Цього тижня в нашій традиційній рубриці «Подкасти» ми пропонуємо історію про ведення свого каналу подкастів від Єви Якубовської. Наша героїня — журналістка Львівського радіо, режисер театру «Склад 2’0», програмна директорка Театрального фестивалю «Кіт Ґаватовича», а також співзасновниця Дитячої театральної студії «Пан Вус», — про все це і навіть більше вона розповідає в аудіовипусках.
Про пошук теми і цільової аудиторії
Завжди найскладніше мені визначатися з рамками, особливо стосовно аудиторії, бо ідентифікуючи свого слухача, ти обов’язково більшою чи меншою мірою себе обмежуєш. Тому у випадку подкастів можна сказати, що моя цільова аудиторія — це та, яка сама формується навколо продукту, який я роблю. Адже насамперед це — тема, тема сучасного українського театру, який експериментує, а іноді, навпаки, залазить у такі рамки, що страшно подумати; також література, як сучасна, так і класична, бо ще дуже багато не казано, не проговорено. Саме на підставі цих тем формується та аудиторія, яка найчастіше починається із студентів старших курсів і сягає користувачів вікової категорії 50+. Розмито? Можливо, але приємно, що іноді про молодий неформатний театральний колектив або про поезію з помилками дізнаються сивочолі і їм цікаво, вони готові подискутувати, а не одразу розкритикувати. Так ти відчуваєш, що щось змінюється і ти є учасником цих змін.
Про особливості формату
Коли я починала робити подкаст (2015 р.), вони ще не були дуже модні в Україні, тому це була дуже експериментальна робота, майже як і вистави, про які я роблю подкасти. Звісно, на початках слухала англомовні британські та американські канали, але детального вивчення та глибокого аналізу, щоб переймати досвід, я не робила. Бачите, подкасти мають бути цікаві, бо це — пряма робота не в архів, а на слухача, якому має бути цікаво, який має хотіти дізнатися ще. Ось тут найцікавіше, бо на противагу тим програмам, які виходять на державних та суспільних радійних установах, подкаст — це щось дуже ситне і містке, найголовніше, щоб воно було невелике. Увага слухача зараз тримається до 15 хвилин, і то, якщо тема дійсно цікава. Зрозуміло, що іноді важко відмовити собі у спокусі видати матеріал на 40 хвилин, але я стараюся не часто так «грішити», зрештою, такі роботи я вже називаю просто радіопрограмами.
Про техніку і робочий процес
Для якісного запису подкасту потрібні диктофон, голова і руки. Треба мати хороші запитання і теми, які будуть ставити у незручне становище, змушувати думати, зупинятися у розмові, щоб знайти правильні слова. Взагалі у тих журналістів, які запитують щось про натхнення і творчі плани – я б забирала диплом :) Загалом, подкасти не потребують невідомо якого обладнання, навіть середньостатистичний диктофон Olympus вже буде хорошим продовженням руки. Найскладніше – робота після, бо іноді з двогодинної розмови тобі потрібно зробити 10-13 хвилин. Оце справжній виклик і боротьба «за».
Подкасти дуже сильно відрізняються від, наприклад, прямоефірних радійних речей, бо у такій розмові можна погратися із композицією вживу, залучити слухача вже тут і зараз, – варіацій повно. Натомість якісний подкаст потребує ретельного опрацювання, особливо після розмови. Після завершення такої роботи у тебе аж крила виростають. Правда, займає це іноді плюс-мінус півдня. Тим паче, що мене цікавить не лише порізати розмову, але якось її оформити, щоб все звучало.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
- Надія Стефурак, «Театраріум» — про театр в епоху інтернету
- Марія Кравченко та sMYc — локальне онлайн-видання про культуру
- Сергій Пирогов, wayme — про новий формат екскурсій містом»
Про подкасти, як нові медіа
Я думаю, що згодом подкасти займуть окрему нішу серед українських нових медіа. Напевне, у нас все почнеться, як і за кордоном, з такого освітнього подкастингу на кілька хвилин. Та й вже наче почалося, правда, попит наразі перевищує пропозицію; багато моїх друзів слухають подкасти про різні наукові новинки тощо. Але у всій красі, як змонтована та оформлена річ – подкасти ще не з’явилися. Мене дуже засмучують, образно кажучи, подкасти, які називають себе такими, але їхній хронометраж складає годину і більше. Іноді мені складно таке послухати, щоб підготуватися до інтерв’ю.
Як на мене, якщо йде мова про радійну журналістику, майбутнє у нас — саме за подкастами. За кордоном все частіше з’являються такого типу онлайн-радіо, які публікують не повні випуски, а саме подкасти, відібрані та вижаті. У нас зараз радіо також набрало дуже великої популярності. Однак, я думаю, що скоро всім обридне постійна поява однакових між собою онлайн-станцій і люди захочуть не лише якоїсь модної «туси», а саме продукту, який би інформував та пропонував дискусійні теми.
Про гостей та спільні проекти
Працюючи на радіо, я маю постійно ефіри на які шукаю гостей, або вони шукають мене і пошук більше неактивний. Подкасти – це не основна моя робота, тому важко окреслити пошук героїв для випусків. Найбільше мені імпонувала серійна і кооперативна робота минулого року. Спочатку це були подкасти «Більше кіно» із мистецькою формацією «Wiz-Art». Під час фестивалю, який вони робили, я видавала свіженькі розмови-«метелики» тривалістю від 4 до 10 хвилин. І це було справжнім тренажером для швидкого монтування та складання питальника. Звісно, «сирі» розмови не тривали більше 30 хвилин, проте це був справжній виклик.
Інша серія – «Велике повернення» у співпраці з OFF студією про учасників Нью-Йоркської групи. Тут вже розмови, які були по 2 години ставали 10 хвилинними моно-розповідями із музичним обрамленням. Це – найсвіжіші приклади, які доводять зацікавлення як публіки, так і тих, хто формує матеріали для подкасту, тобто бачимо, що такий жанр є актуальним для двох сторін.
Звісно найсвіжішою і найскладнішою є робота у кооперації з львівським театром «Склад 2’0», робоча назва подкастів «SKLADtalks». Він ще не запустився, але вже минуло чотири місяці активних робіт. Це той випадок, коли ти не лише ґрунтовно готуєшся до розмови і довго сидиш над монтажем, але й продумуєш детально загальну ідею окремих розмов – від звучання до самої побудови.
Я вже згадувала, що подкасти – не є моєю основною роботою, тому я не займаюся окремим просуванням цієї частини моєї роботи. Окремі люди, з якими я спілкуюся в онлайн-мережах, цікавляться певними темами і таким чином подкасти знаходять свого слухача. Хотілося б ґрунтовніше підходити до просування, але на цьому етапі не маю багато зайвого часу, а для якісної реклами потрібні навіть не лише час та кошти.
Поради подкастерам
Набивати гулі – це наше все. Насправді поки ти не знайдеш своє звучання, нічого з цієї «пісні» не вийде. Ти мусиш вчитися запитувати, монтувати, навіть просувати. Цей процес починається і закінчується з тебе – це вже не Радянський союз, в якому у тебе є штат звукорежисерів, режисерів. Ти сам собі – все. А без досвіду – це сумна практика, тому потрібно вчитися. Я б радила одразу не публікувати на широкий загал такі речі; будьте критичними до себе і змушуйте такими бути своїх друзів. І шукайте співпраці, тому що вона не тільки цікава, але часто закриває питання форми, яке є також дуже важливим.
Якщо ви або ваші знайомі маєте власний подкаст, який буде цікавим та корисним нашим читачам, або ж ви маєте улюблений подкаст-канал, який ще не потрапляв в наші матеріали — прокоментуйте на Facebook-сторінці або пишіть на prognimak@blog.imena.ua