Интервью

«Представники рітейлу ще не до кінця усвідомили важливість роботи над законопроектом про торгівлю»

Андрій Близнюк, екс-заступник міністра економіки України

Що робить Минекономіки зараз для того, щоб в процесі спроб по врегулюванню бізнес-відносин між виробниками та рітейлерами, чим в останній час активно займаються різні держвідомства, не з’ясувалось, що це не що інше, як звичайна протекція постачальникам, за рахунок торговельних мереж?
Однієї з основних причин розробки проекту Закону «Про внутрішню торгівлю» стало те, що сьогодні, особливо перед виборами, кожен депутат чи чиновник вважає своїм обов’язком написати якийсь закон про торгівлю. Фантазії чиновників — від жорсткого регулювання відносин між виробниками і торгівлею на користь виробника до винесення торговельних об’єктів великих форматів взагалі за територію міста. Тому Міністерство економіки як орган, що є координатором діяльності інших органів виконавчої влади в сфері торгівлі, взяло на себе ініціативу створити єдиний системний документ, в якому будуть прописані всі основні вимоги в цій галузі.

АМКУ дійсно наполягає на тому, що торговельні мережі мають економічну владу і зловживають цією владою у відносинах з постачальниками. І пропонує законодавчо визначити вимоги до договору, в яких прописати маркетингові і рекламні послуги. Виробники проти, адже в цьому випадку з них будуть брати гроші за просування товарів не тільки мережі, а всі торговельні підприємства. Крім того, пропонується визначити конкретні терміни розрахунків за товари. Але все це призведе до наступних негативних наслідків:

1. обмежиться доступ в торгівлю новим виробникам з маловідомими брендами, які конкурують за рахунок збільшення термінів, або плати за просування свого товару у порівнянні з більш відомими;
2. збільшаться логістичні витрати, бо торгівля буде брати лише стільки товару, скільки може продати за визначений період, а це суттєво збільшить ціну товару;
3. відбудеться суттєве вимивання асортименту, адже, наприклад, серед соціально значущих товарів є бакалейна група (цукор, крупи, макарони), де нема «прив’язки» покупця до конкретного бренду і продавець може спокійно залишити лише товар власних торгових марок і сам з собою розраховуватись.

Підхід, який реалізовано в останній версії проекту закону дає можливість вводити обмеження по термінах розрахунків вибірково і лише серед соціально значущих товарів. Це дозволить уникнути більшості перерахованих ризиків.

В результаті обговорення було відхилено пропозиції щодо внесення змін до проекту закону стосовно вимог до порядку оформлення договірних відносин між постачальниками та роздрібними торгівцями, термінів розрахунків роздрібних торгівців з постачальниками, укладання угод між об’єднаннями суб’єктів господарювання та щодо необхідності укладання договорів «Представники рітейл на надання рекламних, маркетингових та інших послуг, спрямованих на просування продовольчих товарів.

Наскільки важливим є запровадження в Україні «інституту» соціальної торгівлі? І як це узгоджується з рітейл-практиками провідних європейських держав?
Питання захисту соціально незахищених верств населення є одним із основних завдань як Уряду України, так і урядів багатьох країн світу. Такий захист може реалізовуватись у різний спосіб: дотаційними виплатами пенсіонерам та пільговим категоріям населення на придбання ліків, на користування громадським транспортом, на купівлю продуктів харчування; встановленням субсидій на оплату житлово-комунальних послуг; запровадженням соціальних (знижкових) карток, тощо. Відома практика функціонування соціальних магазинів для реалізації товарів, надання послуг з гарячого харчування за цінами виробника або на безоплатній основі для соціально незахищених верств населення, але на сьогодні вона в Україні не розвинена. В провідних країнах світу окрім дотаційних виплат на державному рівні існує громадська підтримка соціально незахищених верств населення. В Бельгії, наприклад, якщо сільськогосподарська продукція не була реалізована на аукціонах, вона безкоштовно передається в соціальні заклади.

Я б не розцінював все це як інструмент політичних технологій перед виборами, це питання буде існувати доти, поки будуть невирішеними проблеми з підтримки соціально незахищених верств населення.

На якому этапі зараз работи по доопрацюванню проекта закону про торгівлю в Україні? Які реальні перпективи у цього документу?
Доопрацьований з урахуванням пропозицій центральних органів виконавчої влади та громадських організацій проект Закону «Про внутрішню торгівлю» направлено на розгляд Уряду. Після схвалення проекту Кабінетом Міністрів його буде подано до Верховної Ради. Перспективи цього проекту досить непогані, оскільки окрім відносин між постачальниками і торгівлею документ вирішує ще цілий ряд важливих питань. Надається чітке визначення термінів, що дозволяє класифікувати види та форми торгівлі і конкретизувати вимоги до них.

Вводиться норма, що магазин більше 400 кв.м може бути створений лише юридичною особою, що дозволить уникнути мінімізації оподаткування. Це ж стосується і оптових торговельних посередників — вони всі мають бути лише юридичними особами.

Встановлюється чіткий порядок реєстрації та входження в торговий бізнес, що дозволить уникнути зловживань з боку місцевої влади.

Пропонується проводити декларування по заявному принципу торговельної діяльності, а звідси — можливість вести облік і контроль за рівномірним забезпеченням населення закладами торгівлі.

Закон започатковує обов’язкову публікацію планів розташування торгових об’єктів, в тому числі нестаціонарної торгівлі; встановлює вимоги до організації діяльності нестаціонарних об’єктів торгівлі. Узаконюється державне регулювання і підтримка торгівлі соціально значущими товарами.

Вимагається організація професійної підготовки працівників торгівлі, участь громадських організацій в розробці кваліфікаційних вимог, тощо.

Чому, на вашу думку, рітейлери до недавніх пір так пасивно відносились до процесу вдосконалення законопроекту про торгівлю? Чи не вийде так, що досвід найбільш каліфікованих експертів-практиків, успішних операторів роздрібної торгівлі залишиться невикористаним в цьому документі?
На жаль, представники рітейлу ще не до кінця усвідомили важливість роботи над законопроектом, тому на першому етапі його підготовки спостерігалася їх пасивність. Однак, у процесі громадського обговорення проекту Мінекономіки отримало досить суттєві зауваження та пропозиції від представників Української торговельної асоціації, Київської організації роботодавців торгівлі та сервісу, тощо. І міністерство намагалось максимально врахувати усі ці пропозиції.

Чим ви можете пояснити той факт, що закон про внутрішню торгівлю розробляється вже стільки років, а його ще й досі не прийнято?
З 2001 року в Україні перманентно розробляли то Торговий Кодекс, то проект Закону України «Про внутрішню торгівлю». Розробку цих документів виконували в наукових чи чиновницьких колах. Лише в 2005-2006 роках до цього процесу підключились підприємці. В 2008 році відбувся прорив в діалозі влади і торговельного бізнесу. Перейшли від жорсткого регулювання, тотального контролю та антимонопольних розслідувань до діалогу, меморандумів, створення департаменту внутрішньої торгівлі в Міністерстві, особистих подяк Прем’єр-Міністра у 2008 році за співпрацю у торговельній галузі. Було вперше створено стратегію розвитку галузі до 2012 року і саме цією стратегією передбачалось створення проекту закону «Про внутрішню торгівлю». Переконаний, що законопроект — це комплексний документ, який дозволить забезпечити інвестиційну привабливість галузі та зробити її ефективною.

Як ви розцінюєте останні дії та ініціативи Антимонопольного комітету щодо внесения змін до проекту закону про торгівлю щодо отримання комітетом статусу правоохоронного органу, тощо?
У зв’язку з широким обговоренням проекту федерального закону «Про основи державного регулювання торговельної діяльності в Російській Федерації» та з розслідуваннями, які проводив Антимонопольний комітет України в сфері роздрібної торгівлі протягом 2008-2009 років, у серпні поточного року АМКУ звернувся до Кабінету Міністрів з пропозиціями щодо законодавчого врегулювання проблемних питань, які виникають у взаємовідносинах між постачальниками та роздрібними торговельними мережами в Україні. Пропозиції Антимонопольного комітету, зокрема щодо порядку оформлення договірних відносин між постачальниками та роздрібними торговцями, укладання угод між об’єднаннями суб’єктів господарювання, фінансових санкцій з боку антимонопольних органів тощо, представниками постачальників та роздрібних торговельних мереж було відхилено. Водночас законопроект було доповнено нормами про надання повноважень Кабінету Міністрів вводити обмеження щодо кількості посередників, які здійснюють оптову торгівлю соціально значущими товарами, та розміру оптової надбавки при здійсненні оптових операцій з такими товарами, щодо строків розрахунків суб’єктів господарювання роздрібної торгівлі з постачальниками соціально значущих товарів та забороняти суб’єктам господарювання сфери торгівлі стягувати додаткові платежі за право реалізації цих то варів, а також визначена відповідальність за порушення постачальниками строків та/або узгоджених обсягів постачання товарів, строків розрахунків за поставлені товари суб’єктами господарювання сфери торгівлі. Доопрацьований проект Закону вже на розгляді в Уряді. Разом з тим, не слід виключати можливість внесення змін до антимонопольного законодавства.

Як би ви охарактеризували нинішній стан роздрібної торгівлі в Україні, в період кризи? Які, на ваш погляд, основні тренди спостерігаються уже сьогодні?
Обсяг роздрібного товарообороту підприємств, які здійснюють діяльність із роздрібної торгівлі та ресторанного господарства, за січень-вересень 2009 року становив 165 млрд.грн., і у порівняльних цінах склав 79,3% від обсягу січня-вересня 2008-го. Основними чинниками уповільнення темпів внутрішньої торгівлі та зниження споживчого попиту є зменшення доходів населення, зростання рівня безробіття, згортання споживчого кредитування, підвищення курсу долара, що збільшило боргове навантаження на торгівлю. Споживачі все частіше придбувають товари на ринках, де торгівля ведеться без застосування касових апаратів, що негативно відображається на прозорості розрахунків та надходженнях до бюджету.

Сьогодні практично всі торгові мережі мають проблеми через кризовий стан на фінансовому ринку. Приблизно 20% магазинів, що в умовах кризи стали нерентабельними, були зачинені.

За даними моніторингу облдержадміністрацій за останній місяць зачинено близько 5% загальної кількості магазинів роздрібної торгівлі. Так, наприклад, у Луганській області припинив діяльність 151 об’єкт, у Сумській — 120, Миколаївській — 91, Львівській — 71, Житомирській — 35, Автономній республіці Крим — 28, Волинській області — 22, місті Севастополі — 10.

Разом з тим, ринок внутрішньої торгівлі України стає все більш цікавим для іноземних рітейлерів. Представники ряду світових компаній ведуть інтенсивний пошук торгових площ для організації торгової діяльності своїх підприємств. Більш того, посилився рух по злиттю/поглинанню підприємств роздрібної торгівлі. Підприємці, які ніколи не займалися цим бізнесом, почали купувати торгові мережі, розуміючи перспективність такого бізнесу в майбутньому. Тому погляд на подальший розвиток торгівлі в мене оптимістичний.

Статья опубликована в № 5-6, 2009 журнала «ProRetail», автор текста — Александр ЛАРИН