Відбірковий матч чемпіонату світу 2018 року, в якому збірна України поступилася в Загребі хорватській команді, залишив чимало негативних вражень, чим поверг уболівальників у стан, який був після провального Євро. Історія невдач значно зменшила долю оптимістів серед прихильників нашої національної команди. Більшість уболівальників без оптимізму сприйняли призначення Андрія Шевченка на посаду головного тренера збірної України. Занадто вже складне завдання стоїть перед дебютантом тренерського цеху – створити конкурентноздатну команду в умовах дефіциту висококласних виконавців та психології невдах. Проте незважаючи на все, старт збірної у відбірковому турнірі можна було вважати прийнятним. Матч зі збірною Хорватії повинен був засвідчити відповідність системи гри, яку впроваджує Андрій Шевченко з помічниками, вимогам сучасного футболу. Однак українцям не вдалося здивувати футбольний світ, а стан нинішньої команди можна назвати незадовільним.

Звичайно, Шевченко перед надважливим матчем опинився у дуже складному кадровому становищі. Єдиний лівий захисник Едуард Соболь був дискваліфікований, із різних причин поза межами основних складів своїх клубів опинилися Коноплянка, Хачеріді, Бутко, Зозуля, Зінченко, Бойко, Караваєв. Єдиний гравець, який набрав гарні кондиції та приємно вражав своєю грою за клуб, Руслан Малиновський напередодні матчу захворів. Плюс психологічний стан збірників із “Динамо” залишав бажати кращого.

Тренери збірної вимушені були шукати серед невеликого набору якісних футболістів оптимальні рішення щодо складу. У підсумку стартовий склад української збірної дещо здивував.

Зліва в захисті з’явився абсолютний дебютант національної збірної 20-річний Микола Матвієнко. Здається, що виставляти на лівому фланзі захисту дебютантів на надважливі матчі стає фірмовим стилем тренерського штабу Андрія Шевченка. Едуард Соболь дебютував за збірну в матчі з Ісландією. Але якщо Едуард почав грати за першу команду запорізького “Металургу” ще в 17-річному віці, то Микола Матвієнко взагалі менше місяця назад став постійно грати на дорослому рівні. Необхідно зазначити, вибір на цій позиції, який випав саме на захисника “Карпат”, виявився правильним. Він один із небагатьох гравців, хто може занести цю зустріч собі в актив. Микола виконав найбільше в команді тактико-технічних дій – 119, при прийнятному браку в 22%, вдало діяв як в захисті – 3 відбори та 16 підборів (також кращі показники в команді), 5 перехватів, так і в атаці – 2 гострі передачі, 5 обводок, 4 участі в швидких атаках. Ще б Коноплянка менше ігнорував свого юного партнера по флангу, було б узагалі чудово, а так з 8 забігань, які зробив Микола, він отримав м’яч лише двічі.

А ось із центральною захисною зоною штаб Шевченка помилився. Олександр Кучер та Іван Ордець провели не найкращий двобій, а Ярослав Ракицький залишився на лаві запасних. І на відміну від Матвієнка, захисники “Шахтаря” провалилися. Якщо Ордець виглядав пристойно, то дії Кучера були просто жахливими. Судомні рухи, незграбні паси, паніка в моментах, коли м’яч потрапляв у ноги – це не ті якості, якими повинен володіти гравець збірної України. Звісно, що у тренерів є більше інформації та право шукати оптимальні сполучення гравців, але маючи здорового Ракицького, ставити в склад такого Кучера – це величезна помилка.

Олександр Кучер виграв лише 3 єдиноборства з 9, в нього була ключова помилка в епізоді, коли Калініч забив єдиний гол, лише одна дов­га передача, зате 7 передач воротарю.

У середині поля після хвороби Руслана Малиновського, та не найкращої форми Олександра Зінченка, тренерській штаб змушений був задіяти Руслана Ротаня, який також, як і Кучер, уже давно не хлопчик.

Партнерами Руслана по центру півзахисту стали Тарас Степаненко та Віктор Коваленко. Хоча під тактичну схему 4-1-4-1, що впроваджують у збірній Андрій Шевченко та Рауль Ріанчо, на місці опорного півзахисника необхідний футболіст із іншими характеристиками, ніж Степаненко. Але такого гравця у нас поки немає. Наприклад, Сергію Рибалці, здається, більше подобається грати товариські матчі проти “Ворскли”, ніж зустрічі з провідними збірними світу. Те ж саме стосується і Дениса Гармаша.

У цій зустрічі тріо Степаненко – Ротань – Коваленко намагалися виглядати гідно на фоні зіркових Модрича та Ракитича. Але саме вища ефективність дій у середині поля хорватів і визначала переможців цієї зустрічі. Центральні півзахисники збірної України зробили за матч аж дві обводки, коли один Лука Модрич – 11. За кількістю гострих передач тріо наших півзахисників також не змогло перевершити півзахисника “Реалу” – нічия 7:7.

Для збірної України проблема класу центральних півзахисників така ж болюча, як і відсутність високласних форвардів. У матчі з хорватами на поле з перших хвилин вийшов Артем Кравець. Ідея виходу Артема зрозуміла – форвард “Гранади” повинен був фізично виснажити захисників суперника, забезпечивши таким чином якусь перевагу свіжому Євгену Селезньову, якого планувалося випустити в другому таймі. Не можна сказати, що Артему вдалося чимось здивувати: форвард виграв лише 5 єдиноборств з 22, дуже рідко отримував м’яч, але свій момент він вистраждав і змусив захисників попрацювати.

Якщо в цілому оцінювати кадровий вибір тренерського штабу збірної, то можна констатувати, що в умовах, коли вибір незначний, їм вдалося знайти гідну заміну дискваліфікованому лівому захиснику Едуарду Соболю, але помилилися у виборі пари центральних захисників. Вихід Кучера замість Ракицького не додав надійності захисту, але значно знизив швидкість переходу з оборони в атаку та залишив атакуючих гравців без довгих гострих передач Ярослава.

Вибір інших виконавців у центр поля та атаку навряд чи змінив би баланс сил – зараз у нас немає гравців на ці позиції, здатних демонструвати яскравий футбол із такими суперниками, як збірна Хорватії.

Вже зрозуміло, що Андрій Шевченко вибрав тактичний варіант Рауля Ріанчо з розстановкою 4-1-4-1 та контролем м’яча. При цьому команда не планує змінювати схему гри в залежності від суперника.

З одного боку такий підхід дозволяє командам гідно виглядати на фоні практично всіх суперників. Але чи задовольнить уболівальників поняття гідно, все-таки у футбол грають заради перемог, а не заради банальної переваги на полі.

До того ж, для ефективного використання даної схеми необхідні відповідні виконавці. Сергію Реброву та Раулю Ріанчо в “Динамо” дістався в спадок від Олега Блохіна непоганий кадровий склад, у якому було достатньо висококваліфікованих футболістів. У збірній України такого потенціалу немає. Головні проблеми: відсутність класних форвардів, центральних півзахисників, крайніх захисників. Саме з причини кадрового голоду забуксував розвиток даної системи гри в “Динамо”. Те ж саме може відбутися і в збірній. Тим більше, що збірна на трансфери розраховувати не може.

Поки ж українці впевнено переграли хорватів за кількістю тактично-технічних дій – 934 при браку в 25 % проти 819 при тих же 25 % браку. Зрозуміло, що хорватські футболісти грали по рахунку та свідомо віддали контроль м’яча українцям. Крім того, дії “картатих” були значно ефективніші за українські.

Показова статистика матчу: наші футболісти віддали більше передач у власний штрафний майданчик Андрію П’ятову, ніж у майданчик суперника – 31 проти 29. Звісно добре, що українці дбайливо ставляться до контролю м’яча, але коли воротар стає головним плеймекером команди – переморгу очікувати важко.

Українцям не вдалося скористатися найбільш вразливими місцями в хорватів – флангами оборони. Відбулося це за рахунок того, що взаємодія флангових пар Ярмоленко – Бутко та Коноплянка – Матвієнко бажає кращого. Крім того, українцям не вдалося створювати трикутники на флангах за допомогою центральних півзахисників. Руслану Ротаню банально вже не вистачає мобільності, Віктор Коваленко поки не відрізняється раціональністю та ефективністю дій. І, схоже, в гравця “Шахтаря” спостерігається суттєвий спад у грі.

Для стабілізації гри команді поки що не вистачає часу та можливостей для експериментів. За каденцію Шевченка збірна провела лише одну товариську гру, а відпрацьовувати незвичні схеми в надважливих офіційних матчах дуже складно. При цьому бажано проводити ігри з командами класу Хорватії, зустрічі зі збірними рівня Нігеру прогресу сприяти не будуть.

Останнім часом практично всі наші легіонери у провідних європейських першостях опинилися у складних ситуаціях. Вони масово перестали потрапляти до складу. У кожного причина своя, але така тенденція негативно впливає на потенціал збірної.

У першому таймі зустрічі з хорватами ми побачили лише тінь Євгена Коноплянки. Зрозуміло, що причиною цього є відсутність ігрової практики в “Шальке”.

Великі проблеми з ігровою практикою мають креативні гравці середини поля Владлен Юрченко та Олександр Зінченко. Денис Бойко та Олександр Караваєв практично не мають шансів проявити себе у своїх теперішніх клубах. Не у кращому гуморі перебувають два Артеми – Федецький та Кравець, клуби яких ідуть на виліт, а наші футболісти отримують не так багато ігрового часу. Під питанням перебуває майбутнє Андрія Ярмоленка та Євгена Хачеріді в київському “Динамо”.

Зараз можна констатувати, що більшості наших збірників необхідно буде вирішувати в міжсезоння свою клубну долю. Зрозуміло, що колись епідемія невдач наших хлопців завершиться, але в тренерів збірної часу чекати немає. Вже у вересні остаточно вирішиться доля відбіркової кампанії до ЧС- 2018 для нашої збірної.

У цих умовах необхідно, щоб збірники знайшли резерви всередині себе. Звиклі до домашніх комфортних умов, вони тепер повинні звикати докладати зусилля, щоб потрапляти в основ­ний склад своїх клубів. При цьому це необхідно робити на загальних підставах, без скидок на перспективність та важливість персони гравця для українського футболу.

Звісно – це непросте завдання, але цей шлях проходять всі легіонери і саме завдяки такому тиску гравці з характером роблять значний крок у розвитку своєї майстерності.

Можливо комусь необхідно зробити крок назад, перейти в більш скромний клуб або повернутися в Україну, щоб отримати необхідну ігрову практику та знову набути впевненості в собі. Прикладів, коли футболіст зі Східної Європи повертався на батьківщину для перезапуску кар’єри, достатньо. Наприклад, Домагой Віда, у якого не вийшло в леверкузенському “Байєрі” і він повернувся до “Динамо” Загребу. Потім було вже київське “Динамо”. Домагой не вражав високою технічною підготовкою або фантастичною швидкістю, посередній за природними даними гравець. Але сьогодні Віда без питань основний гравець “Динамо” та збірної Хорватії, на нього є реальний попит у зарубіжних клубів, і не тільки з першості Туреччини.

Але найголовніше зараз це конструктивно критикувати збірну. А не кидатися образливими словами. Можна по-різному відноситися до Шевченка і він у тренерському штабі не один. Поки що в діяльності тренерів національної команди спостерігається системний підхід та прагнення прищепити команді сучасну манеру гри. При цьому перебудова гри збірної відбувається в ході офіційних матчів, що значно ускладнює процес. І головне, щоб творчий процес продовжувався, незважаючи на всі несприятливі обставини.

Крах української першості, ментальна неготовність більшості наших футболістів до жорсткої конкуренції в іноземних клубах, небажання прогресувати провідних гравців збірної – виправдань блідої гри можна назвати достатньо. Але якщо зациклюватися на цьому – комплекс невдах європейського футболу ми ніколи не подолаємо. Чи не головна на сьогодні загальна проблема українців – відсутність віри в успіх своїх зусиль.

У технологічному плані в Швеченка є достатньо ресурсів, щоб скласти конкуренцію таким командам, як збірна Хорватії. Яка, не зважаючи на солідний кадровий склад, не вразила нічим особливим в тактичному плані. Команда грає в академічний футбол у розрахунку на індивідуальну майстерність лідерів та помилку суперників. У п’ятницю Модрич, Ракитич та Калініч змогли скористатися колективною помилкою Ротаня та Кучера, а що буде, якщо в наступному матчі такої помилки не буде?

Зустріч показала, що в хорватів достатньо проблем на флангах оборони, збільшення тиску на цих ділянках поля здатне призвести до значних негативних наслідків для “картатих”.

І напружена праця тренерського штабу та футболістів збірної України може дозволити вже восени висловлюватися про гру нашої команди в більш приємних тонах.