Справа глави Державної фіскальної служби (швидко відстороненого урядом від посади на час слідства) Романа Насірова є індикатором задекларованої владою боротьби з корупцією. От з’явились у нас нові антикорупційні органи, яким суспільство поки ще довіряє більше, ніж усім іншим, вперше прийшли за чинним чиновником такого рівня. А далі був відвертий саботаж від старої системи. 

Насіров разом із адвокатами (їх аж дев’ять) влаштували справжній цирк, навіть не узгодили між собою чи говорити про інфаркт, робили йому операцію чи ні. Раптове чудотворне зцілення фіскала після того, як сплили 72 години попереднього затримання взагалі коментувати не хочеться. В столичному Солом’янському районному суді також як могли затягували розгляд питання про обрання запобіжного заходу Насірову. І якби не громадські активісти, які заблокували можливість Насірову покинути приміщення суду, то він міг би спокійно досвятковувати своє 38-річчя вже вночі на понеділок десь за кордоном. 

Тож судовий абсурд ще продовжувався цілий понеділок. І було ще смішніше. Антикорупційні прокурори заявили, що Насіров має потрійне громадянство, окрім українського ще британське та угорське. І навіть надали суду документальні підтвердження цього. Сам фіскал все спростовував. 

Зрештою, вже в ніч на вівторок суд таки арештував Насірова на 60 діб (до 30 квітня), але також визначив для нього альтернативу – заставу не в розмірі двох мільярдів гривень, як цього вимагали антикорупційні прокурори, а 100 млн грн. Сума також немаленька, але в порівнянні із двома мільярдами “скромна”. Такий собі судовий компроміс. Сумою застави були незадоволені і адвокати, і прокурори, обидві сторони збирались оскаржувати судове рішення. 

Захисники Насірова заявляли, що в нього начебто немає 100 мільйонів і що застава не вноситиметься до розгляду апеляції. Також усі розуміли, що в “гру” в будь-який момент могли активніше включитись друзі Насірова, до прикладу нардепи із БПП, деякі приїжджали ще на вихідних до Інституту кардіології, щоб продемонструвати свою підтримку. 

У будь-якому випадку, принаймні 7 березня Насіров таки потрапив до СІЗО. Першу перемогу активісти та політики, які на вулиці біля приміщення суду вимагали арешту Насірова, святкували. Серед експертів можна було почути, що насправді – це нічия, завершився тільки перший раунд боротьби. А далі ситуація могла розвиватись по-різному. Висновок про те, чи готова насправді влада сприйняти початок антикорупційного очищення не лише на словах, і чи не є нинішня ситуація лише з’ясуванням стосунків між новими антикорупційними органами (які борються за збільшення повноважень) і представниками найвищої влади,  можна буде робити вже тоді, коли побачимо, розвалиться чи ні справа Насірова, якого підозрюють у завданні державі збитків на понад два мільярди гривень (це є частиною справи про газові махінації нардепа-втікача Онищенка), у суді під час її розгляду по суті. НАБУ і САП мають завершити розслідування проти Насірова за два місяці, от саме тоді й розпочнеться найцікавіше.

А поки українське суспільство чітко продемонструвало вже новій владі, що готове відстоювати те, що вважає справедливим. Коли Насірову довго обирали запобіжний захід, то під судом об’єднались представники різних політичних сил і громадських рухів. Те, чого не було з часу Євромайдану, тільки в менших масштабах. Так, не йшлось про третій Майдан, але…Насправді все залежатиме від подальших дій влади. 

Навіть в американському посольстві відзначили, що їх надихають дії українського суспільства, яке вимагало ефективного та прозорого судового процесу.

Головна річ не в тому, що українці так раділи із затримання головного фіскала,  не в тому, що суспільство фактично вже вважає його винним, а в тому, що в будь-якій цивілізованій країні не може бути касти недоторканних, які використовують раптові “чиновницькі хвороби”, щоб уникнути навіть запобіжного заходу. Щоб не потрапити за ґрати на більше ніж два місяці посадовець повинен довести свою невинуватість за висунутими підозрами у суді, а не уникати його. В суспільстві є величезний запит на покарання нечистих на руку високопосадовців.

І тут ми підходимо до надважливого питання. Українська судова система вже не раз себе “проявила”, вироків корупціонерам майже немає. І чим вища посада у підозрюваного чиновника тим менший шанс на судовий вирок.

“Необхідність створення незалежного антикорупційного суду очевидна і стає все більш актуальною”, – зазначає посольство США в Україні на своїй сторінці у Twitter. 

Насправді наші західні партнери, зокрема і ЄС, вже неодноразово закликали українську владу створити спеціальний антикорупційний суд. Так, таких судів практично немає в розвинутих європейських країнах, але в Україні ситуація із корупцією критична. Ми з року в рік потрапляємо до списків найкорумпованіших країн. До прикладу, у світовому Індексі сприйняття корупції (CPI, що традиційно укладає міжнародна організація Transparency International) за минулий рік наша країна посіла 131 місце із 176, набрала лише 29 балів зі 100 можливих. У порівнянні із 2015 роком ми піднялись тільки на дві сходинки. “Покращенню нашої позиції у світовому рейтингу сприяло просування антикорупційної реформи, проте відсутність дієвої судової системи та фактична безкарність корупціонерів не дає Україні зробити потужний ривок уперед і подолати 30-бальний бар’єр, що зветься “ганьбою для нації”, – зазначали в Transparency International Україна.

Тож запуск спеціалізованого антикорупційного суду для нашої країни на нинішньому етапі  фактично є необхідністю. Звичайно, такий крок автоматично не вирішить всіх проблем, незалежність антикорупційних суддів також зрештою може потрапити під сумнів, але з’явиться і шанс на те, що разом із антикорупційними судами робота НАБУ і САП стане результативнішою.

Більше того, влада вже передбачила такий крок в контексті розрекламованої судової реформи. 

Ще 30 вересня минулого року набув чинності закон “Про судоустрій і статус суддів”, в якому передбачено створення Вищого антикорупційного суду, як суду першої інстанції. Але в перехідних положеннях цього документа йдеться про те, що конкурс на посади в такому суді має бути оголошеним впродовж  дванадцяти місяців із дня набрання чинності закону, який визначає спеціальні вимоги до суддів цього суду. А такого окремого закону ще немає. Загаданий закон “Про судоустрій і статус суддів” не надто деталізує перелік вимог до кандидатів і не прописує повноваження антикорупційного суду. 

Вже і лідери думок значної частини українців звертались до Президента з вимогою створення не лише Вищого антикорупційного суду, а повноцінної системи антикорупційних судів, що краще підходить до українських реалій. Звернення ще у грудні 2016-го підписали глава УГКЦ Верховний Архиєпископ Києво-Галицький Святослав Шевчук, актриса Ада Роговцева, письменник Сергій Жадан і лідер музичного гурту “Океан Ельзи” Святослав Вакарчук, а також заявили про підтримку ще 13 авторитетних громадських організацій і 30 представників громадськості. Але якою після цього була реакція Президента…Ніякою, жодних відповідних законопроектів у парламент він не вносив. Не дочекавшись, на початку лютого низка нардепів (від “Самопомочі”, “Батьківщини” та “єврооптимісти” із БПП) зареєстрували свій законопроект “Про антикорупційні суди”. От тільки важко оцінити шанси на достатню підтримку цього законопроекту у сесійному залі й взагалі спрогнозувати, коли законопроект про антикорупційні суди потрапить на голосування.

Але справа Насірова і весь той саботаж, який триває довкола неї, ще більше актуалізує необхідність створення спеціальних антикорупційних судів. А ще, в оновлених вимогах до України від Міжнародного валютного фонду (на кредити від якого так молиться наша влада) також є пункт про створення законодавчого поля для роботи антикорупційних судів. Ухвалити закон нам потрібно до кінця червня цього року. Час ще начебто є. Але навіть у випадку позитивного рішення нашого парламенту до цього терміну, власне запуск роботи спеціального суду для корупціонерів може ще довго затягуватись.  

Що в той час, коли суд довго не міг обрати запобіжний захід Насірову робив Генпрокурор Юрій Луценко? Він не повинен бути причетним до цієї справи, а у соцмережі Facebook скористався шансом покритикувати те, яким чином детективи НАБУ оголосили підозру головному фіскалу. До речі, тут випливає ще один цікавий нюанс: у ЗМІ з’являлись повідомлення про те, що  затримання  голови ДФС мало відбутись ще два місяці тому, але у Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі начебто гальмували підписання підозри. Якщо це зрештою підтвердиться – то це дуже тривожний сигнал. За законом керівник САП Назар Холодницький є підлеглим Юрія Луценка, його заступником за посадою, але загалом САП має статус самостійного структурного підрозділу Генпрокуратури. Будь-які ймовірні втручання у роботу САП ззовні дискредитують антикорупційних прокурорів як і антикорупційну реформу загалом. З іншого боку, на думку деяких експертів та політиків затримання Насірова таки було погоджене із Луценком, а через нього – із президентом Порошенком.

Також зазначимо, що певні протиріччя між НАБУ і САП, двох нових антикорупційних правоохоронних органів вже раніше спливали в інформпросторі. Зокрема, наприкінці минулого року НАБУ направило до Генпрокуратури скаргу на Холодницького  через “бездіяльність прокурора під час розслідування так званої справи МАУ”. Йшлось про те, що керівник САП не затверджував повідомлення про підозру керівнику та головному бухгалтеру “Міжнародних авіаліній України”, а також екс-голові Державної авіаційної служби України у заволодінні державними коштами. Тоді Генпрокурор Луценко “розігнав” справжній скандал, заявивши, що детективи Бюро вимагали притягти антикорупційного прокурора до відповідальності. Такого не було. Але загалом в НАБУ повільну роботу прокурорів САП критикували, хоч постійно і наголошували, що не потрібно шукати ознак боротьби між двома антикорупційними органами.  

Нова інформація щодо ймовірного попереднього гальмування у САП підозри Насірову також підливає масла у вогонь. Так у суді антикорупційні прокурори демонстрували твердість. Але знову ж таки: що буде далі?

Окрім того, цього тижня в НАБУ також повідомили про те, що оскаржили рішення прокурорів САП про закриття кримінального провадження щодо в.о. голови Державної санітарної епідеміологічної служби України та начальника одного з департаментів ДСЕС. Такі скарги один на одного можна, звичайно, пояснювати як звичайний робочий процес, але коли детективи стверджують, що зібрали достатньо доказів про корупційні схеми, а прокурори не бачать складу злочину, то все виходить не так просто. І протиріччя між новими органами, звичайно ж, критики будуть використовувати для дискредитації всієї антикорупційної реформи. А поле для критики є. НАБУ теж не потрібно ідеалізувати, експерти вже не раз і не безпідставно закидали діяльності Бюро заполітизованість. 

Не забуваймо також, що  у 2017-ому повинен пройти перший зовнішній аудит роботи НАБУ. Трьох аудиторів повинні призначити парламент, уряд та Президент. Але це питання гальмується, що на думку експертів підриває довіру суспільства до НАБУ. А що ще гірше, в парламенті дві фракції коаліції БПП і “Народного фронту” не так давно намагались просунути свого аудитора для НАБУ всупереч  рекомендаціям західних партнерів і українських експертних організацій, а також всупереч висновку профільного комітету ВРУ з питань запобігання і протидії корупції. 

Спроба поки виявилась невдалою, тож питання аудиту Бюро далі “зависло”. Якщо зрештою призначені аудитори визнають роботу директора НАБУ Артема Ситника незадовільною, то постане питання про його відставку. А це дуже серйозно. І нагадаємо, Насіров, до речі, ще перед затриманням заявляв у ЗМІ про те, що аудит НАБУ повинен показати промахи антикорупційного Бюро. Тож цілком ймовірно, що надалі влада може перейти до відвертої лобової “атаки” на НАБУ.