлі червоної напівтемряви ляльки перетворюються на зірок кабаре. Прийом із дзеркалами використовують аби «просвітити» кожного нового персонажа вистави, показати нам його таємне й примарне обличчя. Також з-за вікон-дзеркал дівчатам часто вдається залишатися непоміченими й спостерігати за іншими. Їх не бачить ніхто, зате вони бачать усіх. Адже в публічному домі не тільки стіни, а напевно й дзеркала мають вуха (і очі).

Символічний світ «Ями» Віта Шаповаленко доповнює костюмами повій, позбавляючись популярного кліше – корсетів, рум’янів, боа. Художниця по черзі одягає актрис то в біле, то в чорне вбрання. Це доповнює смисловий рівень вистави: увесь час у ній янголів змінюють демони, лялечок повії, а гріх – каяття. І процес цей безперервний, звертають нашу увагу автори постановки.

Завдяки режисурі Ксенії Швець та пластичному рішенню Лідії Соклакової, атмосфера у виставі нагнітається з кожною сценою. У сповільненому ритмі героїні по черзі звертаються до зали зі своїми історіями, прориваючи шлях до емпатії, несвідомого жалю. Усіма способами вони прагнуть порятунку та очищення. Але досягнувши кульмінації, демони/янголи/повії розчиняються у світі одна за одною. Але як кажуть, бруд з обличчя можна змити, а з душі – не відшкребеш. Можливо саме тому режисерка говорить із нами про жіночу гідність та самоповагу, про яку й поза «ямою» забувати ніяк не можна.


Другие статьи из этого раздела
→ ←
  • «Распутник»

    Театр на Печерске, спрятавшийся в дворах Шелковичной улицы, где он обитает с 2000-го года, пополнил в завершающемся сезоне свой непогрешимый с позиции качества репертуар очаровательной философской комедией. Эта постановка из ряда тех, что окрыляют зрителя, одаривают неисчерпаемой харизмой, блестящим дарованием и фантастической энергией исполнителей. Спектакль воспроизводит один день из жизни выдающегося мыслителя Дени Дидро, будто Шмитт придерживался при написании пьесы давно забытого закона классической драматургии: один спектакль — одни сутки
  • Кордони та відстані: вистава для адекватних

    Я вважала себе порівняно адекватною, однак, коли на «ГогольFest 2015» показували виставу «Кордони та відстані» я розмахувала над головою російським триколором і кричала «Спасибо!»
  • Череп и Красавица

    24 и 25 сентября пермский театр «У Моста» в рамках международной программы ГогольFest покажет «Красавицу из Линнэна» и «Череп из Коннемары».
  • Боль мира

    В рамках фестиваля «Территория» 2 симфонических перформанса Кирилла Серебренникова «Богини из машин» и «Станция» В катакомбах «Винзавода». «Богини из машин» — современное публицистическое выражение боли и жестокости мира в греческих образах. «Станция» — пространственный 3D-стих. Бесконечно красивая поэзия о любви, возможной только на небесах, вне плотского и земного.
  • Чистилище: постсоветская версия

    «Торчалов» продолжает ряд спектаклей Станислава Моисеева, в которых он норовит прикоснуться к миру инфернальному, потустороннему, заглянуть и проверить, как это — жизнь после смерти. Раньше любое произведение в Моисеевских руках превращалось в гротескную черную комедию, и, вроде бы, живой мир начинали населять персонажи насквозь прогнившие, мертвые. Мир мертвых в «Торчалове» настолько обыден, что даже не интересен. Актеры форсируют голос, перебрасываются репликами, словно мячиками, стараясь побыстрее отфутболить их к зрителю, и никакого взаимодействия и ансамблевости игры на сцене не наблюдается.

Нафаня

Досье

Нафаня: киевский театральный медведь, талисман, живая игрушка
Родители: редакция Teatre
Бесценная мать и друг: Марыся Никитюк
Полный возраст: шесть лет
Хобби: плохой, безвкусный, пошлый театр (в основном – киевский)
Характер: Любвеобилен, простоват, радушен
Любит: Бориса Юхананова, обниматься с актерами, втыкать, хлопать в ладоши на самых неудачных постановках, фотографироваться, жрать шоколадные торты, дрыхнуть в карманах, ездить в маршрутках, маму
Не любит: когда его спрашивают, почему он без штанов, Мальвину, интеллектуалов, Медведева, Жолдака, когда его называют медвед

Пока еще

Не написал ни одного критического материала

Уже

Колесил по туманным и мокрым дорогам Шотландии в поисках города Энбе (не знал, что это Эдинбург)

Терялся в подземке Москвы

Танцевал в Лондоне с пьяными уличными музыкантами

Научился аплодировать стоя на своих бескаркасных плюшевых ногах

Завел мужскую дружбу с известным киевским литературным критиком Юрием Володарским (бесцеремонно хвастается своими связями перед Марысей)

Однажды

Сел в маршрутку №7 и поехал кататься по Киеву

В лесу разделся и утонул в ржавых листьях, воображая, что он герой кинофильма «Красота по-американски»

Стал киевским буддистом

Из одного редакционного диалога

Редактор (строго): чей этот паршивый материал?
Марыся (хитро кивая на Нафаню): его
Редактор Портала (подозрительно): а почему эта сволочь плюшевая опять без штанов?
Марыся (задумчиво): всегда готов к редакторской порке