Ні, ні! Ця подія жодним чином не стосується денбраунівских бестселерів і блокбастерів. Те, про що інтелігентно волали мистецтвознавці та похмуро мріяли митці, поступово втілюється в реальних справах: у самісінькому центрі Києва було зареєстровано прагматичну шлюбну угоду між працьовитою Попелюшкою — мистецтвом та золотозубим принцом — Бізнесом. У новому фінансово-торговельно-офісному центрі, що відкрив свої автоматичні сенсорні двері поруч із оперним театром, знайшлося місце і галереї з презентаційним ім’ям «Da Vinci». Ця оаза мистецтва уточнює специфіку своєї діяльності заявою про те, що це галерея унікальних подарунків. Що ж, не дивлячись на заздрісний зубний скрегіт пересічних громадян, із задоволенням можна констатувати: в нашому суспільстві вже зріс прошарок людей, яким вже і «ролс-ройс» в якості подарунка стає поперек горла. І душа тягнеться до вічного та прекрасного. Власне кажучи, «Da Vinci» не перша в Києві комерційна галерея — практично всі пропагандисти візуального мистецтва столиці намагаються відкрито чи приховано заробити якусь копійку від продажу плодів натхнення художників та скульпторів. Але появу «Da Vinci» все ж можна називати проривом — територія, на якій відкрилася ця галерея, багато років була абсолютно ізольована від інвестицій в мистецтво. Причина прозаїчна: дорого, через те доступно лише для власників казино, ресторанів та магазинів, недосяжних для простих смертних товарів. Ще одна особливість «Da Vinci» — в цю галерею та її наповнення вже вкладено дуже серйозні кошти. Стіни, стеля, підлога, освітлення, кондиціювання — все пристойної європейської якості. Але, звичайно, первинне мистецтво, яке розмістилося в залах галереї. Добірка, презентована на відкритті першої експозиції, цілком пристойна.
Українське мистецтво представлено відомими талановитими та енергійними митцями, котрі традиційно для України більше затребувані за кордонами неньки. Але їхні імена заслуговують на те, щоб якнайголосніше звучати і на рідному культурному просторі. Варто прийти подивитися на твори Олександра Клименка, Петра Бевзи, Олега Тистола, Тіберія Сільваші, Олега Пінчука, Гаяне Атоян. Поспішайте, адже їх твори мають шанси розійтися по приватних зібраннях, не завжди доступних широкому загалу шанувальників. Втім, що заважає вам придбати прекрасне для вашої колекції?
Галерея «Da Vinci» заявляє про свою інтернаціональність та обіцяє запропонувати споживачу мистецтва твори професійних митців Франції, Італії, Нідерландів. Міжнародна складова першої експозиції сформована з робіт представників Петербурзької академії мистецтв. Приємно, що твори Андрія Пахомова, Клима Лі, Олега Яхніна, Сергія Рєпіна, Василя Сухова, які займають гідне місце в Третяковській галереї, Ермітажі, Російському та Пушкінському музеях окуповують і український мистецький простір. Принагідно згадаємо, що Тараса Шевченка ще за життя було обрано академіком Петербурзької академії художеств…
Із розмови з одним із власників галереї «Da Vinci» Борисом Ахсановим, можна зробити висновок і про проблему, що існує на межі між бізнесом та мистецтвом — більшість персон, у яких кредиток в кишені більше, ніж карт в преферансній колоді вкрай погано орієнтується і в мистецтві, і в цінах на мистецькому ринку. Як казав Андрій Рубльов у фільмі Тарковського: «Темен народ!». Тому Борис Ахсанов планує вести активну просвітницьку діяльність, долучивши до цієї справи кваліфікованих мистецтвознавців.
Можливо, варто пригадати деякі з настанов славетного Сальвадора Далі: «Художнику, краще бути багатим, ніж бідним: навчися працювати пензлем так, щоб з-під нього народжувались золото та дорогоцінне каміння». Хоча важливішим є ось цей лаконічний висновок геніального іспанця «В ледарстві шедеврів немає!».